Володимир Ар'єв - знакова фігура постреволюційного телебачення в Україні. Від багатьох інших проектів журналістських розслідувань (у тому числі - і на російському ТБ) його відрізняє чітка «таргет-груп», до якої входять одіозні політики, кримінальні авторитети та «гвинтики» існуючої корупційної машини. Схеми сумнівних оборудок приватизації курортних перлин Закарпаття, особливості гуртожитку деяких губернаторів з підприємцями та іновації в отриманні вищої освіти колишнімими прем'єрами – це є щоразовим контентом «Закритої зони»…

«Детектор медіа» зустрілася з Ар'євим за кілька годин до літака, яким він відлітав у відпустку… Відпочити від «хардкора»…

- Володимире, як практикуючий журналіст – розслідувач, що ви думаєте про стан іноваційної журналістики в Україні?

- По-перше, треба розділяти журналістські розслідування у друкованих та у електронних виданнях. А, скажімо, на радіо розслідувальна журналістика взагалі не представлена. З усього перерахованого телебачення виграє, бо має найбільший вплив на споживача - воно більш видовищне. Це питання, власне, гламурності. Глядач або перемикає на іншій канал, або йому цікаво - і він дивиться далі. Одна справа, як у газетах, подати розслідування на основі документів, інша - як на телебаченні зустрітися безпосередньо зі свідками та учасниками подій. Такі розслідування на телебаченні існують у кількох форматах. У мене, наприклад, у програмі «Закрита зона» розслідування робляться, що називається, у стилі “хардкор”, а програма Анатолія Борсюка та Вахтанга Кіпіані «Подвійний доказ» - це більше гламур. Вони намагаються вирівнювати ситуацію: дослідити її та якось нівелювати гострі кути, що виникають. І це для глядача цікаво по-своєму. У кожного проекту - свій глядач. У мене любителі більш гострих відчуттів, на “плюсах” є інший глядач. На «Інтері» теж є проекти, які можна назвати журналістськими розслідуваннями, програма Цапліенка «Спецкореспондент», наприклад. Хоча, здебільшого, це все ж таки схоже на спецрепортажі, але елементи розслідування, безумовно, є. Однак, це зовсім не означає, що в Україні присутня якась традиція подібних розслідувань. Ми хочемо це змінити і “клонувати” «Закриту зону» на інші канали.

- Це буде інший формат програми?

- Ні, він залишатиметься таким самим. Увесь наш досвід «Закритої зони» на 5 каналі буде там використаний. Ми прагнемо створити таку програму, яка своєю творчою групою, своєю роботою буде створювати вже нам конкуренцію.

- Яку назву буде мати ця програма, на якому каналі виходитиме, хто будуть її автори?

- Це поки щo секрет. От коли все вдасться – тоді і розповімо.

- Чи маєте ви систему своїх журналістів на місцях?

- Ні. Здебільшого, ми отримуємо матеріали за листами. Надають певну документацію депутати. Але, у більшості, свої теми нам підкидaють самі глядачі.

- Хто нині є головним фінансистом вашого проекту?

- "5 канал". Але паралельно ми створюємо свій продюсерський центр. І працювати будемо на договірній основі iз замовниками. Нещодавно ми створили документальний фільм про покоління перебудови «Остання зміна» (автентично «Последняя смена»). Головними діючими особами є люди з колишніх республік СРСР, які під час перебудови були піонерами. Ми їх зібрали в «Артеку», де вони під час фільму розповідають свої приватні історії, займаються самоаналізом, щось пригадують. Цей фільм без голосу автора і все побудовано за логікою тих людей, яких ми зібрали. На початку фільму вони символічно підіймають прапор колишнього СРСР, а в кінці не менш символічно його спускають… Це фільм настрою, фільм-емоція… Авторів у фільму досить багато… Ігор Скляревський, Василь Береза, Віктор Заблоцький, Наталка Фіцич, Федір Сидорук, Лідія Таран, Володимир Ар’єв… - Чи потрапили у поле вашої уваги криваві події в Андижані? Про це, зокрема, зробили, як на мене, блискучий репортаж журналісти «Інтера».

