Коли вже ЗМІ перестануть клювати на вкинуті «сенсації»?
Чимало вже було написано про вади висвітлення в медіа міжнародної тематики. Прикро, звісно. Існує, втім, один розділ міжнародної журналістики, де ті самі вади — поверховість, прямування в російському інформаційному фарватері, а то й мимовільне використання російських інформаційних укидань — обходяться надто дорого. Ідеться про висвітлення міжнародних подій довкола ситуації в Україні, а також місця України в різноманітних світових рейтингах.
Нещодавно сталася винятково важлива подія — ООН на рівні Комітету з прав людини ухвалила резолюцію про Крим, уперше на рівні ООН чітко назвавши його окупованою територією. 73 країни проголосували «за», 23 — «проти», ще 76 «утрималися». Ці цифри широко наводили різні ЗМІ. Також наводили вони перелік країн, що підтримали Росію й проголосували «проти». А от які країни проголосували «за», а які утрималися або не голосували? Спробуйте-но в українських ЗМІ знайти їхній повний список! То невже це нецікаво? Невже для всіх нас не має значення, які країни підтримали Україну, а які висловили байдужість?
А серед цих країн є одна, як на мій погляд, дуже для нас важлива. Досить велика й потужна країна, наш близький сусід; країна, яка контролює вхід до Чорного моря, й у якій нині відбуваються, дуже м'яко кажучи, неоднозначні процеси, і яка зближується (а чи лише робить вигляд, що зближується?) з путінською Росією. Так, ідеться про Туреччину. То як проголосувала вона? Адже це голосування, окрім усього іншого, стало дуже чітким індикатором, наскільки й справді «Путін із Ердоганом друзі навік».
Вельми тривалі пошуки привели нарешті до видання «Гордон», де потрібну інформацію вдалося знайти, щосили вдивляючись у фотографію протоколу, взяту з фейсбук-сторінки заступника міністра закордонних справ України Сергія Кислиці. Туреччина проголосувала «за», підтримавши Україну й відверто виступивши проти Росії. Але чи ця інформація була такою сміттєвою, щоби не привернути до неї спеціальної уваги української аудиторії? «За» проголосували й усі наші західні сусіди, включно з Молдовою, й узагалі переважна більшість європейських країн — «проти» виступили тільки Білорусь, Вірменія, Росія та Сербія, «утрималася» Боснія та Герцеговина й не голосував Азербайджан. А от переважна більшість країн Америки на південь від США «утрималися», лише Гаїті й кілька маленьких острівних держав Карибського моря проголосували «за». «Утрималася» й більшість країн Азії та Африки. Неважливо все це, так?
Що ж дуже часто не може викликати нічого, окрім роздратування, то це публікації про місце України в різноманітних рейтингах. От і тепер, із розбіжністю в кілька днів, у багатьох виданнях з'явилися рейтинги найбезпечніших і найнебезпечніших для туристів країн світу. Деякі заголовки можуть просто-таки морально вбити. Отакий заголовок: «Украину признали одной из самых опасных для туризма стран» — може шокувати будь-кого. Але не поспішаймо, сам текст починається дещо інакше: «Восточная Украина вошла в список самых опасных для туристов мест в 2017 году. Об этом сообщает организация International SOS». Є різниця? Щоправда, маленька неприємність (а чи маленька хитрість?): коли відкрити матеріал, окрім заголовку, на сторінці не видно нічого, лише порожнє місце — щоб дійти до тексту, треба досить довго спускатися по сторінці вниз. Далі ж у тексті й узагалі заспокійливе: «В целом Украина оценивается как страна среднего уровня опасности, но на территории Донбасса ее уровень сильно возрастает».
А от уже цілком, і навіть дуже, респектабельне видання: «Аналитики британской исследовательской организации Ipsos MORI представили рейтинг наиболее опасных и безопасных стран для туристического посещения в 2017 году». Зверніть увагу: назва організації — укладачки рейтингу вже геть інша. Просто тобі дива: чимало видань синхронно, з різницею в один-два дні, оприлюднили рейтинги на одну й ту саму тему, але й організації, що складали їх, і самі рейтинги — різні. Будемо вірити, що це — простий збіг?
