detector.media
Дмитро Золотухін
для «Детектора медіа»
12.01.2021 10:30
Влада ресурсу та ресурс влади
Влада ресурсу та ресурс влади
Трампа видалили з усіх соцмереж тому, що приватна компанія Twitter та її аналоги виявилися сильнішими за Трампа.

«Детектор медіа» продовжує дискусію навколо подій та наслідків блокування соцмережами акаунтів чинного президента США Дональда Трампа. Ми вже опублікували колонки філософа, члена наглядової ради Суспільного мовника Олексія Панича та колишнього заступника міністра інформаційної політики та державного секретаря Мінкульту Артема Біденка, нині голови правління ГО «Інститут інформаційної безпеки».

Сьогодні до полеміки приєднуються медіаексперт, ексзаступник міністра інформаційної політики Дмитро Золотухін. Далі буде.

На сторінках видання «Детектор медіа» триває фахова дискусія про наслідки блокування акаунтів Дональда Трампа американськими компаніями, що володіють ключовими соціальними платформами в інтернеті. Полум’я цієї дискусії не згасає в українських соцмережах вже не один день.

Мій колега й товариш Артем Біденко запропонував свій погляд на ситуацію. У своїй публікації Артем пише: «Суперечка про блокування твітера Трампа показала, наскільки навіть у рамках експертного середовища ми залишаємося ворогами підприємців, капіталістів, бізнесу і фактично самих себе. І ще впадає в око, наскільки ми прагнемо контролю».

Дозволю собі викласти альтернативний погляд на явища останніх днів та опонувати Артемові у запропонованій ним логіці взаємодії суспільних інститутів.

Суть та проблеми суспільного договору

Екзамен із теорії держави і права я склав у 1999 році. Ця та інші суміжні дисципліни, зокрема, вивчали виникнення й сутність таких прадавніх нормативних документів, як, наприклад, закони царя Хаммурапі або закони Ур-Намму, що з’явилися в Месопотамії близько чотирьох тисяч років тому.

Якщо дуже коротко, то сутність цих законів полягає у двох ключових цілях. По-перше, за їх допомогою правителі намагалися документально закріпити божественну сутність царської влади. Іншими словами, прадавнє правове регулювання було першим у світі медіаінструментом, через який доносилося пояснення, чому цією територією й цими людьми керує саме ця людина, а не інша. Про це дуже доступно й цікаво пише у своїй книжці «Господарі світу» Валерій Примост. Правителі намагалися донести своїм народам, що їхня сила й мудрість має надприродне походження.

По-друге, закони мали на меті врегулювати суспільні відносини й користування ресурсом, оскільки, якби їх не було, замість законів діяло би право сили, а не сила права.

Іншими словами, якщо в тебе є зброя, фізична сила, матеріальні цінності — ти маєш набагато більше можливостей, аніж той, у кого їх немає. Так, наприклад, у Вікіпедії цитується уривок із прологу до законів Ур-Намму, який встановлював правила, щоб «сироту не видавали багатому, вдову не видавали сильному, бідняка не видавали багатієві».

Таким чином, ідеться про те, що сила державного примусу існує для того, щоби врівноважувати ресурси між учасниками спільноти. З цього й виходить гіпотеза про те, що справедливий розподіл ресурсів просуває усю популяцію в майбутнє. Тоді як принципи «дикого заходу» завжди будуть гальмувати розвиток спільноти. Це і є, на мій погляд, умовно «лівий» підхід.

Натомість, гіпотеза «правого» підходу, на мою скромну думку, говорить про те, що шлях у майбутнє існує не для всіх, а для найсильніших і найрозумніших. А отже популяція буде успішною, якщо буде жертвувати своєю частиною заради еволюції.

Проблема полягає в тому, що кожен новий виток розвитку людства та кожен новий технологічний уклад породжує оновлення та якісні зміни ресурсів, що потребують врівноваження та розподілу. А досягнутий на попередньому колі, суспільний договір уже не може виконувати свою роль.

Це призводить до того, що держава починає або зловживати своїми повноваженнями арбітра, або використовувати їх на користь сильних, оскільки саме сильні й підтримають стабільність держави, якщо вона знаходитиметься під загрозою.

Іншими словами, держава порушує власні принципи, заради яких вона створювала регулювання. Замість того, щоби врівноважувати сильних, стаючи на бік слабких, вона потурає сильним, щоб вони стали на її бік.

Влада ресурсу

Безумовно, першим ресурсом людства, який довелося розподіляти, стала земля. Цим питанням переймалися навіть у древній Месопотамії, де даний ресурс був ключовим джерелом достатку.

