У приміщенні академічного театру імені Франка кінематографічний метр скликав сьогодні журналістів на прес-конференцію. Оскільки “розкрутка” фільму проводиться за класичними західними рецептами із несвідомим, (а ще краще, якщо свідомим) потягом до скандальності, то представників преси зібралося чимало.

Щоправда, коли справа дійшла до запитань, стало зрозумілим, що більшість присутніх, як і переважна більшість українців, не мала нагоди безпосередньо поспілкуватися з епічним твором. Саме тому колеги-журналісти насилу вичавили з себе зо п’ять-шість запитань. Шкода, бо запитувати таки було кого. Окрім Юрія Герасимовича, присутні були також Богдан Ступка, Сергій Якутович – художник-постановник картини, актори Людмила Єфіменко та Микита Джигурда.

Певним відшкодуванням для присутніх стали розлогі монологи постановника. З них, як мінімум, стали зрозумілими кілька засадничих – звісно, в інтерпретації самого Іллєнко речей.

По-перше – що фільм “Молитва за гетьмана Мазепу” був віднесений супервимогливими організаторами Берлінського фестивалю до числа, як висловився режисер, “фільмів поза конкуренцією”. Поряд з роботами таких титанів кіномистецтва, як, скажімо, Роберт Олтмен, Іштван Сабо, Мілош Форман чи (як виявилось) улюбленець Іллєнка Вім Вендерс. Хоча, якщо кому прийде в голову бажання зазирнути на офіційний сайт “Берлінале –2002”, то можна побачити біля назв фільмів згаданих майстрів напис «out of competition». А цей напис, на мій, можливо, не надто освічений погляд, означає, що йдеться просто про позаконкурсний показ. Це, звісно, не менш почесно і творцям фільму навряд чи варто, у зв’язку з цим, бавитися в термінологічні ігри.

Другий головний момент у промовах Юрія Іллєнко – це те, що його фільм знаменує собою появу абсолютно нового жанру кіномистецтва – саме жанру кіномолитви. І тому судити цю картину, на думку її режисера, “може лише Господь”.

Як видалось, журналісти віднесли цю заяву Іллєнка на рахунок часто властивої митцям гіпертрофованої самооцінки. Тим більше, що такий спосіб застрахувати себе від критичних “стріл” навряд чи буде надто ефективним. Тому присутні зосередились на запитанні, навколо якого, останнім часом, точаться найгарячіші суперечки. А саме, на фінансовому боці створення нового українського блокбастера.

Незмінний заступник міністра культури Ганна Чміль розчарувала охочих до сенсацій, повідомивши, що бюджетні кошти у розмірі 10 мільйонів гривень виділялися окремо від загального фінансування українського кінематографу. Відповідно, у цей же період на держзамовлення було знято ще 38 українських фільмів (де ж вони?! – “Детектор медіа”. - Якщо є – то що ж то за фільми, якщо про них нічого не чутно.).

Колишній шеф пані Чміль, Богдан Ступка, колоритно змалював зустріч у його кабінеті двох претендентів на бюджетне суперфінансування – Юрія Іллєнка та Миколи Мащенка, та про те, як останній шляхетно поступився чергою колезі.

Щоправда, вже через рік Мащенко приступив до зйомок свого фільму про гетьмана. Але іншого – Богдана Хмельницького .

Остаточний висновок про художні якості фільму Юрія Іллєнка широкий глядацький загал зможе скласти ще нескоро. Прокат, як уже писала “Детектор медіа”, намічено розпочати аж у вересні цього року. А сьогоднішня прес-конференція була лише офіційним стартом тривалої і масштабної промо-кампанії. В ході якої будуть ще кілька міжнародних фестивалів різного рангу, а також спеціальна щотижнева телепрограма (орієнтовно на УТ-1), присвячена не тільки фільму, а й, загалом, загадковим сторінкам української історії.

Ставлення до Юрія Іллєнка та його творчості коливається від радикального неприйняття до захоплення. Але очевидно: новий фільм режисера, щонайменше, змусив громадськість повернутися обличчям до вітчизняного кінематографу. Хай навіть шляхом мистецької провокації. І вже за це режисер заслуговує на подяку…

Читайте також:

В королевстве кривых зеркал