Ніщо так не здатне провокувати цю втому, як відчуття бігу по колу, відсутність результатів і руху вперед. Наприклад, говорили-балакали про необхідність українізації телевізійного простору та економічну складність цього процесу, якось уже дійшли до впровадження нових мовних норм, телеканали попрацювали кілька днів за новими правилами і… передумали.

«На жаль, у перші ж дні дії нових вимог ми зіткнулися з тим, що телеіндустрія виявилася непослідовною у питанні захисту мови. Одні гравці цього поля одразу проігнорували вимоги закону, скористалися цим для виграшу в конкурентному змаганні, – і тим самим намітили розбрат в індустріальному полі. Інші, недовго це терпівши, щойно переживши рейтингові втрати кількох днів, теж вдалися до порушення закону. Лише поверхнево – поки що – аналізуючи причини цих втрат, можна назвати низку причин. Одна з них – категорично низька якість озвучання, що різко відштовхнула навіть ту частину аудиторії, яка хотіла дивитися українською! Мовники не готувалися до переходу на мовлення державною мовою два роки, які відвів на це законодавець – зробили це в останню мить недбало, примітивно й формально. Прикро, що якість озвучання і дубляжу, які були і залишаються особливою гордістю кінопрокату протягом багатьох років, недоступна деяким телеканалам навіть за умови нечуваної досі фінансової підтримки з боку власника», – йдеться в повідомленні Нацради за підсумками першого тижня дії нових норм.

Мабуть, усе це сталося, бо за недотримання вимог закону про мову щодо обов’язкової трансляції фільмів українською законодавство нині не передбачає покарання: Нацрада могла б хіба що винести попередження (і то вона наполягає, що в питаннях мови може спиратися тільки на свій профільний закон «Про телебачення і радіомовлення»), а Уповноважений із захисту державної мови наразі штрафувати теж не може. У результаті тепер усі знову робитимуть те саме, що вже робили: мовний омбудсман – моніторитиме інформаційний простір та оголошуватиме заяви, активісти – намагатимуться чинити публічний тиск на мовників, проросійські активісти – ходитимуть по ефірах із голосінням про те, що мовне питання нібито роз’єднує українців, мовники-порушники – відбиватимуться від критики.

На все це знову можуть піти роки. Цей час можна було би витратити на пошук нових ідей і напрямків роботи, створення якісних українських серіалів, відкриття нових імен серед авторів та акторів – і, зрештою, розвиток і капіталізацію себе як професіоналів. Але замість цього всі знову займатимуться професійним виживанням у корпоративних джунглях, втішаючи себе у проміжках між полюванням на популяцію телеглядачів, яка постійно зменшується, що з цієї померлої радше від старості, ніж від нашої спритності здобичі ще можна витиснути поживні елементи для нашого організму.

Індустріальну премію «Телетріумф» кілька років тому знищило небажання окремих гравців чесно конкурувати. І недовіра, фантомні болі та – в термінах цієї статті – втома один від одного вже кілька років не дають їй відродитися. Нарешті поновити її сподіваються навесні 2022 року, для чого потрібно багато чого змінити в її процедурах, аби унеможливити зловживання. Та хіба це так уже сильно допоможе, якщо нічого не змінити в самих собі?