- Безумовно, використання в українському ефірі російських телеведучих не є корисним для українського ТБ. Практично відбувається спекуляція на популярності тих чи інших фізіономій є метою урятувати ТБ-проекти від відвертого провалу. „Протези” у вигляді „матьорих профі” з Росії можуть певний час виправдовувати існування тих чи інших проектів, що маскують відсутність на нашому ТБ достатньої кількості дійсно професійних робіт та дозволяють імітуівати розвиток та зміни на краще.

Державне телебачення могло б залучити російських „зірок” до процесу підготовки та тренингів наших власних кадрів, але цього не відбувається, бо ТБ швидко йде вперед, а „імпортні” фахівці міцно тримаються за „знахідки” та „фішки” 5-10 річної давності. Чому вони можуть навчити? Хоча, може, розтлумачать декому з наших, що вираз „ну, йо-майо” у футбольному коментарі – це неприпустимо.

Остап Кривдик, “Майдан-Інформ” (Львів):

- Виглядає на те, що до справи об”єднання інформаційних просторів України і Росії підходять досить системно. І справа просувається успішно.

Телеканал “Інтер” вже довший час постачає українським глядачам новини з Росії, і ті, хто їх дивиться, починають жити частково в російському просторі, дивлячись на світ (в тому числі і на Україну) російськими очима. Цікавим в даному контексті є те, що серед українських виборців популярність Путіна займає не останнє місце, і немала в цьому заслуга саме тісного зв”язку інформаційних просторів України і Росії.

Дмитро Кісєльов в Україну приніс з собою традиції російської замовної політичної журналістики. Знову ж таки, тема історичної спільності також досить часто проскакує в його передачах.

Проблемою є те, що бачення незалежності України в очах багатьох російських політиків і інтелектуалів незалежність України розглядається як прикре непорозуміння. Такі думки досить часто висловлюються в неприхованому вигляді або маскуються під концепт “єдиної сім”ї братніх народів”. Отже, небезпека є явною.

Присутність російських зірок на українському екрані через емоційний настрій передач продовжує тяглість інформаційної єдності держав. Це означає, що люди в своїй свідомості можуть не відокремлювати Росію від України. Віртуальний кордон, гімн, герб і прапор – такими атрибутами володіє багато суб”єктів Російської Федерації. І коли станеться переломний момент в політиці, справу буде вже зроблено. Тому, що попередній перелом відбувся в свідомості громадян.

Захищений інформаційний простір є елементом державної безпеки кожної держави. Громадяни держави мусять знати і розуміти події своєї держави зсередини самої держави, бо бачення “чужими очима” може призвести до катастрофи. А системна, технологічно якісно відображена позиція сусідньої держави однозначно виграватиме в порівнянні з невиразною неякісною українською інформаційною політикою.

Володимир Саламатов, кандидат психологічних наук, віце-президент “Товариства конфліктологів”:

- Так, вважаю, що це може позитивно вплинути на якість вітчизняних телевізійних передач.

Віктор Романюк, головний режисер ТРК "Вежа", Івано-Франківськ:

- Поняття "українське ТБ" розділимо на два. На "українське" і на "ТБ". А поняття "російський ведучий" теж на два. На "російський" та "російськомовний". Отож. Корись для "ТБ" буде однаковою від любого ведучого, залежно від рівня його професіоналізму (Дмитро Кісєльов), або від його популярності серед глядачів (Дмитро Шевченко). Користі для "українського" від "російських" чи "російськомовних" ведучих немає ніякої...

Просто деякі телеканали хочуть зробити дешеві рейтинги серед російськомовного населення України, от і використовують "російськомовних" ведучих (Маша Єфросініна, Сергій Сивохо та ін.). Дуже соромно за них.

Набагато більше "україномовних" українців володіють російською мовою, ніж "російськомовних" українською. Парадокс?..

Володимир Скачко, журналіст:

- Я считаю работу российских телеведущих на украинском ТВ полезной только в одном: они покажут нашим, как не нужно тормозить. И очень жаль, что в этом плане Украина может пригласить только россиян, а не, скажем, американцев или французов - существует языковой барьер, а в Молдове или Беларуси ТВ еще более "убитое", чем у нас. Это касается и государственного, и коммерческого ТВ.

Отрицательным же является то, что приглашение "варягов" закрывает путь к нормальной работе украинским ведущим, которые наверняка имеются, но их с приходом Молчанова, Якубовича, Киселева уже и не ищут. А зачем, когда есть раскрученные и подготовленные?

Кроме того, пример Киселева на ICTV показывает, что "варягам" нужно только "бабули отбить" у пригласившего их хозяина. Им глубоко плевать на то, что на самом деле происходит в этой несчастной стране, и так, без дополнительного задуривания мозгов, не очень умной. И, разумеется, деньги, которые отваливают пришлым, спокойно можно было бы бросить на подготовку отечественных программ. У украинцев это тоже получается: сейчас опыт СТБ, раньше существование "Післямови" или «Лиц мира" - тому свидетельство. Но когда люди с мошной считают, что людям нужны верки сердючки или программа "На самом деле" - верх ерничества и холуйства, то тут ничего не попишешь.

Едуард Щербенко, політолог:

- На мій погляд, питання слід було б уточнити. Відповідь на нього залежить від рівня професіоналізму цих тележурналістів. Якщо запрошені телеведучі задають новий рівень компетентності, пропонують свіжі ідеї, наближають українське телебачення до вищих світових стандартів - це можна лише вітати. Так само, як запрошення, приміром, польських, німецьких чи американських працівників TV. Якщо ж цього не відбувається, то, зрозуміло, ці запрошення позбавлені сенсу.

Оскільки ж кадрові питання вирішуються власниками каналів залежно від уявлень останніх щодо того, яким мало б бути телебачення, - то і треба говорити саме про ці уявлення; про те, чи можна казати про наявність "політики", певного "курсу" розвитку телебачення в Україні - чи ні. До певної міри, можна вважати зростання чисельності таких запрошень симптомом відсутності такої політики, що у свою чергу свідчить про стан розуміння проблем гуманітарної сфери у людей, що грають роль еліт, а відтак - і у суспільстві.