- Ну, «Інтер» завжди тяжів до репортажів з-за кордону. Це їхнє право. Але особисто я вважаю, що потрібно спочатку розібратися з тим, що відбувається в Україні, а потім їхати у гості. Але я знімаю капелюха перед хлопцями, що їздили в Андижан. Те, що вони зробили, просто супер.

- Чи буде переформатовуватися «Закрита зона» перед виборами, коли стане відомо про найвірогідніших фаворитів?

- Я вам скажу, що у мене нині немає якихось фаворитів у політиці, у мене немає політичних симпатій до будь-яких політиків, і я не є членом ніяких команд. Мене дехто пов'язує з Порошенком, чи то з Ющенком… Або ж з Тимошенко… Насправді у мене є лише один фаворит – Україна та її національні інтереси. Другий фаворит - це журналістика – ефектна, гостра… Я хочу, щоб моя програма була схожа на їжака, а не на китайську кульку… Знаєте, таку, що у руці крутять для заспокоєння нервів. Для мене головне, щоб від усього, що відбувається, виграла Україна. Це не порожні слова…

- Але ж є загальновідомим факт купівлі журналістів... Особливо на виборах…

- Мені неодноразово, з лютого по червень поточного року, пропонували гроші за те, що я роблю. І, повірте, що за ті гроші я б уже купив собі якусь серйозну машину та квартиру… Проте це не моє… Я сім років живу у своїй двокімнатній і машини у мене немає… І не шкодую про це ні хвилини… «Закрита зона» не продається…

- Ви зробили «Закриту зону» про вбивство Георгія Гонгадзе, знаєте з цього приводу досить багато. Чи має, на вашу думку, як журналіста, ця справа справжню судову перспективу?

- У принципі, ефемерні перспективи. Думаю, що виконавці будуть покарані, але замовники навряд чи. Не можуть знайти Пукача, не можуть знайти інших…

- Останнім часом кажуть про можливість відчуження акцій каналу «1+1» іншим власникам. Чи не є це, на вашу думку, превентивним приготуванням до передвиборчих перегонів та перерозподілом медіа-простору?

- Я думаю, що це питання треба розглядати в іншій площині. Судячи з останніх рейтингів, «плюси» нині втрачають свого глядача. Це, я вважаю, є прорахунком менеджменту. Інакше це пояснити неможливо, оскільки інші канали не зробили нічого такого нового, щоб забрати у «1+1» глядача. Глядач втомлюється від одного і того ж логотипа та починає шукати інший канал, що його задовольнятиме. Я не думаю, що має місце саме передвиборча підготовка, проте не виключаю, що якісь рухи у цьому напрямку вже робилися…

- Чи змінилися умови отримання інформації для ваших розслідувань порівняно до революції і після? - Звичайно, стало легше, проте я не скажу, що МВС та СБУ прагнуть надати нам якнайбільше інформації. Все одно не без проблем. Все одно люди побоюються… Взагалі, ви знаєте, я знову побачив у очах посадовців страх! Після революції очі блищали, а нині знову з'являється страх. Начебто знову повертається кучмівський час. І завдання і «Закритої зони» теж - цього не допустити.

- Чи приїдуть, як ви думаєте, в Україну знову російські політтехнологи? Ті, що спекулювали на ідеї сепаратизму на Сході України?

- Обов'язково приїдуть. Проте вони себе повністю дискредитували і будь яка нормальна людина не підпустить їх до себе на гарматний постріл. Думаю, що зараз буде ухил у бік європейських стандартів піару, і популярними будуть польські політтехнологи. Останні відомі як майстри політичного плакату. І це буде не дорожче, ніж у Росії. Ті кримінальні елементи, що хотіли прийти до влади, програли через виключно своє політичне аматорство.

