27 лютого, в річницю окупації Бучі, в ютубі відбулася прем’єра проєкту «Буча: Місто незламних». Поки що вийшла лише перша 20-хвилинна серія із запланованих десяти. Наступні епізоди будуть виходити щочетверга о 20.00 на ютуб-каналі місцевого медіа TheBuchacity, яке створило цей проєкт разом з Фондом розвитку ЗМІ.
Проєкт TheBuchacity започаткований у 2015 році комунікаційником, журналістом, блогером Олександром Остапою як перше незалежне медіа міста. Зараз TheBuchacity представлений у всіх соціальних мережах і ютубі та має авдиторію в декілька десятків тисяч. Після початку повномасштабного вторгнення TheBuchacity перетворився на важливий інформаційний майданчик про ситуацію в окупованому місті. Зараз у команді медіа — дев’ятеро людей, наймолодшому Богдану Макаренку лише 14 років. На початку березня хлопець став лауреатом II ступеня національної Олімпіади Геніїв у номінації «Короткометражний фільм» (документальний) за проєкт, присвячений екологічним проблемам Бучанської громади у воєнний час.
Взагалі-то «Буча: Місто незламних» — не так документальний фільм, як інтерв’ю. Головний редактор TheBuchacity Олександр Борцов прогулюється містом із героєм серії та відвідує знакові для нього місця, зокрема дім і підвал, де той переховувався під час обстрілів. Інколи бесіда переривається архівними фото- та відеокадрами окупації з телефона героя.
Коли переглядаєш проєкт, пов’язаний із назвою міста, яке стало всесвітньо відомим символом різанини, влаштованої росіянами в Україні, морально готуєшся побачити чергове коло пекла. Українці вже знають, що кіл насправді не дев’ять, і дна взагалі немає, тому передчуття жахливе. Натомість у перших кадрах епізоду «Як рятувальник ДСНС зміг врятувати себе і кота» з’являється усміхнений чоловік, який згадує, що в підвалі був «дурдом», «хтось сидів “на ізжогє”, а хтось гигикав», а він вчасно не міг втекти, адже «здоровий тип із котом дуже схожий на диверсанта».
Жарти та Буча здаються настільки несумісними поняттями, що спершу виникає дивне відчуття нереальності цієї розмови. Але надалі настає розуміння, що герой справді постійно жартує — і це не нервове і не зневажливе, просто пожежник Олександр Кононученко так бачить світ. «Сиджу в підвалі, заходить сусід, питає: “Курити є?” Я кажу: “Ні”. А він мені у відповідь: “Царствіє тобі небесне”», — сміється герой. Тут справді можна або сміятися, або плакати. Кононученко зробив вибір на користь сміху, і творці фільму з ним згодні.
«Нам здавалося, що саме через цього героя добре показати, що Буча була місцем жаху, але не треба постійно крутитися навколо цієї теми, бо життя відновлюється, бучанці повертаються, відновлюються бізнеси. Є трагедія, і ми про неї говоримо, звичайно. Але треба рухатися далі. Олександру, здається, вдалося. Він свої історії вже відрефлексував, і тому зміг їх донести в такій формі, що навіть вставляв жарти. Це є частиною його натури», — розповів «Детектору медіа» Олександр Борцов.
Олександр Борцов
Те, що герой фільму — людина незвичайна, можна зрозуміти й за фактами його біографії. Олександр Кононученко тривалий час працював кухарем, а потім, незадовго до повномасштабного вторгнення, все кинув та втілив у життя дитячу мрію: став рятувальником.
Початок великої війни він зустрів на роботі. За декілька днів усіх працівників ДСНС закликали евакуюватися, але Олександр Кононученко не встиг. Так він опинився в окупації, був змушений ховатися вдома від російських військових або у підвалі — від обстрілів, та шукати воду і їжу. Під час першої спроби втечі герой ледь не потрапив під постріли снайпера та дивом розминувся з танками, а потім був змушений повернутися додому. Адже лише під час спроби втечі з’ясував, що навкруги всі населенні пункти окуповані й виїхати з міста шансів майже немає. Врешті-решт він утік з окупованої Бучі велосипедом разом із котом. «Велосипедист із Бучі» — це окремий символ російського терору, але цього разу історія закінчилася добре.
Олександр Кононученко повернувся на роботу на початку квітня, одразу після деокупації Бучі, та був серед перших, хто почав відновлювати місто. «Та що, срака. Все розвалено. Ще ж не встигли все прибрати. Коли дали електрику, почалися пожежі, адже старенькі будівлі горіли. Була робота», — яскраво описує життя в Бучі після звільнення міста Олександр Кононученко.
Герой першого епізоду — не виняток, а правило проєкту. Отже, і в наступних серіях ви не побачите відомих усьому світу кадрів убитих цивільних на Яблунській чи колони горілої російської техніки на Вокзальній. Фільм покликаний не лише зафіксувати для історії злочинства окупантів, а й довести, що після цих жахів життя можливе.
«Було вже багато знято різних історій, у Бучу приїжджали журналісти, зокрема Комаров, якісь іноземні медіа типу Бі-бі-сі. Буча стала таким гучним словом, а болючі історії, що повторювалися, підкріплювали цей трагізм. Ми не хотіли робити те саме. Тому вирішили поділити свої історії на дві частини. Перша — це розповідь людини про те, як вона пережила окупацію, які були страшні моменти, як евакуювалася. А другий етап — після деокупації, як людина змогла зібратися, відновити свій бізнес, як вона волонтерити почала або реалізовує своє життя в модульному містечку, якщо у неї знищили квартиру чи будинок тощо. Ми хочемо показати: була трагедія — а зараз вдалося її пережити, зібратися силами та почати жити далі. І стати прикладом для інших», — розповів Олександр Борцов.
Майбутніх героїв, за словами автора проєкту, можна поділити на чотири категорії: прості жителі, волонтери, бізнесмени та військові. Серед них є люди, що втратили бізнес, житло та близьких. Список героїв відкритий: кожен, кому є що розповісти про свій досвід у Бучі, може стати героєм проєкту. На сьогодні команда зробила чотири епізоди та запланувала зйомки п’ятого.
За перші три дні після прем’єри фільм набрав 2,7 тисячі переглядів. Непоганий результат для каналу, який має лише 1,2 тисячі підписників. Успішною була і публічна презентація проєкту, яку TheBuchacity влаштувала в містечку напередодні прем’єри фільму у ютубі. «Близько 50 людей було, це для того приміщення повна зала», — розповів Борцов.
Не впевнена, що зацікавленість глядачів у фільмі «Буча: Місто незламних» є наслідком лише його незвичної позитивної тональності. Справді, про Бучу у життєствердному ключі ще ніхто не розповідав, але доволі велика частина фільму все ж присвячена важким спогадам. Ймовірно, українці, попри існування вже великої кількості різноманітних документальних проєктів про події минулого року, все ще потребують повернення до них. Такі проєкти дозволяють усвідомити нову реальність, а не просто звикнути до неї. Глядач разом із героєм переживає його досвід, порівнює зі своїм та отримує можливість «перетравити» війну. Без цього ніяке відновлення просто неможливе для кожного з мільйонів українців, що починають нове життя прямо зараз.
