Офіційно нічого не підтверджують, але інформація про підготовку до перезапуску каналу «Рада» під контролем Офісу президента приходить із стількох джерел, що навряд чи може бути «димом без вогню». В ефірі можна бачити оголошення, що канал скоро оновиться. Різні джерела кажуть, що переформатовуватимуть канал за випробуваним зразком каналів Медведчука і Прямого — гламурних інформаційних мовників, де панує «всратая» журналістика. Щогодинні новини, токшоу, гостьові студії, кореспондентська мережа в регіонах. І консультуватиме процес нібито головний автор цієї концепції — Олексій Семенов. А політику «Ради» формуватимуть на Банковій. Старт планується на середину грудня.
Новобранців для чергового «семеновського лейб-гвардії полка» — журналістів і технічних працівників — шукають в усіх усюдах. Керуватимуть процесом, звісно, ветерани інформаційно-пропагандистського фронту. Зокрема згадують прізвище Наталії Яструбенко, яка раніше працювала на каналі «112» — вона якраз шукає людей для неназваного нового інформаційного телеканалу.
2021 року канал отримав із бюджету 56 мільйонів гривень. На 2022 рік передбачено 58… плюс 320 мільйонів, які додали між першим і другим читанням бюджету «за пропозицією народних депутатів». Звідки взяли гроші? «З доходів», — усміхається міністр фінансів Сергій Марченко.
Це гроші на «Раду» і газету «Голос України», але переважно на «Раду». Крім того, за інформацією джерел ДМ, мають внести зміни в бюджет ще на 2021 рік — додаткові 43 мільйони гривень, адже перезапустити «Раду» Банковій вочевидь не терпиться. Адже потрібна повноцінна студія (зараз у парламентського каналу є буквально кілька кімнат у будівлі ВР).
За понад чотириста мільйонів гривень бюджетних (наших із вами) грошей можна організувати доволі потужний канал державної пропаганди. При цьому, на відміну від новостворених каналів, вкладати великі ресурси в розбудову мережі «Ради» не потрібно: вона вже мовить у цифрі, кабелі, на супутнику, входить до універсальної програмної послуги.
Хтось може сказати: яка різниця? Адже цей канал і так ніхто не дивився, єдина його перевага — трансляція з сесійної зали Верховної Ради. Авжеж, «Рада» — канал доволі вбогий. В нього не було грошей навіть на повноцінні новини. Але це, власне, парламентський телеканал. Україна — парламентсько-президентська республіка. Президент і Верховна Рада — окремі гілки влади; те, що фракція політичної партії, яка йшла на вибори як команда чинного президента, становить більшість у чинному складі (хоча досить швидко тане), цього не скасовує. Канал «Рада» потрібен для висвітлення роботи всього парламенту, а не найбільшої фракції чи парламентської більшості.
Водночас саме Верховна Рада традиційно акумулює більшість негативу, скерованого на адресу влади. Не «міністри», не «президент» і надто не «голова Офісу президента», а саме «депутати» в очах громадської думки — винуватці всіх бід. Тому, ймовірно, суспільство байдуже поставиться до рейдерського захоплення (а як інакше можна назвати ситуацію, коли фактичний контроль над підрозділом органу однієї гілки влади захоплює допоміжна структура іншої гілки влади?) парламентського телеканалу. Або й не дізнається про нього, адже влада все заперечує — мовляв, «як ви собі це уявляєте?».
Уявляємо прекрасно: як відновлення впливу президента і його оточення на державні медіа, яке відбувається підпільно й в обхід закону. Звести докупи в неформальний «холдинг» державні і приватні ресурси вдавалося попередникам — наприклад, за часів Януковича Національна телекомпанія України координувалась із медіагрупою «Інтер», топменеджер якої Єгор Бенкендорф тимчасово очолив державне телебачення. Зрештою, важливий не офіційний статус телекомпаній («Дом», «Рада», ще кілька каналів, які претендують на місце у перенасиченому сегменті інформаційного мовлення), а люди, які виділяють гроші і дають указівки. А також люди в редакції, які ці вказівки виконують.
Посилення підконтрольних медіа, потрібних владі аж ніяк не для «боротьби проти російської пропаганди» чи просування своєї позиції назовні (іномовлення якщо й розвивається, то мляво), а для пропаганди всередині країни, суперечить демократичним нормам. Про це важливо говорити — і на рівні журналістського цеху, і на міжнародному рівні. Що ж до захоплення каналу «Рада», то тут своє слово мали б у першу чергу сказати інші фракції та групи Верховної Ради, право яких бути представленими в ефірі буде, ймовірно, знехтуване після перезапуску. Та й фракції «Слуга народу» не варто було б підтримувати цю ідею. Адже парламентаризм — це щось набагато важливіше і фундаментальніше для державності, ніж окремі партії, більшості та монобільшості.
Ілюстрація з сайту «Радіо Свобода»
