Відомий польський телефахівець Болеслав Сулик, який свого часу очолював у себе на батьківщині громадське телебачення, та Ніколь Девісон – радник посольства Великобританіі - у своїх виступах вказали на велике значення, що надає міжнародна спільнота якнайшвидшій інтеграції України у Європу у всіх сенсах. А особливо і зокрема – відзначили велику роль засобів масової інформації у цьому процесі. Саме з цієї точки зору присутні спробували розглянути такі питання:

- чи дозволяє чинне законодавство України у галузі ЗМІ українським медіа ефективно і демократично виконувати свої функції;

- ЗМІ та вибори: між прибутковістю і незалежністю. Чи доречно списувати все на недоліки законодавства?

- журналістська етика і професійні стандарти: європейські норми;

- що саме в українському медіа-законодавстві і у практиці роботи ЗМІ необхідно привести до європейських стандартів

Більшість учасників дискусії констатували у виступах проблеми українських медіа, які скоро можна буде зарахувати до категорії “вічних”. Недосконале законодавство, тотальна залежність редакційних колективів від власників ЗМІ та владних структур, а не від власної аудиторії. Один з доповідачів, заступник директора Інституту журналістики Олександр Чекмишев, зокрема, зазначив, що база українського медіа-законодавства не відповідає кільком головним вимогам:

- не гарантує свободу творчої діяльності і вибору редакційної політики;

- не обмежує можливості власників та засновників ЗМІ у їх надмірному впливі на формування цієї політики.

В кінцевому рахунку, створюється ситуація, коли редакційну політику державних і недержавних мас-медіа практично неможливо розрізнити, і зводиться вона, в цілому, не до якісного інформування, а до маніпуляцій масовою свідомістю. На думку Чекмишева, існує суттєва різниця загальноєвропейського та суто українського сприйняття терміну “незалежні мас-медіа”. Західні колеги так називають саме недержавні видання та телерадіокомпанії, які вже в силу цього є більш вільними. Для українських ЗМІ недержавний статус у більшості випадків зовсім не означає вищий рівень свободи. Попри посилання на недосконалість українського законодавства, яке регулює функціонування ЗМІ, у ході дискусії були висловлені й інші міркування. Зокрема, Тарас Чорновіл, народний депутат і, за сумісництвом, шеф-редактор газети “Час”, зауважив, що не варто повязувати проблему нормальної роботи журналістів та якісного інформування громадян виключно із законодавчими недоліками, які звичайно існують. Натомість, Чорновіл закликав звернути увагу на “психологічно-ментальні” фактори, загальну атмосферу страху та непевності, яка змушує багатьох журналістів до внутрішнього цензурування.

Все такою ж болючою визнали учасники “круглого столу” проблему утвердження в журналістському “цеху” етичних норм та професійних стандартів. Відзначалося, що вже неодноразово робились спроби створити кодекс етичних правил вітчизняної журналістики, але вони не приводили до бажаного результату – в силу того, що не знаходили загального визнання, а, відповідно, і готовності свідомо дотримуватися таких норм.

Своєрідний підсумок дискусії підвели у своїх виступах журналіст Володимир Скачко та політолог Олександр Дергачов. Суть їх зводилась до того, що просування українських ЗМІ до якісно нового рівня, що відповідав би європейським стандартам, неможливий без здійснення цілого комплексу змін – як у суспільному житті, так і у економічній сфері. Бо неможливо створити повноцінно функціонуючий медіа-ринок, якщо не сформована аудиторія його споживачів – матеріально незалежних та суспільно відповідальних громадян. Тільки тоді може зявитися реальна потреба у правдивій і обєктивній інформації. Тільки тоді журналісти та видання, які оперативніше і якісніше задовольнятимуть таку потребу, отримуватимуть суттєву матеріальну винагороду за чесну працю і матимуть можливість відстоювати власну позицію. Зараз, в українських реаліях, подібна картина виглядає надто утопічною. Але саме таку мету мають ставити перед собою ті, хто ще не втратив надії побачити в Україні утвердження реальної демократії європейського зразка.