«Детектор медіа» розпочав масштабне дослідження якості контенту регіональних телеканалів під час великої війни. Раніше ми регулярно проводили кількісно-якісний моніторинг новин телеканалів східних і південних областей України. Його результати дозволяли читачам обрати джерела, які дотримуються стандартів, а медійникам — попрацювати над помилками і зробити свій інформаційний контент кращим.

Зараз, окрім цих двох завдань, ми хочемо з’ясувати, як живуть і працюють телеканали в областях, постраждалих від російської агресії. Оскільки деякі з цих каналів не мають стабільного ефірного мовлення, об’єктом аналізу будуть програми, які вони публікують на ютуб-каналах, — не лише інформаційні, а й авторські публіцистичні програми та студійні інтерв’ю. Ми вже оглянули канали СТС із Сум, ГОК із Горішніх Плавнів, запорізький канал Alex.ua та кременчуцький канал «Візит».

«Є-новини», які виходять на «НІС-ТВ», — це об’єднаний проєкт чотирьох медіа: «НІС-ТВ», телеканалу МАРТ, онлайн-медіа «Ніквесті» і «Шиповник». Короткі живі новини дуже гармонійно вписуються в інформаційні потреби аудиторії під час війни. Разом із цим, періодично в ефірі з’являються спірні з точки зору доцільності репортажі.

ТОВ «ТРК "НІС-ТВ"» засноване в 2002 році. Керівником організації, за даними Youcontrol, є Віталій Валерійович Мехеда. За даними руху «Чесно», в 2006 році він балотувався до Миколаївської міської ради. Більше даних про його політичні проєкти немає. Серед засновників товариства, з 50% прямого вирішального впливу, значиться Світлана Бабаріка, депутатка від «Європейської солідарності» Миколаївської міськради, власниця ТОВ «Торговий дім Юг». Ще одна власниця 25%, Оксана Янішевська, за інформацією руху «Чесно», двічі балотувалася до Верховної Ради як мажоритарниця також за списками «ЄС». З 2014-го кілька років була заступницею голови МОДА. Також Оксана Янішеська є керівницею ТОВ «ТРК "НИКВЕСТИ"», директором якої є головний редактор «Никвести» Олег Деренюга. «Никвести» є частиною об’єднаних новин чотирьох миколаївських медіа. Як і ТРК «МАРТ», комунальне підприємство, власником якого є Миколаївська міськрада, й онлайн-медіа «Шиповник», яке входить до складу ТОВ «7 Газет». Керівницею товариства є Вікторія Буховець, на яку досі зареєстрований миколаївський обласний осередок партії «Відродження».

Втім політичних уподобань у новинах «НІС-ТВ» зараз не дуже видно. Як і майже не видно Віталія Кіма, голови Миколаївської обласної військової адміністрації, або мера Миколаєва Олександра Сенкевича. Правда, говорити, що міського голови взагалі немає в ефірі, не варто. Наприклад, із ним буквально на днях вийшло велике інтерв’ю майже на 40 хвилин у рамках авторської програми «Чесно про війну». Що стосується Кіма, то в новинних випусках, які ми переглянули, Кім з’являвся всього тричі й тоді, коли його коментарі справді мали сенс. Правда, не завжди було зрозуміло, чи це автори зв’язувалися з губернатором, чи хтось інший: щоразу було видно, що йдеться про відеокоментар, причому губернатор був протитрований англійською мовою. Можна було побачити Кіма і в недовгих «Підсумках дня з експертом Станіславом Мартиросовим», щоправда, коментар він надавав «Настоящему времени».

Доволі частим спікером у репортажах був керівник Центрального району Миколаївщини, але сказати про зловживання ним як головомовцем не можна. Взагалі, живі репортажі й короткий зміст начитаних новин в ефірі залишає дуже гарне враження від миколаївських випусків новин. Гарна заставка на початку й гарне завершення випусків, добре структурована верстка, мінімум «води» (за можливості, про що нижче) в сюжетах, також, що зараз є дуже важливим, верифіковані автори сюжетів і, за невеликими винятками, вказівки на авторство не своїх відео — все це додає переваг такому підходу команди до створення регіональних новин для миколаївської аудиторії.

Варто звернути увагу і на структуру випусків новин. Вони завжди починаються з огляду ситуації в області: де і що було обстріляно в попередню добу, які жертви / втрати / збитки. Зауваження щодо такого контенту: журналісти зазвичай не вказували, чиї відео зараз транслюються на екрані. Хоча в репортажах плашки зі вказівками на авторів сюжету чи архівні зйомки зазвичай були. Після начитки зведення — завжди власний репортаж. Переважно з місць руйнувань після обстрілів російських військових. Потім знову начитка важливих із точки зору воєнної тематики новин. І ще один репортаж — про війну або дотичну до неї теми.

Можна сказати, що приблизно 90% матеріалів у випусках новин так чи інакше про війну. Так, за 14–22 липня тільки раз прозвучала тема ЖКХ, зокрема, про опалювальний сезон взимку, або про роботу комунальників, які займаються збереженням зелених насаджень у місті, або дуже коротко про підвищення вартості проїзду. Ще один репортаж про роботу газовиків, на якому ми зупинимося пізніше, також можна назвати більше соціальним, аніж присвяченим війні. І всі вони — позитивно спрямовані. Це класичні, хоч і непогано зроблені паркетні новини.

