Тарас Шевченко, юрист, „Інтерньюз-Україна” Цього тижня голова Комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації Микола Томенко представив на суд громадськості проект Закону України „Про телебачення та радіомовлення”. Новий законопроект має замінити нині діючий, що був прийнятий ще у 1993 році та на сьогоднішній день досить застарів.

Переглянувши законопроект одразу помітно велику кількість новел, що наштовхує на висновок, що проект є швидше принципово новою редакцією, ніж просто косметичними змінами старого чинного закону. У цій статті акцентована увага лише на деяких важливих змінах у законопроекті та на їх відмінностях від чинної редакції закону. Зокрема, йдеться про вирішення мовного питання, антимонопольні обмеження, ліцензування ретрансляції, реєстрації виробників аудіовізуальної продукції, ведення реєстрів програм та реклами, особливостей управління Національними теле- та радіокомпаніями та деяких інших питаннях.

Мовна проблема залишається однією з найбільш гострих в Україні з часу проголошення незалежності. Чинна редакція закону передбачає ведення мовлення на радіо- та телебаченні державною мовою, якою є українська, однак разом з цим він дозволяє вести мовлення і мовами національних меншин, у місцях, де такі меншини проживають. Оскільки росіяни проживають на всій території країни, то формально таке положення дозволяє вести мовлення російською будь-де. На практиці Національна Рада з питань телебачення та радіомовлення у ліцензії визначає квоти на використання мов, які насправді законодавчо ніде не передбачені. Нова редакція закону дещо по-іншому підходить до мовного питання: мовлення лише українською як принцип стає ще більш жорстким. Стаття 39 проекту вимагає від всіх загальнонаціональних та регіональних телерадіоорганізації вести мовлення виключно українською мовою. Лише окремі програми місцевих мовників можуть розповсюджуватися мовами національних меншин, до яких належить і російська. При цьому, під загальнонаціональним каналом пропонують вважати канал, який поширюється не менше ніж на дві третини населення України. До регіональних віднесли ті канали, що транслюються на територію кількох областей, але менше ніж на 2/3 населення країни. До місцевих – канали, які поширюються за допомогою лише одного передавача. Більш жорсткими стають й антимонопольні обмеження та обмеження на концентрацію каналів мовлення. За новим законом юридична або фізична особа, особисто або в складі іншої юридичної особи, зможе бути власником тільки однієї телеорганізації та однієї радіоорганізації, які здійснюють мовлення загальнонаціональним, регіональним чи місцевим каналом мовлення.

Чинний закон є більш поблажливим, оскільки дозволяє одній особі бути засновником кількох телерадіоорганізацій, які ведуть мовлення не більш ніж на двох телеканалах мовлення та на трьох радіоканалах. Новелою закону є і бажання обмежити засновництво через інші засновані особою організації.

Повною новинкою закону є ліцензування ретрансляції. При цьому автори проекту закону пропонують ліцензувати лише ретрансляцію вітчизняних програм, тоді як ретрансляцію програм іноземних мовників пропонують взагалі заборонити. Національна Рада з питань телебачення та радіомовлення восени 2002 року вже робила спробу запровадити подібне ліцензування, однак зіткнулася з проблемою відсутності ставок та механізму ліцензування. Більше того, насьогодні в законодавстві існує колізія. Нацрада має право видавати такі ліцензії, але жоден закон не зобов’язує телерадіоорганізації отримувати таку ліцензію. Проект встановлює додатковий перелік документів, які мають бути надані для ліцензування, однак не деталізує чи може Національна рада відмовити у видачі ліцензії і якими критеріями вона при цьому повинна керуватися.

Окрім додаткового ліцензування, на телерадіоорганізації чекає і ведення додаткових реєстрів. Таких реєстрів передбачено принаймні два. По-перше, це реєстр всіх аудіовізуальних творів та інформації, що розповсюджуються каналами мовлення, який повинен зберігатися протягом року після внесення до нього останнього запису. По-друге, телерадіоорганізації також повинні вести реєстр реклами, яка була ними поширена. Зразки обох реєстрів встановлює Національна Рада з питань телебачення та радіомовлення. Вона ж контролює ведення реєстрів та дотримання законодавства про телебачення та радіомовлення в цілому.

Можливості Національної Ради з питань телебачення та радіомовлення щодо накладання санкцій за порушення законодавства відповідно до законопроекту також збільшуються. Найпростіше це показати на прикладі позбавлення телерадіоорганізації ліцензії. Якщо чинний закон про Національну Раду передбачає лише можливість позбавлення ліцензії у судовому порядку (за поданням Нацради), то законопроект містить три різні поняття: визнання ліцензії недійсною, позбавлення ліцензії та анулювання ліцензії. При цьому визнання ліцензії недійсною здійснюється одноособово Національною Радою з питань телебачення та радіомовлення.

Автори законопроекту детально регламентували порядок державної реєстрації телерадіоорганізацій як суб’єктів інформаційної діяльності. Враховуючи те, що чинний закон взагалі не виконується в частині ведення Державного реєстру телерадіоорганізацій, автори проекту максимально детально передбачили порядок реєстрації та ведення реєстру Національною Радою з питань телебачення та радіомовлення. Головною новиною у реєстрації є те, що їй підлягатимуть як мовники, так і виробники аудіовізуальної продукції. Проект закону містить норму, яка робить реєстрацію обов’язковою для всіх телерадіоорганізацій, до яких відноситимуть і продакшн-студії.

Новий законопроект про телебачення та радіомовлення порушує монополію виконавчої гілки влади на Національну теле- та радіокомпанію України, яка де-факто встановилася в Україні через нечіткість та невиконання чинного закону. Пропоновані зміни прямо встановлюють право Верховної Ради України, а не Президента призначати керівників цих організацій. Так само проект закону закріплює за парламентом право (та обов’язок) формувати Громадські ради при Національній телекомпанії та національній радіокомпанії. До таких рад мають входити всього 17 осіб; з них 9 – від політичних груп (фракцій) Верховної Ради України, 4 – від Президента України, по одному від Національних спілок журналістів, письменників, кінематографістів та композиторів.

Тарас Шевченко, юрист, „Інтерньюз-Україна”