«Навіть якщо представників обраної влади цікавить ручне керування квотами, ліцензіями, медіа – це не привід знищувати і Комітет культури та духовності, і Комітет з питань свободи слова та інформаційної політики», – написав на своїй сторінці в Facebook поки що голова парламентського Комітету з питань культури та духовності Микола Княжицький. Такою є реакція ексжурналіста, політика на декларований намір нової влади об'єднати три існуючих міністерства в одне Міністерство з гуманітарної політики. Але, вочевидь, рішення прийняте, процес незворотний.
Керувати новим міністерством, а отже – визначати гуманітарну політику в Україні, з високою часткою ймовірності буде в недавньому минулому успішний телеменеджер Володимир Бородянський. Опосередковано це підтверджує у великому інтерв’ю нардеп від «Слуги народу» й, судячи з усього, один із ідеологів нової політсили Микита Потураєв. Він же дає всім зацікавленим зрозуміти: незалежно від того, хто очолить новостворену структуру, інформаційна політика держави стане складовою гуманітарної.
Допис пана Княжицького, розмова з паном Потураєвим та інші думки й публікації на згадану тему дали предмет для обговорення тим медіа, які декларують проукраїнську опозиційність. Зокрема, в ранковому ефірі Прямого каналу, до якого долучили мене, прозвучало питання до гостя з числа політологів: «Скільки ви даєте новій владі?» Прогнозами на кшталт «вони здуються до кінця року», «Зеленський не добіжить до Ростова» та «їх усіх знесе Майдан» славний патріотичний сегмент Facebook. Питання справді цікаве. Відповідь може підказати саме пильна, особлива увага неофітів розбудови держави до гуманітарної, читай – інформаційної, політики.
Раніше Віталій Портников уже зауважував очевидне: Зеленський не був готовий до обрання головою держави. А «слуги народу» – до того, що замінять майже всіх діючих дотепер її керівників-законотворців. Відступати назад немає куди, на куражі довго не протягнеш. І треба зрозуміти, як і на чому утриматися п`ять найближчих років. Пан Портников у цьому контексті згадує теми, які мільйонам виборців набридли, неприємні, некомфортні. Й помноження їх на нуль вони чекають від нової влади найперше. Це – війна та борги. А також – усвідомлення, становлення та ствердження ідентичності, без чого не може існувати жодна держава. І на чому українська державна політика не робила акценту аж до 2014 року. Тема ідентичності мільйонам виборців Зеленського теж не комфортна, є подразником. Й вони хотіли би повернутися не так назад в СРСР, як назад в Україну зразка 2013 року.
У цьому місці приходимо до наступного висновку. Знести як президента Зеленського, так і «слуг народу» можуть без жодних Майданів ті згадані вище мільйони виборців, хто дружно привів їх до влади. Щоби зберегти їхню лояльність, радникам чинного президента треба розв’язати задачку, яка дуже нагадує стару, мов світ, математичну загадку про вовка, козу й капусту.
За умовою, чоловікові треба переправити з одного берега річки на інший вовка, козу та качан капусти. Фокус у тому, що місця в човні, крім весляра, є лише одне. Значить, дві «позиції» треба лишити на березі. Але якщо лишити вовка з козою – він зжере козу. Якщо козу лишити з капустою – коза з’їсть капусту. Всі в рівних умовах: навіть якщо вовка лишити з капустою, другим рейсом, на інший берег, до кози, доведеться перевозити або хижака – або козячий обід.
Для Володимира Зеленського та нової влади такими вовком, козою та капустою є економіка, війна й гуманітарна (знову ж таки, читай, інформаційна) політика.
Більшість українців слабо розуміє, як працює економіка. Цифри й графіки – нудно. Проте тарифи – частина економіки. Їх підвищення прогнозовано роздратує електорат. Так само, як будь-які економічні реформи, адже всі вони непопулярні й призводять до подорожчання. «Біла» платня означає податки, податки – наповнення бюджету, але й вирахування. Ніхто не хоче отримувати «чистими», бо це менше, ніж «брудними».
Отже, будь-які спроби зробити щось із економікою вдарять по кишенях громадян. Це наблизить падіння нової влади.
Війна – даність. І бідність населення пояснюють збільшенням витрат на оборону. Значною мірою це так. Але мільйони українців сприймають війну як ширму для зловживань, точніше – крадіжок. Також мільйонам наших співгромадян взагалі не хочеться нічого чути й знати про війну. Обіцянка закінчити її – блеф. Та щоденне нагадування про війну, Росію як агресора дратує не лише цим, але також усвідомленням: поки війна – ми бідні. Значить, війну треба виключити з порядку денного, що неможливо.
Отже, поки війна є на порядку денному чинної влади, це наближає її падіння. А залишати її з економікою на одному «березі» – на очах у поки що вдячних виборців вистрілити собі в обидві ноги.
Гуманітарна політика мусить вирішити проблему катастрофічної гуманітарної ситуації. Яку спричинила війна як на окупованій частині Донбасу, так і на прифронтових територіях. Не треба себе дурити: катастрофічною гуманітарна ситуація була в Україні й до грудня 2013 року включно. Адже український культурний та інформаційний простір перебував під російським контролем та впливом. Повільні, але позитивні зміни почалися вже від 2015 року. Гуманітарний сектор відповідає, як було сказано не лише паном Портніковим, за формування ідентичності. Тож без поправки на війну й взяття на озброєння гасла класика української літератури Миколи Хвильового: «Геть від Москви!» в ідеалі не обійтися. До речі, це стосується й економіки. Саме, даруйте за пафос, усвідомлення власної ідентичності дозволить Україні швидше розірвати економічну пуповину з Росією та переорієнтуватися на Захід.
Отже, гуманітарна складова так чи інакше має лишити на порядку денному питання економічного розвитку – і це не про зниження тарифів і «чорну» зарплату. І враховувати війну та Росію як державу, яка її почала. Що дратує мільйони виборців, для яких відсутність заточеного на формування української ідентичності гуманітарного простору була та лишається комфортною.
Згадана вище загадка має єдине правильне рішення – перевізник повинен крутитися й комбінувати так, аби вовк лишався з капустою. У нашому випадку «капуста» – гуманітарна політика, не потрібна хижакам, але поживна для покірних, байдужих до всього травоїдних. Якщо розвести три зазначених складові – економіку, війну й гуманітарну політику – по різних кутках, але при тому не забувати годувати хижаків, вовки будуть ситі, а кози – цілі.
Іншими словами, нова влада вже зрозуміла важливість всебічного контролю саме в царині гуманітарної політики, до якої, нагадаю, входить інформаційна. За умови, що «слуги народу» в цьому сегменті все робитимуть, в їхньому розумінні, «правильно», питання економіки та війни спершу відійдуть для їхніх виборців на задній план. Потім, приблизно за рік, узагалі зникнуть із порядку денного.
«Кварталівці у своїй справі талановиті. Вони відчувають «народний нерв» і вміють на ньому грати», – констатує блогер Роман Шрайк. І додає: «Що вийде з суміші некомпетентності, жаги народної любові та прокачаного вміння пудрити мізки, я не знаю. Також не знаю, як прекрасні ліберальні пориви в довгостроковій перспективі відіб’ються на емоціях споживацькі налаштованого народу». Інакше кажучи, можна припустити, що гуманітарна політика нової влади буде побудована на запудрюванні мізків, підміні понять, маніпуляціях та популяризації подвійних стандартів під соусом боротьби за свободу слова, самовираження й рівні можливості.
Кілька свіжих прикладів знаходимо вже у великому інтерв’ю Микити Потураєва. Не остання особа в «Слузі народу» виправдовує інтерв’ю лідера партії й майбутнього спікера парламенту Дмитра Разумкова російським ЗМІ. Бо «припускає спілкування з тими російськими виданнями, через які можна просунути невикривлену українську точку зору». Але це те саме, що їздити з цією ж метою в Москву для участі в пропагандистських російських токшоу чи ходити на канали Медведчука зі своєю прямою мовою. Тобто, основи гуманітарної політики «слуг народу» подібну співпрацю з російськими ЗМІ не лише припускають, а й благословляють.
Інша фраза пана Потураєва – про російськомовний канал, який планують створити за бюджетні кошти й наповнювати російськомовним розважальним контентом. Мовити планують на Крим і Донбас. Але ніхто не запевнив, що контент матиме український контекст. Зате натякнув: медіагрупи даватимуть старий контент безкоштовно. Він перевірений: України там немає.
Також пан Потураєв на словах підтримує обмеження, які діяли в Україні для російських акторів та інших діячів культури, внесених у «чорний список». Та ані слова не каже про показ «Сватів» в ефірі «1+1». Факт, що з задіяного в серіалі російського актора Федора Добронравова заборону зняли, не значить, що він уже не підтримує анексію Криму. А в самому серіалі є заборонена російська символіка й діють російські силовики.
Взявши під контроль гуманітарну сферу, молоді політичні «вовки» годуватимуть своїх «кіз» тією «капустою», яка, подана у великих кількостях, це дозволить забути про війну та певний час не звертати увагу на економічні проблеми, зокрема – на платіжки, що надійдуть восени. Бо, за слів політичного експерта Володимира Бобиренка, фан-клуб актора гарячіший, ніж фан-клуб політика. Зеленський креативний, тож у якості компенсації за цифри в платіжках даватиме картинку з показовим покаранням чиновників.
Висновок: чинна влада зрозуміла силу гуманітарної політики й перевагу її над економікою, а також – можливість не нагадувати людям про війну та інші трагедії. Вовки годуватимуть кіз капустою, створюючи комфортну для своїх виборців неорадянську, зовсім не українську, тим більше – не проєвропейську, західницьку ідентичність. Тому матимуть підтримку. І впадуть не скоро.
Фото: apkpure.com