А от деякі репортажі навіть можна віднести до новин з ознаками замовності. Бо коли у 8–10-хвилинних випусках виходить сюжет про ніби актуальну тему, але її по колу розтягують на пів випуску, відчуття актуальності замінюється гнітючим відчуттям замовності. Як було з репортажем від 22 липня: Фундація «Дім Рональда МакДональда в Україні» передав гуманітарну допомогу жителям Миколаєва. І якщо всі сюжети переглянутих попередніх випусків так чи інакше можна вважати адекватними з точки зору пропорції суспільної значущості / хронометражу, то в даному випадку все це скидалося на безкінечну оду з ознаками замовності Фундації «Дім». Сюжет тривав 4,29 хвилини. Це майже половина всього випуску новин (9,49 хвилин). Головним спікером у репортажі став Сергій Василенко, директор департаменту праці та соцзахисту, який з’явився на екрані тричі. І хоча навіть він сказав, що кількість наборів (а їх було 480) явно недостатня, але всі дуже вдячні за це, й ці нескінченні подяки від усіх спікерів і героїв в ефірі тривали і тривали. З подяк Фундації сюжет плавно перейшов до подяк соціальним працівникам: «Хто не може прийти за допомогою — допомагають соцпрацівники», «Без цієї допомоги ми би не прожили» тощо. Додали в сюжет навіть коментар 88-літньої жінки, яка «пережила дві війни» (до речі, якщо вважати другою теперішню, то вона її тільки переживає. — Авт.): «Під час Другої світової таку допомогу ніхто не надавав, тому вижити було важче». Десь там утретє з’явився директор департаменту праці й соцзахисту і знову щось говорив. Насправді, цьому сюжету варто було виділити не більше хвилини-півтори. Натомість огляд щодо надходжень і розподілення гуманітарки був би значно цікавіший для аудиторії телеканалу.

Ще один репортаж про роботу управління охорони Миколаївщини 19 липня також балансував між паркетним і замовним сюжетом. З одного боку, показати містянам, які майже щодня і щоночі перебувають під обстрілами російської армії, що всі управління працюють і забезпечують їх безпеку, це окей. З іншого — заспокоювати аудиторію штампами на кшталт «управління готове до викликів сьогодення» мабуть, недостатньо. Сюжет на 2:24 хвилини, який починається з інтерв’ю в кабінеті керівника управління, перебивається кадрами з міста, потім перемикається на другого спікера, начальника головного управління пульту центральної охорони, аби потім знову повернутися до керівника, не дуже заспокоює. Нічого цінного, що стосувалося б конкретних змін їхньої роботи під час війни, не прозвучало. Замість показати, що все працює стабільно, можливо, варто було б розказати про важливі проблеми: чи мають узагалі сенс системи охорони зараз, як змінилася кількість клієнтів / викликів під час війни, як реагує поліція охорони на виклики, які пов’язані з обстрілами, чи є випадки мародерства й інші незручні, але важливі питання. Натомість сюжет завершується картинкою гасла у приміщенні їхнього офісу: «Завжди готові прийти на допомогу і виконувати свої зобов'язання».

Те саме і з газом. Точніше, сюжетом про роботу газовиків під час воєнних дій, який з’явився в ефірі раніше, 14 липня. Там є стандартний паркетно-замовний набір: причесаний коментар начальниці управління зовнішніх комунікацій, великі плани автівок із написами «104.ua», і на завершення спікерка, яка дуже артикуляційно пояснює, куди і як сплачувати за газ. Це справді важливо. Але сюжет на цю тему міг би бути не клієнтоорієнтований, а все ж таки націлений на інтереси аудиторії.

Втім, журналісти створювали й багато справді корисних і цікавих репортажів. Найчастіше — з місць влучань ракет (такі новини з’являлися майже щодня), репортаж про забезпечення містян питною водою (правда, залишилося невідомим, чи брали журналісти дозволу в батьків Андрія, який розповів, скільки води за раз він приносить додому. — Авт.), про роботу лікарні після обстрілу, про наслідки влучення снарядів у виші і школи. До речі, автор більшості таких достатньо якісних сюжетів, Олександр Матюшенко, найбільше вдається до емоцій та оціночних суджень. Окрім всього, від нього ми, зокрема, почули: «Ніч принесла страх і тривогу у миколаївські оселі», «Рашисти денацифікували і найстаріший готель міста», «Російська Федерація не має свого майбутнього і намагається позбавити його нас», «Поцілили в автосалон — а завтра скажуть, що це (тут жест рукою “лапки”. — Авт.) “іноземна техніка”» тощо. Власне, якщо говорити про дотримання професійних стандартів, журналістам «Є-новин» можна нагадати хіба що про відокремлення фактів і коментарів, баланс думок і коментарів, коли йдеться про паркет і таки неприпустимість джинси, бо це  завжди погано. Особливо під час війни.