Дорогі читачі, висловлюю вдячність усім, хто відреагував на проблему, порушену в моїй статті «Свобода порно» («Детектор медіа», 17.12.07). Осібно дякую Отарові Довженку за «Руки на ковдру» («Детектор медіа», 19.12.07), авторам коментаря «Гріховні, але законні сестри» («Детектор медіа», 19.12.07) та Миколі Томенку за «У нас фактично вся реклама побудована на забороненому контенті» («Детектор медіа» 08.01.08.), який загострив, поряд із іншими, і це непросте питання. Але найбільша вдячність – усім небайдужим відвідувачам «Детектор медіа», які надзвичайно активно включилися в дискусію. Небайдужість – це вже щось!

 

Дозволю собі напочатку дещо відступити від означеної теми.

 

...Український новорічно-різдвяний телеефір. Логічно – переважно розважальний. Люди відпочивають. Подій, а відповідно й новин – замало. І журналісти починають здебільшого добувати цікаву інформацію з павутини інтернету. Передусім це підсумкові статистичні дані за рік, що минув. Так ось, святкові телеведучі поінформували, що «Україна посідає перші місця серед країн світу з кількості малолітніх, які вражені алкоголем, за темпами поширення СНІДу, туберкульозу, нелегальної торгівлі людьми...».

 

Як відомо, кожен наслідок має свою першопричину. Спробуймо тепер разом визначити: яка ж роль серед першопричин зазначених негараздів, по суті нашої національної трагедії, відводиться рідному телебаченню? Висновок очевидний – колосальна!

 

Справа не в тім, як гарно і вміло ми вміємо захищати так звану еротику на вітчизняному телеекрані, прикриваючись статтями законів, маніпулюючи поняттями «свобода слова» чи «свобода бізнесу»... Проблема значно глибша й трагічніша. Ми всі з вами – заручники. Заручники ситуації, в яку нас завели непрофесійність, продажність, прислужливість усіх тих, хто голосував за недолуге законодавство, хто віднайшов у ньому «шпаринки» (або свідомо передбачив їх наперед), хто за «дикими» грошима вже не бачить білого світу, а тим паче свого ближнього в цьому світі...

 

Давайте без емоцій поставимо собі кілька простих запитань і спробуємо дати на них відповідь.

 

Експертна комісія з питань розповсюдження і демонстрування фільмів при Міністерстві культури і туризму України, затверджена Наказом міністра № 614/0/17-07 від 26.20.2007, відповідно до пункту 9 Положення про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.98 № 1315.

 

Відомі посадовці, кінознавці, журналісти, психологи, сексопатологи...

 

Відомо лиш те, що ця комісія (з надзвичайно суспільно важливими функціями) працює на громадських засадах.

 

Тепер – конкретні пропозиції до нового міністра культури і туризму України Василя Вовкуна і його команди:

 

- на сайті Міністерства зробити доступною інформацію про персональний склад (із зазначенням телефонів, координат членів експертної комісії), оприлюднити процедуру відбору її членів та принципи діяльності;

 

- з огляду на ситуацію, яка нині склалася у вітчизняному телеефірі, проаналізувати діяльність комісії та ефективність роботи в ній персонально кожного;

 

- порушити питання перед урядом щодо матеріально-технічного забезпечення експертної комісії, що сприяло б налагодженню ефективної, неупередженої, прозорої роботи;

 

- підготувати пропозиції, щодо конкретизації співпраці різних міністерств і відомств у площині захисту суспільства від «публічної аморальності».

 

А тепер – про горезвісний фільм «Гріховні сестри», трансльований телеканалом «Кіно» 14 грудня 2007 року, який у статті «Свобода порно» я навів як приклад продукту, що має явні ознаки порнографії.

 

Прес-служба телеканалу оперативно (19.12.07) розмістила в «Детектор медіа» уже згадуваний мною коментар «Гріховні, але законні сестри», в якому як аргумент наведено номер прокатного посвідчення на фільм «Гріховні сестри», виданого експертною комісією з питань розповсюдження і демонстрування фільмів при Міністерстві культури і туризму.

 

Так ось, як вдалося з’ясувати в тому ж таки Міністерстві культури і туризму України, посвідчення справді видавалося… ще 2001 року. Ось тільки невідомо, хто і на якій підставі його видав, адже на розгляд експертної комісії саме цей фільм ніколи не виносився, а отже й рішення щодо нього експертною комісією не приймалося.

 

...Залишилося з’ясувати дрібницю – як же трапилося це «прикре непорозуміння»? Сподіваюся, в нас є організації, здатні дати відповідь на це запитання.