Після того, як Юлія Тимошенко публічно викликала Віктора Медведчука «на дуель», останньому залишалося небагато місця для маневру і його перший лист виглядав як доволі незграбна спроба уникнути такої зустрічі на самому старті виборчої кампанії. Однак Медведчук миттєво схаменувся і таки дав згоду. Те, що потім відбулося у студії, важко коментувати суто з об’єктивістських позицій. І все ж варто і необхідно.

Висновок перший. Дебати у прямому ефірі вимагають від журналістів значно ретельнішої підготовки. Вони мусять не лише сформулювати власне уявлення формату, але й знати, з чим і для чого ідуть на дебати запрошені, спрогнозувати модель їхньої поведінки, прорахувати запасні варіанти. У цьому сенсі «Свобода» була не на висоті. Напевне, не треба було бути особливо проникливим, аби зрозуміти, що Тимошенко і Медведчук згодилися на прямий ефір не заради, приміром, вислуховування власних гороскопів. І якщо останній і радо вислухав свій – то лише тому, що збагнув, який натиск його чекає і просто за парламентською звичкою тягнув час. Що стосується якості «перебивок», їх хронометражу, тут відчувається елементарний брак професійного редагування та режисури. “Свобода” просто не має на це права, оскільки для мільйонів людей, ще з того часу, як під Броварами стояли антени-глушилки, є уособленням правдивої інформації та високих журналістських стандартів. Висновок другий. Дебати продемонстрували відсутність в Україні цивілізованої традиції активної участі жінок у політиці та громадському житті. У політиці нема жінок і мужчин у традиційному розумінні. У політиці є гендерна рівність. Інакше кажучи, особа жіночої статі, яка стала на цей шлях, мусить погодитися з тим, що обрала традиційно чоловічу соціальну роль і тут уже або «стріляти, так і стріляти» і поводитися адекватно цієї ролі, або ж не бавитися у політику взагалі. Політика не прощає суто дамських мансів типу «Вікторе Володимировичу, я вас майже люблю», відвертого знущання на кшталт «Вікторе Володимировичу, я пропоную вам трошки водички випити, бо вас в роті вже сухе. Я бачу.», і тим паче не прощає ноток істеричності у голосі.

Висновок третій. Ще ретельніше, ніж журналістам, до участі в дебатах слід готуватися політикам. Віктор Медведчук виявився не готовим і виїзджав на загальній базі та на професійному навику тягнути час. У цьому сенсі він не лише не зміг подати бодай якесь основне повідомлення, а навіть не спромігся перейти від звичного для нього, для політиків і поінформованих щодо рецептів політичної кухні журналістів, але майже незрозумілого для звичайної людини стилю розмови до мови, сприйнятної широкому загалові. Медведчук говорив своєю мовою, а не мовою своїх глядачів. Цим же зумовлене і відверто слабке для Віктора Меведчука та відверто сильне для Юлії Тимошенко, хоч і популістське, закінчення розмови: «Юлія Тимошенко: …я хочу тільки одну фразу сказати, що я вичитала в вашій програмі партії. СДПУ(о) - це партія робітників і селян. Я хотіла запитати, у вас що, Суркіс - селянський хлопець, а Кравчук- доярка?

Віктор Медведчук: -Ви знаєте, справа в тому, що Суркіс...». Юлія Тимошенко, навпаки, до дебатів готувалася. Про це свідчить хоча й дискутивна з точки розвитку ринкових відносин і вільної економіки постановка питання щодо Земельного кодексу, проте бездоганне оформлення основного месіджа - дуже чітке, зрозуміле пересічній людині і тому надзвичайно адресне, спрямоване на аудиторію, яка хоч і не вважає себе прихильниками Олександра Мороза чи Петра Симоненка, одразу пересмикується від фрази «Наша земля вже не буде належати українцям.» Окрім іншого, Юлія Тимошенко з самого початку поставила співрозмовника і оборонну позицію і не дала йому змоги сформулювати скільки-небудь яскраве - з точки зору запам’ятовуваності - запитання до себе. Висновок четвертий. Українські політики лише починають виростати з коротких штанців своїх компартійних та номенклатурних попередників. Тих при одній згадці про можливість публічної критики на їх адресу ледь не каторжаники хапали. Нові українські політики лише вчаться бути «своїми хлопцями», які не спочивають на Олімпі, а навпаки, є тими, кому не чуже все людське, але вони вміють гідно, без істерик та видимого роздратування, тримати удар у скрутних ситуаціях. Вміють мужньо витримувати критику в очі (це Медведчуку частково вдалося) і не просто успішно вдають, а й насправді є доступними і зрозумілими. Тому те, що відбувалося у прямому ефірі на “Свободі”, мало нагадувало хоч і гостру, однак вельми куртуазну бесіду Буша з Гором, але, на щастя, вже не було грубою бійкою у підворітні.

Висновок п’ятий. Для обох політиків ці дебати, попри вже перераховані “мінуси”, стали надзвичайно успішними. Юлія Тимошенко використала інформаційний привід самого факту проведення дебатів, прорвала, як вона сама означила, “інформаційну блокаду”. Вона перевела ситуацію у таку площину, коли для Віктора Медведчука чи для іншого політика відмова взяти участь у дебатах тепер є завідомо програшною ситуацією і негайно буде використана опонентами на повну силу. Водночас, вона сама муситиме робити висновки, що стиль розмови з елементами істеризму й популізму а-ля Вітренко та а-ля дебати Тимошенко-Суркіс надалі може послужити їй погану службу. Віктор Медведчук вийшов із прямого ефіру з досвідом, якого у нього раніше просто не було. Безперечно, беручи до уваги останні зміни у його іміджі, це піде йому на користь. Звичайно - коли він та його команда зможе належним чином скористатися з цього досвіду. Інакше, з амбіціями наступної президентської кампанії доведеться розпрощатися. Політик, який не вміє спілкуватися мовою виборців. Політик, який намагається уособлювати чоловіче начало і водночас в окремих моментах неприховано нервує. Політик, який ставиться до жінок майже як мачист (від слова “мачо”) і поділяє їх на “одних люблю, інших поважаю” (вкажіть мені на жінку, яка, будучи коханою, не вимагає поваги), - не може виглядати переконливо. Однак сам факт того, що Медведчук згодився на прямий ефір, поза всяким сумнівом, робить йому честь. І все тепер залежить від того, наскільки успішно він надалі проводитиме такі “спаринги”. Висновок шостий і останній. Український виборець готовий сприймати дебати. Більше того, з огляду на перехід до цивілізованої практики, коли вибори тривають не півроку, а один-два місяця, дебати в прямому ефірі є найдосконалішим інструментом, який може допомогти громадянам розібратися у тому, чим один політик відрізняється від іншого, з’ясувати його погляди, розкрити людські і професійні якості. Тепер все залежить від того, чи спроможуться українські ЗМІ організувати їх таким чином, аби це були справді дебати, обмін запитаннями та відповідями. Щоб це була дискусія з тих питань, які хвилюють не стільки політиків, скільки передусім виборців. Чи спроможуться ЗМІ не замінити дебати їхнім ерзацем у вигляді завідомо прихованої реклами на користь замовника. Після дебатів на «Свободі» і журналістам, і політикам, і громадянам є з чого робити висновки. Якими будуть ті висновки – сподіваюся, чекати залишилося недовго. Тимошенко і Медведчук. Розшифровка ефіру ''Радіо Свобода''

Заступник директора Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, голова комітету “Рівність можливостей”