Відповідають: Валерій Іванов, В'ячеслав Піховшек, Вахтанг Кіпіані, Володимир Ар'єв, Сергій Таран, Микола Вересень, Сергій Рахманін, Лариса Івшина, Микола Княжицький.

Валерій Іванов, президент Академії української преси:

- Влада безпосередньо впливала на процеси зміни власників телеканалів. Я вважаю, що зміна власників телеканалів - це цілеспрямована дія, яка пов'язана з парламентськими виборами 2006 року. Згадаймо, як на президентських виборах 2004 року колишня влада із впевненістю панувала на телевізійному інформаційному просторі. За винятком „5 каналу”, усе належало їй. Мабуть, тому нова влада вирішила переграти цю ситуацію та перерозподілити значну частину провідних каналів собі. Причому, тут беруть участь різні гілки влади. Проте, насторожує те, що, по-перше, ці процеси проходять непрозоро, ми бачимо лише кінцевий результат, а по-друге, те, що зараз суперечки та конкуренція в телевізійно-інформаційному просторі вже йдуть не лише між старою та новою владою, а, швидше, всередині нової влади.

В'ячеслав Піховшек, телеведучий каналу „1+1”:

- У цьому процесі намагались брати участь різні гілки влади. А саме я маю на увазі Cекретаріат Президента, включно із структурою його першого помічника, Раду національної безпеки та оборони та Кабінет міністрів. Я про це не здогадуюсь, я це точно знаю. Сьогоднішні події можна розцінювати як спробу конкуруючих між собою політичних таборів побудувати певну інфраструктуру впливу на ЗМІ, у тому числі, і на електронні також. Для мене не зовсім зрозумілим є те, як у довершеному вигляді має виглядати така інфраструктура, які це будуть неформальні способи „взаємодії” між пресою, телеканалами та цими гілками влади? Для мене є очевидним, що це питання вже до кінця вересня буде більш обґрунтованим. Взагалі, саме питання є предметом досить довгого аналізу, й у цьому випадку мова йде про намагання підпорядкувати медійний простір владою напередодні парламентських виборів. На сьогодні Юлія Тимошенко втратила свої канали. Тому вона буде намагатися змінити цю ситуацію за допомогою посилення впливу на ті газетні холдинги, що стоять за нею.

Вахтанг Кіпіані, головний редактор програми "Подвійний доказ", "1+1":

- Я думаю, що влада завжди бере участь у таких помітних подіях, як зміна власників найбільших „підприємств”, у тому числі, звичайно, телеканалів. У цьому процесі участі не брали законодавча та судова влади. Думаю, що так само й "четверта влада" – журналісти не брали у цьому участі. Отже, залишається виконавча влада. Так було, так є і так буде. Тому що завжди існуватиме бажання не випустити з-під контролю медійний ресурс. Причому тут неважливо – будуть вибори, чи ні. Просто має бути елемент впливу на суспільство. Владі мало, наприклад, займатися проблемами підвищення заробітної плати, їй ще треба контролювати те, як про це будуть правильно розповідати з екрана телевізора. І я б не ставив це в пряму залежність до того, що це робиться задля зомбування людей. Просто завжди „спокійніше”, коли у тебе в кишені лежить пульт від кнопки. Я думаю, що ми знаємо, певно, лише 1 відсоток того, що відбувається між власниками різних телеканалів та владою. Тому коментувати це мали б, напевно, власники або якісь медійні менеджери, але, думаю, ані ті, ані інші робити цього не будуть. Думки решти - це просто, скажу російською, „сотрясание воздуха”.

Володимир Ар'єв, автор і ведучий проекту „Закрита зона”, "5 канал":

- Із цього питання немає офіційної інформації, а я звик відповідати, спираючись на факти. Ми маємо зараз лише чутки про певний інтерес до однієї групи каналів із боку Петра Порошенка та до іншої – із боку Юлії Тимошенко. Називати канали не варто, бо це лише чутки. Прагнення нової влади якимось чином контролювати телесферу є зрозумілим. Зараз уже не йдеться про „темники” чи щось подібне, проте так влада хоче себе „убезпечити” від особливо гострих нападок, дуже жорсткої критики тощо. Великі канали – "Інтер", "1+1" – це, до того ж, прибуткові проекти, тому маємо знову перехрещення політики та бізнесу. Йдеться також і про пільгове розміщення реклами, у тому числі, політичної. На сьогодні ми ще не маємо фактичної зміни власників на телеканалах, окрім наглядової ради "Інтера". На інших каналах відбулись зміни менеджменту, але фактів щодо власників я не маю. З приводу активності різних гілок влади, то, на мою думку, активною була виконавча, а всі інші, відповідно, участі не брали.

