“Мої симпатії - на боці того українського політика, котрий переможе на вільних, чесних виборах”, - дипломатично заявив він. Минулого уїкенда у Національному університеті “Києво-Могилянська академія” було влаштовано церемонію на честь Збігнєва Бжезінського. На нього урочисто одягли мантію і вручили диплом №12 почесного професора. Важко сказати, для кого то була більша честь: для всесвітньо відомого політолога, колишнього радника президента США з національної безпеки чи для НаУКМА?

Вітаючи поважного гостя у вщерть переповненій залі, президент закладу Брюховецький нагадав, що Бжезінський вже багато років є членом Міжнародної консультативної ради цього навчального закладу і додав, що той “передбачив те, що не передбачив багато хто інший”.

У відповідь гість відзначив, що “Могилянку” було створено раніше, ніж більшість подібних інститутцій в Америці. Він назвав Україну “інтегральною часткою Європи”, а Київ княжої доби “центром європейської культури, освіти й думки”.

У концептуальній промові “Україна і світ” доктор Бжезінський висловив погляд на нашу країну “ззовні” людини, яка виявляє інтерес до того, яким є світ і яке місце посідає у ньому Україна.

“Я вважаю проголошення незалежності України насправді подією великого міжнародного значення, - заявив він. – Цю подію не оцінили одразу як належить на Заході, зокрема у Сполучених Штатах. Навіть тепер, на мій погляд, світова спільнота недостатньо цінує значення України як міжнародного фактора”. “Саме незалежна Україна визначила нові кордони Європи”, - наголосив політолог.

Бжезінський вважає, що за роки незалежності Україна “багато чого досягла”. У його переліку - “утвердження України на міжнародній арені”, “збереження її територіальної цілісності” (Крим і Тузла), “надзвичайно еффективно здійснене й позитивно сприйняте у світі ядерне роззброєння”, “передача Кравчуком президентських повноважень Кучмі, що справляє велике враження ”, “теперішнє економічне зростання України – найвище за темпами в Європі” і “не в останню чергу її участь у миротворчих операціях на Балканах і в Іраку”. Водночас американський політолог привернув увагу до того, що міжнародне та внутрішнє становище України “остаточно ще не визначене”.

Якщо нинішні головні тенденції розвитку у політичній, економічній і військовій сферах триватимуть упродовж найближчих 25-30 років, він прогнозує таку “глобальну ієрархію найвпливовіших держав”: перше місце посідатимуть Сполучені Штати, друге, ймовірно, Євросоюз, до складу якого увійдуть Туреччина та Україна, третє – Китай, четверте – Японія, п’яте – Індія.

Американський політолог вважає, однак, що теперішні тенденції можуть повністю змінитися, і тоді можливі інші альтернативи світового розвитку.

З його погляду, існує реальна можливість того, що об’єднання Європи триватиме переважно у соціально-економічній сфері, а з політичного погляду вона лишатиметься “розмитою та зорієнтованою на саму себе”, “позбавленою стратегічного бачення”. У будь-якому разі “центр тяжіння світової міці” переміститься в Азію.

Бжезінський констатував, що “сьогодні Америка більш ізольована, що їй більше не довіряють, а подекуди у світі її навіть більше ненавидять, ніж будь-коли раніше”.

Та на письмове анонімне запитання “чому він відстоює право Америки бути світовим жандармом та імперією зла”, Бжезінський відповів: “Я не вважаю, що ми стаємо імперією зла чи світовим жандармом. Я критикував нашу політику в Іраку, що цілком відрізняється від нашої політики в Афганістані. Та я помітив, що люди хочуть їхати до Америки. У нас немає проблеми з еміграцією, у нас проблема з іміграцією. Мабуть, це про щось говорить. Хто ж це постійно приїздить до Америки? Чому прагнуть жити в імперії зла, якщо вона справді така зла? Я б не здивувався, якби дізнався, що родичі автора адресованої мені цидулки живуть в Америці ”.

“Я вважаю Америку вельми цікавою, вельми відкритою, хоч і не бездоганною країною. Ми не претендуємо на те, що ми завжди бездоганні, завжди праві, що ми визначаємо хід історії, що майбутнє неминуче належатиме нам. Але нам вдалося побудувати вельми сучасну, вельми динамічну країну, в якій прагнуть жити більше людей, ніж у будь-якій іншій країні світу”, - сказав наприкінці анонімнику Бжезінський.

Студентка попросила його прокоментувати недоброзичливу щодо нього статтю, видрукувану у невідомо якій газеті. (Цитую дослівно: “Искусство делать из бывших советских политических провинций ( це, звісно, й про Україну. – Прим. автора) якобы самостоятельных геополитических игроков – важнейшее из всех искусств, которым Збигнев Бжезинский владеет в совершенстве, выдавая короткий поводок Вашингтона за самостоятельный выбор и самостоятельную политику нынешних стран СНГ”).

Відповісти на це запитання американський політолог “не зміг”. Роль тлумача з російської на англійську спробував взяти на себе пан Брюховецький. Він довго морочив голову собі та іншим, аж поки Бжезінському не увірвався терпець і він звів усе на жарт.

Конфузів, на жаль, було забагато. Вже на початку зустрічі президент НаУКМА шокував заявою, що на запитання буде відведено десять хвилин. Насправді ж доктор Бжезінський спілкувався з аудиторією довше, ніж виступав з доповіддю.

Біля мікрофону вилаштувалася довга черга студентів. Цілком зрозуміло, пан Брюховецький віддавав перевагу своїм вихованцям. Та, мабуть, перейшов межу. Серед журналістів, яких у залі було чимало, прорватися до мікрофону вдалося, здається, тільки схожому на студента кореспонденту “Нового каналу”. Перевага молодості! Мене пан Брюховецький перервав на півслові. Певно, йому припала не до смаку моя іронічна ремарка стосовно його відверто зневажливого ставлення до представників медіа. Совковий принцип неприйняття критики поки що діє у стінах “Могилянки”. Виплутатися з неприємної ситуації допоміг доктор Бжезінський. Короткий діалог між “Детектор медіаю” і ним таки відбувся.

Невже пан Брюховецький не розуміє, що журналісти не можуть дозволити собі бути статистами, що у них зовсім інша, суспільна роль і вони мають право публічно висловити свою думку?