detector.media
Дмитро Десятерик
для «Детектора медіа»
22.08.2023 15:00
Співчуття до знедолених і жанрові експерименти. У фільмах Одеського кінофестивалю формальні пошуки сполучаються з етичною гостротою
Співчуття до знедолених і жанрові експерименти. У фільмах Одеського кінофестивалю формальні пошуки сполучаються з етичною гостротою
На третій день ОМКФ потужно прозвучали теми аутсайдерів та кризи сімейних цінностей.

19 серпня в Чернівцях відкрився 14-й Одеський кінофестиваль. Через загрозу російських обстрілів його перенесли з Одеси на захід України. Головною фестивальною локацією є культурно-мистецький центр імені Івана Миколайчука, відкритий у 2021 році до 80-річчя артиста; паралельні покази проходять так само в старому радянському кінотеатрі «Чернівці». Про другий день кінофестивалю читайте тут.

Ранкові покази в КМЦ імені Миколайчука зазвичай починаються з фільмів Національного або Міжнародного конкурсів.

А втім, у понеділок першим сеансом став показ «Області героїв» із позаконкурсної секції «Хроніки війни». «Область героїв» — суто продюсерський проєкт, знятий на приватні внески. Команда просуває його як «перший український повнометражний фільм, знятий під час війни у 2022 році для світового кінопоказу»; проте найбільше продюсер Олексій Комаровський пишається тим, що вся історія побудована на реконструкціях торішніх подій, про які згадують герої інтерв’ю, граючи в цих сценах самих себе. На сюжети накладена патетична музика, в кадр пущено декоративний дим, тлом виступають руїни та спалена техніка в Ірпені й Бучі. Наскільки це цікаво з кінематографічного погляду — велике питання. А втім, зараз, напевно, потрібне будь-яке свідчення.

Режисер чорно-білої «Сашеньки» Олександр Жовна (Національний конкурс) зазирає в набагато віддаленіше минуле — в радянські 1970-ті. Головний герой — це гендерно некомфортна персона, юнак на ім’я Сашко, який почувається жінкою, ув’язненою в чоловічому тілі. Звісно, в тогочасних умовах для таких людей життя було пекельним апріорі. Жовна дає в оповіді забагато мелодраматичних інтонацій, але принаймні він одним із небагатьох порушив це питання в українському ігровому кіно.

У сімейної драми «Мій карпатський дідусь» (режисер — Заза Буадзе, Україна — Італія, Національний конкурс) тривала й напружена історія створення. Головний герой, 16-річний італієць Мікеле (Сімоне Коста) вирушає до далекого карпатського села, щоб розвіяти прах матері-українки згідно з її заповітом. Тут живе його дід Михайло, колишній клоун на прізвисько Буба (Богдан Бенюк), котрий зрікся колись своєї дочки через її позашлюбний зв’язок.

Фільм виграє в більш чи менш дотепних сценах зіткнень різних культур, звичаїв і поколінь: Італія проти України, західне місто проти гуцульського села, поривчастий молодий чоловік проти поміркованих стариганів. На жаль, Бенюк, природжений комік, не підтримує цю іронічну інтонацію, натомість уже вкотре намагаючись грати драму з не надто переконливим результатом.

«Мого карпатського дідуся» представляв режисер. Компанію йому мав складати і Богдан Михайлович, але напередодні прийшла звістка про загибель на фронті близького друга родини Бенюків. Тож показу — що стало на фестивалі вже сумною традицією — передувала хвилина мовчання.

А екранною вершиною фестивального понеділка стала українська прем’єра документальної трагікомедії «На “Адаманті”» (Франція — Японія), відзначеної цьогоріч «Золотим ведмедем» на Берлінале. Режисер Ніколя Філібер пояснює свій вибір кар’єри документаліста як спробу стерти межу між неігровим та ігровим кіно. В «Адаманті» йому це вдалося. Філібер вів зйомки в денному центрі для людей із психічними розладами, розташованому на баржі в середмісті Парижа. Кожний герой чи героїня постає глибокою та унікальною особистістю; на кожного й кожну цікаво дивитись, їхні сповіді слухаєш не відриваючись. Зробити захопливу історію про аутсайдерів саме як про людей, а не про їхні розлади — це найвищий клас майстерності.

Фестиваль триватиме до 26 серпня. До Національної конкурсної програми ввійшли десять повнометражних фільмів; у Міжнародному конкурсі серед інших — три фільми, зроблені за участі України. Переможці Національного конкурсу визначатимуться у двох номінаціях — «Найкращий український повнометражний ігровий фільм» та «Найкращий український повнометражний документальний фільм». Про представлені фільми й програму фестивалю читайте тут і тут.

Дмитро Десятерик, із Чернівців — спеціально для «Детектора медіа»

Фото надані організаторами фестивалю

detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY