Ведучий політичного ток-шоу взяв участь у телемарафоні каналу «112 Україна», присвяченому темі свободи слова і цензури. Приводом для його проведення стало попередження, оголошене мовнику Нацрадою після ефіру "Шустер-live", де виступив одіозний російський українофоб Максим Шевченко.
Захищаючи право войовничих рашистів бути присутніми в українському ефірі, Шустер навів приклад зі свого журналістського досвіду:
- Я как-то работал на войне в Ливане - израильско-ливанской, 1982 года. Была цензура со стороны изрильского государства. Военная цензура. Она была введена, чтобы мы, журналисты, не сообщали противнику Израиля места расположения войск. Ну, я это понимаю. Но так как я работал тогда в еженедельнике Newsweek американском, наши редакторы просили, чтобы мы видели и ту, и другую сторону. Я провел какое-то время со стороны израильских войск, а потом перебрался на палестинские территории. И поехал в университет Бирзейт , это такой известный университе и там беседовал с преподавателями и студентами. И вот одна двадцатилетняя студентка, это 82-й год, мне говорит: «Гитлер был прав». По отношению к евреям. Я эту фразу в репортаже оставил. Newsweek ее не цензурировал. Израильтяне не протестовали, потому что для них тоже было важно знать, что есть люди, которые стремятся, позиция которых – уничтожение государства Израиль. Украина сегодня борется за выживание, за независимость. Люди, которые посылают своих сыновей на войну, должны знать позицию врага? Наверное, да.
По-перше, Шустер, як він сказав, писав для американського журналу, а не для ізраїльського. Можливо він і розповсюджувався в Ізраїлі, але нюанс таки є і досить суттєвий. Не факт, що якесь ізраїльське ЗМІ відрядило б свого кореспондента спеціально на інтерв’ю з ворогом держави. У випадку ж з росіянином Шевченком запеклий українофоб був запрошений Шустером до прямого ефіру на українському телебаченні.
По-друге, та ж студентка не стала потім експертом в галузі арабо-єврейських взаємин на політичних ток-шоу ізраїльського телебачення, правда? Шустер згадав про неї у репортажі, як штрих, що і така є, та й усе.
Натомість рашиста Шевченка, попри його добре відомі українофобські погляди, Шустер запросив як експерта, аби той прокоментував важливі події міжнародної політики - зокрема, Мінські домовленості. Ну і заразом висловився б з широкого кола цікавих йому питань російсько-української тематики, що, власне, і сталося.
І взагалі, відчуваєте різницю між реплікою палестинської студентки в американському журналі та виступом на українському телебаченні члена громадської палати при президентові рф, путіноїда Шевченка?
Та й невже в когось є сумніви щодо реакції ізраїльтян, якби на котрийсь з їхніх каналів запросили палестинського радикала-антисеміта? Аби дізнатися думку опонуючої сторони. Чи влаштувало б глядачів таке пояснення і як довго б проіснував канал?
По-третє, якщо були згадані українські батьки, які відпускають своїх синів на розв’язану росією проти України війну, то що, Савік думає, що вони не знають, що таке путін і його ерефія?
Шустер вважає прийнятним запрошувати Шевченка до участі в українському ефірі навіть попри те, що сам же називає його путінським яструбом. Якщо в росії побутує думка, що Україна не є державою, то українці мають про це знати – наполягає Шустер:
- Понимаете, я не могу назвать пропагандой точку зрения общественного деятеля России, который поддерживает Владимира Путина. Это не обязательно пропаганда. Это позиция. Эту позицию нужно знать и понимать. Если они не считают Украину государством, мы должны об этом знать? Мы должны об этом знать. Иначе мы не понимаем, зачем они это делают.
А що, для українців те, що росіяни не визнають Україну незалежної державою – новина? Ми про це ніколи не знали і не здогадувалися? Скільки нам потрібно втокмачувати це на наших же екранах? І на яких таких правах? Путін на нас напав, а ми й досі не второпаємо чому і навіщо? І без Шустера з Шевченком ніколи б не допетрили?
Хіба одна й та ж думка, тим більше настільки безглузда, коли її повторюють безліч разів – не перетворюється на пропаганду? То на біса нам така – антиукраїнська – потрібна тут, в Україні? Нам що, немає більше про що і з ким поговорити? За кого цей Шустер нас має?
Виходить, що кожного разу, коли українцям та ще й в українському ефірі, якись черговий рашист вкотре повтроює, що Україна не є державою (чи наша влада - хунта, а армія - карателі), ми повинні сприймати це не антиукраїнською пропагандою і розпалюванням міжнаціональної ворожнечі, а всього навсього думкою, позицією, яку ми повинні знати і бути толерантними до її спікерів. Та зупиняти себе в емоціях і протестах, позаяк подумають, що ми проти свободи слова.
А чи так само легко Шустер припустив би можливість свободи слова і альтернативних думок щодо, приміром, Голокосту та його масштабів? Він би так само обґрунтовував запрошення на ефір тих або інших громадських і політичних діячів, які висловлюють з цього приводу сумніви чи заперечення? Теж казав би, що це для того, аби знати їхню позицію? Чи українці мають терпіти і ковтати все саме тому, що вони українці?
Читай також:
Євген Кисельов: «У Шустера есть могущественные недоброжелатели, которые с ним попросту сводят счеты»
