12:00
Понеділок, 25 Червня 2018

«Мовчання не панацея»: як у Криму вимушено стають журналістами

«Кримська солідарність» узяла на себе місію зачищеної в Криму професійної журналістики — донести правду про те, що відбувається на півострові
«Мовчання не панацея»: як у Криму вимушено стають журналістами
«Мовчання не панацея»: як у Криму вимушено стають журналістами

Звідки постала «Кримська солідарність»?

Неформальне об’єднання «Кримська солідарність» з’явилося в лютому 2016-го, після затримання ялтинської групи у справі «Хізб ут-Тахрір». Тоді ініціатива об’єднала правозахисників, адвокатів і родичів ув’язнених. Юрби людей, переважно кримських татар, збиралися під стінами судів, коли в будівлі починалися слухання, та чекали. З часом вони зрозуміли, що просто стояти й чекати — не ефективно. Тоді ініціатива трансформувалася в те, що тепер називають «громадянською журналістикою».

Основне завдання учасників «Кримської солідарності» — швидко приїхати на місце, де відбувається обшук, або під суд і висвітлити подію. Здавалося б, ну що може бути простіше? Стандартна інформаційна стрічка і пряме включення зі стислим коментуванням. Якби не одне «але». Серед цих людей від початку не було жодного професійного журналіста. Хтось із них до цього займався науковою діяльністю, хтось викладав, хтось працював у сфері інженерії тощо. Тепер основна робота для них відійшла на другий план.

Наприклад, громадянська журналістка Лутфіє Зудієва до цього працювала в дитячому центрі, в який приходили з обшуком і двічі з «прокурорською перевіркою». Каже, що одним із найбільших потрясінь для неї стали затримання близьких друзів у лютому 2016-го: «Силовики поводили себе тоді дуже жорстоко. Зранку розбили вікна в кімнаті, де спали діти, скло посипалося на них». Ще один випадок, який особливо врізався в пам'ять Лутфіє, стався через дев’ять місяців, у жовтні того ж 2016 року. «Тоді якраз затримували сімферопольську групу “хізбів” (фігурантами цієї справи є брати Теймур й Узеїр Абдуллаєви, Айдер Саледінов, Рустем Ісмаїлов і Еміль Джемадєнов. — Ред.). Мама Теймура та Узеїра Абдуллаєвих благала пустити до синів. Їй так і не дозволили зайти. Потім матері стало настільки погано, що вона буквально лежала перед сходами в дім, до неї довгий час не допускали «швидку». Такі приклади, які бачиш на власні очі, шокують настільки, що ти більше не можеш сидіти на місці», — розповідає Лутфіє.

Тепер у Криму вкрай мало незалежних журналістів, які систематично висвітлюють судові процеси, спілкуються з родинами арештованих і працюють у площині порушень прав людини на півострові. Ці інформаційні пробіли заповнюють громадянські журналісти. Усі матеріали вони викладають на сторінку «Кримської солідарності» у Фейсбуку. Активісти постійно зазнають тиску з боку окупаційної влади Криму й російських силових структур.

Від «приватних бесід» до кримінальних справ

Лутфіє Зудієва виокремлює декілька способів тиску на своїх колег із боку силових структур. Перший — це порушення адміністративної справи. Особливо часто це траплялося у 2016-му та на початку 2017 років, коли з обшуків автозаками вивозили людей, які просто вели прямі трансляції. В результаті ці активісти або отримували штрафи, або їх затримували на декілька діб.

Другий спосіб тиску — приватні бесіди, на які викликають громадянських журналістів. У кабінетах слідчих їх намагаються іноді завуальовано, а іноді напряму попередити, що їхня діяльність матиме наслідки.

Третій тип — психологічний тиск. До нього можна віднести оперативну зйомку, яку постійно ведуть співробітники поліції та фіксують на відео кожного, хто перебуває на місці події. «Вони ніби показують нам, що ви всі в кадрі, ми все знаємо про вас. Тож людина, яка веде активну діяльність у Криму, займається цим, точно знаючи, що за нею спостерігають», — каже Лутфіє.

Збори «Кримської солідарності» в Судаку 27 січня 2018 року, на які приїхали ОМОН, поліція й кінологи і протримали людей шість годин

Четвертий вид тиску — порушення кримінальної справи. Один із останніх випадків — справа кримськотатарського громадянського журналіста Нарімана Мемедемінова. Наразі він перебуває в Сімферопольському СІЗО, йому інкримінують частину 2 статті 205.2 КК РФ — «публічні заклики до здійснення терористичної діяльності, вчинені з використанням засобів масової інформації або електронних або інформаційно-телекомунікаційних мереж, в тому числі мережі Інтернет».

Ще один громадянський журналіст «Кримської солідарності», Ернест Бектиміров коментує можливу небезпеку так: «Ми не боїмося — ми чекаємо. Коли під твоїм будинком щодня стоїть одна й та сама затонована автівка — ти одразу розумієш, що за тобою спостерігають. Страху нема, є певні переживання за свою родину. В мене донька маленька вразлива, дружина вдома. Але я чітко усвідомлював, чим усе може завершитися. Зараз у Криму історія така, що ти можеш ходити з телефоном і знімати, а можеш просто мовчки сидіти вдома — за тобою все одно колись прийдуть».

Адвокат Еміль Курбедінов і працівники силових структур, які вели оперативну зйомку зборів «Кримської солідарності» в Судаку 27 січня 2018 року

Навчання на власних помилках

Не маючи професійного журналістського бекґраунду, громадянські журналісти «Кримської солідарності» навчаються репортерства інтуїтивно, на практиці набуваючи нового для себе досвіду. Пригадуючи, як починали працювати громадянські журналісти, Ернест Бектиміров порівнює весь процес із навчанням їздити велосипедом: «Розумієте, ми ж нічого не знали. Ну, знали, як на кнопку прямого ефіру натиснути на телефоні. Все. І ось ти ходиш, знімаєш черговий обшук, тобі здається, що ти реально робиш ексклюзив. А глядачі прямий ефір дивляться й нічого не розуміють. Що відбувається? Де? В якому місці? Я тільки згодом зрозумів, що замало просто натиснути кнопку. Потрібно, в першу чергу, подати основний інформаційний бек. Окрема історія з новинами з судових засідань. Я зараз, коли свої перші пости дворічної давнини перечитую, сам нічого не розумію, де я був у той момент? Кого судили? За що? — сміється Ернест і додає: — Так, наробили немало помилок і продовжуємо їх робити й зараз, нам дуже далеко до професіоналів. Але якщо говорити грубо, фактично зараз ми вже навчилися їздити на велосипеді з нуля».

Нині в «солідарності» працює близько сотні громадських журналістів і завдяки цьому вони майже вирішили географічну проблему. «Якщо обшук відбувається в Керчі, ти живеш, наприклад, у Сімферополі, уявляєте, скільки часу потрібно, щоб дістатися туди? У кращому випадку приїдеш і встигнеш зняти неспішно від'їжджаючий автозак. На щастя, до нас постійно приєднуються нові активісти з усіх куточків Криму, які швидко можуть дістатися на місце події», — розповідає Ернест. Декілька місяців тому активісти «Кримської солідарності» анонсували телефон гарячої лінії, на який можна подзвонити в будь-який час, якщо вам потрібна правова допомога в Криму (номер: +7 918 907-05-99).

Ще одна проблема, з якою стикаються громадянські журналісти, — це страх людей говорити. Адже часто співробітники силових структур намагаються не допустити зайвого шуму. «Вони під час допитів так і говорять: будете поводитися тихо — для вас усе завершиться швидко. Це неправда, ми стільки разів стикалися зі спробами вербування людей, тортурами. Вірити в те, що до вас не прийдуть, якщо ви будете сидіти тихо, дорівнює обману самого себе. Мовчання — не панацея. Але це не завжди вдається пояснити людям, яких вже залякали», — зауважує Лутфіє Зудієва.

Сучасні громадянські журналісти пригадують часи, коли на початку 1990-х кримські татари поверталися на півострів. Вони довго не могли отримати землю та офіційну прописку. Тоді активна група друкувала інформаційні листівки та роздавала їх на вулицях, намагаючись привернути увагу до проблеми. Те, що роблять журналісти із «Кримської солідарності», можна назвати самвидавом, але в соціальній мережі. Вони чітко усвідомлюють, що тепер ніхто не дозволить отримати офіційну реєстрацію й вони не зможуть працювати як повноцінне видання. У них немає ані прес-карт, ані гонорарів, ані редакцій, які заступляться за них у випадку небезпеки. У них немає й громадської організації — це неформальне об’єднання. У громадянських журналістів у Криму наразі є тільки одне — невгамовне бажання донести те, що насправді відбувається на півострові сьогодні. І це бажання, судячи з їхньої роботи, набагато сильніше за будь-які страхи та умовності.

Фото: Олександра Єфименко

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1516
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop