18 травня московське бюро «Радіо Свобода» (Radio Free Europe / Radio Liberty) вперше вийшло в ефір із київської студії, перевізши з Москви до Києва та Праги частину свого журналістського колективу.
Цьому передувало визнання Мін’юстом РФ цього медіа та всіх його підрозділів («Настоящее время», «Сибирь. Реалии», «Кавказ. Реалии», «Крым. Реалии» тощо) іноземними агентами. Згідно з ухваленим в РФ законом про ЗМІ-«іноагентів», такого статусу може набути будь-яке закордонне медіа, яке отримує фінансування або майно з-за кордону (в тому числі від російських юридичних осіб, спонсорованих з іноземних джерел). За підрахунками DW, у 2021 році Роскомнадзор наклав на московське бюро «Радіо Свобода» і директора Російської служби компанії Андрія Шарія штрафи більш ніж на 100 млн рублів (1,2 млн доларів) за невиконання вимоги маркувати всі журналістські матеріали довгим і принизливим приписом.
Компанія оскаржила дії російської влади в Європейському суді з прав людини і звернулася до цього суду з проханням як запобіжний захід заборонити владі РФ стягувати ці штрафи. 14 травня банківські рахунки ТОВ «РВЄ/РС», яке представляє російську службу «Радіо Свобода», заблокували.
Наприкінці травня Київ відвідав президент та СЕО RFE/RL Джеймі Флай. Під час цього насиченого зустрічами з українськими високопосадовцями візиту «Детектор медіа» розпитав його про те, як московське бюро вперше після розпаду СРСР працюватиме з-за кордону та чи переміг Кремль «Радіо Свободу».
– Містере Флай, чи почуваєтеся ви так, наче ми повернулися до радянських часів, тому що «Радіо Свобода» знову мовить на Росію з-за кордону?
– Боюся, ми рухаємося до такої ситуації через репресії проти незалежних ЗМІ в Росії, й «Радіо Свобода» зараз є лише одним із багатьох медіа, на які режим Путіна чинить тиск. Він використовує для цього закон про іноземних агентів, намагаючись із його допомогою цензурувати контент, від якого Кремль прагне захиститися. Для російських громадян кількість медіаопцій зменшується. І тому неймовірно турбує, що ми дійшли до ситуації, коли «Радіо Свобода» навіть не може безпечно почуватись у країні, де ми були присутні десятки років. У 1991 році нас запросив російський уряд. А зараз нам доводиться перевозити деяких наших журналістів в інші країни для їхньої безпеки і в таких умовах зберігати нашу здатність займатися журналістикою.
– Не так давно в інтерв'ю Reuters ви говорили, що поведінка російської влади свідчить: вони хочуть, аби «Радіо Свобода» пішло з країни. Тепер, коли ви звідти пішли, чи можете ви сказати, що Кремль вас переміг?
– Ні, бо хоча нам довелося переселити частину співробітників до Києва та Праги, в нас усе ще є розгалужена мережа журналістів, із якими ми працюємо всередині Росії. Що на даний момент є найбільшою проблемою? Це неможливість функціонувати нашій юридичній особі, через яку здійснювалось управління бюро в Москві. Судові виконавці двічі відвідали наш офіс за останній місяць. Наші банківські рахунки в Росії заморожені, що, очевидно, ускладнює нам оплату праці. І ми стикаємося з потенційним вилученням нашого обладнання в бюро через відмову сплачувати накладені на нас штрафи.
На мою думку, влада чинить тиск на бюро, бо хоче його закрити. Але як і у випадку з будь-якою новинною організацією, нашу присутність у країні насправді забезпечують журналісти, а не будівля чи офіс самі по собі. Ключовим для нашої здатності займатися журналістською діяльністю всередині Росії є наша широка мережа журналістів, а це сотні людей, які працюють з нами по всій країні. І тому ми все ще можемо робити репортажі з усієї Росії для російської аудиторії, незважаючи на те, що нам довелося перемістити частину нашого персоналу. І намагатимемося забезпечити, щоби ця мережа могла функціонувати якомога довше.
– Скільки ваших співробітників переїхали до Києва, а скільки до Праги?
– Ми перемістили 15 людей із Москви до Києва і трохи меншу кількість — до Праги.
– Усі вони журналісти, не технічний персонал?
– Майже всі вони журналісти.
– Я хотіла би запитати про долю вашого фрилансера Владислава Єсипенка, якого в березні заарештували в Криму. Чи є шанси його врятувати?
– Так. Це одна з причин, чому я приїхав до Києва: щоби спробувати знайти рішення для його звільнення. Ми намагаємося зробити так, щоби його справі приділялося більше уваги і щоби чинився вплив на російську владу заради його звільнення. Ми прагнули переконатися, що він має юридичну підтримку, яка йому потрібна протягом цього періоду, і ми продовжуватимемо відстоювати його справу, оскільки те, що сталося із Владом, абсурдне. Його, по суті, звинуватили в тероризмі, у вчиненні насильницьких дій, коли він був у журналістському відрядженні в Криму, просто намагаючись висвітлювати те, що там відбувається. І абсолютно неприпустимо, щоби журналісти таким чином ставали мішенями спецслужб будь-де, незалежно від країни, про яку ми говоримо. Тож ми продовжуватимемо робити все можливе, щоби його звільнили.
– Щодо тих людей, які продовжують співпрацювати з вашим московським бюро всередині Росії: чи це може бути для них так само ризиковано, як і для Єсипенка?
– Ця небезпека залежить від того, як російський уряд буде проводити свою політику в найближчі роки. Ми маємо інші приклади в регіоні — в Білорусі, коли для журналістів, по суті, є ризикованим виходити зі своїх квартир або офісів та вести прямі ефіри з протестів. Це може призвести до того, що вони потраплять до в’язниці — іноді короткостроково, іноді на значно довші терміни. Один із наших колег, Ігор Лосік, був затриманий напередодні серпневих виборів і перебуває у слідчому ізоляторі 11,5 місяців. У нас є й інші колеги в Білорусі, яких поліція заарештувала лише за те, що вони намагалися з місця події висвітлювати акції протесту. Ми бачимо, що сталося з Романом Протасевичем, якого буквально захопили в літаку, котрий примусово посадили на території Білорусі. Це пряма погроза людям, чиєю єдиною роботою є збір та поширення інформації, але влада боїться правди про те, що вона робить.
Тож дуже лякає, що це тенденція, яку ми спостерігаємо в низці країн. Я сподіваюся, що Росія не дійшла до цієї точки, але ми бачимо, як Кремль намагається усунути з ландшафту незалежні медіа, а потім розпочинає переслідування окремих журналістів, як це вже робили з деякими нашими дописувачами. Отже розгортається тривожний сценарій, і ми будемо продовжувати боротьбу, намагаючись представляти якісну журналістику, незважаючи на жахливі обставини, з якими ми стикаємось.
– Ходили чутки, що минулого року київське бюро «Радіо Свобода» зазнало певних скорочень бюджету, оптимізувало персонал, деякі процеси. Чи це правда?
– Мене не було в компанії з червня минулого року по лютий 2021-го. Тому я не був тут у той період, про який ви запитуєте. Але повсякчас усередині компанії відбуваються зміни з перерозподілом коштів на ті чи інші платформи, аби бути максимально ефективними, враховуючи наші обмежені ресурси. Хоч ми щедро фінансуємось Конгресом США на щорічній основі, але завжди маємо більші потреби, на які ми могли би розподілити ресурси.
Не думаю, що я маю ще щось коментувати про події минулого року. Київське бюро стає все важливішим для компанії. Протягом останніх років це було наше найбільше бюро. Зараз воно перетворюється на своєрідний хаб для роботи не лише для української аудиторії, а й для інших аудиторій та регіонів — частково через події в Росії, але, можливо, в майбутньому воно також стане хабом і для деякої нашої роботи в Білорусі. У нас тут чудові можливості, й ми хочемо скористатися цією інфраструктурою, щоби не просто продовжувати виконувати дивовижну роботу через українську службу, а й підтримувати роботу низки інших наших служб, які зможуть використовувати Київ як хаб для репортерства на найближчі роки.
– А, до речі, чому ви залишили «Радіо Свобода» минулого літа, а потім повернулися?
– Це довга історія. Ви, мабуть, знаєте, що Конгрес США фінансує нас через Агентство США з глобальних медіа. Агентство не здійснює жодного редакційного контролю над нашими журналістськими матеріалами, але ухвалює рішення щодо управління як нашою роботою, так і роботою інших мовників, що фінансуються США. Минулого літа в агентстві призначили нове керівництво, яке разом із адміністрацією Трампа вирішило, що хоче змінити всіх керівників мережі. Мене усунули в рамках цієї зміни. Це було суперечливе на той момент рішення і стосувалося не лише RFE/RL, але й Radio Free Asia та Middle East Broadcasting Networks.
Нова команда з адміністрації Байдена вирішила, що не підтримує цю зміну. Ось чому мене попросили повернутися до RFE/RL у лютому. І я був дуже радий це зробити, враховуючи свою любов до роботи в RFE/RL та її важливість, особливо в цей момент, коли ми стикаємося з багатьма проблемами в регіонах, де ми мовимо.
– Вас не лякали нові виклики, які постали за цей час?
– Якби я боявся викликів, я б не погодився повернутися. Я міг вести набагато менш стресове життя у Вашингтоні. Але хотів бути з колегами в ці непрості часи.
Я думаю, що це важливий момент. Незважаючи на те, що ми зазнаємо тиску, наша організація неодноразово демонструвала, що ми адаптовані, гнучкі та здатні відповідати на виклики. Ми багато разів змінювали бізнес-модель протягом своєї історії від початку роботи в часи «холодної війни» в Мюнхені до 1990-х років, коли ми відкрили багато своїх бюро, включаючи київське. Можливо, в найближчі рік-два компанію чекає нова історична точка перетину: оскільки ми стикаємось із проблемами в деяких наших бюро, нам потрібно перевезти частину персоналу і думати про те, як робити свою роботу по-іншому, при цьому залишаючись ефективними для аудиторії, яка потребує нас більше, ніж будь-коли, — через пандемію протягом останнього року чи політичні проблеми, з якими зараз стикаються багато наших глядачів. Це неймовірно важливий момент для нашої роботи. І я хотів бути частиною цього, незважаючи на той високий рівень стресу, в якому доводиться працювати.
– Як президент і СЕО «Радіо Свобода» ви постійно перебуваєте у Празі?
– Так.
– А чому такий важливий саме Київ?
– Наші об'єкти тут, які ми модернізували за останні роки, є одними з найкращих у нашій компанії, включно зі штаб-квартирою в Празі. Тобто ми вклали значні кошти у студійну інфраструктуру, що важливо для нашої телевізійної та диджитал-роботи. Це також локація, яка була дуже гостинною, коли журналістам з інших країн потрібно було переїхати за надзвичайної ситуації аби працювати з нового місця. Ми також вважаємо, що існує певна спільність, деякі інструменти та підходи, яким наші різні служби можуть навчитися одна в одної та співпрацювати. З усіх цих причин Київ і стає хабом, чого ми, можливо, не передбачали кілька років тому.
– Чи задоволені ви присутністю телеканалу «Настоящее время» в Україні? Хотіли би розвивати мережу?
– Так, ми завжди прагнемо розширити присутність «Настоящего времени», нашого цілодобового російськомовного каналу, де це можливо. Ми завжди шукаємо партнерів, місцеві філії та інших, хто зацікавлений брати контент. Ще до викликів у Москві ми почали виробляти частину контенту «Настоящего времени» у Києві: запустили звідси ранкове шоу. Я дивився його сьогодні вранці з командою в студії. Там були репортажі з Мінська, Праги, але шоу випускається тут, і ведучі тут. Отже ми почали робити більше в Україні з «Настоящим временем», і це те, що ми будемо намагатись розширювати в найближчі роки.
Фото надані київським бюро «Радіо Свобода»
