«Хав а U» чи не «хАваю»?

«Хав а U» чи не «хАваю»?

27 Липня 2017
3574
27 Липня 2017
15:00

«Хав а U» чи не «хАваю»?

3574
Про ініціативу GO Global журналіст Дмитро Литвиненко в циклі спеціальних репортажів на СТБ розповів за принципом найбільшого контрасту.
«Хав а U» чи не «хАваю»?
«Хав а U» чи не «хАваю»?

Два роки тому українська громадськість започаткувала ініціативу GO Global, метою якої визначили допомогу українським школярам в опануванні англійської мови від її носіїв. Ініціатори, включно з народним депутатом Мустафою Найємом, наголошували — йдеться про українських дітей, які не мають змоги вдосконалювати англійську в спеціальних мовних таборах, зазвичай статусних і дорогих.

Відтак до України, точніше, в пришкільні табори українських міст і сіл, уже другий рік поспіль прилітають англомовні волонтери з усіх куточків світу. Цього року 600 волонтерів працювали в таких таборах два-три тижні, теоретично навчивши початкової англійської 60 тисяч школярів.

Хтозна, чи дізналася б деталі про їхню роботу в межах проекту GO Global широка публіка, якби програма «Вікна» каналу СТБ не зняла циклу спеціальних репортажів Дмитра Литвиненка з п'яти сюжетів. Показували їх щобудня із 17 по 21 липня.

Як усе, що робить цей журналіст «Вікон», цикл «Хав а U» захоплює непідробною цікавістю автора до своїх героїв та вмінням виокремити головне в кількох хвилинах короткого репортажу. Для нинішнього українського телебачення це величезна рідкість.

Своїх героїв Дмитро Литвиненко спеціально обирав так, щоб вони представляли якомога ширшу географію волонтерів. П'ять сюжетів, п'ять героїв-волонтерів із п'яти частин світу. Рене Фредеріксен, «вікінг» із Данії, який приїхав викладати мову до містечка Оріхове під Запоріжжям; камерунка Сидоні Манка Тіма, якій випало вчити дітей на Рівненщині; канадійка українського походження Емі Бовсайло поїхала до Тернополя; філіпінка Рейво Морілло — до Бершаді на Вінниччині, а бразилієць Сильвіно Лусено Медейраш — у Таращу на Київщині.

За кілька хвилин Дмитро Литвиненко примудряється розповісти цілу історію як про волонтера, так і про його учнів та їхніх батьків чи вчителів. І кожна така історія унікальна, бо саме такий підхід сповідує їхній автор. З іншого боку, спеціальні репортажі циклу «Вікон» демонструють таке собі міні-зіткнення цивілізацій в окремо взятому випадку. Вочевидь, саме за принципом якнайбільшого контрасту автор циклу «Хав а U» обрав саме цих п'ятьох героїв із кількох сотень волонтерів.

У першому випуску данець Рене вражений уже з того, що в Україні ходять нічні потяги, в яких немає кондиціонерів, і мешканцеві Копенгагена разом із колегою-волонтером із Британії доводиться невміло боротися з вікном, щоб якось його зафіксувати у відчиненому стані. Але ще більше обох волонтерів вражає плацкартний вагон (сюди гостей із їхнього майже комфортного купейного привела знімальна група на екскурсію), який, за словами Рене, схожий на тюрму, бо з усіх боків ти перечіпаєшся головою об чиїсь ноги в брудних шкарпетках, звідусіль смердить потом, а тим часом деякі пасажири в цих умовах примудряються не без апетиту вечеряти. Ну й на закуску — туалет у потязі «Київ — Запоріжжя», від якого західноєвропейські гості нетямляться. Щоправда, не від захвату. І це ще, іронічно констатує Дмитро Литвиненко, їм пощастило, адже потяг «фірмовий».

До честі сторони, що приймала волонтера, вчителька гімназії в місті Оріхове досить пристойно розмовляла англійською, щоби гість не відчував мовного дискомфорту. Та й поселили його в родину місцевого фермера, донька якого вчить англійську й вирішила скористатися нагодою вдосконалити мову в пришкільному таборі.

Але Дмитро Литвиненко чесний у всьому — він, окрім позитивних вражень данського волонтера від України (їх можна вкласти в його подив від того, що Україна в десять разів більша за Данію, люди тут дуже приязні, а ще вони дуже багато й смачно їдять), показує й моменти показухи, які міцно вчепилися в українську школу ще від часів Совка. Змученого дорогою гостя не відпускають відпочити, а зустрічають усім табором у вишиванках та якихось кольорових краватках, і кожний загін викрикує свої гасла англійською мовою. Так само тут не можуть відмовити собі в розлогій розповіді про історію гімназії міста Оріхове. Ну а потім гостя годують. Причому за графіком, складеним на всі дні перебування волонтера в Оріховому, між родичами, кумами й сусідами родини, де Рене замешкав. Зрештою, уже в фіналі репортажу данський волонтер тікає подалі від цієї суєти навколо його скромної персони на річку. Порибалити з вудкою.

Це справжнє зіткнення західноєвропейської, та ще й у її найвищому, північному варіанті, з елементами «цивілізації» совкової, коли дорогому гостеві з-за кордону треба показати, точніше, нав'язати, все, що, на думку місцевих учителів, які багато в чому залишаються носіями залишкової радянськості з усією її показухою, є ознакою гостинності. Скільки часу протримали школярів до приїзду данського гостя, невідомо, але ці діти точно не одну годину провели на ґанку гімназії перед його урочистою зустріччю з хлібом-сіллю. Ну щоб не осоромитися перед іноземцем.

