7 листопада 2008 року на п’ятому каналі відбулися дебати між паном Вадимом Карасьовим та Євгеном Жеребецьким з приводу Указу Президента України № 997/2008 від 4 листопада 2008 року, в якому йдеться про деякі заходи щодо забезпечення скорочення видатків Державного бюджету України на отримання органів управління.

 

Серед установ, які начебто є органами управління, фігурував і Національний інститут проблем міжнародної безпеки. Те що Інститут жодною мірою не причетний до адміністративних структур це факт. Він з самого початку свого існування створювався як структура для забезпечення діяльності Президента та Ради національної безпеки і оборони України інформаційно-аналітичними матеріалами з проблем національної безпеки. (див.www.niisp.gov.ua).

 

Під час дискусії «політолог» пан Карасьов висловив думку з приводу того, що подібні структури є недолугими, громіздкими, не оперативними та малоефективними, і що в ринкових умовах державі слід спиратися на незалежні центри на кшталт того, який він очолює. Більш того, як я зрозумів із слів пана Карасьова, в них можуть ефективно працювати студенти, які постійно стоять в черзі для прийняття на роботу в його центр.

 

Хочу Вам нагадати, шановний, що не тільки студентів, про яких ви говорили, але й кандидатів та докторів наук 3 - 5 років готують професіонали вищої кваліфікації, які поки що працюють в Національному інституті проблем міжнародної безпеки. У них не буде проблем з працевлаштуванням, проте вже ніколи фахівці такого рівня не зберуться під одним дахом і не зможуть комплексно досліджувати проблеми міжнародної безпеки – але це вже «головний біль» тих, хто визначив у якості «баласту» державного бюджету інтелектуальний потенціал держави.

 

Мені зрозуміле Ваше ставлення, пане Карасьов до науковців, яке ви так зверхньо висловили під час ефіру, бо Ви самі так і не спромоглися підготувати і захистити більш-менш прийнятний варіант дисертації, хоча і працювали в філії Національного інституту стратегічних досліджень. Я вбачаю у Вашій позиції брутальну образу на тих, хто «недооцінив» Ваші можливості.

 

Не викликає сумнівів те, що державі доцільно використовувати потенціал незалежних аналітичних центрів, які протягом певний час займалися дослідженнями окремих питань національної безпеки.

 

У мене особисто не викликає ніяких сумнівів професіоналізм людей, які працювали і працюють в центрі імені Разумкова, Центрі міжнародних та стратегічних досліджень, Інституті трансформації суспільства, Центрі близькосхідних досліджень, Центрі миру конверсії та зовнішньої політики, Центрі прикладних політичних досліджень «Пента», аналітичному центрі «Стратагема», Центрі «НОМОС», Центрі соціальних досліджень «Софія», лізі Україна-НАТО, фонді «Демократичні ініціативи», тощо. Проте у цих структурах працюють люди, які мають значний науковий і практичний досвід, не один рік досліджували питання, і їх прізвища можна побачити під конкретними публікаціями. В беруть участь у розробці державних програм, концепцій та стратегій і можуть фахово готувати пропозиції для держави.

 

Це не рівень студента і не формат чергового телешоу, де учасник не несе жодної відповідальності за так звані «прогнози», які він оприлюднює. В Америці також існує велика кількість аналітичних структур, проте з результатами їх роботи можна ознайомитись в публікаціях і на сайтах, а фінансування вони отримують як з державного бюджету, так і з приватних фондів.

 

Скажіть, будь ласка, за рахунок яких коштів існує Ваш центр і де можна ознайомитись з кінцевим продуктом, який виникає внаслідок використання певних коштів?

 

Не бійтесь, шановний - моє запитання не пов’язане із спробою записатись у чергу студентів, які претендують на місце у Вашому центрі, але мені було б цікаво почути про кількість працюючих у Вашій структурі.

 

Що стосується Вашої аналітичної діяльності, то вона відбувається або занадто закрито – і громадськість не може оцінити Ваші зусилля, або занадто популістські, що не можна кваліфікувати інакше як «учасник політичного шоу», який бігає по всіх каналам телебачення з метою підтримки особистого рейтингу.

 

Мені особисто, так само як і іншим працівникам нашого інституту, неодноразово пропонували брати участь у подібного роду заходах, проте наукова етика і вимоги, які накладалися посадою, обмежували нашу участь в інформаційному просторі.

 

Хочу Вас порадувати: після звільнення я беру на себе відповідальність створити для Вас і ваших студентів конкуренцію у питаннях що стосуються проблем національної безпеки, безумовно обмежуючи свої можливості тією сферою у якій я є професіоналом. Тим паче, що я не знаю фахівця на прізвище «Карасьов» у питаннях економічної, політичної, демографічної, транзитної або воєнної безпеки. Якщо я помиляюсь, то буду Вам дуже вдячний, пане Карасьов за підказку, де я можу ознайомитись з Вашими публікаціями з цих питань.

 

З повагою (це офіційно, що ніяк не відповідає моєму особистому ставленню до Вас),