Справді, хто буде заперечувати, що “для розвитку культури і вільного формування думок” потрібно “сприяти здійсненню, попри всі кордони, права виражати, шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї незалежно від їхнього джерела?”.

Набагато більше запитань викликає сфера практичного застосування задекларованих принципів? Як це вже котрий рік демонструє дискусія навколо цих питань в Україні. Не став винятком і нинішній семінар. Відомо, що сучасне українське телевізійне законодавство - чи не найбільш відповідне вимогам європейської конвенції серед країн СНД. Це стосується і процентного співвідношення рекламного часу до загального ефірного, і обмеження реклами тютюнових та алкогольних виробів, заборони порнографії, тощо.

Поряд з цим, такі позиції, як, наприклад, підходи до поняття спонсорства телепрограм, суттєво відрізняються. У наших умовах, коли ЗМІ (у тому числі й електронні), так і не перетворились у чисто ринковий продукт, а все ще покладаються саме на “спонсорів” та “меценатів”, перехід до європейських норм може значно погіршити фінансовий стан таких видань та каналів, остаточно позбавивши їх можливості конкурувати з іноземними мовниками. Вагомим фактором, який може відбитися на становищі українських мовників, може стати, як би це ганебно не звучало, необхідність суворого дотримання авторських прав. Це також може потребувати значних коштів. А зараз подібних виплат багато кому вдається уникати.

До речі, велику увагу учасники семінару звернули на проблеми функціонування в Україні кабельного телебачення. Відзначалось, зокрема, що саме кабельні оператори, використовуючи правовий вакуум навколо цього виду діяльності, стали своєрідним “плацдармом” для інформаційної експансії зарубіжних – і перш за все, російських масс-медіа в Україну.

На сьогоднішній день, як вказують деякі експерти, на території нашої держави працюють приблизно 280 організацій кабельного телебачення. А діяльність їх регулюється лише внутрішнім документом Нацради – Тимчасовим положенням “Про порядок ретрансляції (трансляції) телеканалів в мережах кабельного та ефірно-кабельного телебачення”, затвердженого рішенням Нацради № 33 від 15.03.2001 року, а віднедавна заблокований профільним комітетом ВР України.

Правова невизначеність дає підстави неоднозначного тлумачення можливості доступу іноземних телерадіоорганізацій в український інформаційний простір. Так, наприклад, той факт, що більшість кабельних операторів вважаються не ЗМІ, а засобами зв’язку, теж “стимулює” їх ухилятися від зобов’язань по авторським правам.

Безконтрольність ретрансляції зарубіжних каналів - далеко не безневинна річ. Якщо почати з найпрактичніших моментів – фінансових, то, як вказав на семінарі член Нацради Юрій Покальчук, об’єм рекламних надходжень на українських телекомпаніях за три останні роки упав майже вдвоє. Нічого дивного – хто ж із хазяйновитих російських підприємців чи представників транснаціональних корпорацій платитиме двічі за одну і ту ж рекламу, якщо вона безкоштовно, по суті, транслюється на територію іншої держави. А ці втрачені кошти – це технологічне переозброєння вітчизняних телеканалів, створення нових програм та фільмів.

Не варто забувати і про національну інформаційну безпеку. Досить яскравим прикладом втручання у внутрішні справи України була ситуація під час останньої президентської кампанії, коли політична реклама кандидатів розміщувалась на популярних російських каналах. Така роль транскордонного телебачення ніяк не регламентується положеннями Європейської конвенції, а отже, і вона потребуватиме подальшого розвитку і адаптації. Але, як резонно відзначив Голова комітету Ради Європи із транскордонного телебачення Кароль Якубович – “Поки Україна не приєднається до конвенції, вона не зможе пропонувати змін та поправок до неї”.

За результатами міжнародного практичного семінару його учасники прийняли такі рекомендації:

звернутись до Верховної Ради України з проханням:

1.Прискорити ратифікацію Європейської конвенції про транскордонне телебачення.

2. Спираючись на норми Конвенції, розробити та ввести у Закон України ”Про телебачення і радіомовлення” поняття “ретрансляції” та врегулювати питання ретрансляції іноземних програм.

3.Прийняти Закон України “Про кабельне телебачення”.

4.Узгодити норми Закону України” “Про рекламу” з вимогами Конвенції.

Національній Раді України з питань телебачення і радіомовлення:

1. Впроваджувати державну політику щодо захисту національного інформаційного простору не шляхом обмеження ретрансляції іноземних телевізійних програм і передач, а засобами заохочення та підтримки вітчизняного виробника.

2. Розробити порядок надання ліцензій на ретрансляцію.

Сергій ЧЕРНЕНКО, “Детектор медіа”

КОМЕНТАРІ:

Сергій КВІТ, декан факультету журналістики Києво-Могилянської Академії, професор:

- Тут багато говорилося про те, що українські телекомпанії ніхто не змушує ретранслювати іноземні канали. Але в наших умовах, враховуючи економічні і політичні умови, законодавчу базу, українському виробнику журналістської продукції стане невигідно виробляти власну продукцію. Дешевше взяти російську за безплатно, тому що російську мову всі розуміють, і транслювати.

Мене дуже дивує, чому весь час виникає питання про кабельне телебачення, наче це така вже головна проблема. Я розумію, що тут уже є просто зацікавлені сили, які проштовхують кабельне телебачення. Мене здивував народний депутат Алексєєв, який висловив думку про те, що кабельні студії треба трактувати не як мовників, а як підприємства зв’язку.

Коли ми говоримо про Європейську конвенцію транскордонного телебачення, ми упускаємо два серйозних моменти. По-перше, ми повинні розглянути конкретні інтереси і фінансову зацікавленість в Україні – тобто хто виграє, а хто програє у результаті підписання цієї конвенції. Бо насправді ніхто не може бути проти конвенції, ніхто не хоче ізолювати Україну. Але нам треба з’ясувати, в яких умовах ми живемо, і що нам потрібно від цієї конвенції. Бо Україна повинна користатися від глобалізації, а не бути її жертвою.

Друге, що ми повинні зрозуміти, що найголовніша проблема – це не стільки відсутність законодавчої бази, скільки хибна практика застосування закону. Тому є небезпека, що ми реально не зможемо забезпечити мету, заявлену в преамбулі Європейської конвенції – зміцнювати європейську спадщину. А тільки підтвердимо діяльність тих російських ретрансляторів, які всупереч українському законодавству фактично давно вже присутні в нашому інформаційному просторі.

Андрій РІХТЕР – директор Московського інституту медіа, права та політики:

- Даже не подписав пока Европейскую конвенцию, Украина является членом ООН и для того, чтобы ограничить или прекратить свободу распространения информации, ей придется денонсировать ряд ранее достигнутых межгосударственных соглашений. Поддержка национальной идентичности и культуры, о которой, разумеется, необходимо заботиться, должна происходить не путем изоляции от мира, а путем предоставления реальной помощи национальному «производителю» культурных ценностей.

И еще. Если вы запретите полностью появление в вашем информационном пространстве российских изданий и телеканалов, то на их место придут другие, скажем, американские. Так неужели национальная идентичность американцев ближе украинцам, чем национальная идентичность россиян?

Кароль ЯКУБОВИЧ – голова Постійного комітету з транскордонного телебачення Ради Європи:

- Стан телебачення визначається політичною ситуацією в країні, станом економіки та станом всього суспільства.

Ще недавно багато хто з нас мріяв про відкриті кордони, про вільний доступ до інформації. Коли кордони, нарешті, стали відкритими, то ми уявляли собі, що відкритість полягатиме в тому, що ми будемо вільно їздити за кордон. Але ми не були готові до того, що до нас через кордони потече інформація і, зрештою, чужа культура. Ми в Польщі, так само, як і ви в Україні були від цього у шоці. Нам дуже важко погодитися з тим, що у царині культури та інформації не можна нічого визначити заздалегідь. Не можна сказати –“так має бути – і так станеться”. Дуже важко нам погодитись і з тим, що цінність мистецького продукту визначається ринком – і нічого тут не вдієш.

Пересічний споживач користується своїм правом вибору. І ми, як люди культури, не завжди схвалюємо його вибір. Умови диктують не артисти, не уряд, не влада –а той пересічний споживач.

В цій ситуації можна вибрати шлях негативний – шлях заборон і обмежень. Але досвід показує, що такий шлях є неефективним. Встановити нові кордони, нову “залізну завісу” для інформації дуже важко. Справді ефективним є один шлях – створювати власний якісний телепродукт, щоб гідно конкурувати із продукцією з-за кордону.

Підготували Сергій Черненко і Тетяна Акімова, “Детектор медіа”