Однак у відносинах між людиною й ресурсом усе завжди складалося дуже не просто, адже людей багато, а ресурсу — мало. А людей, які постійно хочуть володіти все більшим ресурсом — все більше.

Саме через це у 1823 році Верховний суд США сформулював так звану Доктрину відкриття (Discovery Doctrine), яку коротко й вульгарно можна сформулювати словами «хто перший встав — того і капці».

Відповідно до цієї Доктрини, право на землю отримує той уряд, чиї піддані відкрили цю територію. Це означало, що індіанці, які проживали на землях у Північній Америці, фактично позбавлялися прав на них, оскільки така земля вважалася «нічийною» на користь колоніальних та постколоніальних урядів. Звісно, впровадження даного закону здійснювалося колонізаторами в індіанському суспільстві за допомогою іншого ресурсу — вогнепальної зброї.

Чи вам це не нагадує ситуацію з соціальними мережами, сила яких так само впливає на такі «тубільські» суспільства, як наше?

Після того як для впровадження вищевказаної Доктрини в Північній Америці пожертвували кількома десятками тисяч життів, був ще Гомстед-акт (англ. Homestead Act), прийнятий за ініціативою Авраама Лінкольна у 1862 році. За великим рахунком, він також відображав принцип «хто перший встав — того і капці», але вже намагався впорядкувати його застосування. Тобто якщо ти хочеш землю, яка кимось зайнята, то ти вже не можеш його вбивати, щоб отримати землю собі. Дуже прогресивне законодавство, від якого нас відділяє всього 150 років історії.

Таким чином, ми бачимо, що держава здійснює впорядкування розподілу ресурсів. Й еволюція цієї діяльності «йде у фарватері» технологічних можливостей людства. Доки зброя робить одних людей сильнішими за інших, держава стає на бік сильніших. А коли вже пан Кольт зрівняв усіх у правах, треба якось вирішувати, бо через дурну стрілянину могли б і найдемократичнішу державу світу не збудувати.

Ресурс влади

Однак ресурс може бути не тільки матеріальним, але й технологічним. У XVI-XVII сторіччях Іспанія та Велика Британія увійшли в конкуренцію на морі. Одним із гострих протистоянь стала боротьба за панування на островах Карибського моря. Так-так, те саме, що ви бачили в популярній голлівудській сазі з Джонні Деппом у головній ролі. Жодної сили права — виключно право сили.

Через 150 років після того, як у 1509-му іспанці заклали на Ямайці своє перше поселення, острів захопили британці. Оскільки на морі панувало насильство та принципи «дикого заходу» то у губернаторів Ямайки, що підпорядковувалися Британській короні (тобто представників держави) не було іншого виходу, окрім як використати свої повноваження регулятора, щоби стати на бік сильнішого або переманити сильніших на свій бік.

Губернатори почали видавати так звані «каперські посвідчення» (англ. Letter of Marque). Цей документ означав, що в разі, якщо його власник грабує, вбиває і ґвалтує на морі інших людей, то робить він це виключно в інтересах Британської корони. Фактично це було прообразом приватних військових компаній. Так само ПВК Вагнера зараз здійснює воєнні злочини під прикриттям Кремля.

Аж у 1856 році сім європейських держав підписали так звану Паризьку декларацію, яка забороняла каперство. Однак вам буде цікаво дізнатися, що є одна країна, яка ту декларацію не тільки не підписувала, але й закріпила своє право видавати Letter of Marque у своїй конституції.

Ви, напевне, здогадалися, що це США. У статті 1 розділу 8 (Article 1, Section 8) Конституції США все ще закріплено право Конгресу не тільки оголошувати війну, але й видавати каперські свідоцтва приватним особам, які, в умовах оголошення воєнного стану, можуть здійснювати насильство по відношенню до ворога.

Звісно, в реальності таких документів більше ніхто не видає. Однак цікаво, що після терористичної атаки 11 вересня 2001 року сенатор від республіканців Рон Пол запропонував видавати той самий Letter of Marque для надання приватним особам права вбити Усаму бін Ладена або його посіпак із «Аль-Каїди».

Іншими словами, держава все ще використовує свої важелі, щоби перетягнути на свій бік тих, хто володіє ресурсом. За моїми даними, зараз у вузьких професійних колах розглядається можливість використання Letter of Marque у кіберпросторі. Наприклад, такий документ може надавати умовний дозвіл хакерам (приватним особам і організаціям) здійснювати атакуючу діяльність у кіберпросторі в інтересах держави, яка цей документ видає.

Зокрема, така діяльність може вестися в умовах оголошеного воєнного стану. Або й без нього, оскільки суспільство досі не визначило критерії агресії в кіберпросторі. В цих питаннях намагається розібратися так званий Таллінський мануал — звіт, створений Центром НАТО з кібербезпеки, що в Талліні.

Свобода корпорацій

У своїй статті Артем Біденко пише, що «є велика різниця між тим, що роблять великі компанії та держави. Для компанії важливий комфорт її користувачів, хороші стосунки з державними інститутами, а також стабільність самої держави».

Я би хотів нагадати всім, як одна «маленька, але горда» українська компанія сміливо хотіла йти шляхом Twitter, коли це ще не стало мейнстримом. Її керівництво приймало такі ж рішення на свій страх і ризик. Ідеться про одного з найбільших у країні телекомунікаційних провайдерів — компанію «Ланет», яка надає доступ до інтернету й телеконтенту.

Рівно два роки тому, в кінці 2018-го, керівництво та бенефіціари «Ланету» прийняли рішення не продовжувати договір про надання послуг трансляції телеканалам NewsOne та «Наш». На їхню думку, положення договору між ними й телеканалами давали таку можливість. Звісно, медіаменеджери Тараса Козака (соратника Віктора Медведчука) та, відповідно, Андрія Портнова, під контролем яких перебували ці телеканали, стали звинувачувати компанію «Ланет» у наступі на свободу слова та політичному замовленні.

Увесь 2019 рік між виробниками контенту та провайдером точилися суди, які в результаті стали на бік NewsOne. Але правові підстави для повернення телеканалів в ефір уже вичерпалися. І тоді, на початку 2020 року, на засновника компанії «Ланет» Віктора Мазура було скоєно замах: у двір будинку невідомі кинули бойову гранату. Правоохоронці класифікували це як хуліганство.

Скоріше за все, така доля на Джека Дорсі не очікує. Хоча останнім часом США демонструє нам сюрпризи. Однак у тому місці, де застосування примусу і насильства, в тому числі і відбирання медіаресурсу, регламентовано нечітко, — там з’являються принципи «дикого заходу».

Напевне, в цих принципах також існує своя логіка і свої переваги. Однак діють вони, очевидно, виключно для тих, хто володіє силою і ресурсом. Що ж стосується держави, то вона, радше за все, буде прихильна до тих, хто цими ресурсами володіє. Наприклад, суди стали на бік Медведчука-Портнова.

Виходячи з викладеного, на мій погляд, питання про відмінності між правами і свободами держави й корпорацій сформульовано докорінно неправильно. Йдеться про регулювання суспільних відносин навколо розподілу найголовнішого, на даний момент, ресурсу — медіаресурсу.

Так, медіаресурс є насправді таким самим ресурсом, як і земля, як і зброя, як і фізична сила. Але процес регулювання суспільних відносин, який покладено на державу, завжди буде наздоганяти зміни в технологічному просторі.

Так, після винайдення радіо люди здійснювали зв’язок за його допомогою неконтрольовано, а висока швидкість отримання інформації надавала можливість на військову та фінансову перевагу. Більш технологічні учасники ринку отримували більше. А потім держави зафіксували «частотний ресурс» і створили такі органи як Національна комісія, що здійснює регулювання у сфері зв’язку та інформатизації.

Окрім того, з’явилися друковані видання й телеефір. І держави створили регуляторів на кшталт Ofcom або Національна рада з питань телебачення і радіомовлення.

Цифровий медіаресурс на даний момент не врегульовано, тож у цій царині діє право сильнішого. Трампа видалили з усіх соцмереж не тому що він постійно брехав та його заклики могли сприяти насильству, а тому що приватна компанія Twitter та її аналоги виявилися сильнішими за Трампа. А держава США, відповідно, стала на бік сильнішого, або ж перетягнула сильнішого на свій бік (вважайте як завгодно).

І питання полягає не в тому, хто має визначати порядок розвитку нашої реальності — корпорації чи держава. Питання в тому, як нам зробити так, щоб вони не домовилися на шкоду нам. Адже, мабуть, індіанці Америки також очікували від колонізаторів елементарних правил справедливості...

Дисклеймер:

«Детектор медіа» на своїх сторінках давно обговорює проблему інформаційної безпеки, пошуку інструментів захисту від дезінформації, зазіхань на територіальну цілісність нашої держави та її безпеку тощо — з одного боку. З іншого — дотримання права на свободу слова та поглядів, отримання інформації без втручання держави. Особливо гостро проблема постала перед українським суспільством після зовнішньої російської агресії, а у 2020 році актуалізувалася у зв’язку із законопроєктами про медіа та боротьбу з дезінформацією, які розроблялися державними інституціями.

Нині ця дискусія отримала новий поштовх завдяки подіям у США 6 січня: штурму Капітолію протестувальниками та блокуванню соцмережами акаунтів поки ще чинного президента Дональда Трампа.

Фото: Фейсбук

detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY