Як виявилося, для всього цього було знайдено інший спосіб – але про це дещо згодом. Ведучий власне дебатів – Юрій Мельничук – поводився ледь не демонстративно коректно, однаково чемно звертався до обох кандидатів. Жодною мірою не перетягував на себе увагу. Не переривав кандидатів, коли вони перебирали регламент, і ледь не з точністю до секунди стежив, щоб їхні виступи мали однакову тривалість. Брудну роботу взяв на себе оператор. Віктора Ющенка вочевидь частіше показували в явно невигідних ракурсах – скажімо, кілька разів його показували крупним планом у профіль, тоді як Віктора Януковича, здається, жодного разу. Більше було й крупних планів Ющенка, коли він нервував – тоді як крупний план знервованого й розгубленого Януковича дали на початку дебатів, під час обговорення соціальних проблем, і потім використовували його крупні плани досить обережно. Неодмінно крупними планами показували Ющенка, коли він колупався в носі (таке складалося враження) або якось нервово пив воду. А от на завершення дебатів крупний план Януковича подали, а Ющенка – ні. Щоправда, коли під час промов Януковича на обличчі лідера „Нашої України” грала іронічно-поблажлива посмішка, це теж давали крупним планом. До речі: під час обговорення дебатів на так званому круглому столі в Українському домі пролунало зауваження, що у США під час виступу одного з кандидатів не дозволено показувати його опонента. У той же час, в нас такої норми нема, а міміка Ющенка була явно цікавішою, динамічнішою. Тоді як міміка Януковича була статичною – із ніби приклеєною американською посмішкою в стилі „чі-із”. Обличчя Ющенка яскраво відбивало, що він переживає за те, що відбувається, він – жива людина з живими емоціями, тоді як для Януковича це була ніби гра.

Треба сказати, що Ющенко мав хворобливий вигляд – у контрасті з лощеним Януковичем. Майнула навіть думка: якщо хвороба лідера „Нашої України” має-таки неприродний характер, то головним її наслідком стало саме те, що суто ющенківський імідж упевненого в собі, зі смаком одягненого вишуканого буржуа – той імідж, який кілька років тому допоміг йому здобути симпатії українців – зміг перебрати на себе його опонент. Саме він тепер сяяв шармом. Точніше, сяяв би. Якби не його очі – очі мисливця. Очі гравця. Очі студента, що не вивчив предмету, але хоче отримати п’ятірку.

Мабуть, найбільше відкриття, яке особисто я зробив для себе під час спостереження за дебатами, – то саме те, що Віктор Янукович – гравець. Причому, гравець, який блефує й, маючи погану карту, поводиться так, ніби в нього – самі лише козирі. Добре це для політика чи погано? Мабуть, добре. У суто політтехнологічному розумінні. А от чи добре це для країни? Адже затятий гравець якщо програє, то програє за великим рахунком! Прем’єр-міністр обрав тактику нападу – тоді як Ющенко більше захищався. Янукович робив ставку на суто зовнішню перемогу, на те, як він поводився – тоді як Віктор Ющенко намагався перемогти за змістом того, що він казав. Знову нема куди подітися від аналогії зі студентом, що не знає предмету: є такий спосіб – казати все, що спаде на думку, не надто переймаючися змістом сказаного і навіть тим, чи є він, той зміст, узагалі. Головне – впевнено й із переможним виглядом. От саме так і поводився Віктор Янукович – як такий собі шоумен, ніби головною метою дебатів є розважити публіку. До речі, варто відзначити, що, на мій погляд, українська мова Януковича була правильнішою за українську мову Ющенка, містила менше русизмів та суржикізмів.

Спочатку здавалося, що тактика прем’єра дає йому перевагу. Особливо на тлі того, що його опонент неприховано хвилювався й не міг зібратися. У Ющенка була вигідна стартова позиція: адже, отримавши перше слово після свого опонента, він мав можливість не казати щось, що називається, „від балди”, а парирувати конкретні твердження свого опонента. На жаль, цієї можливості він не використав. І навіть коли Янукович позиціонував себе як реформатора, ледь не опозиціонера, який прагне змінити і країну, і владу в ній, а Ющенка – як представника старої влади, що відходить (так і здавалося, що з його вуст от-от зірветься вислів „режим Кучми – Ющенка”), влади, яка й довела Україну до нинішнього стану, який він, Янукович, прагне подолати, кандидат від опозиції не скористався наданою можливістю. Хоча зробити це можна було дуже просто й дуже ефектно – просто нагадати, хто висунув прем’єра кандидатом у президенти. Ситуація ж була справді фарсовою: висуванець і кумир прокучмівської більшості, ледь не спадкоємець Леоніда Даниловича на престолі щосили критикував... Леоніда Даниловича.

Але що більше Ющенко збирався, що спокійнішим ставав, то впевненішим він виглядав, і перевага Януковича танула на очах. Він почав нервувати. Ні, він чудово тримав себе в руках. От тільки все більше скочувався до голослівних звинувачень, перекручень та до, м’яко кажучи, не надто чемного поводження з фактами. Під час грошової реформи за одну ніч було вкрадено наш достаток – ось один із яскравих прикладів того (хоча якраз саме введення гривні стало точкою, за якою припинилися гіперінфляція). І ще один приклад: за словами Януковича, пенсії в Україні вищі за всі країни колишнього СРСР. Обговорюючи внутрішню політику, він обмежився загальними, гасловими реченнями, що не містили ніякої інформації.

Традиційною для виборчої кампанії кандидата від влади була одна з останніх фраз Януковича: Ющенко – то не опозиція, бо він був при владі й хоче до неї повернутися, справжня опозиція – то комуністи та вітренківці. Кандидат від влади навіть не помітив, що тим самим він висловив жаль, просто-таки тугу за тими часами, коли так і було, коли єдиною опозицією були ті, хто намагався повернути історію назад. Інша його фраза в завершальній частині дебатів видалася радше тривожною: „Новая власть уже пришла, и нет способа её выдавить”. (Цитування не дослівне.) Виходить, вибори не завершилися, а нова влада вже прийшла? І, незалежно від результату виборів, залишиться? Цю фразу багато хто з глядачів витлумачив саме так. Вона навряд чи додала Януковичеві прихильності виборців. А завершив дебати прем’єр-міністр (останнє слово було за ним) надто вже некоректним прийомом – знаючи, що його опонент уже не отримає слова, він вдався до абсурдних звинувачень Ющенка ледь не в усіх гріхах усіх українських урядів. Звинувачень, багато з яких ґрунтувалися на неправдивих твердженнях. Саме тут стало зрозуміло, що Янукович не виграв дебати. Він переграв. Він не відчув міри й не витримав стилю. Він зруйнував імідж політика, приємного з усіх боків, який так старанно вибудовував протягом усіх дебатів.

Утім, заради справедливості варто зазначити, що й Ющенко не завжди поводився коректно. Надто часто вживав він вислів „по понятіям”, слово „тюрма” тощо, надто часто їх обігрував. Багато разів вжив він вислів „моя нація”. Знаючи, що на Сході слово „нація” досі сприймають у єдиному – суто етнічному – розумінні, не важко передбачити, скільки людей переконалися, буцімто Ющенко обстоює інтереси лише етнічних українців. Він хотів привчити громадян до слова „нація” в політичному розумінні? Теледебати перед виборами – то не найкраще для того місце. І нашоукраїнець іноді страждав на бездоказовість – зокрема, коли у вступі він заявив про переддень валютної кризи, цьому глядачі могли повірити, а могли й не повірити. На свій власний вибір. Згадав він про „темники”. Слово це стало відомим в усьому світі й увійде, напевне, до політологічних підручників. Чи не єдиною країною у світі, де чи не більшості населення це слово незнайоме, є Україна. Що то за „темники”, про що мова? – могла не зрозуміти не одна сотня тисяч глядачів.

Як на мій суб’єктивний погляд, опозиційний кандидат наводив забагато спеціальних даних, зрозумілих лише фаховому економістові. Забагато було й цифр – наведені поспіль у такій кількості, вони, можливо, добре сприймалися б у газеті чи навіть у вигляді діаграми на екрані, але зовсім не сприймалися на слух і забувалися ще до того, як Ющенко наводив наступні цифри для порівняння. Та й без цифр не завжди можна було виокремити квінтесенцію сказаного, іноді бракувало чітких, містких формулювань. Скажімо, за наведеними прикладами так і не було чітко артикульовано власне ідею всього того: українці за останні місяці стали жити бідніше. Коли Янукович звинуватив Ющенка в тому, що той, коли очолював уряд, брав кредити, Ющенко відповів запитанням: якщо немає бюджетного дефіциту, навіщо брати кредити? Чи не простіше було просто заявити: це неправда, він не брав великих кредитів?

Лідер „Нашої України”, як на мою думку, не скористався головним своїм козирем – концептуальністю мислення. Можливо, тому, що прагнув відбивати удари опонента, а не нав’язати тому свою гру? У США, тим часом, поширене переконання: Джон Керрі програв вибори саме тому, що будував свою агітацію на критиці чинної влади, а не на деталізації власних підходів та перспектив країни в разі його перемоги.

Узагалі ж, складалося враження, що те, що ми бачили, було якимись „недодебатами” чи „напівдебатами”. Той із кандидатів, хто виступав із питань певної тематики другим, отримував значну перевагу з даної тематики. І відбувалося це саме завдяки не проробленому до кінця регламенту. Адже дискусії, діалогу – саме того, в чому, як сподівалися прихильники Ющенка, він неодмінно має бути сильнішим, – не було. Не було запитань і відповідей на них. Дебати були технологічно вибудовані як сукупність монологів, зачитуваних за папірцями. Між кандидатами практично не було контакту, не було спілкування: складалося враження, що один проти одного стоять двоє людей, збентежених головним чином тим, щоб не звертати один на одного уваги.

Дебати завершилися. Але глядачів одразу попередили: в „Українському домі” відбувається круглий стіл провідних політиків, політологів та соціологів, присвячений тільки-но завершеним теледебатам; пряме включення з круглого столу відбудеться у програмі „Вісті” о 21:00. Тільки-но включення почалося, пролунав перший тривожний дзвінок: вести круглий стіл мав політолог Михайло Погребинський, відомий своєю, м’яко кажучи, небезсторонністю до Адміністрації Президента, яка, як відомо, була для кандидата від влади головним „кризовим штабом”. Далі ці тривожні дзвінки як увімкнулися, так і не стихали до самого кінця. І точно: в залі були присутні політологи Кость Бондаренко та Дмитро Видрін, народні депутати Леонід Кравчук, Тарас Чорновіл, Юлій Йоффе, Раїса Богатирьова, Валерій Коновалюк, Микола Гапочка. Політик Іван Курас. Економіст Олексій Плотников. Соціолог Микола Чурилов. Усі – з табору Януковича або, принаймні, його симпатиків . З табору Ющенка – нікого. Жодної людини. Як і від тих експертів, які представляють незалежну, відсторонену від політичних симпатій, думку. А „людиною, що має відмінну думку”, виявився... народний депутат від КПУ Георгій Крючков. Уся відмінність – ну така вже відмінність! – його думки зводилася до того, який поганий Ющенко, й як добре працює уряд Януковича. Саме на цей круглий стіл, як виявилося, й було перенесено процедуру інформаційного кілерства.

А пряме включення тим часом явно затягувалося – анонсована заздалегідь програма передач явно летіла шкереберть. Журналістка в студії „Вістей” раптом почала вести мову не про включення, а про трансляцію круглого столу. Одна обмовка Михайла Погребинського перед перервою на рекламу дозволила, нарешті, точно визначити сенс того, що відбувається. Панове, в нас телебачення! Реклама! – раптом оголосив він. Це викликало не лише не дуже доречні в даному разі асоціації з Леонідом Якубовичем та його коронною „рекламною паузою”, але й розставило всі крапки над „і”. Те, що відбувалося, не було ніяким круглим столом. То було телешоу, від самого початку організоване саме як телешоу. І не пошук істини для себе, у своєму колі присутніх – як це зазвичай буває на круглих столах – був метою всіх, хто зібрався. Істина ця, власне, була для них одна на всіх, і вони про це давно й добре знали. Ця їхня істина мала конкретні ім’я та прізвище: Віктор Янукович. Метою зібрання була не дискусія – без чого будь-який круглий стіл узагалі втрачає сенс. Метою зібрання було агітування телеглядачів, і метою єдиною. Власне, саме цей „круглий стіл”, а зовсім не дебати, за задумом авторів, мусив перетворитися на головну телеподію вечора, на основну страву, приготовану телекухарями з Першого національного. Саме він мусив розставити все по своїх місцях і відпустити глядачів із тим настроєм, який був потрібен технологам Януковича. Дебати стали лише заставкою для „круглого столу”, лише прелюдією до нього, лише зручним (бо ж актуальним!) інформаційним приводом для того, аби завести стару пісню про те, який добрий Янукович і який поганий Ющенко. Не був тільки усвідомлений авторами цієї технології той факт, що позбавлена боротьби думок та поглядів „дискусія однодумців” якщо й може стати шоу, то лише дуже нецікавим шоу. Видовищем без жодної інтриги та з заздалегідь відомим фіналом. Не говорячи вже про те, що навряд чи пересічний глядач, витримавши не надто видовищні теледебати, міг надовго затриматися ще й на цьому дійстві. А для „продвинутих” глядачів усе стало зрозуміло, як тільки вони змогли розгледіти всіх присутніх в Українському домі... Цікавою була б тільки відповідь від деяких поважних політиків та політологів на запитання: що саме змусило їх брати участь у цьому дійстві, яке б у будь-якій країні було б убивчим для професійної репутації? Зазначимо, щоправда, що це наше запитання ми не адресували б Михайлу Погребинському: його „репутація” саме для таких „круглів столів” лише й є придатною. Хоча – знов-таки, для тих, хто розуміє – таке шоу не могло не стати свідченням переляку влади, яка реально усвідомлює неможливість виграшу у чесному конкурентному середовищі.

