detector.media
Петро Бурковський
для «Детектора медіа»
21.08.2023 09:00
Як латають Росію після пригожинського заколоту. Огляд російського медіапростору за липень 2023. Частина 2
Як латають Росію після пригожинського заколоту. Огляд російського медіапростору за липень 2023. Частина 2
Кремль використовував західні джерела та пряму мову Путіна для заперечення успіхів України на фронті, вішав росіянам локшину на вуха про успішність саміту «Росія — Африка», ковтав приниження Ердогана й Міжнародного олімпійського комітету, брехав про підготовку нової хвилі мобілізації. А тим часом у регіонах почастішали випадки диверсій, спрямованих проти режиму.

Частину 1 читайте тут.

Отже, весь липень кремлівська пропагандистська машина мусила працювати в антикризовому режимі, щоби переписати пригожинську «окопну правду» про провальність війни. Разом із тим російській владі доводилося займатися інформаційним супроводом важливих міжнародних подій і тем, які потенційно могли збентежити суспільство.

Зокрема, до таких подій можна віднести саміт НАТО, припинення зернової угоди та саміт «Росія — Африка». А до чутливих тем — можливу нову хвилю мобілізації в Росії, загрозу ядерної війни, бойкот російських спортовців на міжнародних змаганнях і постачання Україні сучасних американських винищувачів.

Проте центральною темою липня для російських пропагандистів залишався український контрнаступ. Путін особисто говорить про це п’ять разів між 16 і 30 липня.

З метою заперечення успіхів України використовувалися різноманітні засоби.

Зокрема, на мою думку, в цей період одним із найдієвіших інструментів російської пропаганди стає вибіркове цитування західних джерел.

Американські та європейські медіа продовжують писати про війну в Україні відсторонено. Це дає росіянам можливість обирати лише ті факти й аргументи, які свідчать не на користь України. В результаті російський глядач чи читач бачить, як навіть «ворожі голоси» начебто підспівують наративам Кремля.

Недаремно напередодні та після важливих заяв Путіна про «поразку українських військ» інтенсивно цитуються саме західні медіа. Зазначимо також, що частина таких матеріалів навмисне готується симпатиками Путіна та публікується на правах «точки зору». Ще частина меседжів озвучується популярними «корисними ідіотами» на кшталт Ілона Маска.

Показово, що тему українських втрат і «поразки» доручили першим озвучити Сергію Шойгу. Всі наступні повідомлення були покликані підсилити й обґрунтувати заяви міністра оборони. Таким чином відбувалася поступова інформаційна реабілітація Шойгу після репутаційної шкоди, завданої заколотом Пригожина.

Цей невичерпний перелік підготовлених «новин» за відсутності альтернативних джерел інформації має переконливий вигляд. За допомогою суміші офіційних повідомлень та посилань на незалежні західні медіа російським пропагандистам неважко просувати головний кремлівський меседж про те, що «СВО» йде за планом.

НАТО й Україна

Кремль після поразки під Києвом намагається переконати росіян у тому, що на боці України воює «все НАТО». Водночас активно поширюється і коментується теза про те, що «Захід поступиться Україною заради відносин / миру з Росією».

Проте схоже, що Вільнюський саміт нічого особливо не змінив. Кремль тримається тієї самої лінії: ультрапутіністам продовжують розповідати, що час вирішальної битви із Заходом наближається, а боязких заспокоюють тим, що «НАТО розвалиться» й «Україну здадуть». А більшість просто заколисують тезою про те, що повертаються часи холодної війни, ніби натякаючи на «стабільність» і «велич» СРСР під час протистояння, зокрема на здатність показувати «кузькіну мать» усьому світу. Щоправда, цього разу Пєскову дозволили погрожувати тільки Європі.

Саміт Росія — Африка

Російська пропаганда розв’язувала кілька не дуже узгоджених між собою завдань напередодні та під час саміту з лідерами африканських країн.

Найголовніше завдання — показати Путіна лідером, який користується міжнародним авторитетом, і Росію як країну, яку інші хочуть бачити близькою партнеркою і союзницею. Дійшли до того, що фактично виголосили мету спільно з Китаєм керувати Африкою. Зважаючи на критичне ставлення до КНР на континенті, це могло прозвучати не дуже привабливо для гостей.

Водночас росіяни мусили реагувати на закиди щодо війни та припинення зернової угоди. Взагалі, ці теми замовчувалися або подавалися винятково в контексті засудження США й України.

Проте деякі меседжі були взагалі невдалими: розраховані на внутрішню авдиторію, вони могли звучати для африканців як самовикриття Росії у злочинах і прагненні влаштувати чергову продовольчу кризу. Наприклад, Пєсков узагалі погрожував припинити будь-які альтернативні поставки зерна з України, що зовсім не відповідало інтересам африканських країн. 

Дипломатичний казус трапився після заяви Путіна про надання безплатного збіжжя деяким африканським країнам. До їх переліку потрапили воєнні хунти Малі та Буркіна-Фасо, які визнають не всі держави Африканського союзу. Додаткове збентеження викликали й заяви Пригожина, який привітав новий військовий переворот у Нігері, засуджений більшістю африканських країн. Проте про всі ці проколи російська авдиторія, звісно, не дізналася. Що ж, дуже скоро кремлівським пропагандистам доведеться пояснювати, чому і з Африкою в Росії теж не склалися відносини.

Зрештою, найбільш показовим свідченням провалу африканської політики Путіна стала присутність керівників африканських держав на параді з нагоди дня російського флоту: три військових диктатори (Еритрея, Малі, Буркіна-Фасо), один прохач про допомогу з непевними шансами на переобрання (Конго) та другорядні політики з Танзанії, Судану, охопленого війною, та острівної диктатури Екваторіальна Гвінея.

Зернова угода та звільнення азовців

Упродовж усієї війни Кремль був змушений шукати виправдання своїм стосункам із Туреччиною, яка продавала зброю Україні та закрила протоки для проходу російського флоту в Чорне море. Ердоган залишався недоторканою фігурою для кремлівських пропагандистів.

Проте звільнення командирів гарнізону «Азовсталі» в Кремлі сприйняли як особисте приниження. В контексті пригожинського заколоту таке вже вибачити не могли. Публічні заяви були підкреслено стриманими, але в ультрапутіністських медіа починається антитурецька кампанія. Робилося все поспіхом і непослідовно. Наприклад, найбільшим «ударом» по Туреччині назвали припинення «зернової угоди», попри те, що таке рішення Путін ухвалив ще до звільнення українських командирів. Водночас прозвучав і прозорий заклик «помиритися» заради протистояння із «Заходом».

У серпні побачимо, чи матиме антитурецька кампанія схвалення згори та продовження, чи знову все загальмується заради бізнесових і торговельних інтересів путінського оточення.

Спорт уже не «мір»

Як на лихо для Кремля, липень видався багатим на несподівані приниження. Після звільнення командирів «Азовсталі» Росія дізналася, що разом із Білоруссю може взагалі не потрапити на Олімпійські ігри-2024 в Парижі.

На цьому тлі інцидент під час змагань фехтувальників у Мілані не виглядає випадковим: росіяни точно хотіли створити прецедент, згідно з яким на змагання не мали би потрапити й українські спортовці через недотримання «спортивного етикету». Проте радість дискваліфікації Ольги Харлан тривала недовго. Адже МОК запросив українську спортсменку до участі в Олімпіаді, надавши їй автоматичну ліцензію.

Росіянам довелося швидко вмикати стару пісню про «русофобію», щоб хоч якось приховати ганьбу та втрату можливості використовувати спорт для пропаганди війни.

З точки зору російського глядача, завбачливішими виявилися російські гонщики. У відповідь на вимогу професійної міжнародної федерації засудити агресію проти України, щоб отримати право на участь у змаганнях, просто заявили, що їм не дуже й треба міжнародні змагання. Проте поведінка російських спортовців іще раз засвідчила, наскільки важливою для Росії є кожна міжнародна подія, щоб заперечувати свою агресію та воєнні злочини.

Однак, як і у випадку з Туреччиною, Росія не поспішає робити рішучі кроки. Адже можливість участі в міжнародних подіях, особливо на Олімпіаді в Парижі, створює додаткові можливості для ведення дезінформаційних кампаній і провокацій проти України, підривної діяльності в Європі. Тому, дуже ймовірно, Кремль, зціпивши зуби, просто закриє цю тему й шукатиме можливості таки потрапити на Олімпіаду.

Нова мобілізація в Росії

Нагадаємо, що про потребу провести тотальну мобілізацію населення й економіки, щоб виграти війну з Україною, заявляв Євгеній Пригожин.

Тому перед пропагандистами стояло складне завдання: з одного боку, потрібно було заперечувати необхідність мобілізації, щоб не підтверджувати слова Пригожина. З іншого — ситуація на фронті вимагає додаткової інформаційної роботи для обґрунтування нової мобілізації.

3 липня думський генерал Картаполов спростовує слова Пригожина про нагальність мобілізації. Його розбирають на цитати, зокрема, регіональні медіа:

Проте в російських регіональних медіа починають з’являтися численні публікації, в яких рекламується служба в армії та важливість участі в «СВО».

На додаток, російську глибинку обробляють за допомогою відзначення річниці окупації українських міст, фейкової документалістики про війну, зокрема за участі різноматнітних ультрапутінських «селебритиз» на кшталт шпигунки-невдахи Анни Чапман.

Також тиражують «новини» про «волонтерів», які збирають і передають на фронт обладнання, плетуть маскувальні сітки, вчать дітей збирати дрони-камікадзе. Серед іншого привернула увагу публікація в «Самарській газеті», в якій поранений боєць ділиться враженням від побуту українців: «У всіх в квартирах є ванни, незалежно від статків». Виглядає просто як реклама мародерства.

Вишенькою на торті стає поширення повідомлення від 26 липня про рішення верховного суду Росії про те, що участь у «СВО» є підставою для звільнення злочинця від кримінального покарання.

Разом із ухваленням закону, який фактично відновлює в Росії рекрутчину, все це виглядає як серйозна обробка населення перед черговою хвилею «часткової мобілізації».

Привид революції чи бунту

Картина російського медіапростору буде неповною, якщо не звернути увагу на численні повідомлення про затримання людей, які висловлювали непокору режиму чи навіть чинили опір.

Географія повідомлень ФСБ показує, що війна стала справжнім джерелом появи нових радикальних опозиціонерів. Це не може не тішити нас і не лякати Кремль, який, очевидно, бачить всю картину поширення ненависті й опору режиму.

На додаток, війна в очах деяких росіян — це просто ще одна нагода заробити. Тому все частіше з’являються повідомлення про продаж військового обладнання та запчастин до військової техніки. Це теж не може не тішити: чим більше такого товару на «чорному ринку», тим менше їх лишається для російської армії.

Нагнітання фашистської істерії в країні починає працювати проти Кремля. Це засвідчують повідомлення про те, як люди потрапляли в руки шахраїв, які називалися співробітниками ФСБ чи натравлювали їх на «українських націоналістів».

Додамо до цього ще один випадок провокації підпалів з боку самих чекістів. Особливо привертає увагу непідтвердженість освб «співробітників СБУ» та провокування потенційної жертви в останній момент, коли вона вже намагалася уникнути участі в підпалах.

Фото Getty Images


detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY