Оцінюючи зміни в медіа-просторі України після свого повернення із США, він в інтерв’ю «Телекритиці» зауважив, що ЗМІ стали не тільки більш професійними, але й більш контрольованими. Тому ІМІ робитиме все можливе, щоб забезпечити прозоре висвітлення виборів.

– Сергію, ви нещодавно повернулися зі Сполучених Штатів Америки. І зараз керуєте Інститутом масової інформації з Києва. Які проблеми постали перед вами в ІМІ після вашого повернення? Чи плануєте змінювати роботу Інституту?..

– Принципових змін у роботі ІМІ не буде. Президент ІМІ Алла Лазарєва та я завжди узгоджували свої дії та роботу, і зараз ми робитимемо те саме. Єдине, що з'явиться нове, то це нові проекти. У зв’язку з тим, що у мене є можливість бути в Києві, то ми хочемо робити більше аналітичних проектів. Тобто, ми хочемо не лише моніторити те, що відбувається у ЗМІ, а й досліджувати. Наприклад, у нас зараз буде великий проект разом з «Артикль 19», міжнародною правозахисною організацією, з проблем національних меншин України – ми будемо відстежувати, чи є в Україні дискримінація нацменшин, чи відображені їхні проблеми у ЗМІ і чи можливий, у принципі, в Україні силовий розвиток протистояння між різноманітними етнічними регіональними групами.

У нас також буде низка аналітичних проектів, пов’язаних із виборами, – зокрема, ми будемо досліджувати історію та теперішній стан взаємин між ЗМІ та кандидатами у президенти.

Іншим великим проектом, яким ми зараз займаємось, є налагодження інформаційного обміну між Україною та країнами ЄС, зокрема Радою Європи. У нас нещодавно була така проблема, що Бюро Конгресу регіональних та місцевих влад Ради Європи ухвалив постанову щодо подій у Мукачевому, але про цю постанову ніде не повідомили, а на більшості каналів сказали, що такої постанови не було і Рада Європи взагалі Мукачевим не цікавиться. Цю ж позицію підтримали і провладні політики, зокрема член делегації України в Конгресі, міський голова Дніпропетровська Іван Куличенко. Але завдяки тому, що у нас є власні канали налагодженого зв’язку між ІМІ та Радою Європи, ми повідомили, що справді була постанова з приводу мукачівських подій, яка різко засуджувала дії української влади. РЄ довелося повторити свою заяву спеціально для українських ЗМІ, а європейські чиновники висловили здивування з приводу того, що їхні колеги – представники України в Раді Європи – надають українським ЗМІ неправдиву інформацію. У приватних розмовах європейці зізнавалися, що досі випадки викривлення позиції Ради Європи у себе на батьківщині траплялися лише з російськими та болгарськими представниками, і от, тепер, до цього списку потрапили і представники України.

Після цього інциденту у нас і виникла ідея проекту. Ми будемо своєрідним постачальником інформації для українських громадян та для медіа, щоб усі повідомлення європейських інституцій, які стосуються України, були поширені в нашій країні.

Зазначу, що Інститут масової інформації займається не лише медійною тематикою, а й саме масовою інформацією, – тобто проблемами масової комунікації та свідомості.

– Донедавна і ви, і Алла Лазарєва керували ІМІ дистанційно. Наскільки виправданий такий спосіб керівництва?

– Не зовсім дистанційно – ми сюди часто приїжджали. Звичайно, це дуже важко. Але у нас були певні обставини, я захищав докторантуру в США, тому я приїжджав сюди не досить часто. Однак у нас була – і зараз є – гарна команда, яка нам допомагала цю відстань робити коротшою. Хоча, звичайно, будь-яка відстань не може позитивно позначитись на роботі ІМІ. Іноді й у нас виникали інциденти, коли через нас намагалися відмити певні версії загибелі журналіста Гонгадзе, а зокрема – певними чином оприлюднити листи колишнього правоохоронця Гончарова... Якби хтось із нас був присутній у Києві, то цього інциденту не було би. Тобто, звичайно, відстань – погана річ, але це вже в минулому.

– Чи вплинув, і яким чином, на репутацію ІМІ скандал із Марією Самбур, Леонідом Звєрєвим та листами Гончарова?

– Я думаю, що на репутацію ІМІ буде працювати та робота, яку ІМІ зараз здійснює. Зокрема, за угодою з Інститутом масової інформації, адвокат Полудьонний працює саме над захистом «Української правди» та «України молодої» від позову Самбур та Воротніка. Вважаю, що це набагато більше вплине на репутацію ІМІ, ніж той факт, що Самбур колись працювала в нашій організації.

– Марія Самбур в інтерв’ю «Телекритиці» сказала, що отримала згоду на публікацію листів Гончарова від вас. Це так?

– У жодному разі ніколи я такої згоди не давав. Просто під час моєї присутності в Києві Марія Самбур, а також інша людина, близька до пана Гончарова, вийшли на мене, і сказали, що, можливо, такі листи з’являться, і, можливо, з’являться якісь документи у новій справі Гонгадзе. І вони запитали, наскільки це буде цікаво для ІМІ. Я, звичайно, сказав, що будь-які перевірені документи, які стосуються справи Гонгадзе, нас би зацікавили. Тобто, була така розмова, що вони ті документи принесуть, покажуть, і ми вирішимо, що з ними робити.

Однак далі дії їхні були дуже дивними: коли нас не було, раптом на сайті IMI з’являються ці листи, без жодного погодження ні з колегами, ні з керівництіом ІМІ. Причому Самбур почала публікувати не всі листи, а лише ті уривки, які, я так підозрюю, були їй цікаві. Погодьтеся, це дві великі різниці, як кажуть в Одесі: погодитися ознайомитися з документами – і дати згоду на їх оприлюднення!

– Марію Самбур звільнили з ІМІ за власним бажанням чи через цей скандал?

– Офіційно вона подала заяву за власним бажанням. Фактично, до цього конфлікту призвів той факт, що ці листи були оприлюднені без жодної згоди керівництва ІМІ. Ці листи читала тільки Марія Самбур. Коли нарешті я отримав від неї повний текст листів, я побачив, що в листах, оприлюднених на сайті ІМІ, вилучені певні прізвища та уривки. Наприклад, уривок, що стосується президента Кучми, – а в офіційних заявах Самбур говорила, що з листів випливає – Кучма не причетний до злочину. Ми запитали: адже з цих листів не можна зробити висновок щодо непричетності Президента до зникнення журналіста – то чому ж тоді ви говорите у всіх інтерв’ю, що Кучма не причетний? На ці питання Самбур не могла відповісти, і це призвело до конфлікту. Найсмішніше те, що у своїй заяві про звільнення вона написала, що йде з ІМІ через запроваджену в організації „цензуру”. Тобто не показувати колегам ці листи і друкувати лише їх уривки – це, на її думку не цензура, а попросити її дати повний текст документів – це цензура!

Я підозрюю, що, можливо, вона зрозуміла, що далі те, що вона хотіла зробити через ІМІ, їй не вдасться, їй не вдасться публікувати лише уривки з цих листів і давати лише свою інтерпретацію, і тому вона звільнилась. Зірвалися і обіцянки знайти якісь „схованки” Гончарова, де би були заховані документальні підтвердження сказаному у листах та, можемо припустити, якісь „свідчення” про непричетність вищих керівних осіб України до справи Гонгадзе. І тоді дуже швидко Самбур зареєструвала Центр кризової журналістики, який пообіцяв провести нове дослідження справи Гонгадзе, але так нічого й не провів – принаймні, на оприлюднив – і зараз він відомий в Україні тим, що створює кризу для «Української правди» та «України молодої».

– Як ви зараз ставитеся до діяльності Марії Самбур та редактора газети «Антена» Валерія Воротніка?

– Ну хіба це діяльність? Подали позов на два незалежних видання. Сама Самбур тимчасово ніде не працює... Я взагалі не бачу якоїсь там діяльності. Я думаю, що якби у них була якась особиста образа до цих двох видань, такі речі можна було вирішувати на судовому рівні, але в жодному разі не могло йтися про те, щоб заарештувати рахунки видань чи закривати їх. Я думаю, що це неприйнятно і це ганьбить людину, яка займалась певний час захистом свободи слова в Україні.

– Чи правда, що під час скандалу з листами Гончарова виник конфлікт ІМІ з «Репортерами без кордонів»?

– Ніколи такого конфлікту не було. Я не знаю жодного конфлікту, який би виник між ІМІ та «Репортерами без кордонів», пов’язаного з листами Гончарова. Мені би дуже хотілося, щоби хтось публічно сказав, що такий конфлікт був, тоді би ми знали джерела цієї неправдивої інформації.

– Чому ІМІ вже не є бюро «Репортерів без кордонів» в Україні?

– Напевно, тому, що ми маємо не лише «Репортерів без кордонів». Серед наших партнерів є Міжнародна організація «Артикль 19» та Федерація незалежних профспілок. Серед наших партнерів є також Рада Європи/Council of Europe, Національний союз журналістів/The National Union of Journalists, (London, UK), the Global Campaign for Free Expression, (London, UK), Міжнародна федерація журналістів The International Federation of Journalists, (Brussels, Belgium). Це всі організації, які працюють з нами, у тому числі і «Репортери без кордонів». Днями ми оприлюднили спільну заяву з розслідування справи Александрова. У нас багато іншої діяльності, ми не можемо ставати лише представниками «Репортерів без кордонів». Ми маємо багато проектів, які виходять за межі діяльності «Репортерів».

– Чи можете ви спрогнозувати можливі конфлікти влади і ЗМІ, опозиції та ЗМІ під час виборчої кампанії?

– Наївні ті, хто думають, що вибори пройдуть тихо та спокійно і влада від одного президента перейде до іншого. Якщо буде можливість, що кандидат від опозиції буде перемагати на цих виборах, владу йому ніхто не дасть. Безумовно, будуть конфлікти. А медіа будуть відігравати у цьому вирішальну роль, бо в нашій країні владу має не той, хто контролює армію – як у багатьох країнах перехідної демократії, – а той, хто контролює ЗМІ. Це буде конфлікт між владою та опозицією, а медіа будуть засобами в цій боротьбі. Спокійного життя у ЗМІ у найближчі чотири місяці не буде.

В Україні зараз назріли умови, які були у 90-их роках, коли була одна комуністична партія і було багато інших сил, які виступали не просто в опозиції до неї, а виступали за принципову зміну влади – від комуністичного ліберального режиму до багатопартійного демократичного режиму. Зараз, після 14 років незалежності, існує схожа ситуація: є влада, яка базується на особистій владі Президента та олігархічних кланах, які, по суті, вручну керують економікою та політикою країни, і є опозиція, яка намагається це змінити. І тому в даному разі не буде переходу влади від однієї партії до іншої. Нинішня політична боротьба – це, по суті, боротьба за зміну одного політичного ладу на інший. А така боротьба мирною рідко коли буває. Я не кажу, що якщо переможе кандидат від опозиції, така зміна ладу автоматично станеться, але я можу стверджувати, що якщо зміна влади відбудеться, то з’явиться надія на зміну теперішнього політичного ладу.

– Чи будуть ці президентські вибори вирішальними для медіа?

– Якщо в Україні не відбудеться зміна тих політиків, які керують мас-медіа за допомогою „темників”, міліції, прокуратури, пожежних та санепідемстанції, то змін не станеться. Якщо тих політиків змінять, то буде надія.

– Які завдання ставить ІМІ перед собою на час виборів?

– Максимально сприяти забезпеченню прозорого висвітлення процесу виборів, участі різних кандидатів у публічних дебатах, у програмах телебачення та в газетах. І надзвичайно важливою є допомога журналістам незалежно висвітлювати виборчу кампанію – щоб на них не було жодного тиску. Це, звичайно, дуже важко, майже неможливо, але ми для цього робитимемо все, що від нас залежить.

Ми плануємо посилити наші виїзні місії в регіони, маємо намір залучати міжнародну громадськість для того, щоб тиску на журналістів не було. Намагаємося тісно працювати з міжнародними спостерігачами, які приїздять на вибори. Ми спробуємо звернути їхню увагу на ті речі, на які варто звертати увагу, бо, як правило, такі спостерігачі багато їздять по різних країнах, і, можливо, у них немає відчуття того, що відбувається саме в цій країні.

– Усі бачили, як провідні канали „висвітлювали” перші дні виборчої кампанії. Як, на вашу думку, вони діятимуть далі?

– Думаю, що не змінять характеру своєї діяльності. Бо, як я говорив, влада просто так не віддається. Тим кандидатам, які мають обмежений доступ до телеканалів, треба думати про інші способи масової комунікації з народом. Єдине, що тішить, – що тим каналам, які необ’єктивно висвітлюють діяльність кандидатів у президенти, народ не дуже й довіряє.

– За той час, що ви не були в Україні, наскільки змінилася ситуація у медіа-просторі? Як би ви охарактеризували ці зміни?

– Медіа стали набагато технологічно професійнішими. За технікою, за способом подачі медіа стали набагато сильнішими, особливо це відчутно на телебаченні. Також це відчутно і в газетах, у якості друку. Але свободи в мас-медіа стало набагато менше, тобто вони стали ще більш контрольованими, особливо телебачення. До речі, в останні роки, вперше від часів радянського застою, відновився жанр політичної пропаганди – коли пропагандист з екрану „мочить” політичних супротивників, не вважаючи за потрібне представити альтернативну позицію. При цьому порушується ціла низка правових та моральних законів, але правоохоронні органи не звертають на це уваги, бо і контрольовані медіа, і правоохоронні органи працюють на одну команду.

Єдині зараз незалежні медіа, які мають право казати, що вони незалежні і вільні, – це інтернет-видання. Розвитку інтернет-видань найбільше допомогла влада. Людина, яка найбільше сприяла тому, щоб такі видання, як «Кореспондент», «Українська правда», «Детектор медіа» та інші, стали популярними, – то Леонід Данилович Кучма. Людини, яка більше зробила для розвитку інтернет-видань в Україні, немає. Саме завдяки тому, що є цензура на телеканалах, дуже обмежена діяльність друкованих ЗМІ, в Україні потужно розвиваються інтернет-видання. І цей розвиток за останні п’ять-десять років надзвичайно помітний. Таких якісних інтернет-видань, які існують в Україні, треба ще по світу пошукати.

Довідка "Детектор медіа":

Сергій Таран, директор Інституту масової інформації.

У 1993 році закінчив Інститут журналістики Київського Національного Університету ім. Тараса Шевченка. Працював у газеті „Молодь України” та УНІАНі.

У 1998 захистив з відзнакою ступінь магістра суспільних наук в Університеті міста Амстердама (Нідерланди).

З 1999 року – докторант Університету Дюка (США), де викладає міжнародні відносини та порівняльну політологію. Нині – закінчує докторантуру та очолює Інститут масової інформації. Інститут масової інформації (ІМІ) є українською недержавною організацією, яка займається дослідженням феномену масової інформації в сучасному суспільстві. Діяльністю Інституту масової інформації є: захист свободи слова, сприяння розвиткові української журналістики, дослідження громадської думки та інших явищ, пов'язаних з формуванням масової свідомості. Інститут масової інформації було засновано в жовтні 1995 року українськими та зарубіжними журналістами.