ПРОЕКТИ
17:28
Субота, 17 Січня 2015

Школа карикатури «Дня»

І доля громадянської сатири в Україні
Школа карикатури «Дня»
Школа карикатури «Дня»
Убивство карикатуристів і працівників паризького сатиричного видання Charlie Hebdo стало, на жаль, сумним приводом замислитися про роль карикатури в сучасному суспільстві та медіасередовищі. Можна порівнювати гостроту, підхід, стилі, школи і відповідно резонанс від робіт вітчизняних і зарубіжних митців. Але є карикатуристи, чиї малюнки - над національністю і поза часом. «У великих митців малюнок - це ціла історія без слів, такий візуальний текст», - говорить російський карикатурист Віктор Богорад, який уже майже рік співпрацює з «Днем». Таким був Анатолій Казанський - з 1996 року художник газети «День», в якій працював до останнього дня свого життя. «За визнанням багатьох - найкращий карикатурист України», пише інтернет-видання «Київський календар». Ще одне надбання української карикатури - Київський клуб «Архігум», заснований ще 1983 року. До речі один із засновників - той же Анатолій Казанський.
 

Понад 30 років минуло, пішли з життя два з чотирьох засновників «Архігуму» - Юрій Кособукін і Анатолій Казанський. Виставки стали збирати все менше публіки, особливо молодої. Останнім часом в Україні стабільно відбувається цілих... два конкурси карикатури на рік, які влаштовує Асоціація карикатуристів. Періодично також проводять конкурси в Херсоні та Полтаві. Але в тому ж Херсоні в листопаді минулого року заборонили експозицію карикатур міжнародного конкурсу внаслідок їхньої «нетолерантності». Виставка називалася «Диявольська бензоколонка» і була відгуком на анексію Криму Росією і озброєне вторгнення на Донбас. Ось такий сумний парадокс. І тоді постає питання: громадянська сатира не має попиту чи, все ж таки, пропозиції?

 

МІЖ КАРИКАТУРОЮ І «КАРИКОМ»

«В Україні карикатура останні 4-5 років, як віддзеркалення негативних процесів, які відбуваються в країні, перебуває в занепаді, і її запитаність з боку ЗМІ вкрай низька (хоча запит з боку суспільства дуже великий). Якщо розглянути ситуацію з політичною карикатурою в Україні, то, як мені здається, вона не припинила свого існування, а, як співається в пісні, «зачаїлася на якийсь час», - вважає художник, автор «Дня» Ігор ЛУК'ЯНЧЕНКО. - Після кризи 2008-го року, у нас закрилася більшість газет і часописів, які були основним майданчиком для існування карикатури. Символічним стало закриття «Перця». Паперові ЗМІ, які залишилися, перебувають не в кращому стані, щоб платити за ексклюзивну карикатуру. Плюс відсутність сильних історичних  традицій у гуморі взагалі і карикатурі зокрема, як, наприклад, в Англії або у Франції. Більшості власників газет і редакторам гумор і сатира чужі або вони не володіють почуттям гумору достатньою мірою».

 

Або ж цей гумор демонструється читачеві в збоченій формі - наприклад, конкретні політики мало не в порнографічних позах. Але це - «жовтий», таблоїдний рівень, а є й тонша маніпуляція карикатурою, коли начебто ніхто нікого не ображає, а сенси для суспільства закладаються страхаючі. Наприклад, 2011 року у Верховній Раді експонувалася виставка карикатур, серед яких були «НАТОвський захід» для України чи малюнок із зображенням лайнера «Допомога ЄС», який топив маленьку шлюпку «Україна». Так закладалася бомба уповільненої дії, а за допомогою подібних «витівок» нав'язувався подальший геополітичний вектор України. Ті ж, хто категорично був не згоден з таким розворотом «Back to USSR», шаржувався. Сервільність української журналістики також підготувала ґрунт для сьогоднішньої ситуації і на Донбасі, і в Криму. Може, рукописи і не горять, а архіви - дуже навіть, особливо коли потрібно змінити забарвлення і стати під інше політичне крило. А що читачі? Проковтнуть?

 

 


 

ГЕНІАЛЬНИЙ КАРИКАТУРИСТ АНАТОЛІЙ КАЗАНСЬКИЙ НАМАЛЮВАВ ЦЕ ЩЕ 1998 РОКУ ЯК РЕАКЦІЮ НА АКТУАЛЬНІ ПОДІЇ. АЛЕ ТАЛАНОВИТІ РОБОТИ - ПОЗАЧАСОВІ, Й ЦЯ КАРИКАТУРА, НА ЖАЛЬ, СТАЛА ПРОРОЧОЮ. КЛАНОВО-ОЛІГАРХІЧНУ СИСТЕМУ, СТВОРЕНУ КУЧМОЮ, НЕ ЗМОГЛИ ЗРУЙНУВАТИ ДВА МАЙДАНИ. ЗАПЛАЧЕНО НЕЙМОВІРНО ВЕЛИКУ ЦІНУ У ВИГЛЯДІ ЖЕРТВ МАЙДАНУ ТА ВІЙНИ, В ТОЙ ЧАС ЯК АРХІТЕКТОР «СИСТЕМИ» ПРЕДСТАВЛЯЄ КРАЇНУ НА «МИРНИХ ПЕРЕГОВОРАХ». ЦЕ - ШКОЛА «Дня». ВОНА ІНША, НІЖ У CHARLIE. ВОНА - ГОСТРО СОЦІАЛЬНА, ПРОРОЧА ТА ФІЛОСОФСЬКА / МАЛЮНОК АНАТОЛІЯ КАЗАНСЬКОГО / З АРХІВУ «Дня», 1998 р.

 

«Для того, щоб митець міг проявити свою громадянську позицію, він має посідати в суспільстві відповідне місце. У нас же карикатурист виконує роль ілюстратора, якому дають завдання намалювати ось те і ось так, - коментує «Дню» глава Асоціації карикатуристів України Костянтин КАЗАНЧЕВ. - Досі не можуть відійти від радянської системи в негативному значенні. Залишився «вождизм» як у дрібних урядовців, так і в олігархів, які можуть гатити кулаком у стіл - як же так, на мене карикатуру намалювали. А оскільки ЗМІ в більшості - це платформи тих і інших, то якщо ти малюєш карикатуру для одного видання, то вважається, що нападаєш на «чужу територію». Не повинно бути «недоторканих», але й карикатура має бути нормальною, а не «кариком», як називають її спрощену форму в журналістському середовищі. «Карик» зараз частенько і вимагають».

 

ДО «ПЕРЦЯ» ЧИ ДО «НЬЮ-ЙОРКЕРА»?

У долі політичної карикатури України були свої злети і падіння. Але ніколи не було розуміння або підтримки цієї карикатури від влади. На жаль, неможливість самоіронії свідчить і про неможливість сприймати критику а значить - відмови від старої системи. Один із прикладів - за словами Костянтина Казанчева, 2006 року тодішній президент Віктор Ющенко «планував» відвідати виставку політичних карикатур, яку організувала наша Асоціація карикатуристів. Це міг бути сигнал для пореволюційного суспільства. Але Ющенко так і не з'явився. А історія, як відомо, рухається за спіраллю.

 

Ігор Лук'янченко вважає, що карт-бланш для штатного карикатуриста - велика рідкість. Костянтин Казанчев нарікає на те, що у нас немає карикатуристів, які мають свою колонку в друкованих ЗМІ, як у провідних цивілізованих країнах. Хоча обидва згодні з тим, що багато наших митців успішно штурмують зарубіжні «ринки» карикатури, займають призові місця на чисельних конкурсах карикатури, друкуються в газетах і часописах. Але окрім цих конкурсів є також інтернет-платформи і віртуальні банки карикатур, де видання може вибрати і купити вподобану роботу, а користувач - переглянути візуальну історію своєї і минулої доби. Врешті-решт, якщо карикатурист не ремісник, а митець, він просто не зможе змовчати в своїх роботах про те, що розгортається у нього на очах. Аудиторія перемкнулася на інші візуальні інструменти - інфографіку, демотиватори, фотожаби - бо їй стало нудно в «старій» карикатурі. «Перець» останніх років - зовсім не та картинка, яку хотіло б бачити сучасне суспільство. Щоб зацікавити читача, потрібно думати на декілька кроків (сторіч?) уперед, і ось тоді карикатура буде цікавою. І тут знову спадають на думку малюнки Анатолія Казанського. Як написала в передмові до альбому карикатур Казанського головний редактор «Дня» Лариса Івшина: «Його малюнки розсунули час». Карикатура, яка не розмінюється на дріб'язковість миттєвого, за філософського осмислення може прожити дуже довго. Багато що залежить від підходу і засновку. Якщо порівнювати із західними карикатурами - це рівень знаменитого «Нью-Йоркера».

