Хто і чому викинув Україну з конкурсу блогів?

Хто і чому викинув Україну з конкурсу блогів?

17 Травня 2013
16640
17 Травня 2013
16:17

Хто і чому викинув Україну з конкурсу блогів?

16640
Не буду переповідати історію про перемогу автора цих рядків на конкурсі блогів The Bobs, про всесвітню кампанію, розгорнуту проти неї «антифашистами» зі звинуваченнями у ксенофобії і гомофобії, та прийняте під шаленим тиском рішення керівництва Deutsche Welle викинути - не конкретний блог, а всю Україну з конкурсу. Зосереджусь лише на кількох ключових моментах і спостереженнях
Хто і чому викинув Україну з конкурсу блогів?
Хто і чому викинув Україну з конкурсу блогів?

Спостереження перше. У більшості ЗМІ остання новина з цієї теми фігурує під приблизно такою назвою: «Білозерську позбавили нагороди за кращий україномовний блог». Між тим, ніякої нагороди згідно умов конкурсу не передбачалося. Нагородою автора цих рядків є 46% голосів людей, відданих за її блог під час голосування, а також майже 1 200 підписів у петиції на його підтримку. Ця петиція містить сотні відгуків, з яких видно, що далеко не всі підписанти поділяють погляди авторки блогу, але регулярно його читають і вважають корисним і потрібним. Відгуки ж тих, хто підписали петицію за скасування перемоги, звучать приблизно так: «Не люблю нацизм», «Фашизм загрожує майбутньому моїх дітей» тощо. Тобто, блог вони не читали, про що він і які цінності пропагує, не знають, а орієнтуються лише на кілька висмикнутих із контексту цитат багаторічної давнини. Ясна річ, що ті цитати з блогу, які прямо спростовують звинувачення авторів петиції і яких, до речі, набагато більше, ні підписантам, ні організаторам конкурсу ніхто не показав, англійською і німецькою не переклав.

 

 

Але головне зовсім не це. Головне - що не конкретного невгодного блогера викинули з конкурсу, а всю Україну. І що ініціатори петиції зараз відверто радіють цьому. Більше того - якщо прочитати текст їхньої петиції - «Требуем аннулировать результаты конкурса The Bobs-2013 в номинации «Лучший блог на украинском» - цього вони й вимагали.

 

У конкретного блогера Білозерської ні так звані «антифашисти», ні організатори конкурсу нічого забрати не можуть, бо вони їй нічого і не давали. Можуть тільки додати - і додали - друзів, читачів, популярності, підтримки. А от для держави Україна це були серйозні репутаційні збитки.

 

З перших днів скандалу вражала неспівставність масштабів кампанії проти Білозерської з впливом і можливостями і самої авторки блогу, і навіть конкурсу The Bobs. Автор цих рядків переконана, що це було не стихійне обурення «антифашистів», а спланована спецоперація проти України - з метою загальмувати євроінтеграцію. План простий: дочекатися, поки блог людини з правими поглядами стане переможцем міжнародного конкурсу, а далі на цілий світ оголосити його нацистським. Майже половина українських інтернет-користувачів підтримали нацистський блог! Який жах, хіба можна таку державу пускати до толерантної Європи?

 

Що ж, мушу визнати, що провокація проти моєї держави вдалася.

 

Спостереження друге. В Україні немає лівих. Українських лівих. (Якщо звісно, вважати лівими класичних соціалістів, комуністів і тих, хто ідейно їм близький, а не націоналістів з ВО «Свобода»). Ті, хто сьогодні називають себе «лівими», «антифашистами» тощо, вчергове довели, що вони є або прямою агентурою Кремля, або просто свідомо чи несвідомо працюють на інтереси сусідньої держави. Навіть якщо декларують, що не люблять Росію і Путіна.

 

Бо якби це були українські ліві, якби у цих людей була бодай дрібочка патріотизму - вони б після перемоги блогу, в якому декларуються відмінні від їхніх погляди, почали б міркувати, як самим створити цікавий україномовний ресурс і чесно перемогти на конкурсі наступного року. І в жодному разі не вимагали б зняти свою державу з конкурсу, тим більше, з таким скандалом. І не раділи б цьому.

 

На відміну від цих «антифашистів», порядні люди можуть дотримуватись різних політичних поглядів, але завжди поводяться як порядні люди, і в цьому автор цих рядків у процесі скандалу зайвий раз переконалась.

 

Спостереження третє. Вся ця історія боротьби з «нацистським» блогом дуже підозріло вкладається у загальне русло "боротьби з фашизмом", якою зараз ні сіло ні впало зайнялася наша влада. 18 травня, у день Європи і день великого опозиційного маршу, вони раптом проводять альтернативний «антифашистський марш». Месідж зрозумілий: опозиція=фашисти. Один колишній в'язень сталінських концтаборів розповідав, що начальник табору для зручності поділяв усіх в'язнів на дві категорії: «воры» (кримінальники) і «фашисты» (політичні). Наша влада, вочевидь, збирається так само ділити українців: якщо ти не злодій, значить, фашист.

 

Який, перепрошую, у сучасній Україні може бути антифашизм, якщо фашизму нема? От бідність - є, цього ніхто не заперечує. Чому вони з бідністю не борються?

 

Я розумію, що дуже легко й приємно битися з тінню і отримувати від цього дивіденди, але якась же логіка теж повинна бути. Єдина помітна націоналістична сила - ВО "Свобода" - це парламентська партія, яка нічого антиконституційного навіть не декларує. Молодіжні націоналістичні об'єднання, деякі з активістів яких іноді могли бовкнути публічно щось «нетолерантне», розгромлені і практично не діють. А якщо, може, десь зрідка трапляються напади хуліганів на іноземців - так це взагалі не політичне питання, вони так само могли б побити довговолосого чи «очкарика».

 

Не заперечую, що в Україні, як і в будь-якій іншій державі, трапляються прояви побутової ксенофобії - але ж вони і близько не мають таких масштабів, які вимагають мало не силою звозити звідусіль людей і проводити багатотисячні антифашистські мітинги. У тих, хто не знайомий з нашою ситуацією (європейців наприклад), після такого може скластися враження, що в Україні нацисти ось-ось захоплять владу. То яка ж з ними може бути євроінтеграція?

 

Спостереження четверте. Ми все-таки не «хата з краю» і якщо дістануть, вміємо мобілізовуватись і захищати своїх. Ми взагалі молодці, нам просто одного разу трошечки не пощастило, і ми після цього не довіряємо політикам. Бо вони обіцяють нам чесність і безкомпромісність, а прийшовши до влади, починають - не скажу, що всі починають красти, але всі починають домовлятися. Між тим, є люди, з якими домовлятися не можна, і визначати, хто є хто, слід за їхніми діями, а не словами.

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Олена Білозерська, український журналіст, блогер та громадський діяч для «Левого берега»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
16640
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду