Анатолiй Гриценко, президент Центру імені Олександра Разумкова

Ірина Бекешкіна, аналітик Фонду "Демократичні Ініціативи"

Михайло Погребинський, директор Київського центру політичних досліджень і конфліктології

Андрій Єрмолаєв, керівник Центру соціальних досліджень “Софія”

Володимир Алексєєв, народний депутат України

Микола Томенко, директор Інституту політики

Ігор Когут, голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив Анатолiй Гриценко, президент Центру імені Олександра Разумкова:

- На жаль, засоби масової інформації в Україні практично відсутні. Більшість з них стали засобами масової пропаганди, значна частина - перетворюються на засоби інформаційної боротьби. Менша частина - ще не втратили віру в можливість стати елементами дійсно впливової четвертої влади, але робити це стає все важче. Більшість ЗМІ прямо або опосередковано контролюються владними структурами, або відчувають не менш значний вплив з боку засновників і спонсорів. Від такого становища найбільше потерпають журналісти, а також суспільство загалом. На цьому фоні дуже важко вести прозору й демократичну виборчу кампанію - як кандидатам у депутати, так і журналістам.

Якщо кандидат вважає, що той чи інший ЗМІ поширив про нього недостовірну інформацію, він повинен мати можливість вплинути на ситуацію. Найбільш прийнятний варіант - звернутися до редакції з проханням надати можливість у тому ж форматі (статті, інтерв'ю, діалозі) донести до читачів (глядачів) власну позицію або достовірну, на його думку, інформацію. Думаю, якщо така можливість буде надана, то ображених не буде й конфлікт буде вичерпаний.

Якщо ж доступ кандидата до ЗМІ буде обмежуватися, або спростування не буде адекватним (непомітним, запізнілим, знущальним за формою), тоді конфлікт неминучий. Як він вирішиться - сказати важко. Наш суд вміє захищати права багатьох, але далеко не всіх, і робить це далеко не завжди справедливо.

Інформаційний простір України не повинні переповнювати ні матеріали журналістів-кілерів, ні спростування надто образливих кандидатів. Журналіст повинен дотримуватися певних моральних принципів, а кандидат у політики - розуміти, що його життя в якості "слуги народу" буде завжди публічним і відкритим для громадськості, як під рентгеном. Хто не готовий до цього - нехай обирає іншу професію.

Ірина Бекешкіна, аналітик Фонду "Демократичні Ініціативи":

- У мене неоднозначне ставлення до статті Закону, на яку ви посилаєтеся. З одного боку, кандидати справді повинні мати змогу захищатися від наклепів, а у нашій ситуації, як ви розумієте, до суду може дійти аж після виборів, особливо якщо це стосуватиметься опозиційних кандидатів. З іншого боку, мене більше насторожує друга частина цього Закону - що ЗМІ не мають права коментувати спростування. Це, на мою думку, є обмеженням прав преси.

Михайло Погребинський, директор Київського центру політичних досліджень і конфліктології:

- Если эта норма сохранится, то пугливые команды (органы СМИ) будут вести себя осторожно, хотя это им всё равно не поможет. Профи найдут способ, с одной стороны, игнорировать «законные» требования оболганного кандидата, с другой - поставить его перед свершившимся фактом, когда никакой суд уже не поможет.

Ярослав Павловський, заступник директора Інституту Інформаційного суспільства:

- На мою думку, сьогодні в Україні склалася така ситуація, коли, на жаль, основні друковані ЗМІ мають певне тяжіння до деяких фінансово-політичних груп, партій та блоків. Тому мені здається, що цей закон не матиме практичного застосування, а виконуватиме лише залякуючу та попереджуючу функцію. До того ж, напередодні виборів самі політики зацікавлені у найбільш повному поширенні інформації про себе та свою діяльність. Тому, якщо і виникатимуть якійсь скандали, пов'язані із цим, то вони носитимуть виключно PRівську роль та будуть ініційовані самими політиками.

Андрій Єрмолаєв, керівник Центру соціальних досліджень “Софія”:

- Конечно, исключение в этой подстатье (5 пункт) позиции о присутствии решения суда, противоречит всем канонам развития демократической системы взаимоотношений избирателей, политиков и СМИ. На мой взгляд, обсуждать здесь нечего. Другой вопрос: на что ориентировались те, кто пробивал эту статью. Очень сложно определить, кто конкретно рисовал данную статью, но можно высчитать, на чем строился расчет, и каковы цели. Расчет был на то, что СМИ запуганны историей канувших в лету «Всеукраинских ведомостей», достаточно потрепанных в свое время «Киевских ведомостей» и «Сельских вестей», которые прошли эти неприятные истории с исками через суд. Здесь, очевидно, заложена публичная «попса»: мол, ребята, смотрите, мы вас защищаем, мы убираем суды, а посему работайте на джентельменских началах. Подноготная же более сложная: исключив судебную систему из взаимоотношений между кандидатом, избирателями и средством массовой информации, фактически, те кандидаты, которые будут хорошо юридически подготовлены, у кого будет хорошо работать команды, ориентированные на активный PR, получают прекрасный инструмент безоплатного PR-а практически во всех СМИ.