 

ПОГЛЯД ІЗ РОСІЙСЬКОГО БОКУ

Коріння української карикатури - в радянській школі. Українська і російська карикатури розвивалися в спільній парадигмі. Але, як і завше, були офіційні «правдоруби» і неофіційні, авангардні митці - той же київський «Архігум».

 

«В УРСР, як і в усьому Союзі, були два чіткі «загони» карикатуристів, - згадує Віктор БОГОРАД. - Офіційні друкувалися у вас в «Перці», а у нас у «Крокодиле», і отримували добрі гонорари («Крокодил» платив 300 карбованців за обкладинку і 80 карбованців за картинку при середній місячній платні інженера - 120 карбованців). Були й інші - авангардисти, які отримували безліч міжнародних премій, починаючи десь із 1968 року. Крокодилівці навіть хотіли заборонити участь у цих закордонних конкурсах, була негласна внутрішньоцехова цензура. Але після розпаду СРСР українська і російська карикатура не пішли різними шляхами. Ми випустили альбом Юрія Кособукіна, скоро вийде альбом Володимира Казаневського. Торік мене запрошували на 30-річчя київського клубу карикатуристів «Архігум» - зв'язки у нас давні. Це вже професійний цех. І українських митців у нас представлено, і їх роботи за технікою і підходом не відрізняються ні від російських, ні від західних...

 

За радянських часів у нас був дуже популярний польський сатиричний часопис Szpilki («Шпильки»). До речі, там дуже часто друкували малюнки Жоржа Волинського (убитого французького карикатуриста «Charlie Hebdo»). Це були чудові картинки... Гадаю, що на мене вони теж вплинули. Але особисто з Волинським я не знайомий. Завдяки цьому часописові карикатуристи дізнавалися про те, що існує не лише карикатура а-ля «Крокодил». Часто передруковувалися високоінтелектуальні карикатури для «білих комірців» з часопису «The New Yorker» (Нью-Йоркер). Це був зовсім інший підхід у розумінні сатиричних і гумористичних карикатур. «Крокодил» займався карикатурою окремих вад, його персонажі були дуже конкретними. Наприклад, якщо урядовець - поганий, то це саме цей урядовець, усі інші - святі. Жодних узагальнень, у нас лише окремі вади. А картинки, які друкували «Шпильки», - це спроба розібратися в психології людини. Це розсуває кордони. Для російської карикатури тоді це було невластиво - стояли зовсім інші завдання».

 

ДУЖЕ ВИСОКА ПЛАНКА

...І зовсім інші завдання ставив перед собою Анатолій Казанський. «Анатолій Казанський, працюючи в газеті «День», поставив дуже високу планку, до якої потім тягнулися всі карикатуристи, які співпрацюють з виданням. У цьому сенсі можна сказати, що існує школа карикатури «Дня». Отже, найголовнішою вимогою, яку ставиш перед собою, малюючи для «Дня», це, якщо не перестрибнути, то хоча б торкнутися цієї планки, - розповідає Ігор Лук'янченко. - Якщо розглянути період, коли в «Дні» працював Казанський, то основною відмінністю було те, що його карикатури були (і є) неповторними як за стилем, так і за ідеями. І за рівнем ілюстрацій в один ряд із газетою «День» важко було б поставити будь-яке інше видання». Як зазначає Ігор Лук'янченко, під час воєн, революцій, політичних конфліктів і соціальних катаклізмів запитаність карикатури і інтерес до неї підвищувалися на порядок, і саме за таких умов карикатура розвивалася і еволюціонувала. Погляньмо, які нові таланти, виховані на школі карикатури «Дня», зможуть вирости на нашому медіа-просторі.

 

Анна Свентах, «День»
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Анна Свентах, «День»
Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
4934
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
Опитування
/
Результати


Чи користуєтеся ви зараз
на будь-якому сайті
push-сповіщеннями?

Так, користуюсь!
Ні, не користуюсь!
Не знаю що таке push-сповіщення
Інше або коментар:


Чи користуєтеся ви зараз
на будь-якому сайті
push-сповіщеннями?

Так, користуюсь!
14.9% (10)
 
Ні, не користуюсь!
53.7% (36)
 
Не знаю що таке push-сповіщення
28.4% (19)
 
Інше або коментар:
3.0% (2)
 
Загалом відповідей: 67
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop