Минув жовтень, а обіцяне «Інтером» політичне ток-шоу Миколи Вересня «Вересень-жовтень» так і не вийшло в ефір. Тим часом пішли чутки про появу проектів ведучого на «1+1». Зрештою, з'явилися афіші спектаклів «Павлік Морозов» і «Сни Василіси Єгоровни», де він зайнятий як актор... Я зателефонувала Миколі з'ясувати, що і як. «По-перше, я кинув палити, по-друге - приходь розповім усі новини в деталях», - відповів він.
Микола запросив на репетицію вистави, після якої метри - Микола Вересень, автор п'єс Лесь Подерв'янський, режисер спектаклів Андрій Крітенко разом із автором ТК пішли до ресторану, де й відбулася розмова.
Про те, чому не склалося з «Інтером», про новий проект для «1+1», викладання в університеті Михайла Поплавського, акторство Миколи Вересня, «заніматєльноє жлобознавство» і про те, чому президент Вересень кращий за президента Януковича, - читайте в інтерв'ю Миколи Вересня, Леся Подерв'янського та Андрія Крітенка.
Микола Вересень: «Я через 10 років погодився працювати в Поплавського»
- Миколо, весь серпень на «Інтері» йшла реклама ток-шоу «Вересень-жовтень». Уже й жовтень пройшов, де ж проект, що сталося?
- Уже й жовтень пройшов, і вересень скінчився. Ні, не так. Жовтень пройшов, а Вересень - вічний, але шоу нема і не буде.
- Це якось пов'язано з черговою зміною керівництва «Інтера»?
- Не думаю. Ідея шоу була узгоджена з інвестором.
- Тобто це було геть вирішене питання?
- Так. Я більше скажу - навіть студія була вже побудована. Важливим чинником, чому я хотів робити це шоу на «Інтері», було те, що мала бути моя стара команда. Режисером був би (Андрій) Дончик, одним із продюсерів планувався Женя Дяченко, оператори - Іванов, Гуєвський. Тобто люди, з якими ми робили українське телебачення, вибачайте за зухвалість. Тому я сказав окей, ми домовились про все, включаючи гонорари, і вдарили по руках.
- І де ж спіткнулися?
- Не знаю. Ми були в стані готовності односекундної.
- Тобто були вже й сценарії прописані?
- Все було. Команди, виконавці, продюсер...
- І призначена дата і час першого ефіру, гості?
- Все-все-все. Окрім гостей. І тут я не можу коментувати дуже активно, тому що, згідно з домовленістю, я не втручаюсь у політику «Інтера», а вони не втручаються в мою політику. Тобто вони погодилися, що все ж таки це - моя програма, а я не люблю, коли мені хтось розповідає, як її робити. Але пропозицій на той момент у мене було дві.
- Яка друга? Аналогічна? Від кого?
- Зовсім інша. Абсолютно неполітична програма. Пропозиція була від «1+1». Я надав перевагу «Інтеру», тому що вони просто фізично першими запропонували конкретику. В Україні ситуація полягає в тому, що на телебаченні дуже рідко робляться конкретні пропозиції. А я - професіонал, ти мені просто скажи, що ти хочеш, а я відповім - так чи ні. Мені дуже подобався (Олександр) Роднянський, який дуже чітко сказав: «Давай, післязавтра починаємо працювати», чи на 5-му каналі (Владислав) Лясовський, який сказав так само. Всі, хто робив такі конкретні пропозиції, отримували згоду. А в цьому випадку я кажу «Інтеру»: «Так», а «Плюсам»: «Ні», і потрапляю в ідіотську україно-радянську ситуацію - не отримую ніяких результатів від «Інтера» і втрачаю «Плюси».
- Тобто проект якось тихо помер? Чи у вас була певна дата? Чи вони мали передзвонити тобі? Чи яким чином це сталося?
- Вони мали мені бодай щось сказати, а минув тиждень, два, три, чотири, п'ять... Я подзвонив - сказали, що все в силі, але знов нічого не відбулося.... А «Плюси» ж у цей час продовжують свої пропозиції. І в той момент, коли я, зрозумівши, що на «Інтері» нічого не виходить, погоджуюсь із «Плюсами», «Інтер» прокидається і каже: «Давайте підпишемо контракт», але я вже поговорив на той момент із Сашею Ткаченком і кажу: «Нє, хлопці, я вже півтора місяці чекав і не дочекався ніяких результатів. Тепер усе закінчилося».
- А коли це було?
- У жовтні. От буквально кінець першої декади.
- Який сенс уже підписувати контракт, якщо програма називалася «Вересень-жовтень», а півжовтня минуло?
- Я не хочу нікого критикувати. Чесно. Що в них там сталося - я не знаю.
На «Плюсах» я вже маю продюсера, який каже, коли і як починаємо працювати і коли виходимо.
- Коли?
- Вони кажуть - у листопаді, а я кажу, що в листопаді ми не вийдемо - не встигнемо. Мене завжди дивує, що багато людей зі мною розмовляє так, ніби я нічого не розумію в телебаченні. Користуючись нагодою, я хочу офіційно оголосити всім: «Пані і панове, я розуміюся на телебаченні!».
- Контракт підписали?
- Для мене підписати контракт - це таке. Для мене такий контракт є усним. От ти щойно бачила репетицію, і можу сказати, що ніяких контрактів ні я з Подею (Лесь Подерв'янський. - ТК), ані він зі мною не підписував. Тому що коли ми домовились, то це означає, що це робиться. І от після того, як ми нібито домовились із «Плюсами», - не повіриш - запала тиша. Два тижні від «Плюсів» не було жодного звуку.
- Можливо, в них зараз на період виборів забагато клопоту.
- Так. Сьогодні вже дзвонили. Але ж треба розуміти, що я теж жива людина і в мене три роботи. І сподіваюся на четверту. Це не так мало.
- Які саме?
- От зараз я граю в спектаклі - ми відновлюємо спектаклі й гастролі. Так що треба їхати і в Рівне, і в Луцьк, і у Львів. Я також працюю на радію і викладаю в університеті - я через 10 років погодився працювати у Поплавського. І скажу тобі, що це фантастична робота. Може, мені пощастило, але в мене група - я ж майстер курсу - але які ж діти!
- Велика група?
- 19 людей. Розумні! Кмітливі!
- А що за спеціальність?
- А я не знаю.
- Ну, привіт, як ти не знаєш? Ти ж майстер курсу, то маєш вчити майстерності, майстер-класи проводити.
- Майстер-клас чому гарно вести? Тому що нічого не треба - ти ж майстер, і що б ти не сказав - усе чудово!
- Я ж напишу, Миколо, що ти не знаєш, якої спеціальності набувають твої студенти :)
- Я не знаю, що там офіційно написано, але я їх вчу журналістики й телевізійного презентерства. Коли вони вживають слово «диктор», я їх виганяю з класу. Але офіційно виявляться, що якісь ГОСТи ще радянські діють досі.
- Там, мабуть, є диктор, коментатор і ведучий. Презентера там немає точно.
- Я навіть у Поплавського питав, але він каже, що нічого не поробиш, бо згідно з ГОСТами є диктор. А на Заході такого немає.
- А четверта робота яка?
- Щодо четвертої роботи я таки сподіваюся, що буде телебачення. Тобто в мене є чим займатись. Я тут з'ясував, що в мене попереду можливі ще й судові розгляди на предмет програми «Без табу». Бо «1+1» вирішив назвати мою програму «Без табу», як колись називалась одна з моїх програм. З'ясувалося, що це зробити неможливо, бо ведуча на ім'я Оля Герасим'юк зареєструвала цю назву на себе. Юристи мені сказали, що це крадіжка. Я пам'ятаю, як Роднянський, Дончик, я, Свєта Пиркало і десятки людей на «1+1» придумували цю програму і її назву. Потім, коли все було зроблено і вийшли перші програми, стало зрозуміло, що фізично неможливо виробляти таку програму одній команді раз на тиждень, і тільки тоді з'явилася Ольга Герасим'юк.
Микола Вересень: «Телебачення нема - є Зеленський»
- Новий проект на «Плюсах» - це теж має бути ток-шоу?
- Поки що не можу зрозуміти, бо мені сказали, що канал тепер продюсерський і проект теж продюсерський.
- А хто продюсер?
- Я не скажу поки що.
- Але ж я, мабуть, здогадуюся? :)
- Ти можеш здогадуватись, але поки що я офіційно не скажу.
- Миколо, а що таке продюсерський проект?
- Не знаю. Але я рекомендую всім продюсерам брати до уваги мої слова. Це корисно. Поганого я нікому не пораджу. От у тебе ж корона не падає, коли ти мені дзвониш і радишся.
- Може, я просто трохи старша, можливо, раніше падала і в мене. А ти комусь дзвониш і радишся? У тебе корона не падає?
- Я можу.
- Хто ці люди, окрім присутнього тут Подерв'янського?
- Я Дончику дзвонив, тобі часом дзвоню, багато кому... Тобто людям, які - я точно розумію - знаються краще за мене на якійсь галузі, я завжди подзвоню. Я думав, можливо, я неправильно роблю, але от Боря Нємцов мені якось сказав, що це абсолютно правильно. Він мені розповідав, що радився і з Єльциним, і з прибиральницею. Зараз, коли я зайнятий у п'єсі, раджуся з Подею і з Кротом (Андрій Крітенко, режисер. - ТК). Що стосується політики - можу подзвонити Юлі Лимар, наприклад, а колись дзвонив Юлі Мостовій. А щодо телебачення - ми можемо зробити проект тільки всі разом. От ти щойно бачила, як ми працювали на репетиції - це ідеальний варіант - усі беруть участь.
- Це театр. А в телебаченні, на твою думку, хто головний - режисер, продюсер ведучий, сценарист?
- Я думаю, що ведучий, бо його ризики найбільші.
- А чому ти раптом вважаєш, що у ведучого найбільші ризики? Не він відповідає за рейтинги перед інвестором і гроші не він вкладає.
- Тому що те, що він придурок, скаже вся країна - він у кадрі. Для мене це очевидно. Його помилки бачать негайно всі. А про тих, хто за лаштунками, слова ніхто не скаже. Тим паче, що раніше титри йшли поволі, а тепер воно все миттєво біжить, і не встигаєш прочитати і зрозуміти, хто просрав програму.
- Ти обрав «Інтер», тому що політичні проекти тобі ближчі, ти скучаєш за політикою? Чи вважаєш, що політика це те, що нині цікавить людей найбільше?
- Мені дуже хотілося рік тому, коли я відчував, що починається щось... Я не буду казати вголос, але ті, хто в темі, зрозуміють. Я вперше в житті, відчуваючи, що криза все одно буде, подзвонив у деякі альтернативні ЗМІ і запропонував послуги. Більш того, я мав дві-три зустрічі і зрозумів, що монополізм в Україні не лише політичний, він і опозиційний теж. Тобто не кожен має право бути опозиціонером. Там теж є свої градації.
- Квота якась?
- Певне. І мені не те що відмовили. Просто потім не було дзвінків. Я подумав, що я можу принести користь, я великий фахівець у питаннях користі. А потім мені сказали: «Миколо, ти що - ідіот? Ти ж такий яскравий, що затьмариш багатьох людей, тому тебе просто туди ніхто не пустить».
- Шоу на «Інтері» планувалося під вибори, тобто після виборів воно мало припинити існування. Навіщо тоді вони пропонували тобі підписати контракт у жовтні, коли вже зрозуміло було, що шоу не буде? Предмет контракту?
- Історія полягала в тому, що мені сказали: «Якщо ми один одному сподобаємося, то будемо продовжувати в інших проектах».
- А що значить «якщо сподобаємося»? Там є люди, які тебе ніколи не бачили за 20 років твоєї роботи на телебаченні?
- Про українське телебачення свідчить наступна красива історія. Наскільки я розумію, великі канали шалено б'ються за «95-й квартал».
- Чому?
- Я не знаю. Тепер вони перейшли на «Плюси», до того були на «Інтері». А я питаю - а де ж телебачення? Телебачення нема - є Зеленський. Чекайте, Зеленський - це КВН. А де люди, яких ви виховали? Що, успіх телебачення залежить від наявності чи відсутності на ньому «95-го кварталу»?
- Можливо, це питання смаків аудиторії. Ну, ми ж уже говорили неодноразово, що інтелектуальна аудиторія пішла з телебачення. От спитайте у Леся, чи він дивиться телевізор.
- Він не дивиться.
Лесь Подерв'янський: Я дивлюся.
- Що саме? Новини? «95-й квартал»?
Лесь Подерв'янський: Мені байдуже. У мене немає жодного упередження щодо телебачення. Я можу дивитися кіно, хісторі, про звірів щось таке.
Микола Вересень: Тобто, він не дивиться українське телебачення. Він дивиться Discovery або Viasat.
Андрій Крітенко: А я дивлюся ТВі. Оскільки я вже 20 років живу в Штутгарті, то я дивлюся ТВі в інтернеті, але не всі програми. Ті, на яких вони заробляють, я не дивлюсь, а дивлюся переважно ті, за які їх хочуть закрити.
Андрій Крітенко з Миколою Вереснем
- Чому так складається, що українське ТБ останнім часом не витримує критики?
Микола Вересень: Головна причина - телебачення в Україні ні для кого не є профільним активом. Олігархи накупили каналів. А займаються заводами. А каналами займаються часом ті, хто під руку підвернувся.
Микола Вересень: «На теренах пострадянських було два з половиною - три продюсери»
- Отже, Миколо, на «Плюсах» ми все-таки побачимо продюсерський проект?
- Я сподіваюся. Мені самому дуже цікаво - я хочу зрозуміти - що таке «продюсерський».
- А ти не розумієш?
- Поки що ні.
- Тобто що таке «авторський» - розумієш?
- Да.
- ... що таке «режисерський» - теж?
- Так чи інакше - да. Я розумію, хто відіграє головну роль і що він робить.
- І чим авторський від режисерського відрізняється, якщо там є ведучий?
- Чекай, будь-який правильний продюсер - це дуже скромна людина, що сидить дуже далеко ззаду. Який бере важливі, цікаві суспільству обставини і просто їх підкреслює. Тобто, наприклад, Епштайн, котрий зробив The Beatles. Продюсери скажуть - це він їх зробив, а автори скажуть - ні, це вони себе зробили. І ті, й інші мають рацію. Він почув, що це дуже круті хлопці, але ж він їм не казав, як співати чи грати. Тому правильний продюсер не розповідатиме мені, як вести програму, він бачитиме, що за людина і в яку програму її поставити можна, щоб вона заграла.
- Де ж таких продюсерів узяти?
- У Голлівуді. Насправді, для мене були очевидними дві речі. Зараз Подерв'янський на мене кричатиме, але я скажу. На теренах пострадянських було два з половиною - три продюсери. Роднянський, досі залишаються Ернст і Тодоровский із РТР - він якось примудрився вставити кіно.
- Тобто у нас окрім Роднянського нема нікого?
- Я так не сказав. Я сказав - Роднянський. Крапка. Більш нічого не казатиму, бо мені рано чи пізно доведеться з ними працювати, адже рано чи пізно вони збагнуть, що я найкращий. Українські телевізійники дивляться все ще на Схід, а треба - на Захід, хоча кажуть, що хочуть у Європу.
- А якщо вони туди не хочуть? Навіщо їм у Європу, що там робити?
Микола Вересень: Вони саме хочуть, але хочуть європейські вершки. Всі хочуть такі дороги, такі квартири, такі зарплати, таку їжу, такий відпочинок, але при цьому працювати як при совку - перекури-чаєпітіє-перекури-чаєпітіє.
Лесь Подерв'янський: Оце те, чого в нас у театрі немає. Що таке київські театри - вони всі отримують величезну зарплатню і нічого не роблять. Вони роблять одну виставу на рік і отримують півтори тисячі євро. А ми робимо виставу за 19 днів.
- Якщо плануються гастролі і ти сподіваєшся на проект на «Плюсах», як плануєш це поєднувати?
Микола Вересень: Ти собі не уявляєш, як я собою пишаюсь. Я за роки роботи навчився поєднувати багато різних праць, так що мені це не важко. Але це питання не до мене, а до продюсера.
- Тобто це не прямі ефіри будуть?
Микола Вересень: Не прямі. Але я не по всіх гастрольних містах поїду, хоча продюсер театру мені пропонує зарплатню майже як на телебаченні. Але оскільки я дав слово «Плюсам», я його дотримаю.
- Користуючись нагодою, хочу спитати в Леся, наскільки Микола передає той образ і той настрій, які ти відчував, коли писав п'єсу?
Лесь Подерв'янський: Я ж не просто автор. Тому що автор, як правило, до театру не має жодного стосунку. Я розумію, що таке театр, бо я займався сценографією, і розумію, що таке режисура. При тому, що текст п'єси і те, що ми бачимо на виході - це зовсім різні речі. І те, що написав автор, часом можна просто засунути десь у дупу.
- І ти спокійно до цього ставишся?
Лесь Подерв'янський: Абсолютно. Я добре це розумію, і коли ми працюємо, я якісь речі прибираю, якісь дописую. Але це не головне.
- Режисер про це просить чи ти сам відчуваєш?
Лесь Подерв'янський: Коли як. Часом не вистачає динаміки, а часом треба скоротити щось. В мене ж тут специфічна роль, бо, зазвичай, драматург чіпляється за свої слова і своє бачення, а я, насправді, ще й театральний художник, і співавтор режисера по драматургії, і ми все це ліпимо разом, тому я чітко розумію, що текст - це лише відправна точка. Насправді, Микола - чудовий, але коли буде хтось інший, який дасть іншу трактовку - це теж дуже непогано. Тому що нема нічого кращого чи гіршого. Як казав наш кумир Мао Цзедун: «Хай розквітає 100 квітів». Для мене нема «добре» чи «погано», для мене є «різне».
- Тобто глядач у різних містах у різні дні може побачити різні спектаклі, залежно від того, хто з акторів сьогодні зайнятий, і від його настрою?
Лесь Подерв'янський: Так, у нас є дублер. І він дає іншу трактовку. Вона не гірша і не краща - вона інша. Я проти цього детермінізму, що потрібно щось вибудовувати в оцінці «добре-погано», один відносно іншого. Червоне не краще за зелене, але й не гірше.
Микола Вересень: Ну, він мене похвалив?
- Та ні, він наче себе похвалив. Чого б йому тебе хвалити?
Микола Вересень: От і добре. Він, коли робить спектаклі, завжди стає зазнайкою, і всі мусять казати, який він величний.
Лесь Подерв'янський: Та нє - я люблю своїх друзів. Я не дружу з покидьками. Вважаю, що мушу пишатися друзями. Я завжди люблю хизонути своїми друзями, це певним чином відбиває позитивну тінь і на мне, бо може я ще кращий. А вони у свою чергу щось про мне скажуть. Дружба вона така - це ж альтруїзм.
Андрій Крітенко: Я, до речі, прилітаю в Україну за критикою від своїх друзів. Вони мене критикують і вставляють мені нові мізки. Хоча я цю країну ненавиджу.
- За що?
Андрій Крітенко: А за все.
Лесь Подерв'янський: «Коли б Яник був завгаром, я б із ним бухнув»
Лесь Подерв'янський: Нещодавно я зробив два великих українських відкриття стосовно гламуру і стосовно Маркса. І вони пов'язані, до речі. Ми вивчаємо жлобів із Миколою.
Микола Вересень: Так, у нас таке «заніматєльноє жлобознавство».
Лесь Подерв'янський: Я зрозумів, чому жлоби полюбляють гламур. Це настільки очевидно. Це фізичний закон, як Ломоносова-Лавуазьє. Жлоб, по суті, - корявий, а гламур - гладенький. Коряве тягнеться до гладенького по природі своїй, як інь до янь, холодне до теплого, мокре до сухого. Це закон. Тут нічого не поробиш. Чим корявіша країна, тим більше в ній гламуру, бо гламур - гладенький, лакований. У Парижі жоден мудак не купуватиме собі сумочку Louis Vuitton за 2 тисячі євро, бо Франція - гладенька країна, тому вона експортує гламур у коряві країни. Адже гладеньке на гладенькому з'їжджає, гладеньке чіпляється лише за коряве.
Стосовно Карла Маркса. Ми всі вивчали про боротьбу класів. А що таке класи у світі - це бідні й багаті. Бідні не люблять багатих - звідси боротьба. Але тут це накрилося мідним тазом. Тому що жлоби, насправді, - це клас, де багаті й бідні не мають жодного значення, бо бідний жлоб і багатий жлоб - все одно жлоби. Тому класова близькість бідного жлоба ближча багатому жлобу, а не бідному інтелігенту. Тому бідний жлоб завжди голосуватиме за багатого жлоба, а не за бідного інтелігента. Тобто бідний жлоб і багатий жлоб - це один клас, і Маркс пролітає.
Микола Вересень з Лесем Подерв'янським
- А оцей феномен жлобства як класу в чому?
Лесь Подерв'янський: Для мне жлоб - це, насамперед, людина, яка знаходиться не на своєму місці. Пояснюю. Микола знає, в мене є хатинка на хуторі в Полтавській області, і там мене оточують пречудові мої друзі. Вони абсолютно прекрасні. Але якщо уявити собі, що вони раптом стануть начальниками, я перестану з ними дружити, бо вони стануть гнусними падлюками. Оце і є феномен жлобства. Бо коли селянина пересувають із його звичного місця на інше, де він геть некомпетентний, він стає жлобом - гнусним, агресивним, страшним гадом.
- Як у «Собачому серці» - «славний же був песик»?
Микола Вересень: Так.
Лесь Подерв'янський: Я точно знаю, що коли б Яник був завгаром, я б із ним бухнув і ми обидва відчули б задоволення від спілкування.
Микола Вересень: Я певен, що він був би потрясний завгар і всі машини були б у нього чисті, відремонтовані і порядок би був.
Лесь Подерв'янський: І як тільки цього персонажа ставлять в інше місце, він стає смішним, неконтрольованим і абсолютним жлобом. Не можна людей пересувати з однієї касти в іншу.
- Тобто це питання некомпетентності чи внутрішнього стану?
Лесь Подерв'янський: Це питання того, що людина однієї касти має в ній перебувати.
Микола Вересень: Тут я не погоджусь із Подею. Якби були касти, я жив би в Камброді на Луганщині і крутив би коровам хвости. Але мій батько вивчився і став академіком, а я став Миколою Вереснем. Америка не стала б Америкою, якби були касти, а була б Індією. І якщо мене завтра спитають, чи хочу я бути президентом, я погоджуся, щоб президентом не був Янукович. Бо певен, що бути кращим президентом, ніж він - дуже легко.
- Хочеш бути президентом, Микола?
- Я хочу бути президентом. Я вважаю, що проблема Януковича не в тому, що він хороший чи поганий - він мало того, що не вміє книжки читати, він реально не розуміє, навіщо їх узагалі читати. Коли я був молодий, вважалося, що є розумні і дурні, так от до розумних прираховували й тих, хто визнав, що вони дурні. Коли я бачу сьогоднішній уряд, я твердо розумію, що 99% - це люди, які не читали книжок. Чому 99%, бо там є Герман, яка, я точно пам'ятаю, читала.
Я певен, що рано чи пізно ця лафа, в якій перебуває ПР, скінчиться, бо питання там в нечесності й несправедливості.
- А хто ж чесний, Миколо? Я, наприклад, нікому не вірю.
- Чекай, якщо ми візьмемо Кравчука, Кучму, Ющенка і Януковича, то за наявності ручки і великого листка паперу я можу тобі довести, хто з них найбільш нечесний.
- Хто?
- Янукович, певна річ.
- А хто найбільш чесний?
- Звісно, Кравчук. Послати генерального секретаря ЦК КПРС дуже непросто.
- До того ж акуратно так. Тобто він найрозумніший? Але ж ми говоримо про чесніть.
- Перемогти комунізм - найчесніша позиція у світі. Навіть якщо ти тричі комуніст, але коли ти перемагаєш найбільшого ворога - ти найбільш чесний.
- А Лесь як вважає?
Лесь Подерв'янський: Я вважаю, що найчесніший із них Ющенко. Просто що з геніального економіста і фінансиста вийшов кепський президент. Це означає, що не можна змінювати професії так різко. Бо професія президента ось у чому - треба бути хорошим кадровиком, добре розбиратися в людях. Насправді я не певен, що Рейган був хорошим економістом, але в нього була хороша команда. Потрібно набрати фахівців, які розуміються у своїй галузі, тоді все починає працювати.
- Чи є в нас такі люди, хто міг би бути президентом?
Микола Вересень: У політиці - ні.
Лесь Подерв'янський: Президент не має розбиратися у всьому, насправді, таких людей в історії мало. Головне - розбиратися в людях і розставити всіх по місцях. І все. А якщо ти розставив по місцях людей з огляду на те, хто хрестив твоїх дітей, то не факт, що в тебе щось вийде. Ющенко хотів як краще, він чудовий економіст, його визнали найкращим банкіром, він був найкращим прем'єром - про це забули, але він витяг економіку країни, чого ж Кучма його й запросив. А от коли він став президентом, він облажався, бо роль інакша.
Микола Вересень: Лех Валенса - ремонтник електрокарів. Але коли він став президентом, запитав: «А хто мені може зробити Швецію із цієї країни? Я хочу щось середнє між Швецією й Німеччиною». Йому відповіли: «Бальцерович». І Бальцерович із Мазовецьким це все й зробили. Тому президент не мусить розбиратись геть у всьому. Він мусить розуміти перспективу, що потрібно створити і хто це може втілити. І ти знайдеш у цій країні тих людей, які можуть це зробити.
Країна взагалі золота, і я ненавиджу тих, хто тихо чи голосно критикує народ. Золоті люди оточують мене, моїх друзів, у мене золоті студенти. Все в країні чудово, окрім влади. І тут проблема, що українці ніколи історично не обирали своєї влади. Українську владу обирали в Москві, Варшаві, Відні, Бухаресті й ніколи в Києві. Але українці хороші учні. Це я кажу як викладач.
Фото автора
