detector.media
Борис Бахтєєв
для «Детектора медіа»
23.09.2019 11:30
Куди веде «богданократія»?
Куди веде «богданократія»?
Нова влада, її чільні представники все ж таки потроху розкриваються, надають інформацію для роздумів. Розкривають свої погляди, наміри, методи. Й подеколи стає тривожно.

Протягом останнього місяця дуже частим героєм публікацій у ЗМІ був глава Офісу президента Андрій Богдан. Людина, яка користується дуже великим авторитетом у президента. Втім, як виявилося, далеко не абсолютним. Менше з тим, вплив Богдана на Володимира Зеленського важко переоцінити.

Підвищений градус цікавості до особи глави президентського офісу зумовлений тим, що він був відсутній на святкуванні Дня Незалежності, а перебував у Франції. Про сам цей факт — нижче, а поки що звернімо увагу на реакцію Богдана. Вона була такою. У цьому коротенькому дописі з п’яти речень, чотири з яких є простими, містилося щонайменше чотири маніпуляції одразу (мимоволі пригадується про п’ять помилок у слові з трьох літер). По-перше, глава президентського офісу назвав «парахаботіками» тих журналістів, які найменшою мірою не були прихильниками Петра Порошенка й, навпаки, значною мірою сформували в суспільстві негативне ставлення до нього й, відтак, уторували шлях до влади для Володимира Зеленського. Саме тих журналістів, які проводили часто добросовісні, а часом і натягнуті розслідування щодо самого Порошенка та його найближчого оточення. Тобто, маніпуляція перша — відверта неправда.

Маніпуляція друга — навішування ярликів замість аргументації. Так-так, добре відоме «сам дурак».

Маніпуляція третя — підміна теми: «Принципово — не красти». Навіть смішно: саме так чинила радянська пропаганда у відповідь на будь-яку критику, на всі звинувачення відповідаючи: «Зате в нас — соціалізм».

Маніпуляція четверта — безпідставне звинувачення, нічим не аргументоване: «Но цього Вам не понять» (того, що не красти — це принципово).

Додайте до того агресивну, конфліктну загальну тональність допису, й ви отримаєте небачену концентрацію того, що в публічній комунікації є суворим табу.

Надалі епатажні висловлювання посипалися від Богдана, мов із кулька, що розірвався. То він закликав до «очищення» журналістики: «У вас має бути теж якесь самоочищення. Суспільство хоче очищення не тільки судової, правоохоронної системи, але і журналістської». Ще звідти ж: «Частина корупції в цій державі — це корупція четвертої влади. Журналісти — це четверта влада, і вона глибоко корумпована, як і вся держава. І неможливо очищення перших трьох гілок влади без очищення четвертої».

У тому самому інтерв’ю «ВВС — Україна» глава президентського офісу висловив таке — про народних депутатів із фракції «Слуги народу»: «Ми всі одна команда. Якщо хтось там вийде з команди і перестане бути частиною нашої команди — мабуть, ми будемо розцінювати його ворогом». Цим пасажем він завершив тезу про те, що набирали депутатів від партії поспіхом і несистемно. Але як це пролунало? А от як: інакодумець — отже ворог. «Хто не з нами, той проти нас». Усі, хто бачить світ не таким, як «лінія партії», — вороги. Союзників поза межами «Слуги народу», однодумців у більшості питань, які окремі проблеми бачать інакше — всіх їх не може й не мусить бути. Або підпорядковані, або вороги. Іншого тлумачення, здається, не існує.

Як поєднати такий підхід із запевненнями у прихильності до свободи слова й свободи взагалі, дуже важко собі уявити. Бо виходить, що не лише будь-яка критика, а й будь-яка відмінність у поглядах — це прояв ворожості?

Й от реакція Богдана на непроходження президентського закону: «Нафіг їх усіх розпустити! Що це за розводняк!?»

Уся ця інформація змушує підозрювати, що свобода слова перебуває під загрозою. Підозрювати, що глава Офісу президента бачить ідеальний варіант як «пліч-о-пліч, лівою-лівою-лівою».

Про Богдана — поки що все. Але завершити текст на цьому не виходить. Бо значною мірою слова глави президентського Офісу про необхідність очищення є слушними. Власне, джинса — це і є корупція в журналістиці, ми всі це знаємо й усі з цим боремося. Та річ не лише в тім.

Резонансний розголос перебування Богдана в Сен-Тропе 24 серпня — що це, даруйте, було? А були це «Мальдіви», акт другий. Бо, увімкнувши на повну потужність викривальний пафос, наше журналістське середовище так і не сформулювало: а в чому, власне кажучи, воно звинувачує Андрія Богдана? Який закон він порушив, у чому полягав його злочин? Глава Офісу президента мусить брати участь в офіційних заходах? Ні, жоден закон такого не вимагає: глава Офісу взагалі є, за великим рахунком, неофіційною особою, в будь-якому разі не державним керівником. До Богдана всі, мов один, глави президентських Адміністрацій і Секретаріату брали участь в офіційних заходах, і Богдан порушив хай не писане, а звичаєве право? А от про це ніхто не повідомив, ніхто з таврувачів цього не відстежив. А може, самі викривачі крокували Хрещатиком, а чи брали участь в інших державних заходах — а чи сиділи за комп’ютером, а то й спали собі святковим ранком?

А може, Богдан у Сен-Тропе вчинив щось негідне? Судячи з деяких публікацій, так, учинив: шампанське виносили, співаючи державний Гімн і тримаючи в руках державний Прапор. От яке святотатство! Але хвилинку. От спробуйте уявіть собі американців, які на приватному святкуванні — й навіть так, не без алкоголю — ставили б на столик американський прапор і співали б американський гімн. Можете уявити? Мені здається, дуже легко: для американців це було б цілком природним. Спробуйте уявити в аналогічній ситуації близьких нам поляків — це теж дуже легко. То в чому проблеми в Україні? От в СРСР — так, сусідство гімну й шампанського розцінили б як наругу над ідеалами.

А коли в різних матеріалах почали фігурувати суми вартості страв і напоїв у Сен-Тропе — це вже взагалі було поза межами всього. Адже ніхто ані натяком не згадав, що ці гроші було вкрадено, а чи отримано в корупційний спосіб, а чи це був незаконний подарунок офіційній особі. От просто фігурували ціни, й усе. «Бий багатих», так? Точнісінько те саме було в ситуації з відпусткою Порошенка — один до одного.

То що виходить? А виходить, що дехто з журналістів не відрізняє поняття «критика», «викриття» й «кілерство». А виходить, що ЗМІ до значної міри самі позиціонують себе як ворожі до влади — до будь-якої влади. Позиціюють себе не як критиків і контролерів, а саме як ворогів. І коли так, хіба ж можна дивуватися, що між владою та ЗМІ — нуль довіри?

А ми знову повертаємося до Андрія Богдана. Він наголосив, що «неможливо очищення перших трьох гілок влади без очищення четвертої» (див. вище). Але що тут — причина, а що — наслідок? ЗМІ в нас — олігархічні. Корупція — то невід’ємна особливість олігархічної держави. В олігархічній державі — олігархічні ЗМІ. А якщо олігархічні — то, звісно ж, корумповані. Але от про цей аспект, узагалі про олігархів та олігархію від Богдана не чути. То чи можна вилікувати симптом, прояв, коли не зачіпати причину? Мабуть, усе ж таки корупція у ЗМІ є наслідком корупції в державі, а зовсім не навпаки.

… Обрано склад Ради з питань свободи слова та захисту журналістів при президенті. І дуже хотілося би, щоб одним із найперших кроків цієї Ради стало укладання такого собі пакту про стосунки між ЗМІ та владою. Де було б чітко визначено межі припустимого для кожної зі сторін, усередині яких — норма, а поза межами — порушення. Кожна зі сторін має зробити свій крок до порозуміння та взаємної довіри.

Фото: РБК

detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY