Інтерв'ю з Олегом Ониськом та Маркіяном Іващишиним. 3-го листопада відбудеться засідання суду за позовом „Львівської газети” проти ДПА Львівської області і її голови Сергія Медведчука за розголошення неправдивих свідчень стосовно фінансового стану газети.

Конфлікт між "Львівською газетою" та обласною Державною податковою адміністрацією, очолюваною Сергієм Медведчуком, тягнеться ось уже скоро п’ять місяців і вже встиг перерости у політичну площину, ще більш загостривши традиційне протистояння "Нашої України" і СДПУ(о).

Оскільки ж всі, за незначним винятком, центральні телеканали та газети в Україні в більшій чи меншій мірі, але підконтрольні Президенту та його адміністрації, то у львівських податківців було набагато більше можливостей донести до суспільства свою позицію. Для того ж, щоб надати можливість – одну з небагатьох – грунтовно висловити свою позицію і опонентам податківців, колегам-журналістам, наше видання спільно з Київською незалежною медіа-профспілкою організували поїздку до Львова спеціального кореспондента "Детектор медіа".





Тож наші читачі можуть сьогодні ознайомитися з точкою зору на обставини гучного конфлікту редактора "Львівської газети" Олега ОНИСЬКА та одного з засновників газети, директора мистецького об’єднання "Дзига" Маркіяна ІВАЩИШИНА.

- 3-го листопада відбудеться засідання суду за нашим позовом проти ДПА Львівської області і її голови Сергія Медведчука за розголошення неправдивих свідчень стосовно фінансового стану газети –розповідає „Детектор медіа” Олег ОНИСЬКО.- Чиновник такого рангу, як голова податкової служби, отримує конфіденційну інформацію в силу своїх службових повноважень. Законом йому заборонено розголошувати цю інформацію – це є підставою для, принаймні, адміністративних покарань. Пан Медведчук не тільки порушив цю заборону, але він і спотворив дані, які, очевидно, в нього були реальними. Він суттєво занизив тираж газети. Він оголосив про рекламні знижки, які ми даємо, чого теж не мав права робити, але при цьому збрехав, що ми даємо 95 відсотків знижки від офіційного прайсу. Хоч ми взагалі, за великим рахунком, маємо право друкувати безкоштовно. Очевидно, він мав на увазі рекламу нашого засновника – мистецького об’єднання „Дзига”, яке рекламує багато своїх акцій, хоч і "Дзига" в нас рекламується також за гроші і далеко не за таку знижку.

Як ви розумієте, коли з’являється інформація про існування таких знижок, то інші рекламодавці відчувають себе обдуреними. Таким чином, подібні заяви просто підривають довіру до нашої рекламної служби. Більше того, він повідомив, що газета є збитковою. Це взагалі кричуща неправда, бо тоді, наприклад, незрозуміло, яким чином за ті три квартали, які вони перевіряли, газета сплатила більше 25 тисяч податку на прибуток. Якщо ми є збитковими, то з якого дива з нас знімали цей податок? Тобто, це був такий суто емоційний виступ пана Медведчука, метою якого – на нашу думку і думку наших юристів – було завдати шкоди нашій газеті. За це ми й подали на нього до суду.

Сама перевірка почалась у нас 6 червня, і закінчилась офіційно 23 липня. Протягом тридцяти повних робочих днів податківці мали повний доступ до редакційних приміщень і можливість доступу до всіх документів.

Чого насправді виник весь цей конфлікт? Ви розумієте, раніше, часто отримуючи сигнали про те, що податкова, м’яко кажучи, займається „беспрєдєлом”, ми, журналісти, мали щодо цього певні упередження. Мовляв, бізнесмен приходить, скаржиться, але нащо туди пхатися, невідомо, хто там правий...

Але з того, як це відбувалося в самій газеті, ми переконалися, що податківці позбавлені будь-якого страху перед законом.

Газета, як відомо, стоїть на двох „стовпах” – реклама і збут. Це ті дві речі, які дозволяють нам існувати. Що зробили податківці? Їх не цікавили наші договори з рекламодавцями, вони не перевіряли їх. Вони просто брали газету, вибирали який-небудь рекламний блок – наприклад, рекламу банку. По вказаному телефону дзвонили туди і вимагали у них показати документи на цю рекламу.

Тут у нас вони їх не перевіряють, хоча, ще раз скажу, з усіма рекламними партнерами у нас договори є.

Таким чином до наших рекламних партнерів почали приходити люди з податкової міліції. Яка, до речі, згідно із законом, залучається лише або на етапі відкриття кримінальної справи, або якщо існує фізична загроза інспекторам. Ні у нас в редакції, ні у наших партнерів, де вони проводили такі своєрідні зустрічні перевірки, не було жодного випадку якогось агресивного ставлення до податківців. Але тим не менше, приходили не інспектори, а саме податкові міліціонери. Відповідно, наші партнери починають дзвонити до нас і запитувати: „Що у вас там, хлопці, робиться, вже кримінал якийсь нарили?”.

Зрозуміло, що це відлякує, бо якщо в газеті такі великі проблеми, то нащо мати з нею справи?..

Великі компанії-наші рекламодавці не відмовилися від співпраці. Бо всі вони мають ті чи інші конфлікти з податківцями, у них працюють юридичні служби, для них подібні ситуації не є чимось надзвичайним. Але було кілька випадків відмови дрібних компаній. Більше того, податкова міліція свідомо змушувала рекламодавців відмовлятися від розміщення реклами у „Львівській газеті”, говорили про це відкритим текстом. Дуже показовим прикладом нефаховості і упередженості податкової був випадок, коли до директора мистецького об’єднання „Дзига” Маркіяна Іващишина прийшли податкові міліціонери і кажуть: а що ж ви так багато рекламуєтесь у „ЛГ”? Рекламуйтеся в інших газетах, навіщо вам ці проблеми? Тобто, вони навіть не знали, що „Дзига” є засновником газети. Очевидно, що ці люди діяли не для збору податків, а для свідомого завдання шкоди газеті.

Стосовно другого „стовпа” нашого фінансового існування – збуту, вони діяли таким чином. У Львові, як і в кожному місті України, багато людей продають газети на вулицях. Це так звані приватні розповсюджувачі. Вони, звичайно, ніколи не продають одну газету, а певний набір популярних газет, який, як вони вважають, їм добре продається. Міліція підходила до кожного розповсюджувача у Львові і дивилися – чи продає він "Львівську газету"? Якщо поряд стояли два розповсюджувачі, один з них нашу газету продавав, а другий – ні, то підходили до того, хто продає і вимагали показати свої патенти ліцензії і т.д.

95 процентів людей, які продають газети, ніколи цих патентів не мали. Бо заробіток дуже дрібний, а патент коштує гривень двісті. Це триває роками і якби податківці хотіли навести лад на цьому ринку, то мали б діяти послідовно. Тут було конкретно сказано: якщо ти продаєш "Львівську газету", то показуй документи. Певна частина - відсотків десять – розповсюджувачів ці документи мали, вони їх показували і проблема вичерпувалась. Але більша частина дрібних розповсюджувачів – люди , як кажуть, "понятлівиє". Їм кажуть: не будеш продавати "ЛГ", стій собі далі спокійно. Вони, звичайно, швидко припинили продаж.

Це завдало удару по збуту, бо в результаті виник серйозний і штучний дефіцит газети. Газету неможливо було купити в місті. В кіосках мереж "Торгпреси", "Високого Замку", "Експресу" газету продавали нормально. Але у великих мережах швидко збільшити замовлення складно. Таким чином, в кіосках тираж розкуповувався, а на вулиці газети не було.

В друкарню "Високого Замку", де наша газета друкується, прийшли одної ночі озброєні люди і відстежували, скільки примірників видруковано, скільки забрали наши машини, відбувалося також постійне стеження, чи ці машини десь не скидають газету, як лівий товар.

І ще одна річ. Там же біля друкарні є так звана "газетна біржа", де всі ці приватники приходять закуповуватися. Там є посередники, дуже дрібні компанії, які продають газети оптом, заробляючи копійку-дві на примірнику. Там теж були ці озброєні люди. Причому, якщо в друкарні вони ще поводили себе більш-менш цивілізовано, то на біржі вони вже не церемонилися, клали цих торговців лицем на землю і перевіряли.

Оскільки ми побачили, як все це відбувається, ми почали про це писати. Коли ми почали писати, вони почали нахабніти. Ми надрукували на першій сторінці – і цей факт досі не спростований – що начальник міської ДПА Мирослав Хом’як, який паралельно виконує обов’язки заступника Сергія Медведчука, в себе в кабінеті скликав підлеглих і розпорядився знищити за п’ять днів бізнес засновників нашої газети.

В цей же день у всіх кнайпах "Дзиги" – кав’ярнях, клубі "Лялька" і художній галереї почалися перевірки. Які проходили в достатньо грубій формі, безпосередньо в ході мистецьких акцій, які часто відбуваються, наприклад, у тій же "Ляльці". Входили, включали світло, перевіряли все, що є в касі, скільки кави випито і т. д. і т.п. Після того – з початку липня – досі на "Дзизі" постійно перебувають працівники податкової адміністрації, які сидять там – їм очевидно, давно вже все це набридло – але сидять і дивляться, хто що п’є, як розраховується бармен.. День в день, безвилазно.

Коли ми вже подали в суд – це було, здається, 8 вересня, зразу після цього перевірка була вже і в іншого засновника - на ВАТ "Троттола"(керівник –Ярослав Рущишин). Одне з найкрупніших підприємств легкої промисловості в регіоні. Це 2, 5 тисячі працівників, річний оборот 27 мільйонів доларів. Вони переважно працюють на експорт – Британія, Австрія, Франція, Німеччина. В Україні у них є своя мережа "Сенсус" – зараз найбільша мережа жіночого одягу.

Податкова почала все це перевіряти, а наша газета – цей процес відстежувати. Робітниці фабрики розповідають, що до них підходили ці перевіряючі і запитували: чи задоволені ви керівництвом, хто конкретно видає зарплату і так аж до того, хто де народився. Тобто задавали питання, які аж ніяк не входять в межі податкової перевірки. У зв’язку з перевіркою була припинена видача, якихось, здається, векселів – я не фінансист, не знаю точно – які давали можливість вивозити продукцію за кордон. Для фабрики це було дуже небезпечно, бо це означало зрив контрактів, і відповідно – втрату довіри ділових партнерів і тих зв’язків, які налагоджувалися довгими роками.

Паралельно була відкрита кримінальна справа, як це звучало офіційно, "проти вищих службових осіб ВАТ "Троттола" за підозрою у несплаті податків в особливо великих розмірах". При тому, що ВАТ "Троттола" і його гендиректор всі попередні роки визнавалися одними з кращих платників податків в області, за що отримували навіть грамоти.

Як тільки Рущишин виступив з різким інтерв’ю, в якому, зокрема, сказав, що це він, як платник податків, платить гроші і Медведчуку - молодшому, і Хом’яку і хоче знати, що вони роблять за ці гроші - проти нього відкрили цю кримінальну справу.

МАРКІЯН ІВАЩИШИН: Все почалось з попередніх розмов на політичному рівні про можливість співпраці газети із середовищем СДПУ(о).Це, швидше, було вияснення, чим дихає газета і її засновники. Назвати якісь імена складно, оскільки все відбувалося на неофіційному рівні. Паралельно почалися перевірки засновників податківцями. Якщо в Ярослава Рущишина їх ще можна було якось юридично обґрунтувати, вони були планові, то щодо "Дзиги" і власне "Львівської газети" вони були позапланові. Завершилась перевірка ще в липні і до сьогодні немає її результатів.

Зараз викликають наших партнерів - художників, музикантів, пробують щось накопати. Пішов шум, конфлікт перейшов у політичну площину, виявилось, що не одні ми маємо претензії до діяльності податкової. В процес втягнулися і органи місцевого самоврядування, і політичні кола. Зараз я бачу, що вони намагаються цей конфлікт погасити. Хоч паралельно перевірки наших партнерів продовжуються...

ОНИСЬКО: Після всього цього ми почали вже дуже уважно стежити за діями податкової. Тут вилізла історія з наїздом на "Віденську кав’ярню", одне з найбільш улюблених місць відпочинку у Львові. Туди ходять поважні люди – політики і бізнесмени. Якщо в заклади "Дзиги" переважно ходить, умовно кажучи, "богема" - поети, художники, то там збираються представники ділових кіл. Наїзд здійснювався під виглядом так званого "оперативного відпрацювання" – чи, скажімо, бармен щось не заховав собі в кишеню. Але при цьому виганялися клієнти, а для закладів такого рівня, як ви розумієте, це відчутний удар по репутації. Як потім заявляв власник кав’ярні, йому поставили умову: або ти продаєш свій заклад, або ми його заберемо. Він не хотів і не хоче його продавати, це його дітище, він зробив його з "нуля" і дуже ним задоволений.

Те ж саме відбувалося з "Кредит-Банком" який, як відомо, був найбільшою іноземною інвестицією в банківську сферу України. Туди вривалися податкові міліціонери з автоматами... одним словом, чинилися дії, які для ділової репутації банку ще більш небезпечні, ніж для кав’ярні.

Про цю ситуацію, до речі, навіть президент Польщі Кваснєвський говорив Кучмі – нічого не допомогло.

Тепер банк виставлений на продаж. Офіційно самі банкіри кажуть, що це робиться для оптимізації свого бізнесу. Але в Україні дуже потужно звучить думка про те, що це пов’язано саме з діями податківців.

Потім нам стало відомо про існування так званого "списку 230".Фірми, які входять до нього, мають до кінця року бути піддані "серйозній" перевірці - за тим же сценарієм, що й "Кредит-банк" чи "Віденська кав’ярня".

Дуже різні підприємства – це і комерційні структури, і газети, і якісь кнайпи і навіть університет і громадські організації, які, в принципі, неприбуткові і незрозуміло, що там перевіряти . Єдине, що їх може поєднувати, якщо сидіти і аналізувати, це якась певна непідконтрольність. Я б не сказав, що ці люди є опозиціонерами. Але вони, як мінімум, симпатизують якимось опозиційним настроям, принаймні, ходять у кав’ярні, і щось там говорять.

В результаті, все це переросло у великий політичний скандал, в якому зчепилися "Наша Україна" і СДПУ(о), і за ним, в принципі, ми, як газета, уже загубились. Чим це закінчиться – я не знаю.

- А старт всієї цієї історії, він, на Вашу думку, був пов’язаний з політикою? Чи йшлося передусім про те, щоб перехопити перспективний медійний бізнес?



ОНИСЬКО: - Маємо підстави вважати, що в нашому випадку була спроба перебрати контроль над газетою. Ми молода газета і поки що не маємо таких прибутків, які мають давніші газети.

Але одночасно з тим, як газета зіткнулася з проблемами, наші засновники отримали – від інших людей, не від податківців (але які їх стосунки з податківцями - невідомо) – пропозицію продати газету. За добрі гроші. Які не тільки перекривали всі видатки на створення та утримання , але й дали б прибуток. Наші власники відмовилися, бо, зрештою, з самого початку у нас були певні домовленості з ними не тільки стосовно невтручання в редакційну політику, але й забезпечення певного етапу розвитку газети як самостійного медіапродукту.

Тобто ситуація, знову ж таки, дуже нагадує ситуацію з "Віденською кав’ярнею" . Типу, нема проблем, продай, відступися, і навіть йди туди ж працювати директором, але вже найманим. У Львові є зараз така популярна приказка – "зараз ми отримуємо прибутки, а потім будемо отримувати зарплату". Хто стоїть за цими процесами? Чи це є соціал-демократи, чи це є податківці , а, скоріше за все - такий дивний симбіоз, політичним крилом якого є СДПУ(о), державною складовою – насамперед ДПА.

ІВАЩИШИН: - Я думаю, що ті, хто стояв за "наїздом" - не дурні люди і розуміють, що таке газета. Можна забрати газету, але газета – це журналісти. Та команда, яка підібрана в "Львівській газеті", достатньо, я думаю, безкомпромісна. Навіть, якби газету забрали, не думаю, що Онисько і всі решта залишились би там працювати.

- Ви могли б визначити розмір збитків, які понесли ваше підприємство внаслідок цього конфлікту?



ОНИСЬКО: - Ми подали позов на 20 тисяч гривень. Бо для нас, передусім, важливо, щоб керівник ДПА публічно вибачився і спростував свої твердження. Тому що, з одного боку, наші давні партнери просто плюнули на всі ці спроби дискредитувати газету. Більше того, це якраз зумовило такі речі, що деякі фірми, які навіть свою рекламну компанію завершили з принципових міркувань, прийняли рішення продовжити рекламуватися у нас. Тому важко чітко визначити об’єм наших фінансових втрат. Звісно, юристи щось порахували, але це не ті суми, про які варто говорити. Для нас також важливо довести цю справу до логічного кінця – з нашої точки зору, це мала би бути відставка Сергія Медведчука. Принаймні, свої права ми хотіли би захистити.

Нам виставили штраф у сумі 23 тисячі гривень на абсолютно безглуздих підставах. Фактично, це п’ять штрафів, найбільший з них на 17 тисяч – за те, що ми , на думку податківців, неправильно внесли витрати на користування телефоном і Інтернетом на господарські витрати газети. Комерційний директор спробував пояснити, що для газети телефон і Інтернет це є основні засоби виробництва, і що ми використовуємо телефон не тільки для того, щоб дзвонити додому, а Інтернет – щоб дивитися порносайти. Податківці кажуть: "Так, зрозуміли, але які проблеми, що, немає грошей. щоб заплатити штраф?".

Ми сказали, що ми не будемо цього платити. Ми трактуємо це як спробу вимоги хабаря. Ми не хочемо платити хабарі, тому й відмовились це робити.

ІВАЩИШИН: У нас велика частина діяльності пов’язана із спонсорами, яких ми обслуговуємо на своїх мистецьких заходах. Зараз з цим стало складніше. Незабаром у нас має відбутися україно-польський джазовий фестиваль. Поки що традиційні наші спонсори в роздумах – Бог його знає, може, їм то зашкодить. Ставлення до "Дзиги" зараз трохи насторожене. Не йдеться, зрозуміло, про такий системний тиск на рекламодавців, як у випадку з "Львівською газетою", де фірмам прямим текстом рекомендували відмовитись від співпраці. Щодо наших спонсорів, то можна лише приблизно оцінити втрати, бо станом на весну у нас, наприклад, були стратегічні домовленості із потенційними спонсорами про фінансування одного-другого фестивалю. Зараз ми ось у неділю проводимо концерт - фактично собі в збиток - бо не заповнили своє рекламне поле. Світитися поряд з "Дзигою", світитися в тому скандалі - не кожному підприємцю вигідно.

- А не було випадків якогось персонального тиску на когось із працівників газети?



ОНИСЬКО: Це не було тиском, це, швидше, такі їхні тупі методи роботи, коли, наприклад, вони брали директора, і бухгалтера, і десять здорових дядьків, і заганяли їх у кабінет... Була спроба конфіскувати всі наші комп’ютери на предмет перевірки легальності нашого програмного забезпечення. Для щоденної газети вилучити комп’ютери – означає зірвати весь видавничий процес. Директор почав дзвонити, поприїжджали наші друзі з інших медіа, вони настрашилися розголосу і відмовилися від цього, хоча вже були озброєні люди, які, щоправда так і не зайшли до редакції, зайшов лише один полковник, який і вів ці переговори. До речі, перевірка легальності програмного забезпечення не входить до їх повноважень. Вони можуть це робити, але на прохання фірм–розробників, а не за власною ініціативою, бо якби ми й використовували нелегальні програми, то завдавали б збитків не державі, а саме фірмам-виробникам.

- А публічний розголос ситуації навколо газети зіграв позитивну роль?



ОНИСЬКО: Звичайно. Бо насправді податкова – це велика сила, вони можуть на раз знищити найуспішніше підприємство. Ми захиститися могли лише за допомогою громадського розголосу. Спочатку все це йшло тяжко, бо якось стримано реагували наші колеги з інших медіа – а, може це якась рекламна акція? Але потім почали багато писати. Це підхопили спершу київські, потім львівські колеги. Зараз уже приїжджали з відомого польського тижневика, збираються їхати німці з "Die Zeit", подзвонили "Репортери без кордонів". Це добре, бо якщо нас „приб’ють”, то це, принаймні, станеться публічно. Бо дуже багато підприємств гинуть "по-тихому" – придушили і все. Якби свого часу "Львівська газета" не написала про ту ж популярну "Віденську кав’ярню", що її отак цинічно і грубо хочуть відібрати, то про це просто ніхто б не дізнався.

- Як, на вашу думку, вирішиться ситуація?



ОНИСЬКО: Ми подавали позов у Галицький суд. На прохання відповідача, його розгляд перенесли у Сихівський суд, сумно відомий своїми заангажованим рішеннями по виборах мера Мукачева. Тому я не знаю, що там буде. Я думаю, що згідно закону ми мали би виграти, але наскільки у цій справі буде задіяний закон – невідомо.

ІВАЩИШИН: Ми розраховуємо, що будемо витягувати Сергія Медведчука і будемо доводити, що податкова інспекція виконує не властиві їй функції - функції політичної розправи.

Крім того, пробуємо – за допомогою журналістських розслідувань - довести факти корупційної діяльності податкової служби.

Тут є аспект, так би мовити, суспільно-моральний. Сергій Медведчук, в зв’язку з тим, що він брат Віктора Медведчука плюс керівник податкової адміністрації – добрих три роки у Львові було табу торкатися його діяльності для будь-кого. Тобто його остерігалися. Думаю, що важливо показати відсутність елементарного страху, ну і змусити цих людей бути в рамках..., ну хоча б, в даному випадку – в рамках закону.

Ми, до речі, не дуже задоволені, припустимо, тим, що активно включився у цю ситуацію персонально Ющенко, тому що проблема є локальна, і вона не мала би носити наскільки тенденційно-яскравий політичний характер. Ми не хотіли б розраховувати на "доброго царя", бо де гарантія, що з приходом до влади Ющенка, на місце, яке нині займає Сергій Медведчук, не прийде хтось такий самий? Для нас важливо лише, щоб всі ці процеси відбувалися по закону. Зрештою, важливо показати людям, що можливість подолати страх і відстояти свої права існує завжди.