Минулого тижня, з 17 по 21 жовтня, країна жила в напруженні: чим завершаться акції протесту? Неоднозначні, неоднорідні, підтримувані різними політичними силами та громадськими рухами (про повний склад яких на початок акції можна дізнатися тут). Де різні політичні сили й різні політичні лідери мали різну мету, а дехто з-поміж них намагався «вивищитися над натовпом», оголосивши себе єдиним і незаперечним лідером протестів. Де чимало політиків видавали бажане за дійсне, де в обох (а точніше, в усіх, бо їх було набагато більше, ніж дві) сторін були недомовка на недомовці та демонізування опонентів. Із одного боку, справедливі й назрілі, а з іншого – такі, які, поза сумнівом, намагалася використати на свою користь Росія.

Мабуть, ніколи ще не було в Україні настільки неоднозначних подій із настільки непевним результатом. На жаль, із матеріалів «Інтера», «1+1», «України» та ICTV, які вирішив проаналізувати ваш автор, нічого цього було не зрозуміти. А дуже часто – взагалі нічого не зрозуміти.

Було переглянуто такі новинні випуски цих чотирьох каналів: «Подробности» («Інтер», 20:00), ТСН («1+1», 19:30), «Сьогодні» («Україна», 19:00), «Факти» (ICTV, 18:45), а також підсумкові щотижневики «Подробности недели», «ТСН-Тиждень», «События недели», «Факти тижня».

«Інтер»

17 жовтня, «Подробности». Тут було нагнітання жахів. Катерина Лисенко, ведуча: «Блокадный вторник, усиленные полицейские посты на въездах в Киев, кордоны силовиков, блокирующее митингующих в правительственном квартале – Рада в окружении тысячи участников акции, а её председатель – в осаде своих же коллег. И многочисленные кулачные бои – били нардепы и били нардепов. Для начала самые яркие кадры сегодняшнего политического экстрима». Зважмо на дещо зверхню тональність.

Вельми дивною виявилася структура випуску. Почали тему з захоплення «націоналістами» будівлі з вертолітним майданчиком – зі словами «началось все с...». Тобто, фактично пов'язали між собою дві різні події – можливо, близькі, але, все ж, різні. Таке прив'язування дало змогу глядачам і протестувальників сприймати як «націоналістів». Потім – у тому ж сюжеті – перейшли до подій у ВР, із численними синхронами депутатів, включно з незмінним  на цьому каналі лідером «Опозиційного блоку» Юрієм Бойком. Одне тільки впадало в око: синхрони ці були неінформативними й коли створювали якусь картину, то лише картину буцімто повного «хто в ліс, хто по дрова». Синхрон Мустафи Найєма почався про антикорупційний суд, а закінчився звинуваченнями на адресу Олега Ляшка. Синхрон Тимошенко складався з абстрактних вигуків у стилі «за народ наш багатостраждальний». І так далі, й тому подібне.

Наступний сюжет був про чергову епохальну сварку Ляшка з Тимошенко, ще наступний – присвячений тому, що до вечора депутатам нібито вдалося бодай про щось домовитися. І лише п'ятий сюжет було присвячено власне акціям протесту – мабуть, за важливістю вони вже точно поступалися стосункам Ляшка з Тимошенко.

Богдан Вербицький, кореспондент: «Более трех тысяч человек собрались у стен Верховной Рады. Сторонники "Батькивщины" и "Самопомич", ветераны АТО, бойцы "Донбасса" и "Азова". Основные требования: отменить депутатскую неприкосновенность, создать антикоррупционный суд и принять новую избирательную систему». Нібито, повно й адекватно? Але вже другий коротенький синхрон учасника протестів: «Прийшли вимагати, щоб у нас запрацювали закони. На сьогоднішній день Верховна Рада нас не задовільняє, тому потрібно змінити цю Верховну Раду». Отже, були й інші вимоги? Також не вказано на те, що в перший день акції в ній брали участь – як співорганізатори! – деякі громадські рухи та організації.

Вербицький: «Но настоящие страсти кипели у стен парламента». І далі пішло про те, як Парасюк побився з Гелетеєм, а Ілля Кива вдарив журналіста: «Такими действиями советник главы МВД буквально замахнулся на свободу слова. Так считает нардеп Сергей Каплин» – і далі пішов синхрон Капліна. Ситуація була зрозумілою, вочевидь не такою, щоб її коментували додатково. По суті, Каплін не висловив нічого, окрім свого негативного ставлення, яке розділяють із ним мільйони інших людей. Капліна, вочевидь, було за вуха витягнуто на екран, привід для його появи був абсолютно штучним.

Йшлося також про інцидент із нардепом Гончаренком, а ще короткі синхрони Семена Семенченка та речника МВС Артема Шевченка: обидва зазначали, що провокацій не було, й кожен із них – зі свого боку – охороняє акцію від провокацій.

Це була така собі добірка ВІП-репортажів: після кількох сюжетів про чвари у стінах ВР глядачів нарешті провели на вулицю, до протестувальників – але й там розповіли лише про інциденти, що стосувалися ВІП-персон.

Наступний сюжет був коротким і дуже загально розповів про встановлення наметів, про недружнє ставлення мітингарів до депутатів та про трьох постраждалих незрозуміло від чого й у який спосіб. І, нарешті, про слова президента під час зустрічі з його мальтійською колегою.

18 жовтня, «Подробности». У першому сюжеті йшлося про загострення ситуації. Привернула увагу фраза кореспондента Даниїла Снісаря: «Точнее, небольшой нельзя назвать, как говорят сами митингующие, правоохранители напали первыми, и хотели штурмовать палаточный городок». Позиції протилежної сторони не було, спроби розібратися, а як відбувалося насправді – й поготів. «Как говорят» – як респектабельне джерело інформації. Але вже в наступному пасажі: «Полиция задержала 11 человек, которые якобы отобрали у нацгвардейцев щиты». Тобто коли кажуть мітингарі – це так і є, коли кажуть поліцейські – це «нібито».

Наступний сюжет розповідав про акції загалом, сенс поділу однієї події на два сюжети залишився незрозумілим. Було названо «Батьківщину», «Самопоміч», «Донбас» та «Азов». Згадок про Саакашвілі та його прибічників уже другий день поспіль не було. Синхрон учасника акції: «Наша вимога не змінити закончики, а змінити всю систему. Ми знаємо, як її змінити. Але для цього потрібен стотисячний кворум». І про що він вам розповів?

А от далі пішов довгий, розірваний навпіл реплікою кореспондента, синхрон Сергія Лещенка: «Ми тільки пріуси рахуємо. тобто ті автомобілі, які мали би патрулювати вулиці й боротися зі злочиннністю. Он 16. 17, 18. 19. 20. Написано: патрульна поліція... А чому тут патрульна поліція перебуває, замість того. щоб патрулювати вулиці? – А ми не патрульна поліція. – У вас написано, що ви патрульна поліція. – На заборе тоже много чего написано. – Ви що, автомобіль угнали? – Обратитесь в реальную полицию. – А ви що, не реальна?» Оце й справді був шок. Невже пан Лещенко не розумів, що за такого скупчення людей, коли сутички вже мали місце, поліція потрібна саме там? Даруйте, але маніпуляції в нього виходять... наївними якимись. Не менш наївною була й репліка кореспондентки Юлії Жешко: «Сами же силовики причин своего дежурства раскрывать не хотят. Хотя в выражениях не стісняються» – в цілому це виглядало як позафактологічне й позааргументаційне навіювання глядачам неприязні до патрульної поліції.

Подальший синхрон речника МВС Артема Шевченка був надто загальним і не стосувався зачепленого Лещенком питання. Знову привернула увагу фраза кореспондентки: «Зачисток не будет, – уверяет и глава Нацполиции». Оце слівце «зачисток» – що воно мало на меті означати? Й навіщось у цьому ж сюжеті приплели думку Володимира Гройсмана? Підводка кореспондентки: «По словам Владимира Гройсмана, от депутатов можно и нужно добиваться реальных действий. Но вот все ли участники акции пришли к Раде с благими намерениями». І – синхрон прем'єра: «Те, що відбулось вчора, має, напевно, теж 2 складові. З одного боку – це ті люди, які прийшли висловити абсолютно своє глибоке переконання в необхідності змін, які готові важко працювати над цими змінами. А з іншого боку, прийшли і ті, хто нічого не збирається, взагалі нічого не збирається робити. вони намагаються під хорошими гарними гаслами прикрити свою жагу до влади і боротьбу за владу, намагаються цими гаслами дестабілізувати ситуацію в країні». Чи варто доводити, що слова Гройсмана дуже відрізнялися від їхнього тлумачення кореспонденткою?

19 жовтня, «Подробности». Короткий сюжет – за традицією, після сюжетів про події у стінах ВР. Майже нічого інформативного – принесли буржуйки, висунули вимоги. І повсякчас – «не проривалися через кордон» і подібні вислови, які інакше, як нагнітанням, не назвеш. Синхрон Артема Шевченка: «Сподіваємося на мир. Закликаємо всіх на мирний розвиток подій». Того дня нічого насильницького й близько не трапилося, а розповідали про це, мов у передчутті війни. І вже вкотре обійшлися на каналі без імен політиків – провідників акції!

20 жовтня, «Подробности недели». Довга й загальна підводка Олексія Ліхмана завершилася фразою: «В общем, эта неделя в очередной раз показала, как же это легко в Киеве – устроить бунт». По-перше, це була неправда: масштабів Майдану нинішні події далеко не сягали. По-друге, чи не саме на Майдан Ліхман і натякав?

Сюжет: «Чому мітингарі не змогли нав'язати ВР свій порядок денний?» Сам сюжет складався з синхронів депутатів із різних фракцій і коротеньких підводок до них. Зрозуміти щось було неможливо. Єгор Соболєв: «Ми пропонували це в мирний спосіб, ми пропонували в цивілізований спосіб – вони штовхають людей на насильство». Чому, як, чи є насильство припустимим способом розв'язання питань – невідомо. Борислав Береза: «По-прежнему мы видим, как идут политические игры, в которых разменивают чаяния людей и фактически манипулируют людьми». Кого він мав на увазі – невідомо. Чотири синхрони депутатів йшли взагалі без підводок, мов діалог, мов дискусія – хоча насправді діалогом і дискусією не були. Чи припустимою є така «творчість»? А сюжет плавно й непомітно перетік до теми медреформи.

21 жовтня, «Подробности». Канал до теми не повертався. Чи, часом, не через те, що засідань ВР цього дня не було, й розглядати тему під ВІП-ракурсом, «на паркеті» не було змоги?

22 жовтня, «Подробности». «Митингующие заявили, что полицейские блокировали их автомобиль со звуковым оборудованием. После словестной перепалки протестующие попытались прорвать заграждение силовиков, но неудачно. Тогда они обратились к руководству полиции и Нацгвардии с требованием пропустить грузовик, но им только позволили занести технику к сцене вручну» – це мало заголовок «Новое столкновение возле Верховной Рады» й дуже навряд чи йому відповідало. Оце й була вся інформація – знову ж таки, у ВР вихідний, де ж синхронів набиратися?

«1+1»

17 жовтня, ТСН. Випуск змалював протести саме як протести. Вступ ведучої Наталії Мосейчук: «День мітингів у столиці. Прибічники великої політичної реформи окупували урядовий квартал із вимогами змінити виборче законодавство, скасувати депутатську недоторканність і створити антикорупційний суд. Уже пролилася перша кров і вже на Грушевського встановили півтора десятка наметів» – предметно, без накручування жахів, без таврувань і розпинань. Репортаж Нелі Ковальської: розповідь про події, про вимоги мітингарів, про зіткнення (їх змальовано як незначні), синхрони лідера партії «Патріот» Миколи Голомші: «Нова влада і нові чиновники осідлали успішно усі схеми, які фактично тягнуть країну на дно» (ну, дуже аргументовано), людей із вулиці, Семена Семенченка (глядачі вчергове переконалися, що “головний патріот” залишається публічно російськомовним). Вигуки натовпу “Банду геть!”».

А от нікому від влади або супротивників акції право на синхрон не дали. Їхньої позиції в сюжеті взагалі не було. Втім, згадок про Саакашвілі – так само. Тож і тут інформацію не назвати повною. Хто організатори акції – не зрозуміло.

Другий сюжет було присвячено зіткненням – утім, із них складалося враження, що вони були короткотривалі й не такі вже значні.

Третій сюжет розповідав про реакцію президента, а насправді – про його слова, сказані у розмові з президентом Мальти. «Обов'язкова програма», й не більше від того.

18 жовтня, ТСН. Вступ до сюжету обіцяв сутички, але навіть розповідь про них виявилася у стилі «взагалі все спокійно, тільки от щось таке трапилося». Було дано синхрон мітингувальника: «Полиция украла несколько человек и неоправданно применила спецсредства на беззащитных пожилых людях, также женщинах, украла несколько наших боевых побратимов» (зверніть увагу на оце «поліція викрала», а не «затримала») та керівника національної поліції в Києві Андрія Крищенка – про те, що мітингувалиники «вкрали щити». Версії двох сторін ніяк не збігалися, здавалося, вони взагалі були про різне, зрозуміти щось із їхнього зіставлення було геть неможливо, але оповідь пішла далі, не зупиняючись – у стилі «давайте жити дружно» – й завершилася тим, що частина не названих депутатів рушила на зустріч із президентом, і вона, ця зустріч, чи то почалася, чи то ні – й справді, вичерпна інформація, бо третього варіанту не існує.

Про політиків-лідерів акції протесту – знову не було ані слова. Окрім, хіба що, того ж таки Семенченка, який ліг під автозак, блокуючи його рух.

19 жовтня, ТСН. Харківська трагедія та медреформа відсунули сюжет про протести аж на дванадцяте, останнє місце у випуску. Залишалося тільки дати епіграф: «Last, but not least». І – нарешті – поруч із ім'ям Семенченка пролунало й ім'я Саакашвілі: саме їхні прибічники тільки й залишилися мітингувати, а щодо протестувальників, то «справа потроху просувається на їхні вимоги». Пролунали два синхрони «людей із вулиці» про те, що «їх треба посадити» (вочевидь, корупціонерів): «Коли будуть посаджені декілька, тоді перестануть красти решта». Тон був, як і попередніх днів, примирливим і заспокійливим.

20 жовтня, ТСН. Коротенький сюжет про те, що поліція веде з мітингувалиниками перемовини про прибирання решти наметів, та про те, що президент пообіцяв якнайпізніше до весни розв'язати питання про антикорупційний суд та скасування недоторканності депутатів. Синхрон учасниці акції: «Ні, якщо заберуть звідси палатки, я перша звідси уйду. Я не буду тут стоять. Я не згідна. Ми щас вирішимо це питання». І синхрон Порошенка, що якось випирав із контексту: «В центрі Києва зібрався мітинг. Головні організатори показали, що формальні вимоги були лише димовою завісою. Реальний план їх дій – це дестабілізація ситуації в Україні». Ото й усе. Нагадаю: хто були ті «головні організатори», з випусків ТСН теж було не дізнатися. Ну, не партія «Патріот» же!

21 жовтня, ТСН. Короткий сюжет було присвячено затриманню молодика зі зброєю (це було названо провокацією) та кільком дуже загальним словам про ультиматум президентові (подання законопроектів про імпічмент та антикорупційний суд) і про зроблену напередодні заяву Порошенка, що до весни ці питання буде розв'язано. Насправді у випуску напередодні про питання імпічменту не йшлося, Порошенко вів мову про недоторканність депутатів.

22 жовтня, «ТСН – Тиждень». Тут було дано детальну, хоча й у дещо водевільній тональності, картину того, що відбувалося: «Чи хотіли організатори, щоб було схоже на новий Майдан, важко сказати, адже в перший день акції під стінами Парламенту зібралися представники геть різних сил із різними інтересами. Кияни не відгукнулися на заклик прийти, і скаржилися на заблоковані дороги. Поки в одному кінці проголошували антикорупційні вимоги, у другому – закидали депутатів яйцями, у третьому – били їм писок, у четвертому самі депутати буцкалися з держохороною».

З'явився й Саакашвілі власною персоною: «У негромадянина Саакашвілі додаткова мета – помститися Петру Порошенку», навіть із синхроном: «Все, чтобы Порошенко подумал о том, чтобы уйти со своего поста и освободить народ Украины».

Заходи безпеки, яких було вжито, у випуску витлумачили як виправдані: «Серед мітингувальників було чимали готових до загрострення, тому влада заздалегідь оточила урядовий квартал кордонами поліції та гвардії, а саму Верховну Раду огородили парканом. Усюди суворий контроль документів та особистих речей. Повітря було наелектризованим, усі говорили про провокаторів, і що на руках зараз чимало зброї. Та поки що, слава богу, минулося без жертв, і хоча сутички виникали впродовж перших днів та ночей, поліція одразу заявила, жодних розгонів влаштовувати не збирається...».

Був синхрон учасника протестів, було констатування, що залишилися тільки побратими Саакашвілі та Семенченка. Сюди ж – можливо, в такому контексті й виправдано – додали історію з захопленням «конгресцентру з електронними базами даних стратегічних підприємств», давши синхрони члена центрального штабу «Правого сектору» – про те, що на владу тиснуть із усіх боків, і вона розгубилася, не знаючи, що робити, й керівника центру Антона Озадовського – про збитки. Про те, що комплекс і без того перебуває під контролем держави до рішення суду, а земельні ділянки – під арештом, у випуску не розповіли.

«Україна»

17 жовтня, «Сьогодні». Вступ ведучої Олени Кот: «Центр столицы с утра парализован. С самого утра к Раде пришли несколько политсил и большое количество тех, кто готов поддержать любые лозунги. Есть пострадавшие...». Акцентування уваги на насильницьких діях і на учасниках, готових до насильства заради насильства – бо «любые лозунги».

Початок репортажу (кореспондентка Валерія Шапоренко): «Под Верховной Радой до сих пор остаются протестующие, но сейчас там все относительно спокойно. Последние столкновения мы видели здесь около часа назад». Те саме – акцентування уваги на «столкновениях», ніби якби не вони, то й вести мову не було би про що. Надалі в сюжеті була детальна розповідь про сутички й побіжно, під кінець – про вимоги протестувальників. «Несколько політсил» так і залишилися анонімними.

Привернув увагу один момент: «В конце было слышно, как кричит и просит о помощи девушка и позже уже появилась информация, что одну из участниц акции ударил полицейский. После этого с силовиков стали срывать каски. И одного из них повалили на землю, он получил несколько ударов в лицо. Отмечу, что кроме этого полицейского, мы видели здесь еще одного пострадавшего. Одного из участников акции уносили на носилках...». Сам спосіб викладення є досить дивним: чи то приблизну інформацію подають, мов точну, а чи то точну, мов приблизну. Бо «появилась информация» – це не достовірне джерело, але на нього посилаються, мов на істину. «Кто виноват из них, кто прав, судить не нам» – так?

Другий сюжет на ту саму тему відгонив вишуканою паркетністю. Бо розповідав про вжиття правоохоронцями заходів безпеки: «Ми не обмежуємо участь в акціях, винятково робимо ті заходи, які дозволять провести їх мирно» – синхрон Артема Шевченка. Чи було все саме так насправді – не дізнатися. «Именно на безопасности людей сегодня акцентировал свое внимание Президент Пётр Порошенко» – й далі був синхрон президента. Підтвердження СБУ про спроби пронести зброю. Але от вступ ведучої: «Провокации на сегодняшние митинги готовились давно, об этом заявили в МВД» – сформульовано так, ніби це є не позиція МВС (однієї з залучених сторін), а доконаний факт із посиланням на джерело. Ретельний перелік того, що намагалися пронести, – так, важлива інформація, але чи не було роздуто її масштаби, чи не було сюжет вибудовано так, щоби здавалося, ніби зброя й вибухівка серед протестувальників були звичними?

Ну, а це вже головоломка для кмітливих: «Политический эксперт, Сергей Таранго, говорит: организаторы специально выбрали день, когда около Рады собрались разные люди с разными требованиями» – тобто люди самі по собі, організатори самі по собі, а що ж і кого ж тоді ті організатори організували?

18 жовтня, «Сьогодні». Першим цього дня був сюжет про роботу парламенту – як і годиться для цього каналу, з синхроном Тетяни Бахтеєвої як буцімто фахівця з питань медреформи. Сюжет був вочевидь затягнутим і надлишковим за обсягом. Але до саме цього сюжету було вплетено питання про «дестабілізацію»: «Це робили проплачені "тітушки", які за командою "фас" своїх партійних клонів виконували сценарій про дестабілізацію ситуації в Україні» (синхрон Олега Барни, нардепа від БПП); «Нам ззовні нав'язують сценарії знищення країни зсередини, розкол України, її знищення. Ні Тимошенко, ні Саакашвілі, ні інша політична маргінота не бореться за народ. Якби боролись за народ, боролись би за зарплати і пенсії, робочі місця. А так, боряться за себе і боряться за владу» (синхрон Олега Ляшка, оцініть рівень аргументації); «Чого хочуть організації, організатори провокацій, які цілі вони переслідують? Дуже банальні – за будь-яку ціну дорватися до влади, ввести в парламент штучну політичну кризу» (синхрон Максима Бурбака, НФ). Інших поглядів не було.

Наступний сюжет знову був про сутички.

19 жовтня, «Сьогодні». Коротенький сюжет вийшов у ефір шостим за ліком. У ньому було про те, що акція відбувається мирно, але «ворог не дрімає»: «Ви знаєте, що пройшли обшуки і там знайдені в представників батальйону "Донбас", знайдене озброєння. Представника охорони Сакварелідзе, який є соратником Саакашвілі, зловлено на спробі закупити озброєння, гранатомети, два автомати, говорить про те, що насправді формальні причини мітингів і вимог мітингувальників є лише формальними. Основна причина – це збурення політичної кризи в країні, це пролиття крові» (синхрон Ірини Луценко). Знову те саме зведення мітингів лише до радикального крила – власне, той самий прийом, що його використовували під час Євромайдану януковичівська та російська пропаганда. 

20 жовтня, «Сьогодні». Короткий сюжет варто навести майже повністю: «Все дороги в правительственном квартале частично разблокированы. Правоохранителей больше, чем митингующих. Участники акции возле Рады решили её закончить, дескать, продолжать митинг не имеет смысла – законопроект об отмене дупетатской неприкосновесности в поветску дня Верховной Рады внесён. Только Саакашвили и Семенченко, объединившееся в подготовке акции, требуют продолжать протест в палатках. По мнению президента, участникам акции нужны не реформы – пытаются раскачать ситуацию в стране». Синхрон Порошенка й більше нічиїх. Сам наведений текст є, радше, набором оціночних міркувань під виглядом фактів.

21 жовтня, «Сьогодні». Єдиний сюжет, що стосувався протестів, наведу повністю: «В центре Киева с оружием. Полиция задержала молодого человека с винтовкой. Он направлялся на акцию к парламенту. Ружьё было с оптическим прицелом, при себе имел ещё пистолет и нож. В райотделе выяснили, 24-летний мужчина приехал из Одесской области. Оружие купил там же. Зачем привёз в Киев? Не объясняет». Об'єктивне місце цього –  наприкінці випуску, у кримінальній хроніці та іншому «різному». Адже в даному разі не було принципової різниці, куди саме, в яке залюднене місце прямував «чоловік із рушницею»: він міг прямувати до супермаркету, або ще куди завгодно, й ані важливість, ані значення його затримання від того не зазнали б жодних змін. Затриманий чоловік із рушницею сам по собі анічого не промовляє про характер та зміст об'єкта свого прямування. Але сюжет був третім за ліком, одним із найважливіших.

22 жовтня, «События недели». Вступ Олега Панюти містив цікаву фразу: «Но вот обычных людей было намного меньше, чем планировали организаторы». А скільки планували організатори, й звідки такі дані? Нічого не сказано.

Наталія Кравченко, кореспондентка: «Но и 5 тысяч протестующих да 3,5 тысяч силовиков вполне достаточно, чтобы под Радой было очень шумно, а некоторым очень больно». Хоч би як ставитися до того, що сталося, а навряд чи це був доречний привід для жартівливого тону. Загалом же детально аналізувати цю неприховану, навіть демонстративну гру в одні ворота (хай навіть за участі а точ(ніше, з використанням) Вадима Карасьова, Олександра Палія та Володимира Паніотто) навряд чи є потреба. Все було змальовано як амбіції Саакашвілі та інших політиків.

ICTV

17 жовтня, «Факти». Того дня чи не найбільше вразив порядок викладення матеріалу, який свідчить про його інформаційні пріоритети. Найпершим був матеріал «Криваві сутички під Верховною Радою» – не кажучи вже про велике перебільшення, яке міститься в саме такому формулюванні.

Що ж до предмету та мотивації протестних акцій, то вони пролунали якось побіжно й дуже загально, майже на межі невизначеності. Ведуча Інна Шевченко: «Нагадаю, сьогодні з ранку в центрі Києва зібралося понад 4 тисячі людей, які вимагають, аби Рада скасувала депутатську недоторканість, змінила виборче законодавство і створила антикорупційний суд. Організатори – соратники Міхеїла Саакашвілі, "Батьківщина", "Самопоміч" та інші”» – це була друга, прикінцева половина вступу. Кореспондент Петро Кузик розповів про вимоги протестувальників теж лише під кінець репортажу й теж загально. Усю увагу було прикуто до сутичок.

Впадала в око ще одна особливість: досить детально розповідаючи про дії занадто радикального крила протестувальників (одного разу пролунало слово «провокатори»), у сюжеті не обмовилися жодним словом про те, чи адекватно діяли правоохоронці. Так, ніби це є геть не важливим. Серед постраждалих називали лише правоохоронців і жінку – випадкову перехожу, навели навіть її короткий синхрон.

Серед лідерів протестувальників було названо лише двох – Міхеїла Саакашвілі (ставлення до якого у суспільстві є неоднозначним, і легітимність участі якого в українській політиці є сумнівною) та Володимира Парасюка (ставлення до якого є, скажімо так, ще неоднозначнішим). Було згадано також про батальйон «Донбас»: «Варто зазначити, що в натовпі було багато чоловіків у камуфляжні формі та у балаклавах, ми бачили і з шевронами батальйону "Донбас". Вони були найбільш агресивними». Було подано синхрони Саакашвілі, Парасюка (точніше, кадри його бійки з Гелетеєм із його реплікою), коротенький – одного з протестувальників. Усе це – під кінець репортажу.

Матеріал справляв стійке враження того, що загальну картину подій прагнули звести до насильницьких, агресивних дій протестувальників.

Другий сюжет вийшов під заголовком «Мирні акції протесту». Криваві сутички – вони ж мирні акції протесту, чи не так? Але було в сюжеті не про самі акції протесту, а про слова Порошенка, вимовлені ним під час розмови з президентом Мальти, причому в переказі ведучої. Зокрема: «І нагадує: ще 2 роки тому він вніс проект змін до Конституції України, які передбачали скасування депутатської та судівської недоторканості. Сьогодні ж він вніс повторно до Парламенту закон "Про скасування депутатської недоторканості" із січня 2020 року. Також чекає від депутатів законопроекту "Про Антикорупційний суд", тобто влада чує вимоги людей і реагує на них, наголосив Порошенко». Жодного слова про те, що то був за проект змін до Конституції, чи стосувався він саме скасування недоторканності, а чи це питання було «в пакеті» з десятками інших, чому його так і не ухвалили. Тобто, чистісінький паркет під виглядом інформації, типове «Порошенко сказав».

Був і синхрон Порошенка – про те, що «я вимагаю від всіх правоохоронних органів забезпечити мирний характер акції. Ні в якому разі не можна допустити, щоб безвідповідальні політикани повторили події, трагічні події, які відбулися 31 серпня, які призвели до загибелі чотирьох нацгвардійців».

Отже, акценти було розставлено: агресивні протестувальники проти президента-миротворця.

18 жовтня, «Факти». Сюжет про події біля Верховної Ради йшов четвертим. Він був знову про сутички: «Біля Верховної Ради знову сутички: близько п'ятої вечора сталася штовханина між учасниками мітингу та кордоном правоохоронців. Як і напередодні в хід пішли газові балончики». Далі – позірна збалансованість: «Протестувальники кажуть, вони діяли агресивно, бо правоохоронці начебто прийшли зносити намети. Натомість в МВС стверджують, що хотіли забрати лише свої спецзасоби, зокрема щити, які в ночі в них викрали мітингувальники. Поліцейські спочатку просили віддати щити добровільно, а потім спробували відібрати їх силою. Активісти вперто не хотіли віддавати, тоді і виникла штовханина із застосуванням сльозогінного газу». Але зверніть увагу: версію поліції викладено значно детальніше й аргументованіше. Хто застосував сльозогінний газ, так і залишилося незрозумілим, а тим паче чи законно застосував, чи виправдано. Який зміст за даної ситуації має слово «штовханина» – так само.

Натомість з'явилося ще одне ім'я: «Тим часом, народний депутат Мустафа Найєм попросив президента про зустріч, аби дізнатися у нього терміни подачі до Верховної Ради законопроекту про створення Антикорупційного суду». По-перше, в даному разі, все ж, подання, а не «гол з подачі Блохіна забиває Балтача», а по-друге, який стосунок народний депутат Найєм мав до протестувальників, глядачу так і залишилося невідомим. Акцент знову було зроблено на агресивному крилі протестувальників.

19 жовтня, «Факти». Коротенький матеріал вийшов третім за ліком. Цього разу вже не було такого наголосу на буцімто агресивності всіх протестувальників, але забути про неї не дали: «Нині там залишаються кілька сотень протестувальників. Переважна більшість – люди пенсійного віку та чоловіки у військовій формі. Після вчорашніх сутичок поліція посилила заходи безпеки». Не було сутичок – не було потреби в детальнішому висвітленні події, так виглядає?

