Для адекватного сприйняття постановки Костянтина Томільченка «Барон Мюнхгаузен» слід зважати на контекст, в якому воно з\'явилося: тотальне захоплення танцями мало не всієї країни та комерційну складову видовища. Це не експериментальна робота, а постановка з очевидною метою заробити. З потужної промокампанії, що передувала прем\'єрі, стало відомо про витрати організаторів на право використання п\'єси російського драматурга Григорія Горіна «Тот самый Мюнхаузен» та закупівлю обладнання для стереоефектів. Шалений попит на квитки, аншлаг щовечора засвідчили беззаперечний комерційний успіх постановки. А от про шанси на успіх мистецький варто поговорити докладніше...

Постановник залишив собі багато простору для маневрів, заздалегідь зазначивши - шоу за мотивами п\'єси Григорія Горіна. Проте глядачі старшого та середнього віку, а почасти й молодші знайомі з екранізацією цієї п\'єси Марком Захаровим із Олегом Янковським у головній ролі. І хоча навряд чи коректно порівнювати шоу «за мотивами» з екранізацією, яка вважається класичною, людська свідомість налаштована порівнювати нове з пізнаним раніше. Та й автори танцювального видовища дали привід для паралелей - використали фрагмент музики з фільму.

Навіть із професійними виконавцями режисерові було би надзвичайно складно мовою танцю передати всі нюанси твору Горіна. Допомогти мала технологія 3D, яка дає можливість замінити декорації стереозображенням та міняти «картинку» з потрібною швидкістю. Показувати через проектор можна не тільки «декорації», але й дію, відзняту на відео. 3D позбавляє глядача зі сформованою телебаченням «кліповою свідомістю» необхідності переключатися на незвично повільний часоплин традиційної вистави. Але технологія деформує зміст, якщо в її користувачів немає конкретної мети. В своїх коментарях українським телеканалам Костянтин Томільченко казав лише про бажання згуртувати учасників танцювального шоу «Танцюють усі» на каналі СТБ. Цей канал є генеральним продюсером шоу «Барон Мюнхгаузен». Знаряддям для об\'єднання танцюристів і стала п\'єса Григорія Горіна. Саме такий ужитковий підхід, схоже, й завадив постановнику розібратися в драматургічному матеріалі. Про це найбільш промовисто свідчать епізоди з пастором. У шоу режисер із незрозумілих причин розвинув тему обмеженості та лицемірства священників. Пастор не тільки відмовляється обвінчати головного героя з коханкою, а й фантазує як знищити Мюнхгаузена. Саме для відтворення цих фантазій постановник вдався по допомогу до стереоефектів 3D. Насправді тема, пов\'язана з пастором, у творі Горіна головною не була. Можна припускати, що байдужий і лицемірний священнослужитель знадобився драматургові, аби відволікти увагу радянських цензорів. Адже в час своєї появи п\'єса була під загрозою звинувачень в ідеологічній невитриманості, «абстрактному гуманізмі» чи ще в якомусь «ізмі». Для нейтралізації контролерів драматург наголошував на байдужості Мюнхгаузена до релігії та його прихильності до ідей Просвітництва. Однак антирелігійні мотиви, виправдані в радянські часи, сьогодні в танцювальному шоу про кохання виглядають дикувато.

Показовим є нехтування кульмінаційним епізодом п\'єси, в якому йдеться про підготовку до польоту Мюнхгаузена на гарматній кулі. Проектор лише на кілька секунд показав жерло гармати, але глядач, незнайомий із п\'єсою та фільмом, не розуміє, до чого тут та гармата. Творці шоу викинули уривок, коли кохана барона Марта повідомляє Мюнхгаузена про підкладений у гармату вологий порох. Щоб повернути втрачене почуття, героїня каже баронові правду попри те, що може втратити його. Ключовий для історії двох закоханих момент зник з незрозумілих причин. Тож мимоволі виникає питання - а про що хотів розповісти автор шоу? І чи хотів щось розповісти взагалі? А може, просто прагнув поставити кілька танцювальних номерів? Якщо так, то це йому вдалося. На думку спадають слова одного з героїв п\'єси Горіна про випробування Мюнхгаузена гарматною кулею - «ніякого польоту не буде». Не відбулося його і в режисерській роботі. Відсутність цілісного бачення сюжету не змогли компенсувати ані майстерні танці, ані акробатичні штуки Марти - Наталі Кротової на кількаметровій висоті.

Відсутність виразних образів - ще один недолік шоу. Схема, намальована пунктиром - так можна сказати практично про всіх персонажів вистави. На питання, які вони - барон Мюнхгаузен і його дружина-баронеса - з певністю можна сказати лише одне: вони добре танцюють. Щоправда, один образ таки вдався - син Мюнхгаузена Феофіл у виконанні Миколи Бойченка. Понад усе він боїться власної матусі, і при тому дуже ласий до дівчат. Він кумедний: бавиться і дуріє за будь-якої нагоди, своїми вихватками змушуючи глядача посміхатися. Бойченку хоча й випала другорядна роль, він її зіграв. Його партнери свої ролі станцювали.

Неправильно розставлені акценти та невправне володіння новою 3D-технологією не дозволили повною мірою розкрити можливості виконавців, а від самого видовища залишили враження несмачного вінегрету з дорогих інгредієнтів.

Про одного зі своїх героїв російський класик Андрєй Бєлий писав у романі «Петербург» так: «К тому времени протанцевал он имение; протанцевавши имение, с легкомысленной простотой он пустился в балы». Костянтин Томільченко вочевидь протанцював свій перший шанс створити шедевр на якісній драматургічній основі. Мабуть, завадила легковажна простота.

Фото - stb.ua