То есть, грубо говоря, расслоение между кандидатами теперь будет проходить не только по принципу «большой кошелек - маленький кошелек», а еще и по принципу юридической подготовки, профессионализма команды, которая будет использовать все эти заложенные уловки и ухищрения законов. Будет отсеиваться менее подготовленная и менее финансово обеспеченная часть кандидатов.

Такая позиция однозначно будет в пользу крупному бизнесу, раскрученным партиям, у которых хорошо работает аппарат. Как бы кто на старте не договаривался со средством массовой информации в центре или в регионе, эти команды смогут легко переиграть конкурентов и работать на полосах газеты в свою пользу. Ведь в любой публикации можно найти какую-нибудь оценочную или обвинительную некорректность, и, пользуясь этой поправкой, ставить свой откровенно PR-ный материал и более того, даже более защищенный, потому что он будет проходить как ответ. Вывод: эта статья – элемент новых PR-технологий.

Володимир Алексєєв, народний депутат України:

- Вы задаете вопрос, как все будет делаться по закону, а я думаю совсем о другом. О том, что мы живем в стране выборочного выполнения законов. И они выполняются лишь в той части, в которой это нужно и выгодно тем, от кого, собственно и зависит выполнение закона. По моему мнению, эта норма закона тоже будет применяться выборочно, в зависимости от позиции того или иного кандидата. Но, я не стал бы говорить, что эта статья появилась в Законе именно для того, чтобы служить интересам кого-то конкретно.

Полагаю, что она появилась из благих пожеланий, чтобы законодательно урегулировать порой достаточно «вольное» обращение друг с другом, и журналистов, и кандидатов. Но тут получилось, как в присказке: гладко было на бумаге, да забыли про овраги, а по ним ходить.

Микола Томенко, директор Інституту політики:

- На мою думку, це принципово нічого не змінить. Оскільки проблема виконання норм закону, які стосуються, перш за все, взаємин кандидатів в депутати чи політичних партій і ЗМІ, як показали попередні президентські і парламентські вибори, є достатньо складною і в частині її реалізації. Звичайно, норма є достатньо вразливою для засобів масової інформації, але я сумніваюся в тому, що кандидати в депутати чи лідери політичних партій, особливо опозиційних, зможуть оперативно і спокійно дозволити собі впливати на характер публікацій у провладних чи олігархічних медіа. Це буде переводитися в такому випадку в судовий процес або центральну виборчу комісію і триватиме кілька місяців. Виходячи з досвіду президентської виборчої компанії, коли навіть судові рішення не виконувалися національними медіа, думаю, що нічого в Україні не змінилося, і нічого принципово іншого не буде.

Інша справа, що значною мірою можуть постраждати незалежні, некомерційні, невеликі регіональні медіа. Де кандидат в депутати, який представляє місцеву владу, звичайно, в такий спосіб зможе достатньо жорстко претендувати на незалежне комерційне медіа, тлумачачи те, що про нього поширювали недостовірну інформацію, і вимагатиме спростування чи спробує натиснути на засіб масової інформації. Ігор Когут, голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив:

- Без сумніву, це положення нового Закону “Про вибори народних депутатів України” порушує як право виборців отримувати повну інформацією про учасників виборчого процесу, так і право ЗМІ об’єктивно її висвітлювати. Очевидно, ЗМІ (у т.ч. ті, які оприлюднюватимуть виключно достовірні дані) опиняться у досить незручному становищі: страждатиме їх репутація, їм буде завдано певних матеріальних збитків. Разом з тим, можна сказати, що законодавець, закріплюючи відповідну норму, виходив з реалій часу. Антиреклама у ЗМІ сьогодні перетворилася мало не на основний засіб передвиборчої боротьби. Причому, найбільше страждають від неї ті політичні сили, які мають “найчистіші руки”. В умовах жорстких часових обмежень виборчої кампанії такі учасники виборів не мають можливості вести тривалі судові процеси. Тому зазначене положення Закону, на мою думку, зробить виборчий процес більш демократичним та прозорим. Однак, хочу наголосити, що у дійсно демократичних суспільствах позасудовий порядок вирішення конфліктів між двома рівноправними суб’єктами, до того ж, завідомо не на користь одного з них, неприпустимий.