20 жовтня, «Факти». Жодної згадки про акцію біля Верховної Ради у випуску вже не було.

21 жовтня, «Факти». Коротенький сюжет про те, що протестувальники висунули нові вимоги, а також про те, що вони відмовляються звільняти проїжджу частину вулиці: «Це переважно люди, які називають себе ветеранами АТО». Отже, «називають», а чи насправді ними є? Невідомо, але підозри у самозванстві посіяно. А от у наступному сюжеті оцініть красу гри. Інна Шевченко, ведуча, перше речення: «Тим часом зранку під Верховну Раду намагалися пронести зброю». Так само звучав і заголовок. Але вже друге речення: «Поліція затримала 24-річного жителя Одещини, який прямував на акцію з цілим арсеналом...». Тобто, зловмисник був насправді один, і випадок такий зафіксовано один. Подання події у множині є очевидною маніпуляцією з метою змалювати одиничний випадок як буцімто щось масове.

22 жовтня, «Факти тижня». Сюжет про протести йшов другим – після сюжету про харківську трагедію – й мав заголовок: «Кулаками і яйцями». Що вже налаштовувало глядачів на певну – негативну – тональність сприйняття матеріалу, а ще навіювало, ніби всі протестувальники вчиняли саме так. Вступ Оксани Соколової: «Кількатисячний натовп на Грушевського, щільні кордони поліцейських, металеві загорожі, які мітингарі намагаються брати штурмом, розбиті голови – це не 2014-тий, це нинішній тиждень. Хоча декому таки справді кортіло, аби це перетворилося на Майдан». Те, що, ймовірно, пасувало б як один із висновків, не годилося як передмова, бо розставляло акценти ще до того, як глядачі отримували факти. Адже хоч якою авторською була б підсумкова новинна програма, але аналітику й публіцистику мало б бути чітко відокремлено від фактів, і вона мала б йти після фактів, як узагальнення цих фактів і саме їх. Бо в іншому разі вся аналітика перетворюється на набір домислів та упереджень.

Те, що було у випуску далі, можна схарактеризувати лише фразою: «Не вір очам своїм». Бо в підсумковому випуску канал малював зовсім не таку картину подій, якою годував глядачів у поточних випусках: «Кілька опозиційних сил – "Свобода", "Самопоміч", "Громадянська позиція", політики Мустафа Найєм та Сергій Лещенко вивели на протест людей під три вимоги: скасувати депутатську недоторканність, створити антикорупційний суд та змінити виборче законодавство, аби депутатів обирали за відкритими списками. Коли долучився Міхеїл Саакашвілі...». Пробачмо вже каналові відсутність згадки про громадські організації, а не лише політиків – але раптом (для глядачів каналу) виявилося, що Саакашвілі лише «долучився»!

«Ну, врешті протест розділився на дві течії: найрадикальніші поставили на Грушевського намети...» – тобто, як виявилося, аж ніяк не всі учасники протестів були радикалами з радикалів! Синхрони Мустафи Найєма та Давида Сакварелідзе підтверджували розбіжність цілей мітингарів. Утім, кореспондент Володимир Соколов нагнітав жахи: «Сутички з поліцією, коридори ганьби для нардепів та поява наметового містечка під Радою – не минуло й три роки після Революції гідності, як в Україні відбулася чергова спроба організувати Майдан».

Далі – ще цікавіше: «Якщо ви хочете подивитися, як виглядає параноя – проїдьтеся по центру Києва сьогодні. Отак виглядає параноя», – це синхрон позафракційного нардепа Віктора Чумака про посилену охорону ВР. Тобто, з одного боку – агресивне крило мітингарів і можливість провокацій, а з іншого боку – посилена охорона є параноєю? «Що мітингарі, що влада – обоє рябоє, одні одних варті», – так і лише так тільки й могли це зрозуміти глядачі.

Далі – більше; кореспондент: «А тут ще й Ляшко вирішив з'ясувати стосунки із Тимошенко...». Як посварилися Олег Валерійович із Юлією Володимирівною – це, звісно ж, дуже цікава й важлива тема, але чи не здалося авторам сюжету, що тема ця – окрема, інша? Яка в контексті розповіді про протести лише розмиває картину, робить її невизначеною? І – щось поза межами добра та зла. Синхрон Ляшка, де він закликав Тимошенко повернути гроші, які вони з Лазаренком вивели до офшорів, і синхрон Тимошенко, увага: «Якщо Порошенко зараз хоче зі мною боротися, хай виходить самостійно проти мене бореться, а не через своїх чіхуахуа. Треба просто абсолютно чітко з президентом боротися своїми руками, а не бобиків, які тявкають за його вказівкою». Давно помічений факт: риторика Тимошенко й справді еволюціонувала до базарного рівня. Але саме цей і саме в такому обсязі синхрон у сюжеті про акції протесту – чи не мав він на меті дискредитувати протестувальників? І чи не міг мати протилежний ефект – адже чимало глядачів могли сприйняти репліку Тимошенко, подану без коментарів, не як хамську, а як сміливу й дотепну!

Синхрон політолога Володимира Фесенка: «Якщо б внаслідок цієї акції виник великий Майдан, Юля би з'явилася на сцені. Неминуче. І вона б спробувала очолити цей Майдан».

Далі були й Міхеїл Саакашвілі, й Семен Семенченко, й інший синхрон Володимира Фесенка. Була й фраза кореспондента: «У коаліції лише потирали руки» – нейтральна така, виважена лексика, а головне ж, яка інформативна! І сюжет знову з'їхав на конфлікти та епізоди силового протистояння.

У цілому сюжет налаштовував глядачів на один-єдиний висновок: мовляв, ну й дурні ж вони всі, ці «хохли», ну й кумедні, самі не знають, чого хочуть – оперетка якась.

Отже, загальні висновки.

1. Змалювання трьома з чотирьох каналів протестів як суто насильницьких акцій, буцімто позбавлених реального підґрунтя. Як політичних (і не лише) провокацій. Хоча в перший день акції «1+1» та «Інтер» демонстрували начебто деяку підтримку вимог протестувальників, далі вони змінили акценти - можливо, побачивши нечисельність протестів. Відсутність розкриття причин протестів, складу організаторів та протестувальників, відсутність детального викладення вимог мітингарів.

У «Плюсів» – навпаки, заретушовування насильницької складової, що, вочевидь, пов’язано зі зв’язками «Народного фронту», по квоті якої призначений міністр внутрішніх справ Аваков, з власником телеканалу Ігорем Коломоським.

У всіх чотирьох телеканалів – відсутність спроб відокремити протестувальників, серед яких з 17 до 19 жовтня було чимало авторитетних громадських організацій та рухів («Чесно», РПР, Центр протидії корупції тощо), від провокаторів та тих, хто переслідував власні політичні цілі. Відсутність інформації про те, що нечисленні протестні акції відбувалися і в регіонах. Одне слово, примітивізація реальної неоднозначної події аж до її повного викривлення.

2. Не було продемонстровано справжнього ходу акцій, змін під час її проведення. Участі в акції громадських організацій на її початку та потім відходу від неї.  Не було чітко вказано, що з вечора 19 жовтня акція мала вже інший склад та характер  суто політичного мітингу «Руху нових сил», Єгора Соболєва, Семена Семенченка та батальйону «Донбас» (на наступному тижні керівництво та бійці батальйону ЗСУ «Донбас-Україна» на прес-конференції заявили, шо не мають відношення до будь-яких акцій протесту біля Верховної Ради). Не було вказано, чи акція вплинула на дії парламенту та президента. Організатори акції – члени громадських організацій між тим вважають, що принаймні деяких результатів акція досягла.

3. Змалювання влади як миротворців, подеколи штучне притягування влади до контексту, але з помітним дистанціюванням від неї. Таке собі типове підлещування. В «Інтера» – найнезграбніше, адже тут воно водночас поєднувалося з традиційною для каналу ось уже кілька років поспіль критикою поліції та особисто очильника МВД Авакова.

4. Відсутність висновків експертів у належному обсязі та в належному контексті.

5. Часте використання різними каналами одних і тих самих синхронів – як політиків, так і «людей із вулиці».

6. Відсутність бекграунду – тобто роз'яснень, наскільки важливими є підняті мітингарями проблеми, й спроб пояснити, чому їх так довго не розв'язували. Невисвітлення того факту, що влада вочевидь затягує розв'язання актуальних політичних питань, позбавило глядачів усвідомлення: хай навіть протести намагалися, можливо, прибрати до рук авантюристи й провокатори, але й  влада сама підставилася, сама дала їм для цього можливість і привід.

7. Відсутність виходу на загальні проблеми – хоча б на таку: війна в Донбасі, ймовірно, призвела до появи значної кількості людей, яких не задовольняє еволюційність, повсякденна рутина, які звикли розв'язувати проблеми миттєво й у найпростіший спосіб. Тож було б дуже бажаним, якби в ефірі з'явилися експерти – соціальні психологи, без них висвітлення теми є неповним.

8. Нерозуміння абеткової істини: якби змалювання подій було повним та неупередженим, глядачі набагато серйозніше ставилися би до екстремістської та провокативної складових протестів. А так вони їх сприймають лише як фігуру пропаганди. Як перебільшення, а то й вигадку. Упереджене висвітлення протестів заретушувало й ще один факт. Який мав би стати предметом уваги: деякі політики, яких досі вважали за респектабельних, повелися аж ніяк не респектабельно.

9. У всіх досліджуваних матеріалах відчувався потужний вплив російської (радянської) пропагандистської школи – коли емоції замінюють факти, а ставлення до події ведучі й кореспонденти диктують ще до того, як почнуть розповідати про факти.

10. Не було куди подітися від враження, що на деяких каналах висвітлення протестів мало й ретроспективний аспект – а саме поставити під сумнів, сказати б, доброчесність Майдану 2014 року.

Фото: Сергій Супінський, AFP