З усіх репортажів циклу про волонтерів GO Global найближчим до західної цивілізації постає «файне місто Тернопіль». Не в останню чергу завдяки особі волонтера — канадійці українського походження Емі Бовсайло, яка скористалася нагодою відвідати батьківщину її предка, якого вона називає «дідо». Емі якраз не відчуває жодного дискомфорту на теренах України, дуже вільно спілкуючись як із дітьми, так і з дорослими. Ба більше, зазначає, що українські діти дуже схожі на канадських — вони активні й розумні. Єдине, чого їм бракує, — вміння критично мислити. Чого онука українського емігранта й намагалася навчити своїх підопічних у Тернополі.

Для Емі Бовсайло історична батьківщина виявилася саме такою, якою вона її собі й уявляла. Передусім — із національною кухнею, надзвичайно смачною й знайомою. До речі, Емі Бовсайло як мануальний терапевт приїхала в Україну геть не з Канади, а з Бахрейну, де вправляє спини місцевим мешканцям, які занадто мало рухаються. І це чудовий приклад глобалізації, в процес якої волонтери програми GO Global втягують Україну.

Епізод канадсько-бахрейнської волонтерки — щось середнє між двома полюсами циклу про пригоди «принца данського» Рене та історією камерунської волонтерки Сидоні Манка Тіма. Остання їхала в Україну з острахом, мовляв, раптом їй доведеться зіткнутися з расизмом. Але її страхи розвіялися, щойно вона побачила, як до неї поставилися мешканці селища Дубровиці на Рівненщині, куди вона прибула вчити школярів англійської.

Проте найбільший шок у цієї смаглявки з африканського континенту, яка досі його не покидала, викликала кількість електричних приладів у звичайній сільській оселі. Адже, як виявилося, в Камеруні електрика шалено дорога, й наявність у домівці холодильника, пральної машини та кавоварки означає, що «ви казково багаті». Вперше в житті дівчина бачить і диван-трансформер, який легко перетворюється на ліжко.

Так само її вражає епізод, коли зять місцевої вчительки, де зупинилася волонтерка, бавиться зі своїм сином. Бо в них у Камеруні, виявляється, спілкування з дітьми — виключна прерогатива жінок. Адже в Камеруні чоловік дорівнює богові, чиє слово непорушне. В цьому, каже Сидоні Манка Тіма, камерункам треба брати приклад з українок.

Проте зовнішній вигляд місцевих бетонних багатоповерхівок, обдертих і непрезентабельних, вганяє волонтерку в когнітивний дисонанс, мовляв, як може бути так, що всередині квартира багата (за мірками Камеруну, звісно ж), а зовні обшарпана?

Щоб пояснити, чому так сильно відрізняється зовнішній і внутрішній показники багатства місцевого населення, гостю повели на ділянку нелегального видобутку бурштину. Провідником слугує шкільний учитель історії (звісно ж, разом зі знімальною групою проекту «Вікон»). Який відверто розповідає, що на незаконному видобутку так званого сонячного каменю працюють усі місцеві. Вчителі й учні місцевої школи в тому числі. Адже за один день роботи з помпою можна заробити більше, ніж учитель отримує за місяць. Головне, як виправдовується вчитель історії, — забезпечити родину. І, на його глибоке переконання, не має значення, як ти це зробиш — нелегально чи ні.

І тут починається найцікавіше. Виявляється, якщо вірити словам автора циклу, своє багатство, набуте шляхом незаконного видобутку бурштину, українці ховають за тими самими непрезентабельними фасадами багатоповерхівок, які так неприємно вразили гостю з Камеруну, щоб не викликати підозр із боку сусідів чи податківців.

Про те, як нелегальні видобувачі бурштину впродовж кількох останніх років збудували маєтки ціною кілька мільйонів доларів, ніхто не згадав. Бо навіщо, адже йшлося лише про те, щоби пояснити контрасти між зовнішнім та внутрішнім виглядом міських багатоповерхівок волонтерці — громадянці Камеруну. Яка це все вислухала й поїхала додому. Та ще й у супроводі вражень від школярів, яким Сидоні Манка Тіма розповідала про смачні супи зі змій, що їх готують у Камеруні. Пообіцявши повернутися наступного року з національним убранням, адже, як вона переконалася, расизму в Україні немає...

Завдання волонтерів у проекті GO Global — спілкуватися з українськими школярами виключно англійською мовою. На жаль, про результат волонтерського проекту GO Global в циклі під дивною назвою «Хав а U» нічого не сказано. Тобто наскільки поліпшилася англійська школярів, які два-три тижні спілкувалися виключно цією мовою з її носіями, невідомо.

Так само невідомо, чому в редакції «Вікон» цикл про волонтерський проект від GO Global назвали дивним англо-українським покручем «Хав а U». Ну тобто зрозуміло, що це українсько-латинська транскрипція англійського «how are you?», тобто «як ся маєте?», і про це якось сказала ведуча «Вікон» Віта Євтушина, презентуючи новий цикл спеціальних репортажів. Але, вибачте, те, що висить на екрані, спонукає згадати якийсь тюремний сленг, адже латинську літеру U тут написано в рядок. Відтак ця вся абракадабра читається як сленгове слово «хАваю».

Тобто — їм. І це не займенник «вони» в давальному відмінку, а дієслово теперішнього часу.

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
3574
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду