Бачили песика? Зворушливо.
Інше, набагато небезпечніше лайно з ефіру телемарафону «Єдині новини» останнім часом зникло. Я про вчорашніх проросійських політиків, які «перейшли на бік України», і в серпні їх почали відбілювати в тій частині марафону, за яку відповідав канал «Рада». Міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко в інтерв’ю «Радіо Свобода» сказав, що редакція «зробила висновки». Сподіваємось, що публікацій «Детектора медіа», заяви Незалежної медійної ради та інших громадських організацій та ініціатив вистачить, аби ці висновки були остаточними, й медведчуківців, бойківців і столарівців більше не тягли в нацефір хоч тушкою, хоч чучелком. Ми будемо пильнувати.
Тим часом медіаексперт Ігор Куляс завершив свій opus magnum — проміжні підсумки моніторингу спільного телемарафону. Ось перша частина, ось друга. Ігор проаналізував двадцять п’ять діб — по одній добі на тиждень — протягом пів року. Він — одна з найтерплячіших людей, яких я знаю. Не менше двадцяти разів він пояснив у щотижневих текстах на свіжих прикладах, наприклад, чому не варто «ілюструвати» довільним відео слова гостя ефіру, або чому ненормально подавати в ефір інформацію з посиланням на «місцеві пабліки», або чому інфографіку не має затуляти логотип каналу... І знов навів усі необхідні приклади, сподіваючись, що конструктивну критику почують.
На жаль, наші спостереження свідчать, що чують далеко не всі редакції. Новинарі ICTV/СТБ не припиняють насичувати свої новини на підводки суб’єктивними оцінками, яким не місце в новинах; новинарі «Ради», серед яких деякі ще відгонять Медведчуком, не припиняють піарити Офіс президента. Найкраще реагує — і найчемніше дотримується стандартів — Суспільне, але й до його команди Ігор Куляс достатньо суворий. Мовляв, до Суспільного планка вимог вища, ніж до комерційних каналів.
Словом, марафон має серйозні проблеми, і не лише з якістю (до речі, про зниження глядацької уваги до нього свідчать і доступні дані ОТТ-платформ). Може, пора закруглятися? Олександр Ткаченко на це відповідає: «Є різні точки зору стосовно того, що чи не варто повернутися до звичайних новин, але мені здається, що, на жаль, це не на часі, тому що в нас новинні канали — це одне, а розважальні канали — це інше». Гм…
Зникнення колишніх нардепів з «Опозиційної платформи — За життя» — це перемога. Ще одну перемогу українські журналісти здобули на минулому тижні в ситуації з номінуванням працівниці проросійського видання «Страна.ua» Анастасії Товт на міжнародну премію. (Нам закидають, що ми іноді називаємо людей із цього видання «журналістами»; постараємося не припускатись цієї помилки надалі.) Після звернення «Громадського», бурхливої реакції в соцмережах та медіа, а також допису згадуваного вже міністра Ткаченка Thompson Reuters Foundation відкликала номінацію. В коментарях на фейсбуку керівниця «Страны» Світлана Крюкова встигла звинуватити критиків Товт у «заздрості». Хе-хе. Я не позаздрив би Анастасії, навіть якби вона отримала Нобелівську премію. Бо причетність до видання Гужви — це тавро, яке не відмиється ніякими досягненнями.
До речі, далеко не для всіх це очевидно. Ми побачили чимало здивованих відгуків — мовляв, за що ви так цю Анастасію, вона ж тепер проукраїнська! Тож довелося посидіти й зібрати докази, що «Страна.ua» залишається відром лайна. (Вибачте вже за цей туалетний лейтмотив.)
Якщо не маєте часу й охоти читати текст, ось те саме, але стисло й у форматі експресивного відео від Ярослава Зубченка.
Ще на минулому тижні ми брали участь у конференції National Media Talks 2022 і уважно слухали, що там говорили. Було чимало корисного:
Дискусія медійників, які воюють — деякі включались просто з прифронтової зони. Там була наша колишня колега Леся Ганжа, яка розповіла, що її теперішні найближчі побратими — беркутівці з Майдану. Почитайте.
Розмова про бажану для медіа державну та грантову підтримку. Держава хотіла б, аби донори складали свої гроші у єдиний фонд, а з нього вже виділялися гроші медіа, які потребують допомоги. Донори кажуть, що так це не працює — вони мусять знати, за що саме платять. Суспільне каже, що могло б замовляти більше контенту, якби отримало більше грошей. Теж почитайте.
Давно назріле обговорення необхідності військової цензури — і її загроз. У ній брала участь народна депутатка від партії влади Тетяна Циба, яка сказала, що з суспільством потрібно говорити лагідно, як із дитиною. Це багатьох обурило. І про це варто почитати.
До речі, подбали ми цього разу і про тих, хто любить слухати більше, ніж читати і дивитись. Ось добірка з одинадцяти подкастів, які виникли за час великої війни в Україні. Сам я, скажу чесно, не аудіал: слухав у житті півтора подкасти і щоразу закінчував це заняття хвилин за п’ять; але поважаю і визнаю, що цей формат важливий і перспективний.
«Детектор медіа», до речі, має власний подкаст — ви ж не забули? І минулого тижня наш подкаст «Русскій фейк, іді на***», який веде Вадим Міський, здобув премію «Слушно» від Megogo. Вадима і всю команду, яка збирає матеріал для розвінчання фейків, вітаємо — а вам радимо слухати!
Скоріше б уже перемога, щоб можна було перейменувати цей подкаст на щось без слова «русскій» :)
І наостанок. Можна без кінця спостерігати, як горять російські танки, як тече газ із дірки в «Північному потоці» і як Ілон Маск шиється в дурні у твітері. Щойно найпопулярніший у світі виробник електрокарів почав розмірковувати про шляхи досягнення миру в Україні, йому на голову посипалися українські меми — найстрашніша у світі нелетальна зброя. Але Маск не припинив, а натомість нагуглив десь мапу українських виборів десятирічної давнини. А між тим усе-таки отримав право купити Twitter. Не знаю, як ви, а я з твітера через Маска не піду — я там уже кільканадцять років, хоча користуватись гештеґами так і не навчився.
Не будьте як Ілон Маск! У цьому можуть допомогти рекомендації від Незалежної медійної ради для журналістів, як поводитись у соціальних мережах.
І дякуємо, що ви залишаєтесь із нами! Можете, до речі, й порекомендувати комусь із знайомих і близьких долучатись до нашої спільноти — будемо вдячні.
Ваш «Детектор медіа»
Скріншот відео: ТСН/YouTube