Формат круглого столу – хай і бутафорського – був дуже зручним, бо дозволяв присутнім не гребувати суто оціночними міркуваннями та не стримувати політ своєї думки. Але оціночні судження дивним чином стосувалися чомусь не так виступу Ющенка й Януковича під час власне дебатів, як ведення лідером „Нашої України” передвиборчої кампанії, його діяльності як політика та його особистості. Дебати були лише приводом для того. Втім, учасники „круглого столу” не лише обсмоктували опозиційного кандидата. Вони ще – хтось більш патетично, хтось менш – розписували чесноти Віктора Януковича та ті світлі обрії, які відкриються перед Україною в разі його перемоги. Деякі з промовців, як водиться, навіть думки не припускали, що перемогти може не він. Ну а народний депутат Володимир Макеєнко чомусь почав хвалити Леоніда Кучму й так розійшовся, що насправді острах узяв: а раптом він зараз гепнеться на коліна й почне на свого кумира молитися! Що ж було загальним у виступах більшості присутніх – то це неприхована агітація за Януковича, прагнення навіяти глядачам думку: перемога Януковича є вже майже доконаним фактом. Іншого не може бути. А ще власне факт проведення дебатів ледь не всі, хто брав слово, ставили в заслугу владі. Їхнє проведення означає перемогу демократії! Україна може пишатися ними! А загальний контекст тим часом немовби підказував: велике спасибі особисто дорогому Вікторові Федоровичу! Була, поміж іншим, одна річ, яка виглядає з юридичного погляду надто небезсумнівною. Під час рекламної паузи у веденні круглого столу, окрім суто комерційної, була ще й політична реклама. І за Януковича, й за Ющенка. Між тим пункт 5 статті 61 Закону України „Про вибори Президента України” стверджує: „Протягом 20 хвилин до і після теле-, радіотрансляції передвиборної агітаційної теле-, радіопрограми відповідного кандидата на пост Президента України забороняється у будь-якій формі коментувати чи оцінювати зміст передвиборної агітаційної програми, давати будь-яку інформацію щодо цього кандидата, цієї партії (блоку)”. У даному разі цієї вимоги не було дотримано й близько. До речі, а чи не стосується ця вимога й власне дебатів?

Пишучи цей матеріал, зазирнув в інтернетівські форуми. Треба сказати, що прихильники Віктора Ющенка були дещо розчаровані – бо вони були впевнені, що той, без сумніву, виглядатиме краще за свого опонента. Те саме, до речі, припускали й прихильники Віктора Януковича – що Ющенко виглядатиме краще. Розчаровані були й ті, й ті. Але варто заспокоїти учасників „круглого столу” – прихильники Ющенка були розчаровані аж ніяк не настільки, щоб змінити свої виборчі плани. А деякі з них навіть утвердилися у своїх симпатіях до кандидата від опозиції – бо, за їхніми словами, виступи Януковича не містили нічого, окрім демагогії. Можливо, можна навіть ці форумні дописи зі значною мірою правдоподібності екстраполювати на всіх українців: прихильники Ющенка залишаться прихильниками Ющенка; прихильники Януковича залишаться прихильниками Януковича. Отаким, можна здогадуватися, й буде результат дебатів.