- Я навіть не сумніваюсь, що ви в силу своєї журналістської інтенції маєте справу із судовими позовами? - Так, суди є. Нещодавно у нас був позов подружжя Засух. І вони виграли абсолютно не чесно, оскільки суддя навіть не спромігся подивитися програму, через яку, власне, і виник позов. Ми озвучимо це судове рішення обов'язково, але озвучимо його по-своєму. Чи, скажімо, Нестор Шуфрич обіцяє подати до суду теж. Стало відомо з наших джерел. Але чомусь восени. Чому восени? Тому що, мабуть, треба буде робити піар… Але ж на що подавати?! Ми працюємо виключно по документальним джерелам. Це навіть Шуфрич розуміє. Колись iз ним зустрілися на якомусь зібранні, і я його спитав: «Що, Несторе Івановичу, позиватися до мене будете? А він так здивованно: «Буду, але не зараз, а восени…» Я кажу: «Так у нас все по документах». Нічого, - каже, я так подам в суд, що і документи не допоможуть… Бажаю йому успіхів! Взагалі, коли політики подають в суд на журналіста, то це або слабкість, або бажання попіаритися… - Стало доброю традицією записувати приватні переговори «під диваном»… Ось останній скандал із записом голосів, схожими на голоси Піскуна та Пінчука… Чи матиме, на вашу думку, ця технологія розвиток надалі?

- Очевидно, що так. За колишньої влади у спецслужбах працювали окремі люди, котрі займалися прослуховуванням та перехопленням телефонних розмов. І та спецтехніка, безумовно, залишилася і нікуди не зникне. З тими людьми завжди можна було домовитися.

- Наскільки існуючу опозицію можна назвати справжньою опозицією? І чи вийде на парламентські вибори вона єдиним фронтом? Погляд журналіста.

- Найбільше заважають тим людям, котрі позиціонують себе як опозицію, власні амбіції. Кожен хоче показати себе найкрутішим за будь-яку ціну. Я можу погодитися з депутатом Волковим, що «Єдина Україна» стала братською могилою, і ми маємо зробити висновки. Все псують власні неконтрольовані амбіції.

- Як ви ставитеся до ініціативи створення суспільного телебачення? І хто із соціальних груп має його ініціювати? Журналісти, влада чи, власне, саме суспільство?

- Безумовно, суспільне телебачення потрібне. І ініціаторами його мають стати громадські організації… А те, що влада… Взагалі, знаєте, по-моєму, ця влада є перехідним етапом у історії України. Але саме під час перехідного періоду можна закласти підвалини суспільного телебачення, яке буде одним “великим народним депутатом”. Нині майже у кожній країні є громадське мовлення.

- Що ви думаєте, про новий почин Фонду Леоніда Кучми – про видання книги з позитивною оцінкою подій на Майдані “як цілком логічного кроку після подій 1991 року”?

- Леоніда Кучму дуже швидко спіткав «синдром Кравчука». Він ще ніяк не може пережити ломку від захворювання владою. І я думаю, що ця хвороба в нього невиліковна… Після стількох років авторитарного правління. Мені по-людськи, по-християнськи його шкода… Напевне, він буде шукати шляхи потрапити знову до влади. Проте багато хто каже, що Кучма не піде до парламенту. Це будуть якісь інші шляхи співпраці з новою владою. Але я думаю, що навіть така книга йому не допоможе. Можливо, він цим хоче увійти в історію, певним чином відбілити своє ім'я, яке було заплямовано найближчими друзями. Хоче, щоб його запам'ятали як мудрого президента. Я знаю Кучму… Він цього дуже хоче…

- Наскільки, з боку журналіста, раціональна поведінка інвесторів, котрі тягнуть з інвестиціями, в тому числі і в медіа, через процеси реприватизації?

- Швидше за все, реприватизація тут не причому. Всі розуміють, що майбутні парламентські вибори, у контексті з конституційною реформою - це ще одне коригування влади. I саме тому всі, хто має більш-менш пристойний бізнес, хоче дочекатися остаточного результату. І взагалі термін «реприватизація» придумали люди, котрі хочуть втримати незаконно придбане майно.

- Деякі сайти нещодавно опублікували інформацію про те, що Ющенко з деякими міністрами будує собі дачу біля Яремчі. Чи потрапить це у «Закриту зону»?

- Так, я почув про це і буду цим, очевидно, займатися. Головне, щоб нова влада вчасно зрозуміла і пояснила свою поведінку народу. Не варто повертатися до практики, що процвітала за Кучми.

Читайте також:

Леонид Кучма: Я не пойду в оппозицию к Ющенко

Журналистское расследование обернулось для журналистов нападением

Сам виноват, Гия… или Как не играть в политику

Несчастный детектив

Об анализе и анализах