Якщо я не помиляюся, стрічка «Свінгери-2» закрила своєрідний зимово-весняний сезон комедій українського виробництва. Старт задав фільм «Я ти він вона», хоча справедливості ради слід зауважити — кварталівці почали впритул до Нового року. Та все ж основного глядача мали саме в січні, однією лівою відкинувши «11 дітей з Моршина». Далі на екрани вийшли «Зустріч однокласників» та «Продюсер», вдруге спробував зайти «Секс і нічого особистого» й нарешті — згадані другі «Свінгери». Або мене зраджує пам’ять, або кілька найближчих місяців комедії, улюблений віднедавна жанр в українському кіновиробництві, стають на паузу.
Але навряд професійні глядачі — кінокритики, й пересічні відвідувачі кінотеатрів звернули увагу: два з п’яти названих фільмів не просто приділяють чималу, сказав би — ключову увагу процесу вживання головними героями наркотиків. Виробники бачать у цьому не просто позитив. За сценарним задумом, саме наркотики розвертають сюжет у потрібному, несподіваному напрямку. Фактично рятуючи, на переконання творців, їхні історії.
Якщо брати ширше, прийом зі вживанням наркотиків уже починає ставати своєрідним трендом для виробників українських комедій. Причому зазначу: у фільмах, створених за підтримки Держкіно, цього немає. Тему використовують та розвивають винятково команди, які роблять кіно без державної підтримки. Завдяки чому отримують загалом позитивні оцінки критиків — тих самих, що охоче витирають ноги об комедії кращої якості, але створені із залученням державних коштів. Саме факт державного фінансування стає для критиків червоною ганчіркою і за визначенням є в більшості випадків негативом.
Натомість наркотичний угар як сюжетна родзинка пробачається. Йдеться, до речі, не лише про комедії. Згадайте професійні й фейсбучні рецензії на «Крути 1918» — виняток зі сказаного вище. Та, здається, чи не єдиний підтриманий Держкіно фільм, де один із дійових осіб — наркоман. Стрічку справедливо рознесли на друзки. Проте єдиний позитив, побачений абсолютно всіма критиками фільму, — зіграний Віталієм Салієм російський більшовик-каратель Микола Муравйов. Весь свій екранний час персонаж перебуває в наркотичному сп’янінні. Дивний парадокс: наркоманія ненависника України мала б додати негативу, але упоротий комісар — єдиний, хто викликає схвальні глядацькі відгуки. Отже, саме пущений по вені персонажа морфій несподівано рятує «Крути 1918» від тотального фіаско у глядацьких очах та оцінках.
Відтак повертаємося до комедій. «Dzidzio Контрабас» обійшовся в історії без наркотиків. Стрічку, котра свого часу стала одним із лідерів прокату серед українських фільмів, критики досі вважають зразком несмаку. Тут не рятує навіть недержавне фінансування. Натомість «Dzidzio. Перший раз» дістав загалом позитивніші відгуки. Команда працювала з іншим продюсером, і тут чи не вперше жирно й об’ємно працюють наркотичні речовини. За сюжетом, їх щедро підсипав у кекси Дзідзьо його сусіда Бодя Павук. Наковтавшися психотропних речовин, Дзідзьо втрачає над собою контроль і починає у зміненому стані принижувати односельців-хористів. Одного з них навіть змушує цілувати собі руки. Після чого, оклигавши, Дзідзьо хапається за голову і знаходить єдино правильний спосіб усе залагодити — індивідуально вибачаючись.
Тепер увага: саме провокація Боді Павука й подальші дії Дзідзьо дозволили головному герою знайти ключик до вирішення проблеми. Тобто — розкритися з кращого боку, знайти підхід до кожного, стати переможцем, здобути кохання. В інший спосіб, окрім як нагодувати Дзідзьо наркотиками, творці таку сценарну проблему вирішити не могли.
У «Зустрічі однокласників» — майже те саме. Троє дорослих чоловіків по дорозі з Києва до Черкас влаштовують парубоцьку вечірку, присмачену алкоголем. Їхні дивацтва, вчинені напідпитку, можуть здатися вульгарними, а можуть — логічними для людей у подібному стані. Проте в одному з епізодів повія дає персонажу Олексія Нагрудного наркотичну пігулку. Пояснивши: це знімає стрес, розпружує. У критичний момент Льоха, який не може придумати урочисту промову, ковтає пігулку. Результат — видає викривальний монолог, кульмінаційний для розуміння проблематики як чоловіків середнього віку, так і стрічки загалом. Але те, що оточення не хотіло пробачати людині під дією алкоголю, воно легко пробачило, дізнавшись — чоловік упоровся.
«Продюсер» — інша історія. Тут герой Олексія Дурнєва на початку демонструє схильність до алкогольного запою, за що отримує осуд більшості друзів та знайомих. Коли починаються пригоди, сюжет заносить героїв до лісу, де отаборився у трейлері молодий неформал. Він і пригощає нових знайомих пирогом власного виробництва. У який за звичкою домішує психотропні речовини, після чого всім, хто скуштував, стає добре. Оскільки наркотики вжиті ближче до фіналу історії, подальші дії персонажі проводять у стані наркотичного сп’яніння. Й лише такий стан дозволяє нездарі-продюсеру вирішити проблеми, у які вляпався.
Говорячи про наркотики в комедіях, слід зауважити: й західне кіно, й російське практикують подібні сюжетні ходи давно. Згадайте хоча би радянський прокатний хіт першої половини 1980-х — французьку комедію «Банзай!» Клода Зіді. Коли у фіналі герої летять у літаку й опиняються в безвиході, пілот-японець випадково вдихає через кисневу маску наркотичні пари. Після чого волає: «Банзай!» і починає робити ірраціональні речі, що в результаті рятують усіх хороших та карають усіх поганих.
Свіжіший приклад — дві частини американської комедії «Нестерпні боси» (2011 і 2014 роки відповідно), герої яких, чоловіки віком за сорок, вживають наркотики для куражу й так само здобувають перемогу в боротьбі з босами-самодурами. На цьому ж побудований інший хіт не лише українського, а й американського прокату — «Похмілля у Вегасі» (2009). Похмілля тут, хто не знає чи забув, не алкогольне, а наркотичне. Четверо друзів на парубоцькій вечірці зібралися випити, та герой Зака Галіфанакіса підмішав заради жарту в алкоголь наркотики — й маємо веселу інтригу, пошук зниклого товариша у форматі квесту. Навряд треба спеціально пояснювати, що рухає сюжети не нових, але популярних у певних колах українців американських комедій «Обкурені» та «Обкурені в мотлох» (1978 і 1983 відповідно).
Нарешті, не менш улюблена, навіть певною мірою культова в Україні російська комедія «День виборів» (2007), створена «Квартетом И». Більшу частину стрічки глядач чекає чергової появи попа-алкоголіка отця Інокентія у виконанні Михайла Єфремова. Його репліки розійшлися на цитати. Але фінальну крапку в передвиборчій кампанії, яку розгорнули герої, ставить не він. Під час вирішального мітингу хтось десь знаходить наркотики, весь штаб кандидата вживає їх, на що отець Інокентій дивиться із сумом. Як уже здогадалися ті, хто не бачив фільму, наркотики оголили абсурдність ситуації й допомогли героям зрозуміти, чим же вони насправді займаються.
Схоже, творці нових українських комедій переймають подібний досвід. І я би не квапився давати цьому позитивну оцінку. Не так давно в соцмережах розгорнулася суперечка довкола пропозиції Уляни Супрун легалізувати медичну марихуану. На її бік миттю стали прихильники легалізації марихуани як такої. Що є підміною понять. Легалізація наркотиків у комедіях — так само.
Тенденція, якої поки не помічають, дуже небезпечна. І не має нічого спільного з позитивом, який глядач отримує від фізичного знищення героєм свого ворога. Якщо персонаж Брюса Вілліса розстрілює впритул чергового терориста, цим самим ані він, ані творці франшизи про Міцного Горішка вбивство як таке не легалізують. Кожна така історія — про боротьбу Добра зі Злом. Добре, коли Зло багатовимірне й не пласке, так цікавіше. Проте Зло не може перетворюватися на Добро, наробивши перед тим багато лиха. Коли у згаданих та схожих стрічках, здебільшого комедіях, наркотики і все, що з ними пов’язане, подають як добро, на позитивній хвилі, нічого хорошого з того не вийде.
А самі творці вводять наркотики у свої історії, бо не знають іншого виходу до розв’язання фіналу. Тому викликають Deus ex machina. Тобто Бога з машини, який з’являється без всякої логіки, щоб легко вирішити всі проблеми головних героїв, нічого глядачам дійства не пояснюючи.
Фото: indystar.com
