„Детектор медіа” уважно стежила за подіями навколо методів та принципів підготовки українського учасника цього конкурсу. 24 травня на своїх телеекранах глядачі всієї Європи побачили виступи представників 26 країн і оцінили досягнутий нашою країною результат.



Вчора ми надрукували думку з приводу того, як же все пройщло у Ризі для України, української мас-культури та українських телеглядачів оглядача газети „Киевские Ведомости” Олега Вергеліса. Сьогодні – думка постійного нашого експерта з приводу видовищного ТБ Олександра Зиріна, який намагався пригорнути увагу до теми участі України в „Євробаченні -2003” на сторінках „ТК” ще задовго до самого конкурсу.



Коротке переднє слово

Декілька цитат із закадрового тексту телетрансляції: „мы провели мощную Пи-Ар компанию в Германии и думаем, что Украина войдет в тройку призеров”- це до отримання першого нуля під час голосування. „Як би там не було -це вже велика подія, що Україна потрапила на Євробачення”- це після тринадцятого нуля. „Хочу передати привіт Славкові а ще...і ще...” ( і т.д.)- це вже десь після вісімнядцятого нуля.

Конкурс європейської телевізійної пісні „Євробачення”, як на мене, схожий на потужний електромагнітний імпульс. Саме такого роду збурення, достатньо відомі телевізійникам, і призводять до, іноді, разючих ефектів. Хлюпотіння мильних бульбашок, що лускають - один з таких телевізійних ефектів. Ці бульбашки, як правило, виглядають привабливо - дуті кимось за певні грубі гроші і забарвлені за певними напрацьованими рецептами чимось. Навколо них кучкуються з мокрими очима і розчепіреними ротами. Їх описують( пишеться з буквою „и”), обговорюють і знімають. Але в багатотисячних залах вони гучно лускають. І дратують очі. Особливо телеглядачам. Їм це добре видно, до того ж - в цифровій телевізійній якості. До того ж - якість цю забезпечують витрачені з розумом, а не вкрадені, 9 мільйонів єврів, потужний саунд, світло, декорації та збірна команда найкращих європейських телевізійників, в руках яких чи не найкраща телевізійна техніка.

Основна частина

Продемонструємо результати голосування в європейських країнах щодо виступу України на конкурсі „Євробачення-2003”( ця інформація буде корисною в тому числі і тим , хто раптово залишив свій погляд на оголеній чоловічій та жіночій натурі, яку масово демонстрували в цей час на інших конкуруючих вітчизняних телеканалах):

Ісландія – 0 (маленьке пояснення „0” – це не „О-о-о-о !”, а „нуль”) Австрія – 0

Ірландія – 0

Туреччина – 0

Мальта – 0

Боснія і Герцеговина – 0

Португалія – 0

Хорватія – 0

Кіпр – 0

Німеччина – 0

Іспанія – 0

Нідерланди – 0

Велика Британія – 0

Греція – 0

Норвегія – 0

Франція – 0

Бельгія – 0

Румунія – 0

Швеція – 0

Словенія – 0

Звернули увагу на Україну:



- сусіди - Росія та Польща( це - без коментарів);

- країна, автор якої запропонував нам своє невмируще пісенне надбання - Ізраїль( це також без коментарів);

- прибалтійські брати з Латвії та Естонії( це потребує певних психоаналітичних роздумів).

Отож – „аста з лавістою, бєйбі...”

Додаток до основної частини (для особливо пильних читачів цього тексту) – контролювати показ оголеної натури на конкуруючих ТБ-каналах автор міг на екрані іншого телевізора, розміщеного в іншому місці його квартири.

Частина додаткова.

Роздуми

Ця частина була написана відразу після того, як автор... не вимкнув телевізор після трансляції з Риги, як це зробила більша частина наших телеглядачів. Тому вони не побачили включення зі студії „УТ-1”. А автор побачив і зрозумів – писати треба. Хоча повертатися до теми участі України в конкурсі „Євробачення” автор не збирався. Для нього, як і для багатьох фахівців з нашої країни, все було зрозумілим. Задовго до початку конкурсу. До того ж – оскільки автор не „тусується”, не горланить пісні на пікнічках у „потрібних” і у „вкрай серьйозних” людей і не робить ще велику кількість речей, звичних для вітчизняного пострадянського поп-середовища, писати правду було просто.

Але повернемося у студію УТ-1 – а саме до обговорення участі України в конкурсі відразу по закінченню телевізійної трансляції – з Риги. Вразило одне – абсолютна неадекватність оцінки того, що сталося. Ті, кого було зібрано в студії, наче затрималися в приватній вітальні сімейного шоу-підприємства і знімали „хоум-відео” для відсутнього іменинника. Очевидно, цим пояснюються розфокусовані обличчя та веселі плямкання губами в мікрофон без звуку. Але дійство, нагадаю, проводилося в студії потужного національного телевізійного каналу і демонструвалося всій Україні. І участь України в „Євробаченні”, як я розумію, було заплановано не як сімейну тусовочку на прибалтійському узбережжі, а як державну справу. І саме тому я, як громадянин своєї держави і як професіонал, волів побачити на тому конкурсі основне – чи відповідає те, що моя держава сьогодні запропонувала більше ніж 200 мільйонам телеглядачів, загальноєвропейським усталеним принципам і вимогам та на скільки. Саме ці сотні мільйонів європейців в той чи інший спосіб виставили моїй державі свої оцінки. Оцінки ці зацікавлені особи можуть переглянути вище за текстом...

Які основні тенденції в музичній європейській телевізійній пісенній творчості зразку травня 2003 було помітно в Ризі? Як на мене, їх було дві і очевидних. Тут не будуть аналізуватися причини прояву цих тенденцій. Хоча, напевне, вплинуло і розуміння того, що завтра будь куди і зовсім не питаючи згоди, можуть прийти і приїхати дяді в бронеупаковці з ракетами різного типу наведення і... по національній самосвідомості. Можливо, трохи звідси і публічне відношення до союзників цих дядь.

Але політичні нюанси музичних конкурсів – тема іншого дослідження. Отож- перша тенденція: країни-учасниці конкурсу велику увагу приділяли відбору візуально оригінальних і цілковито, практично стовідсотково, телегенічних виконавців. Все логічно – люди БАЧАТЬ представника тієї чи іншої країни на власних телеекранах. І часто-густо глядачі саме побаченому приділяють більше уваги, ніж почутому - згадайте туркеню! „Детектор медіа” вже звертала увагу на такого роду вимоги до вітчизняної телезовнішності.

Друге - явне намагання в більшості композицій, нехай навіть і в англомовному матеріалі, продемонструвати родзинки автентичних пісенних традицій свого народу. Бачили і чули це телеглядачі і у пісні зі словами вигаданою мовою у виконанні бельгійців. (До речі – чим не „вигадана” українська мова для Європи?) Їх коріння десь там - у фламандському чи романо-германському фольклорі, де кораблями вулицями затопленого водами Північного моря міста пливуть гези або,або,або.... І якби не „брати-слов’яни” словенці – бути їм першими. І, можливо, тоді б пісенне „Євробачення” пішло, нарешті, в інший бік. І не збочувало б на „інтернешнли”, які всім відверто і давно уже набридли. Фантастичний програш великобританців, які дещо все таки в музиці тямлять( останнє місце та жодного(!) залікового балу) з начеб-то однією з найпопулярніших в Європі „фанєрок” в стилі „умцадріца” і такі самі, доволі професійні, але ніякі латвійські, шведські і інші англомовні пісеньки, показали – не хоче вже бабуся-Європа однакового з усіх усюд. Хоче самобутнього і оригінального.

От і переможиця-туркеня поклала до ніг глядачів не тільки незрозумілі (для нас?) викрутаси з тканинами, а і легко впізнану турецьку мелодику. Австрійський клоун не переміг, але з-а-п-а-м’я-т-а-в-с-я. Так само, як і норвежець або португалка, гречанка або поляки. Вони були самими собою. Навіть в текстах пісень, писаних англійською, вони були самими собою. Впевнені і достойні громадяни своєї держави. Як і француженка. До речі, і диктор французського телебачення чомусь результати голосування оголошував французською мовою. І ніхто не репетував і не ставив здивовані запитання. Європа поважає французьську мову. До речі, я впевнений, що і українську мову також поважає... і зрозуміла б.

Та давайте – про оригінальне і достойне від України. Можливо, хоч тепер і керівництво телевізійне, і керівництво гуманітарне зрозуміє - констатація методом „закритого відбору” відсутності в Україні оригінальної музики і віршів, аранжувальників та виконавців є даниною дрібним тусовочним інтересам.



Весела трагічність результатів „Євробачення-2003” зрозуміла всім. Правда, думаю, що реалії вітчизняного шоу-бізнесу цього року таки залишили за собою ( тут вибачаюся за специфічну термінологію) групу „лохів”, яких цього року відверто „розвели” і „кинули на бабки”. Але вони будуть стояти до останнього – не можна перед усіма братками зізнатися в такій ганьбі. Цей „контінгент” нехай цікавить інші і відповідні служби. Я – про Україну. Врешті решт про нас з вами - її громадян. Всіх тих, хто хоче, щоб про нашу музику думали в Європі не як про чийсь дрібний атавізм. Всіх тих, хто розуміє, що справу треба робити по іншому – цивілізовано і професійно. Телевізійну і музичну справу також.

Не вірте тим, хто скаже, що в Україні не можна створити представницьке, серьйозне журі для фахового відбору музики і виконавців. Є професіонали з європейським розумінням і вишуканим смаком: і композитори, і музичні критики, і телевізійники. Вони, правда, досить рідкі гості на напівзакритих бенкетах та фуршетах. Вони – працюють. І я певен - із розумінням і задоволенням попрацюють іще. Правда, не для задоволення чиїсь дрібних сімейних бізнесових забаганок, а задля престижу України на європейському телевізійному форумі.

Яким чином? Автор вже писав про це: тільки відкритий чесний гостроконкурентний конкурсний відбір учасника від України на чергове пісенне„Євробачення” дозволить нашій країні відібрати і достойне, і оригінальне. Крім того, такий відбір - відкритий та чесний - дозволить і музичному середовищу України вийти на інший рівень. Але прекрасно розумію і інше: яку небезпеку це становить для тих, чиї хвостики дружно стирчать біля маленької таці вітчизняного шоу-бізнесу.

Але Україна виходить в Європу не для наповнення їх таці, а задля мільйонів інших своїх громадян. Пафос? Та ні – спокійна констатація відомого. Якщо цього не зрозуміють – громадяни нашої країни будуть чекати, доки нашкребемо на участь в пісенному конкурсі „Євробачення-2004” грошенят, а потім нашу телеведучі ( всі інші знову будуть все розуміти), затамувавши подих, будуть слідкувати - Росія нашкребе нам балів чи ні.

Коротке заднє слово

Драматизм ситуації, напевне, буде масово підтверджений цього тижня в друкованих та електронних ЗМІ: „Ура!”, „Вперше...”, „Взагалі невідомо, як вони голосували?”, „Велика подія...”,„Україна – серед п’ятнадцяти кращих!”, „Головне не перемога - а участь!”, „Вони нічого не розуміють в музиці”, численні інтерв’ю-відгуки простих людей просто на вулицях і „зірок” в пристосованих кріслах і т.д. і т.п. Зрозумілі рецепти – адже зовсім не всі наші громадяни України мають відеомагнітофони, які будуть зчитувати з відеоплівки „Україна-нуль”, „Україна-нуль”, „Україна-нуль”, „Україна-нуль”...

Хочу помилитися...

P.S. „Детектор медіа”, як завжди, готова надати свої електронні шпальти керівництву державної установи – Національної телекомпанії України, для повного і змістовного фінансового аналізу витрат грошей платників податків( створення щотижневих ТБ-програм, робота ТБ-групи в Ризі, перебування офіційної делегації в Ризі, власне трансляція і т.п.) на участь України в пісенному конкурсі „Євробачення-2003” і потенційних витрат на участь України в пісенному конкурсі.



Ну а дискусія експертів - продовжується.

Читайте також:

Олександр Пономарьов сприймає свою участь у „Євробаченні-2003” як затратну місію?

Олександр Пономарьов представлятиме Україну на “Євробаченні-2003”



Запитання „Детектор медіа”: - Як ви вважаєте, чи потрібно було проводити відкритий загальнонаціональний конкурс для того, щоб визначити учасника від України на конкурсі „Євробачення-2003”, що пройде цього року в Литві?

Україна “підспівуватиме” учасникам “Eurovision” разом із усією Європою.

Радість!.. Чия? За скільки?

Украинская песня в ЕВРОвалюте: курс упал… на восток