Про інші тонкощі журналістської освіти США та основні її відмінності від пострадянської – у бліц-інтерв’ю коресподентам “Детектор медіа”.

-- Ви займалися розробкою програм для старшокурсників факультету журналістики університету Нью Йорку. Які основні принципи формування цієї програми?

-- Ми переконані, що нам слід навчати студентів бути працюючими журналістами. А тому два наших найголовніших завдання – навчити їх збирати інформацію та писати. Це суто професійні програми, оскільки кінцевою метою є постачання суспільству професійних журналістів. Це не програма для вивчення соціології, історії чи теорії комунікацій, не спрямована вона і на здобуття суто теоретичних знань у галузі впливу ЗМІ на суспільство. Це програма, яка починається приблизно так: приходить майбутній студент, а я його питаю, чи хоче він бути репортером. Коли відповідь ствердна, то кажу: “Ну якщо дуже хочеш, то йди до мера і візьми в нього інтерв”ю.Загалом можна сказати, що наша система освіти складається з двох напрямків: теоретичного та суто професійного

-- А з якими українськими університетами ви співпрацюєте в плані обміну навчальним досвідом?

-- З українськими вузами у нас немає ніяких контактів. Але ми співпрацюємо із університетом Ростова-на-Дону, Росія. Я знаю, що їх програми дуже насичені теорією, а тому російські професори приїжджають до нас для удосконалення практичних навичок.

-- У нас вважається, що цей російський університет є однією із найкращих шкіл журналістики на пострадянському просторі?

-- Напевно, він почав називатися таким після того, як їхні професори почали у нас стажуватися. Ну, це жарт, звичайно.( Сміється ).

-- Чи Ви згодні із твердженням відомого британського журналіста та письменника Грема Гріна, що справжній репортер ніколи не повинен перейматися подіями, які він висвітлює?

-- Повна об”єктивність неможлива. Кожен із нас має свої власні переконання та погляди. Проте журналіст повинен прагнути завжди повідомляти про те, що насправді сталося, а не писати про те, що він вважає може бути правильним, а що – ні. Я пам’ятаю, як двадцять років тому, один російський студент сказав, що він хоче навчатися на моєму курсі. Я йому чесно відповів, що він не зможе в мене вчитися. Проте він усе наполягав. Коли той студент таки почав навчатися, то він не зміг написати ні рядка згідно наших стандартів. Він уважав, що ЗМІ – це засіб пропаганди, які мають висловлювати і захищати певну позицію. А це не той принцип, який сповідують американські журналісти. Ми люди і маємо свої погляди і прагнення, але ми завжди намагаємося бути безсторонніми. Якщо журналіст каже, що він номер №1, бо він пише й говорить те, що від нього хочуть почути, то він ніякий не журналіст.

-- Який рівень внутрішньої цензури існує в середовищі американських журналістів?

-- У США, звичайно, немає офіційної цензури, але самоцензура на рівні роздумів про те, що сподобається редакторові та задовольнить власника, що не сподобається суспільству, що негативно вплине на чутливі його точки , таки існує. Адже журналіст є членом суспільства і має відображає уподобання та настрої людей. Журналіст повинен постійно думати, щоб не образити суспільство. Для прикладу: після атак пілотами-камікадзе будівель Світового торгового центру в Нью-Йорку були серед журналістів люди, які шкодували терористів, бо казали, що вони, мовляв, убили себе теж. Але такі погляди образили більшу частину суспільства, яка називала тих пілотів терористами і не мала до них жалю. Це постійна проблема: американські журналісти постійно шукають прийнятне для загалу її розв”язання.

-- Ви спеціалізуєтесь на міському репортажі. Наскільки є популярним в США соціальний репортаж?

-- Журналістика – це не тільки гучні злочини, вбивства та вибори. У прозорому суспільстві, перш за все, журналіст цікавиться життям простих громадян, становищем робітників, наприклад. Дуже важливими є також культурні події. Якщо я говорив раніше: ми навчаємо своїх студентів бути професіоналами, то мав на увазі, що ми їх вчимо, яким є насправді суспільство.

-- У нас багато хто називає репортерами тих, хто лише починає в журналістиці? Ті, хто не має достатньо досвіду та навичок. Чи існує така градація в американській журналістиці?

-- Абсолютно неправильне твердження. Деякі люди й помирають репортерами. Ви починаєте – ви молодий репортер, згодом – репортер середнього віку, і насамкінець – досвідчений репортер. Деякі журналісти стають редакторами – це їх особистий вибір, але більшість мають за честь займатися репортерством протягом усього професійного життя.

Довідка “Детектор медіа”:

Річард Петроу

Магістр гуманітарних наук (1971), Нью Йорк; бакалавр гуманітарних наук (1950), Сіракузі.

Кваліфікація: міський репортаж, документальні фільми, соціологія журналістики.

Публікації: газета “Нью Йорк Дейлі Ньюз” ( New York Daily News), PBS, WNBC-TV.

Річард Петроу – журналіст, телевізійний продюсер та документаліст, автор публіцистичних творів. Колишній репортер та редактор газети Нью йорк Дейлі Ньюз (The New York Daily News),продюсер публіцистичних радіопрограм на радіо CBS та продюсер програми новин на телеканалі WNBC-TV. Річард також був виконавчим продюсером 11-годинного циклу PBS “У пошука Конституції з Білом Моєром”, продюсером документальної стрічки “ Роздуми про Іран”, автором сценарію та продюсером фільму “ Двадцяті” (частина історичного циклу “ Прогулянки ХХ століттям з Білом Моєром”, що отримав премію Емі).

Його твори: “Подорож у Росі” (1967), “Пробудження каньйону Торі” (1968) та “Страшні роки: німецьке вторгнення і окупація Норвегії та данії” (1974). Книга “Страшні роки” була обрана до колекції творів, що зберігаються в Американському клубі історичної книги та клубі військової книги Великобританії. Річард Петроу обирався три рази головою кафедри журналістики університету Нью Йорку та відповідав за розробку програми для старшокурсників факультету журналістики.