А у згаданому матеріалі є дуже цікава деталь: «Украина на данной карте отмечена оранжевым цветом, при этом Донецкая и Луганская области страны окрашены в темно-красный, экстремально опасный цвет». Додано й мапу, яку можна збільшити; на ній Україну пофарбовано в жовтий колір, такий самий, як і Польщу, Словаччину, Угорщину, Румунію, Молдову: «В странах желтого цвета наблюдается низкий уровень опасности... В странах оранжевого цвета происходят периодические политические беспорядки, протесты, единичные акты терроризма. Туристы могут быть подвержены риску общественного, религиозного или расового насилия и жестоких преступлений». То чому вірити — тексту чи доданій до нього мапі, країни на якій не підписано і яку далеко не кожен читач стане збільшувати?
Півтора місяці тому чимало ЗМІ, зокрема й дуже авторитетних, оприлюднили подібні один до одного, а то й зовсім однакові тексти про чергову «ганьбу-зраду» здебільшого під однаковим заголовком: «Україна опустилася на 22-ге місце в рейтингу свободи інформації». Висновок із цих публікацій напрошувався такий: усе, зливайте воду, навіть у царині свободи слова Україна йде на дно. Принаймні, дуже песимістичний осад залишався надовго — аж поки гіпноз не розвіювався й на думку не починали спадати підступні запитання.
Передусім, таке: 22-ге зі 111 місць — хіба ж насправді це так геть погано? Хіба ж таке місце означає, що от, мовляв, докотилися? А те, що Україна опустилася аж на цілих три місця — з 19-го на 22-ге? Усі подібні рейтинги складаються з оцінок і, таким чином, мають певні суб'єктивну та суто випадкову складові, й тому різниця у три місця — в межах статистичної похибки, вона може взагалі нічого не означати. От якби Україна відкотилася на 52-ге місце — це вже був би реальний сигнал тривоги.
Далі — ще цікавіше. Укладали цей рейтинг організації Access Info Europe та Centre for Law and Democracy, які серед експертів не є ані такими вже авторитетними, ані такими вже відомими. Ба більше: назва першої з цих організацій перекладається як «Доступ до інформації. Європа». А отже, досліджує вона не свободу інформації, а свободу доступу до інформації — що далеко не одне й те саме. В деяких українських публікаціях зазначено, що тема дослідження була ще вужчою — це було дослідження законодавства країн на предмет доступу до інформації. Як відомо, законодавство СРСР передбачало й свободу слова, й свободу зібрань, і свободу ЗМІ. Іншими словами, предметом рейтингу є стан справ на папері й саме на папері. У теорії, а не на практиці.
Отже, аудиторії підводили до висновків, які з самого матеріалу не випливають. Але й це було не все. У матеріалах було зазначено: «Найкращою була позиція України в 2011 році, після прийняття закону “Про доступ до інформації”, — 9-те місце у світовому рейтингу. А в 2012 році, маючи все тих же 115 балів, ми піднялися на 8-ме місце через погіршення законодавства в Хорватії». А тепер пригадаймо, що було 2011 та 2012 років. А було от що: президентом України був Віктор Янукович, і, як ми ще не встигли забути, справи зі свободою інформації, взагалі-то, були кепські — якщо на практиці, а не в теорії й не на папері. Але, виходить, це й був в Україні пік свободи!
Сама вже ця хронологія мала змусити вдумливих копіпейстерів, щонайменше, знизити безапеляційність. Тим паче що так і не було зазначено, через що саме позиція України погіршилася. А чи в нашій країні було ухвалено якісь закони (а ми ж уже з'ясували, що досліджували автори рейтингу саме їх), які погіршували доступ до інформації?
Головна ж пікантність полягала в тому, що всі без жодного винятку бачені мною матеріали про цей рейтинг мали одну й ту саму особливість: сама таблиця рейтингу в них була а) блідою, бляклою, б) дуже дрібною й в) не збільшувалася, була відсутня така опція. До того ж, таблицю було наведено не повністю, а лише її верхній фрагмент. Геть усі гіперпосилання приводили до інших ЗМІ з такою самою таблицею, вийти на оригінал мені так і не пощастило. Тобто, власне аналізування рейтингу, а не сліпе сприймання написаного на віру, було вкрай ускладнене.
Але розгледіти наведений фрагмент таблиці було можна, й навіть він — якби копіпейстери в нього вдивлялися — мав би залишити досить дивне враження.
Отже, лідером рейтингу є Мексика. Широко відомий і авторитетний рейтинг свободи ЗМІ організації «Фрідом Хаус» відносить цю країну до категорії, де ЗМІ є невільними. ЗМІ є невільними, а доступ до інформації — найкращий у світі? Гм...
Друге місце в рейтингу посідає Сербія, «Фрідом Хаус» відносить її до країн, де ЗМІ є частково вільними. Третє місце — за Словенією, от у ній ЗМІ є вільними.
Дивні лідери, дивний їхній порядок.
На четвертому місці — Індія, у ній ЗМІ — частково вільні. П'яте місце — за Хорватією, також із частково вільними ЗМІ. На шостому місці — Ліберія, «Фрідом Хаус» оцінює ЗМІ в цій країні також як частково вільні. Далі йдуть Сальвадор (ЗМІ частково вільні), Сьєрра-Леоне (частково вільні), Шрі-Ланка (невільні) та Туніс (частково вільні).
Дива, та й годі: серед провідної десятки світових лідерів за свободою доступу до інформації лише одна країна має вільні ЗМІ, сім — частково вільні й дві, зокрема й абсолютний лідер, — зовсім невільні. І ще дива: серед першої десятки немає жодної країни з переліку тих, які заведено вважати за давні й усталені демократії.
То, може, вони йдуть одразу далі? Подивімося на другу десятку — від 11-го до 20-го місця. Одинадцяте місце одразу посилає в нокаут — на ньому розташувався Південний Судан, який «Фрідом Хаус» вважає однією з найбільш невільних для ЗМІ країн. Слідом за ним ідуть: Мальдіви (на мапі «Фрідом Хаус» їх не знайти), Азербайджан (згідно з «Фрідом Хаус», ЗМІ невільні), Антігуа (на мапі «Фрідом Хаус» не побачити; взагалі-то, ця країна зветься Антігуа та Барбуда, й досі не доводилося зустрічати, щоб в авторитетних джерелах її називали «скорочено»), Македонія (ЗМІ невільні; знову ж таки, досі не доводилося зустрічати, щоби цю країну в авторитетних джерелах називали Macedonia, а не FYR Macedonia), Кенія (ЗМІ частково вільні), Ефіопія (ЗМІ — одні з найневільніших у світі), Нікарагуа (ЗМІ частково вільні), Молдова (ЗМІ частково вільні) та Південна Африка (ЗМІ частково вільні).
Це ж просто сенсація: в першій двадцятці рейтингу свободи доступу до інформації великий, демократичний і вільний європейський регіон представлений лише чотирма пост'югославськими та двома пострадянськими країнами — й більше ніким! От воно, справжнє обличчя Європи! Африканських країн — рівно стільки ж!
На 21-му місці, перед Україною (нагадаю, за «Фрідом Хаус», ЗМІ в нашій країні — частково вільні) йде Бразилія (ЗМІ — частково вільні), а слідом за Україною, на 23-му місці — Бангладеш (ЗМІ — невільні). На цьому доступний фрагмент рейтингу й закінчується.
Висновки? Їх — основних — три.
Перший: професія журналіста та професія оператора ксерокопіювання — це, як я дотепер гадав, усе ж, дещо різні професії з дещо різним обсягом кваліфікації. Тепер от і не знаю...
Другий: те, що виглядає, як інформаційне вкидання, має зміст, як інформаційне вкидання, й переслідує мету, як інформаційне вкидання, — дуже ймовірно, воно й є інформаційним вкиданням. Принаймні, от саме в такій формі й саме в такому вигляді.
Третій: допоки наші ЗМІ залюбки й наввипередки ковтатимуть усяку наживку, що блищить «ганьбою» та «зрадою», їх дуже легко буде ловити на будь-який гачок. А разом із ними й українське суспільство. Наближаючи мету, що її плекають кремлівські мрійники.
Фото: viptrophy.com