25 березня виходить у продаж перше число української версії всесвітньо відомого науково-популярного журналу National Geographic, заснованого Національним географічним товариством США. Українська мова стане 39-ю для видання зі 125-річною історією.
За випуск українського National Geographic з другої спроби взялося видавництво Sanoma Media Ukraine. Спершу проект запускали 2008 року, але з настанням кризи призупинили й перенесли на невизначений термін, хоча вже було сформовано колектив і підготовлено перший номер. Нині, як і 2008-го, редакцію «National Geographic Україна» очолила Ольга Вальчишен (у минулому - Крижановська). «Хто б не погодився працювати в такому чудовому журналі?» - зауважує вона.
Про те, яким буде вітчизняний National Geographic, хто і як над ним працює, які вимоги Національного географічного товариства до ліцензіатів та які плани в редакції на найближчий рік-півтора «Детектор медіа» розпитала Ольгу Вальчишен та її заступника Дмитра Губенка.
Про формат і контент
- Тема першого випуску «National Geographic Україна» - відродження зниклих видів. Чому саме її обрали для першого українського номера? Чи це контент, наданий мережевою редакцією, чи проводилася якась робота й українською командою?
Ольга Вальчишен: Підхід до виходу журналів National Geographic у всіх країнах приблизно однаковий. Зазвичай 70-80% контенту - це матеріали з американського видання і близько 20-30% - місцеві. У більшості випадків, коли американське видання виходить на обкладинці з міжнародною темою, яка цікава широкому колу читачів, усі видання, які виходять іншими мовами, також беруть американську обкладинку. Українські читачі одночасно з американськими матимуть змогу прочитати цю тему, яка, на наш погляд, є надзвичайно актуальною і досить глобальною.
Символічно, коли National Geographic у різних країнах виходить із однією темою на обкладинці. Але буває таке, що в американському виданні на обкладинці якась внутрішня тема. От, наприклад, минулого місяця був видобуток сланцевої нафти в США. Для інших версій це було не дуже цікаво, і вони поставили щось своє.
- Тобто ви маєте право вибору контенту і можете міняти обкладинку?
О. В.: Так. Ми можемо вирішувати, що ми хочемо ставити, що ні. Але ми маємо дотримуватися певного формату і зберігати співвідношення, за яким основну частину мають становити ліцензійні матеріали.
- Який контент у першому номері є українським? Що це за статті чи це тільки фото?
О. В.: У нас буде український додаток до американської статті «Дикі люди Європи». Це досить цікавий матеріал про те, як дохристиянські вірування й традиції фактично дійшли до наших днів. Про те, як протягом фольклорних фестивалів у Європі люди переодягаються тваринами, часом неадекватно поводяться.
- Хто працював над українською частиною матеріалу?
О. В.: Катя Панова, з якою я особисто працювала раніше в «Кореспонденті». Вона також дописує до журналу Esquire і зараз, здебільшого, є фрілансером.
- Які ще українські матеріали є в першому випуску?
О. В.: У нас буде добірка невеликих матеріалів у форматі новин на такі теми, як археологія, дика природа.
- Вони пов'язані з вітчизняною наукою, з новинами українських науковців?
О. В.: Так.
На жаль, підготувати більше розлогих матеріалів ми, по-перше, не встигли, тому що ми працюємо лише з кінця грудня, а підготовка серйозних матеріалів - це досить довгий процес, і узгодження також є досить складним. Тому в нас лише один розлогий матеріал і чотири коротких.
Ще є українські листи, конкурс фотографій, колонки. Наприклад, написана спеціально для нас колонка від головного редактора американського National Geographic.
- Чому було прийнято рішення виходити українською мовою? Як воно приймалося? Як ви на це наважилися, адже вважається, що українська мова - неринкова для преси? :)
О. В.: Це було наше спільне з Юлією Стефанишиною (видавець журналу, гендиректор Sanoma Media Ukraine. - ТК) рішення, яке ґрунтувалося на тому, що саме в цього журналу, який є інтелектуальним, елітарним, у гарному розумінні цього слова, значна частина аудиторії - серед україномовних українців. І взагалі, ми вважаємо, що для такого журналу, як National Geographic, українська мова - це буде плюс, а не мінус.
Власне, вся концепція журналу National Geographic спрямована на підтримку і збереження культурних традицій і феноменів. Тобто вихід українською мовою - цілком у дусі National Geographic. І навіть девіз National Geographic: «Ми говоримо про світ твоєю мовою». Тобто природно, що в Україні журнал виходив би українською мовою, а не якоюсь іншою.
- У чому полягають форматні вимоги National Geographic? Якою взагалі є біблія формату?
О. В.: Це дуже складне питання. Вимоги до матеріалів, які публікуються в National Geographic, прописані починаючи від дизайну, фотографій, інфографіки, текстів і так далі. Це досить товстий документ.
У нас є контролери у Вашингтоні, - дирекція міжнародних видань. І там є люди, які відповідають за фотографії, за текст, редактори. У Вашингтоні цілий штат українських перекладачів, які є контролерами наших перекладачів. Тобто після того, як ми перекладаємо тексти з англійської українською мовою, ми їх відправляємо знову у Вашингтон, де їх перечитують спеціальні рев'юєри на предмет виявлення якихось невідповідностей, помилок. Це досить серйозний і складний процес.
- І скільки займає підготовка одного матеріалу? От ви беретеся за нього, і на коли ви можете реально його запланувати?
Дмитро Губенко: Переклади ми робимо дуже оперативно. За два тижні встигаємо зробити й отримати рецензію.
- А оригінальні матеріали?
О. В.: Залежить від предмету. Насправді в National Geographic матеріали готуються від півроку до кількох років. Буває таке, що матеріал готується, потім із якоїсь причини є незадоволення фотографіями чи текстом - він відкладається. Власне, ми теж працюємо в такому режимі. У нас уже зараз є статті, які заплановано на другий номер, на третій, на кінець літа, на осінь. Ми намагаємося працювати в режимі довгого планування.
- Як рано ви здаєте номер у друк?
Д. Г.: Перший квітневий номер ми здали 14 березня, десь 22-го вже маємо отримати сигнальний примірник, а 25-го він має надійти в продаж. Але ми вже почали працювати над наступним номером.
- Ви маєте право відбирати мережевий контент лише з поточного номера чи з усього архіву досліджень і матеріалів Національного географічного товариства?
О. В.: З усього архіву. Ми можемо будь-який матеріал, який виходив у National Geographic, передрукувати.
- Певно, що в архіві є матеріали, пов'язані з Україною. Щось із цього використовували в підготовці першого номера чи лишили на майбутнє?
Д. Г.: Першого - поки ні, але в подальшому будемо використовувати.
О. В.: У другий номер ми плануємо подати архівний матеріал.
- Чи можете ви обмінюватися контентом із іншими мовними версіями National Geographic?
О. В.: Так. Наприклад, статтю про Амстердам, яка була на обкладинці голландського журналу, багато інших видань теж вирішили передрукувати. Її було спеціально перекладено англійською. Ми також перекладаємо свої матеріали англійською, тому що узгоджуємо їх у Вашингтоні. І якщо когось зацікавить наш текст, вони зможуть його поставити.
- На яких умовах?
О. В.: Американське видання має право передрукувати будь-який наш матеріал.
- А інші версії? Чи отримає український автор там гонорар?
О. В.: Наш юридичний відділ ще працює над деталями авторських договорів. І це закрита інформація.
- Які теми вважаєте пріоритетними для українського National Geographic?
О. В.: Археологія, культура в широкому сенсі.
Д. Г.: Ботаніка, зоологія - тобто дика природа. Історія, думаю.
О. В.: Екологія - це теж наша тема, захист довкілля.
- А яким ви бачите читача National Geographic? Що це за людина?
О. В.: Якщо говорити суворою мовою демографічних описів, це чоловік, йому за 30, він має дохід вище середнього. Але насправді ми розуміємо, що наша аудиторія набагато ширша. Це і жінки, і студенти, і літні люди. Усі хочуть почитати щось цікаве, по-справжньому інформативне, дізнатися щось нове, а не просто мати читання для розваг. Тобто всі хочуть читання більш інтелектуального, пізнавального.
- Мені здається, студенти - теж ваша цільова аудиторія. Чи плануєте для них спеціальні презентаційні заходи, принаймні по найбільших університетах?
О. В.: На початку квітня, коли приїдуть гості з американського National Geographic, вони планують провести лекцію в Києво-Могилянській академії. Далі, я сподіваюся, ми будемо і в інших містах щось подібне проводити, привозити виставки (перша буде на початку квітня в Києві).
- Чи планується в Україні видавати додатки National Geographic?
О. В.: Побачимо. Додаток - це окремий журнал, набирається окрема редакція. У National Geographic - маса додатків: Kids, Traveler, Adventure, History.
У нас думають, що National Geographic - туристичний журнал. Насправді він не пише про туризм. Для цього є спеціальний журнал Traveler, який сфокусований саме на туризмі. У Росії він досить успішний.
- За відсутності Traveler в Україні ви будете охоплювати теми туризму, подорожей?
О. В.: Ні. Ми маємо стежити, щоби формат відповідав National Geographic, який не пише про туризм.
- Але є різні аспекти цієї теми. Наприклад, Дмитро Комаров, який на «1+1» робить програму «Світ навиворіт», був спецкором «Известий в Украине» і зі своїх тривалих вояжів у далекі країни Азії чи Африки писав спецрепортажі про загадки цих країн, про різні аспекти життя там, брався за різні теми. З такими журналістами, із самим Дмитром Комаровим можлива співпраця в такому форматі?
О. В.: З Дмитром Комаровим ми насправді плануємо спіпрацювати і вже це обговорювали. Він талановитий фотограф, і якщо знайде час, щоби фотографувати, ми зацікавлені в такому авторі.
Хоча скажу чесно, що нас передусім цікавлять матеріали про Україну. У нас дуже багато якісних закордонних текстів, над якими журналісти National Geographic працювали роками, і в нас немає потреби зараз залучати українських журналістів для написання закордонних матеріалів. Наше завдання на найближчі місяці - знайти цікаві теми в Україні і якісно їх проробити. Але загалом ми, звичайно, можемо взяти якісно підготовлений небанальний матеріал українського журналіста про іншу країну.
- Коли ви хочете дійти до співвідношення локального й мережевого контенту 30/70?
Д. Г.: До кінця року, можливо.
О. В.: Жодна з версій ніколи не запускалася з великих місцевих статей. Зазвичай перші півроку National Geographic рекомендує взагалі не робити власних матеріалів. Але в Україні ми бачимо велике зацікавлення саме в локальному контенті. І ми переконали наших американських колег, що нам треба робити якісь місцеві матеріали одразу.
- Україна взагалі в інформаційному просторі більш сконцентрована на собі, ніж на світі. У нас і міжнародна журналістика на задвірках...
О. В.: Так, українці трішки зациклилися на своїх власних проблемах. Ми сподіваємося, що National Geographic дасть можливість більш глобального світогляду й оцінки ситуації в цілому. Тому що багато проблем, які ми вважаємо важливими в Україні, на глобальному рівні взагалі не є такими. І ті проблеми, що в нас вважаються незначними - наприклад, глобальне потепління чи забруднення - насправді є набагато важливішими. Просто ми не можемо зараз оцінити ті наслідки, що будуть за 10-20 років. А National Geographic - може, тому що збирає інформацію по всьому світу.
Про редакцію
- Скільки людей працює в українській редакції?
О. В.: Зараз у нас четверо штатних працівників: головний редактор, заступник головного редактора, арт-директор і дизайнер. Позаштатних у нас досить багато перекладачів, не менше десятка авторів, не менше десятка фотографів, із якими ми співпрацюємо.
- У чому полягають обов'язки головного редактора і його заступника? Як ви розподіляєте їх між собою?
О. В.: Обов'язки розподіляються за схемою, яка прийнята в National Geographic: головний редактор відповідає більше за місцеві матеріали, а заступник головного редактора координує роботу перекладачів і роботу з текстами. Ми такий традиційний розподіл теж зберегли.
- А писати самі будете?
О. В.: Ну так, ми пишемо час від часу. National Geographic - усе-таки щомісячне видання. Тому час на все можна знайти.
- Хто з журналістів-фрілансерів готує матеріали для нових номерів?
О. В.: Катя Панова - вона й надалі для нас планує писати, вже працює над новою темою. Ще Наталя Шевченко - вона і в цей номер писала, і в наступні збирається писати. Дмитро Антонюк, відомий своїми путівниками по Україні.
- З ким із українських фотографів співпрацюєте?
О. В.: Джозеф Сивенький - американець українського походження. Він абсолютно точно знає, що таке формат National Geographic, тому ми дуже раді, що можемо його залучати. Анна Войтенко - дуже хороший український документальний фотограф, уже публікувалася в російському National Geographic. Максим Дондюк - зараз перебуваємо в стадії обговорення. Сергій Гладкевич - прекрасний фотограф-анімаліст.
- Які вимоги до фотографій у National Geographic?
Д. Г.: Це може бути будь-що, головне, щоб ця фотографія містила певну історію в собі.
О. В.: Фотографія має бути самодостатньою.
Д. Г.: Такий міні-репортаж.
О. В.: Це має бути фотоісторія з однієї фотографії.
Д. Г.: Без підпису. Ми, звісно, пишемо, хто це зробив, за яких умов, але вона має сама собою говорити.
- Який у вас обсяг шпальт, зайнятих ілюстративним матеріалом, фотографіями?
О. В.: Складно підрахувати, але однозначно: в National Geographic більше фотографій, ніж тексту.
Д. Г.: 60-70% журналу - це фото. Решта - текст. Також є інфографіка.
- Інфографіку берете з американського журналу чи самі створюєте?
Д. Г.: У першому номері інфографіка з американського журналу, але вже починаючи з другого буде й українська.
- Чи плануєте співпрацювати з українськими науковцями в підготовці матеріалів, замовляти їм тексти?
Д. Г.: Замовляти - ні, тому що формат National Geographic передбачає, що науковець є консультантом, помічником, але не автором. Ми залучаємо науковців як консультантів. Вони певним чином коментують для нас тексти.
О. В.: У кожному номері в нас є 3-4 консультанти з числа українських науковців, із якими ми радимося з приводу нюансів перекладу. Залучаємо фахівців при підготовці наших матеріалів, щоби зрозуміти, чи все правильно написано. Ми не хочемо, щоб у нас були помилки в журналі.
- Хто ваші наукові консультанти?
Д. Г.: Наталія Шульга - молекулярний клітинний біолог, виконавчий директор Українського наукового клубу. Вона нам дуже допомогла і з першим номером, і зараз допомагає.
О. В.: З Інститутом археології у нас теж багато контактів: Юрій Рассамакін, Дмитро Чорновол, Олександр Дяченко...
- Це вже не перша спроба запустити National Geographic на українському ринку. І ви, Ольго, вперше були призначені головним редактором ще 2008 року. Чому тоді все-таки не вдалося, чому цей процес було зупинено?
О. В.: Тоді якраз була криза, дуже складний час для більшості українських компаній і для рекламного ринку зокрема. Тоді просто відчули, що фінансово компанія не потягне нового проекту з усіма видатками. Не забувайте, що за ліцензію теж треба платити щомісяця. Тому без належної рекламної підтримки такий проект існувати не міг.
- А чому саме зараз настав час повернутися до цієї ідеї? На думку видавництва, ринок вийшов із кризи? Ви побачили активність рекламодавців?
О. В.: Про рекламний ринок вам краще питати у видавця. Але я можу сказати, що в нас виконаний план на перший номер за рекламою, і з цим немає ніяких проблем.
- Хто основні рекламодавці?
О. В.: Є автомобілі, є фототехніка, що природно для National Geographic, алкоголь також є.
- Чи правда, що ліцензійні умови було змінено порівняно з 2008 роком і вони стали більш вигідними для Sanoma?
О. В.: Це теж питання до Юлії. Я не брала участі в переговорах, тому не можу коментувати.
- А яка вартість ліцензійних відрахувань?
О. В.: Не можу розкрити.
- Тоді, у 2008 році, що ви встигли зробити?
О. В.: У нас була команда і був, фактично, готовий перший номер. Просто ми його не друкували, вирішили, що треба все зупинити, перенести. Від цього проекту видавництво ніколи не відмовлялося, його просто було призупинено. І зараз фактично його розморозили, знову запросили мене, я із задоволенням погодилася. Хто б не погодився працювати в такому чудовому журналі?
- А ви, Дмитре, як потрапили в National Geographic?
Д. Г.: Я не був у команді 2008 року, хоча до того ми з Ольгою працювали в журналі «Новинар». Минулого року, коли дізнався про запуск журналу, я, звісно, з великим інтересом погодився. Американські журналісти National Geographic кажуть, що це найкраща робота у світі. Цілком із ними згоден.
О. В.: Величезний позитив - працювати в такому виданні. Насправді це, мабуть, найкраща робота з усіх, які я мала.
- Які теми у вас зараз у роботі?
О. В.: Не хочемо анонсувати на травень, тому що в нас є конкуренти.
- Хто?
О. В.: З українських видань навіть ті журнали, які не є науково-популярними: «Фокус», «Корреспондент» і «Тиждень» - вони часто пишуть на теми, які могли б зацікавити National Geographic.
Д. Г.: Є ще «Вокруг света - Украина».
- Таким чином, ви конкурентне коло бачите і в царині суспільно-політичних тижневиків, і пізнавальних щомісячників...
О. В.: Вони не є нашими прямими конкурентами за читачів, але з точки зору контенту, якщо тема вийде в «Кореспонденті», то ми, скоріше за все, не будемо її брати, оскільки хочемо ексклюзиву.
- А чи немає внутрішньої конкуренції у вашому видавництві, наприклад, між вами та Esquire? У вас схожий профіль аудиторії.
О. В.: Ми з ними спілкуємося, але не узгоджуємо тем, не повідомляємо один одному, про що будемо писати в наступних номерах. Усе-таки в них зовсім інший підхід і до текстів, і до фото, і до ілюстрацій.
Про розповсюдження
- З яким виходите тиражем, листажем, якістю друку? Мене вражає ціна - 25 гривень. Чи покриває вона витрати на друк?
О. В.: Щодо собівартості - це також питання до Юлії, тому що ми відповідаємо за редакційну частину. Щодо тиражу - 25 тисяч, обсяг - 148 сторінок.
- І це повний колір, якісний папір?
О. В.: Безумовно.
Д. Г.: Це теж прописано в стандартах National Geographic.
О. В.: Інакше просто не можна.
- А ціна буде змінюватися?
О. В.: Наскільки я розумію, перший рік вона буде 25 гривень.
Д. Г.: А редакційна передплата буде ще дешевша. На 20%.
- У яких містах буде можливість придбати журнал?
Д. Г.: Вінниця, Дніпропетровськ, Донецьк, Житомир, Запоріжжя, Івано-Франківськ, Київ, Кременчук, Луганськ, Луцьк, Львів, Одеса, Полтава, Рівне, Сімферополь, Суми, Тернопіль, Ужгород, Харків, Херсон, Хмельницький, Черкаси, Чернівці, Чернігів.
Існує «джентльменська угода», за якою міжнародні видання National Geographic обмінюються між собою журналами. Українська редакція отримує близько 15 різних версій: американську, болгарську, грецьку, ізраїльську, російську, голландську, італійську...
- На які показники розраховуєте вийти протягом першого півріччя чи року за кількістю передплатників та обсягами роздрібних продажів?
О. В.: На українському ринку розраховувати можна хіба що дуже гіпотетично. За перший рік нам хотілося б мати до 5 тисяч передплатників. Думаю, якраз таке видання, як National Geographic, має всі шанси бути здебільшого передплатним, якби не складності з «Укрпоштою», на які ми, на жаль, не можемо впливати. Будемо сподіватися, що наші читачі будуть вчасно все отримувати і що не буде ніяких накладок, затримок і так далі.
Д. Г.: Традиційно в усьому світі передплата на National Geographic є чудовим подарунком. Ми хотіли б, щоби така традиція прижилася в Україні.
- Традиційно у світі більше вроздріб купують чи передплачують?
Д. Г.: Передплачують. Не можемо казати про весь світ, бо в кожній країні все ж таки унікальні умови, але у США це переважно передплата. Це називається membership - тобто членство у Національному географічному товаристві.
О. В.: Автоматично всі передплатники стають членами Національного географічного товариства і, фактично, своїми коштами підтримують дослідження й наукові відкриття у всіх країнах.
- І наші читачі теж автоматично стають?
О. В.:Безумовно, так. Тому що National Geographic - це неурядова організація, яка збирає гроші для того, щоб їх потім витрачати на науку.
- Яким чином ваша редакція співпрацює з телеканалом National Geographic, який ретранслюється в Україні?
О. В.: У нас були зустрічі, і є певні наміри співпрацювати, принаймні робити крос-промоушн, анонси давати.
- Раніше в Україні розповсюджувалася російська версія журналу National Geographic. Наскільки відомо, її офіційне ввезення в Україну вже припинено...
О. В.: Так. Її розповсюдженням займалося наше видавництво, оскільки це один холдинг (Sanoma). Але тільки до того моменту, доки ми не вирішили завести свій журнал. Саме така ситуація була з Esquire, із Harper's Bazaar.
Д. Г.: Восени російський журнал уже зник. Але завозиться контрабанда. Я от у метро бачив і зараз російський National Geographic.
Також російський журнал можна передплатити через комерційні передплатні агенції. Тобто людина, яка хоче читати National Geographic російською, має можливість отримувати його з Росії щомісяця.
- Чому в українського видання не передбачено на даному етапі сайту, просування на електронних носіях?
О. В.: У нас є просування в соціальних мережах.
- Але немає сайту чи планшетної версії...
О. В.: Це не означає, що ми відмовляємося від цього. Навпаки, я вважаю, що рано чи пізно ми обов'язково до цього прийдемо. Та для цього потрібна окрема ліцензія. Якщо журнал буде успішним, то через рік-півтора однозначно постане мова про запуск сайту і версії для iPad і iPhone.
- Якою ви бачите роль соціальних мереж у просуванні журналу? У вас є сторінка на Facebook, яка активно набирає популярність. Хто її наповнює? Які ще соціальні мережі плануєте охопити?
Д. Г.: Наповненням сторінки у Facebook займаюся я. Поки що ми не плануємо виходити у «Вконтакте», Twitter чи ще кудись, тому що вважаємо, що наша цільова аудиторія значною мірою зосереджена саме у Facebook. Це молоді або трохи старші люди, які мають свою думку, певні цінності. А по-друге, просто не вистачає часу на всі соцмережі. Навіть у Facebook потрібно не лише закинути матеріали, а й відстежувати потім реакцію читачів, які люблять, коли на них зважають. Нашій сторінці менше двох місяців, і вже є 3 тисячі читачів.
Думаю, що ці люди потенційно хочуть передплатити журнал, і це підтверджується зливою коментарів, повідомлень, листів на пошту - як передплатити за кордоном, де купити. Ми знаємо, що не завжди «лайки» або інша активність у соцмережах перетворюється на реальні дії, але сподіваємося, що значна частина цих людей стануть нашими постійними читачами.
- До речі, про передплату за кордоном. Хіба є така можливість?
Д. Г.: Такої можливості, на жаль, немає. Надзвичайно дорого з України пересилати журнали за кордон, тому наш відділ дистрибуції не вірить, що це матиме попит, і цим не займається. Поки що єдиний шлях для читачів за кордоном - попросити родичів, щоб вони купували тут журнал і час від часу його пересилали або передавали через когось.
- Що саме ви плануєте викладати у Facebook, крім поточних повідомлень про можливості передплати, анонсування нових номерів та циклу про історію Національного географічного товариства? Чи будуть уривки статей із журналу, якісь фотографії?
Д. Г.: Ми будемо розміщувати деякі анонси. Досить короткі, але які будуть зацікавлювати читачів. По-друге, ми вже почали викладати в соцмережу фото. У нас є конкурс «Твій кадр»: кожен аматор або професіонал може прислати фото, і ми його можемо опублікувати в журналі. Щономера ми будемо публікувати два фото: одне - вибір редакції, друге - вибір читачів. Власне, ми будемо питати людей на нашій сторінці у Facebook і підраховувати лайки. Фото, яке набере найбільшу кількість лайків за відведений на це час, буде опубліковано в наступному номері журналу.
Фото - Любов Столяр