Сергій Таран, директор Інституту масової інформації:

- Влада має причетність до перерозподілу медіапростору, і це традиційно є виконавча влада. Чиновники, у тому числі, i Президент України, неодноразово заявляли, що це ненормально, коли дві родини контролюють більшість телеканалів, і що цю ситуацію треба змінювати. Тому нині ми бачимо, що слова посадовців почали втілюватися у практику. Також, зараз помітний певний тиск із боку влади на бізнес, пов'язаний зі старим режимом. Тому бізнесменам, які володіли телеканалами при Кучмі, простіше продати телеканали, ніж ризикувати втратити все у суперечках із новою владою. Те, що виконавча влада причетна до перерозподілу телепростору, є очевидним і на регіональному рівні, де чимало губернаторів здійснюють тиск на обласні телеканали. Загалом, фактично синхронна зміна керівників низки телеканалів виглядає як заміна власників телеканалів за чітким графіком, i ім'я цьому графіку – передвиборча кампанія.

Микола Вересень, ведучий телеканалу К1:

- Так, влада брала певну участь, але її відсоток мені невідомий. Я можу підозрювати, здогадуватися, проте точно охарактеризувати механізми та мету впливу не можу. Так само важко зараз оцінити позитиви й негативи цього процесу. Влада - це ресурсний показник: у кого більше ресурсів, той і може впливати. Тому, думаю, Банкова зіграла тут свою роль.

Сергій Рахманін, політичний аналітик тижневика „Дзеркало тижня”:

- Я думаю, що влада причетна до цього. Така точка зору ґрунтується на інформації, на превеликий жаль, неофіційній, але підтвердженій деякими джерелами. А саме те, що ціла низка можновладців різного рівня в той чи інший спосіб були зацікавлені: а) у зміні власників; б) брали безпосередню участь у тому, аби змінити керівництво, менеджмент, власників цілого ряду медіа видань і, у першу чергу, телеканалів. Прізвища називають абсолютно різні - і в мене немає 100-відсокової інформації, щоб щось напевно стверджувати. Щодо мети, то їх дві: по-перше, спроба забезпечити собі певний медійний ресурс, що цілком зрозуміло перед виборами, і, по-друге, у нас деякі телеканали, як не дивно, є прибутковими. Головна мета - все ж таки, політична, адже влада розглядає медіа як інструмент політичного впливу. Можу навести один приклад. Якщо це правда, то був один варіант, коли один можновладець відмовився від доволі вигідної економічної оборудки заради того, щоб отримати право впливу на один з телеканалів. Тобто, фактично він ризикнув грошима заради того, щоб мати вплив на один з центральних телеканалів. Тому головне - політичний вплив за використанням медіаресурсу.

Фактично не робиться навіть теоретичних спроб створити громадське телебачення. Суспільне мовлення у будь-якому вигляді обмежувало б можливість влади впливати на телеканали, адже цей сигнал приймають 98 % глядачів. Тобто, умовно кажучи, на державний канал впливати набагато простіше. Я думаю, що це єдина причина, чому навіть теоретичних спроб створити в Україні Суспільне мовлення не робиться.

Відповідати про гілки влади важко. Судова влада, наскільки я знаю, не бере в цьому жодної участі. Але це були і люди, які належать до патронатних служб Президента, і велика кількість людей, які входять до Уряду, також дуже активно долучалися до цих процесів. Або прямо, або опосередковано через бізнесменів - як українських, так і закордонних. Більше того, у якості посередників виступала ціла група народних депутатів. Тому можна казати і про законодавчу владу, і про патронатні служби Президента, і про Уряд. І я дуже далекий від думки, що Президент чи Прем’єр про це не знають. Мені навіть важко в це повірити.

Лариса Івшина, головний редактор всеукраїнської газети „День”:

- Я не любитель гадати на „кавовій гущі”, мені здається, що в нас вистачає таких спеціалістів і без мене. Я тільки можу сказати, що інформації недостатньо. Що процес не прозорий, а для цього немає жодних підстав. Тому що, якщо говорити про великі канали, то це сегмент національної безпеки, й важливо було б знати, за якими правилами йде зміна власників. Гадати про те, чи більше, чи менше впливає та чи інша людина або гілка влади – марно. Знову ж таки, це абсолютно кулуарна інформація, котра нічим не підтверджена. Мені шкода, проте я бачу, що залишається та стара практика, коли телеканали намагаються перетворювати на дуже ефективний інструмент адмінресурсу. Це є просто показником того, що нинішня політична команда, я би сказала, не дуже нова, і не дуже прогресивна з цієї точки зору. Це в плані поводження з телеканалами. Мало інформації, мало ясних правил, мало офіційних коментарів, дуже багато чуток та здогадок. І все це породжує відчуття того, що осмисленої політики немає.

Микола Княжицький, генеральний директор компанії „Медіа Дім”:

- У будь-якій демократичній країні телебачення певною мірою залежить від влади, тож і в Україні не обійшлося без певних „консультацій” із представниками влади. До того ж, Україна є країною молодої демократії, де керування телепростором здійснюється законно - Національною радою з питань телебачення та радіомовлення в „ручному режимі”. Тому казати про відсутність впливу - абсурд. Влада брала та бере участь у процесі переформування каналів. Особливістю зараз є те, що боротьба ведеться між кланами всередині нової влади, у якій визріває майбутня опозиція. Найактивнішими учасниками цього процесу є Юлія Тимошенко та Петро Порошенко, у руках яких зосереджено владні механізми. Мета впливу очевидна – парламентські вибори-2006. Триває процес утворення бізнес-економічних груп у новій владі, які й будуть вирішальними на майбутніх виборах.