Скандал довкола телеканалу «Інтер» розгортається. Услід за попередженням Національної ради з питань телебачення і радіомовлення за новорічний ефір у Верховній Раді депутати від народного фронту Андрій Левус, Сергій Висоцький і Микола Величкович зареєстрували законопроект № 1768 щодо заборони участі резидентів держави-агресора в статутному капіталі вітчизняних телерадіоорганізацій (а власником 29% акцій «Інтера», як відомо, є російський «Первый канал»).
26 січня журналісти новинного продакшну НІС, що виробляє інформаційні й аналітичні програми для «Інтера», поширили відкритий лист, у якому розцінили внесення цього законопроекту як тиск на канал. При цьому вони приписали авторство документу іншому депутату від «Народного фронту» - Вікторії Сюмар. Пані Сюмар у відповідь заявила, що захист інформаційного простору України не є тиском на «Інтер».
Однак 27 січня цей законопроект так і не було включено до порядку денного Верховної Ради. Народний депутат з фракції «Блоку Петра Порошенка» Вадим Денисенко заявив, що цьому завадило лобі телеканалу «Інтер» у коаліції. Зокрема, публічно на захист «Інтера» виступив радник Президента України, народний депутат від «Блоку Петра Порошенка» Микола Томенко, який в ефірі програми «Подробности» на телеканалі «Інтер» назвав законодавчі ініціативи партнерів по коаліції замовленням.
Тим часом триває дискусія між журналістами НІС і Вікторією Сюмар. «Детектор медіа» отримала відкрите звернення до пані Сюмар воєнкора Романа Бочкали, яке підписали Ірина Баглай, Андрій Лащ, Руслан Смещук. Ми звернулися до пані Сюмар по коментарі щодо звинувачень на її та «Народного фронту» адресу і публікуємо обидві точки зору - інтерівських журналістів і народної депутатки.
Шановні колеги!
По-перше, дякую вам за вашу роботу та увагу до останніх законодавчих ініціатив «Народного фронту», Блоку Петра Порошенка та «Самопомочі».
На жаль, ви, як журналісти, десятки тисяч хлопців і дівчат - як вояки, і всі ми як країна сьогодні стали об'єктом військової агресії Російської Федерації. Ми щодня втрачаємо наших бійців... Там, на фронті, герої, які не шкодуючи життя захищають Україну від ворога, - російських військ.
Тут, у тилу, український уряд, Президент, РНБО роблять усе можливе, аби забезпечити фронт. А у Верховній Раді ми з колегами з «Народного фронту» створюємо систему інформаційного захисту країни, бо до нас ніхто цим не займався. Слово, як відомо, вбиває. І наслідки інформаційного російського засилля на сході України ми пожинаємо зараз у вигляді страшної війни.
Кожен із нас на своєму місці робить і мусить робити все можливе, аби посилити оборону своєї країни, яка опинилася сьогодні в протистоянні з Росією - ядерною державою з імперськими замашками, потужним ресурсом та імперською свідомістю значної частини своїх громадян, які вітають окупацію нашої землі.
Мусимо це визнати, щоби розуміти, як далі цьому протистояти. Бо це ключове питання.
На жаль, маю вам сказати, що наші зусилля в цьому плані багато в чому є запізнілими й надто м'якими. Чи можете собі уявити, щоби в сучасній Росії українці були співвласниками ключових медіа, а отже цілком могли на них впливати, у новорічну ніч крутили Вакарчука, а щоденні ефіри заполоняли українські серіали про український спецназ, який змушений стріляти в російський військових? Можете?
Не принижуйте цим українців, які втрачають своїх дітей та братів через війну, розв'язану Кремлем, який постачає сюди війська, зброю, сльози, смерть та свої серіали з «доблєсними десантниками»!
Ви апелюєте до свободи слова? Почитайте ключову міжнародну норму - статтю 10 Європейської конвенції з прав людини, яка чітко передбачає обмеження інформації в разі загрози національній безпеці та життю людей. Війна - це той час, коли треба визначатися з пріоритетами.
Так, у 2012 році російська частка у власності «Інтера» мене турбувала значно менше, аніж зараз, коли російські солдати вбивають моїх друзів, а їхні так звані ЗМІ брешуть про українськими солдатами «розп'ятих дітей»...
Ви кажете, стосунки з Росією все одно будуть? Напевно. Але спочатку хай припинять стріляти і завозити сюди «Буки» й «Буратіно», танки та війська. Може, варто спочатку подбати про це, перш ніж обіцяти «связи, которые все равно будут»?
Це стосовно ідеології.
Тепер щодо букви закону. Їх, букви, треба читати. Що є в пропозиціях пакету законопроектів, спрямованих на посилення інформаційної безпеки країни?
№1317 (автори Княжицький НФ, Денисенко БПП) - заборона розповсюдження інформаційного продукту, в якому міститься популяризація, агітація, пропаганда правоохоронних органів, збройних, військових чи інших силових формувань держави окупанта.
(Популяризувати російський десант, який знищує українських солдатів, «крутити» україноненависника Кобзона як «видатного діяча культури», який скрізь заявляє про «російський Крим та кієвскіх бандєровцєв» - це злочин)
№1768 (Левус, Висоцький, Величкович НФ) - заборона фізичним та юридичним особам держави-окупанта та офшорів мати право власності в статутному капіталі телерадіоорганізацій.
(Інформація - це зброя, добровільно віддавати в руки окупантів таку зброю в умовах війни - щонайменше недбальство, а то й злочин держави перед своїми громадянами.)
№1824 (автори Сюмар НФ, Стеценко НФ, Онуфрик БПП, Ар'єв БПП, Опанасенко «Самопоміч») дає Нацраді можливість накладати штрафи на телекомпанії за порушення (що є міжнародною нормою, при цьому розміри штрафів є цілком адекватними та встановленими законом) та можливість швидкого розгляду суду у випадку рішення позбавити ліцензії. Аби суди не тривали роками, як це, до вашого відома, досі відбувається з судовим процесом щодо російських телеканалів. (Вам відомо, що українська держава досі не може заборонити російських телеканалів в Україні, які щоденно пропагують війну і розпалюють міжнаціональну ворожнечу).
Ці законодавчі акти посилюють інформаційну безпеку країни, стимулюють розвиток вітчизняного телерадіопродукту, а отже й робочі місця для українських журналістів, операторів, режисерів та дозволяють органам влади в умовах війни діяти ефективно, чого прагнуть сьогодні українці.
Водночас, комітет працює над Змінами до Закону «Про суспільне мовлення», які дозволяють вивести державний український канал із-під контролю Кабінету Міністрів і створити сильного суспільного мовника та робочі місця для тих журналістів, які мають свою позицію і розуміють, що таке журналістські стандарти. І над роздержавленням, яке б дозволило зробити медіа більше незалежними від держави та власників.
Ви добре знаєте, що в Україні фактично немає медіаринку і практично всі телеканали є дотаційними. Ви знаєте, що утримання великого телеканалу (розумію, це і ваша зарплата) коштує десятки мільйонів доларів. Просто ці кошти власники не витягують як благодійники з власних кишень. Вони заробляють їх на схемах, політиці й державних преференціях.
І використовують телеканали, аби й далі утримувати схеми заробітку з державного бюджету країни. І відразу роблять редакційну політику своїх телеканалів «критичною», як тільки їх відсовують від державної годівниці, як це сталося з гірничо-збагачувальними комбінатами, які «орендував» ваш співвласник Фірташ в держави за дріб'язок, що коштували платникам податків ті самі мільйони, які він витрачає на канал.
За таких умов журналісти з принциповою позицією не будуть ніколи нічого вартувати в країні, де немає медіабізнесу, а є інтереси власників та їхній медіасупровід. За таких умов в нас не буде ні свободи слова, ні реально українського інформаційного простору.
Я хочу, щоб він був. Через появу суспільного телерадіомовлення. Через прозору медіавласність та створення рівних умов для всіх учасників медіаринку. Через розвиток українського інформаційного продукту.
Створення незалежного українського медіапростору - це одне зі стратегічних питань, відповідь на яке означатиме, чи буде існувати держава Україна як така.
Сподіваюся, тут ми союзники і ви теж хочете, щоби Україна була. І в ній були українські медіа та українські журналісти, які роблять свою роботу для людей, для глядачів, а не для своїх корумпованих власників, які прагнуть маніпулювати залежними депутатами, власними журналістами, і мільйонами людей, яких навіть в умовах війни «загодовують» низькопробним російським телепродуктом.
Так не має бути. І так не буде.
Буде нормальна європейська держава Україна, з рівними для всіх умовами, свободою слова і спроможна себе захистити. Варто вірити в себе і в спроможність таку країну разом будувати.
