Сьогодні, 3 лютого, Верховна Рада планує розглянути в першому читанні низку медійних законопроектів, що стосуються обмеження реклами на російських телеканалах, заборони російських інвестицій в українські телерадіокомпанії та розширення повноважень Національної ради з питань телебачення і радіомовлення в частині застосування штрафів і можливості призупиняти ліцензії. Найближчими днями парламент має розглянути в другому читанні законопроект щодо заборони російських пропагандистських серіалів.
Усі найбільші медіагрупи («Інтер», StarLightMedia, «Медіа Група Україна»), крім «1+1 медіа», а також асоціації провайдерів виступили публічно проти деяких або всіх законопроектів.
«Детектор медіа» зібрала альтернативні точки зору медійних експертів. Ми запитали, як вони ставляться до законодавчих ініціатив і чому підтримують або не підтримують.
Юрій Макаров, журналіст, публіцист, телеведучий:
- Я довгий час був прибічником концепції, що невидима рука ринку все відрегулює, все справедливо вирішить, і буде нам щастя. Практика показує, що, по-перше, невидима рука не діє. По-друге, ринку немає. А по-третє, війна.
Звісно, що є й будуть голоси про порушення свободи слова. Особливо зворушливим мені це здається від імені «Інтера». Але війна є війна. І на війні потрібні екстраординарні заходи. Слід враховувати й те, що в нас є війна паралельно на двох фронтах (приміром, війна в Раді точиться буквально навколо кожного пункту реформ). Тобто реформи йдуть зі страшенним спротивом, зі страшенним саботажем. Коли здається, що редут уже взято, буквально на останній секунді з'являється якась правочка, яка все зводить нанівець.
Я вважаю, що в день бомбардування Ковентрі Völkischer Beobachter (щоденна газета, орган нацистської партії у Німеччині. - ред.) не може продаватися в лондонських крамницях. Тим паче, що проникнення російського медіабізнесу, російського шоу-бізнесу й російського телевізійного бізнесу відбувалося геть не ринковими шляхами. І їх треба перекривати неринковими методами.
Я свого часу зажив репутацію яскравого русофоба, коли заявив, що треба припинити книжковий експорт з Росії. Але час вимагає бути, як мінімум, послідовним і тверезим. Я іншого способу не знаю.
Олег Покальчук, соціальний психолог:
- Я від початку був прихильником швидких і рішучих обмежень. Що стосується медійників, які не підтримують цього, то їм треба визначитися, що для них є пріоритетним - вони медійники чи громадяни. Їхні інтереси цілком зрозумілі: медіа - це бізнес, гроші не пахнуть. Далі починаються теревені про демократію, плюралізм, «іншу точку зору» - усе те, що є темою для дискусій у мирний час, але в умовах війни викликає, м'яко кажучи, подив.
У медійному середовищі зростає невротичне бажання сісти однією сідницею не просто на два стільці, а на цілий ряд. Медійники не розуміють, що вони в очах громадян починають виглядати неприглядно, якщо не сказати бридко. Не всі, а ті, хто починають захищати поточний стан речей. Причому я не звинувачую їх, що вони це роблять свідомо. Це такий собі хапальний інстинкт, як у дитини. Немовляті щось у долоню ткни - і вона стискає руку інстинктивно. Так само й медіа: їм покажи копієчку - вони починають за неї хапатися рефлекторно. І це підсвідомо. А свідомо вони можуть бути патріотично налаштованими. Це така політична шизофренія, при якій одна свідомість виразно патріотично налаштована, говорить, діє й поводиться патріотично, а інша - робить навпаки.
Водночас я думаю, що сама тема впливу медіа значно перебільшується. З дискусій видається, що суспільство - це якесь стадо дурних лемінгів, а медіа - зловісні гамельнські щуролови, які пишуть і заклинають, суспільство це тупо сприймає і йде топитися чи вчиняти самогубство в інший спосіб. Медіа чинять вплив, але далеко не завжди спонукають суспільство до дії. І це така ілюзія самозакоханості в медійників. Лише частина суспільства є палкими адептами медіа.
Проблема впливу чи невпливу медіа, заборони чи незаборони точно не є в масштабах цілої країни. Тому що війна все одно воюється за своїми правилами, які виникають у процесі війни. Інформаційна війна є частиною такої війни. І в ній противника ліквідовувати найпростіше - відключаючи.
По суті, дискусія ведеться відносно того, чи варто різати хвіст собаці по частинах. Запровадили одну запобіжну міру, потім другу, давайте ще третю, щоб нікого не образити і водночас запобігти інформаційній агресії. Це все потрібно було обмежити ще півроку тому й мужньо понести збитки. А зараз ці збитки починають зростати в рази, і сама ця тема вже є частиною інформаційної війни. При цьому в неї рекрутуються люди, які ментально налаштовані проукраїнськи, але вони матеріально зацікавлені, бо це їхні робочі місця.
Проблему потрібно вирішувати найпростішими засобами. Можливо, неполіткоректними. Бо всіляка естетизація будь-якого обмежувального процесу неминуче потім виливається в якісь садомазохістські вправи. Виключили (закрили, заборонили) - та й крапка. Бажано при цьому створити щось нове, аби цей простір заповнити. Інакше споживачів забороненої інформаційної продукції можна легко рекрутувати в антиукраїнський бік, бо в них буде абстинентний синдром. А в нас і з виключенням погано, і зі створенням погано. Має бути вольове політичне рішення. Поки що ми бачимо половинчасту реакцію влади на обґрунтування того, чому потрібно дуже швидко й рішуче ліквідовувати канали інформаційного впливу противника. Для цього, звичайно, має запроваджуватися воєнний стан на окремих територіях. І це буде юридично правильно, не буди виглядати політичним інформаційним бандитизмом.
Костянтин Квурт, виконавчий директор «Інтерньюз-Україна»:
- Україна має позбутися російських впливів загалом, а в інформаційній сфері це треба робити, можливо, навіть швидше, ніж в інших сферах - економіці, банківській справі, військовій справі. Тому я підтримую будь-якого регулятора (важливо, щоб він був ефективним), який нарешті почне вичищати України від цих ворожих впливів. Це треба було робити ще в 1992-1993 роках, але з ким тоді було говорити про це?
Україні життєво важливо побудувати культурну стіну і нарешті постати як нація, а не як пострадянське населення. А хто заважає? Так звані еліти, до яких я відношу й телерадіоменеджмент.
В України станом на зараз є два ризики - це окупація Росією та контрреволюція. Ці два ризики в собі несуть пряму небезпеку життю значній кількості Українців. І ця небезпека абсолютно реальна. Якщо російськомовне населення Донбасу зараз обстрілюють з «Градів», то україномовне будуть просто розстрілювати.
- Чи все ще доцільно змінювати закон щодо обмеження російських інвестицій у телерадіокомпанії, враховуючи повідомлення каналу «Інтер» про те, що компанії Дмитра Фірташа і Сергія Льовочкіна викупили 29% акцій каналу «Інтер» у російського «Первого канала»?
- Хто такий Фірташ? Він що, великий друг України? Не може бути великим другом України хтось, хто настільки пов'язаний з російським бізнесом, з російським ринком. Те саме я можу сказати про Льовочкіна.
Усі ці законодавчі ігри, перереєстрація то на того, то на сього, - це можна робити. Можна вдавати, що законодавством можна досягти швидких і ефективних змін у телерадіопросторі. Але крім законодавства мають бути тотально замінені керівні кадри в телерадіоіндустрії - і на комерційних каналах, і на державних (особливо це стосується ОДТРК).
Зараз ми говоримо про те, чи дозволяти, чи не дозволяти російський продукт в телерадіоефірі. Та послухайте! Компромісна позиція так званих українських телеменеджерів (тому що не можна називати українськими телеменеджерами громадян Російської Федерації, які керують телеканалами, або людей, які послідовно русифікують Україну, які розповідають про те, що вони мусять «зшивати країну», бо тут є, бачте, люди з різною свідомістю, з різною ідентичністю), той факт, що вони, отримавши ліцензію від держави Україна, продовжували русифікацію, продовжували трансляцію російського продукту, продовжували укріплювати людей у радянських міфах, - на них лежить відповідальність, у тому числі, за цю війну, на них кров наших солдатів, на них кров сепаратистів. Це вони вбивці, в тому числі!.
Кадри ці треба міняти. Бо вони завжди будуть чіплятися за статус-кво, за ту систему, яка зараз існує. Бо кожен день цієї системи приносить їм зараз у кишені прибутки. І нічого міняти вони не будуть. Вони не зацікавлені. Для них є одна цінність - гроші.
- Яким чином добитися цих кадрових змін?
- Це має бути державна політика. Наприклад, мають бути державні діячі, які віддадуть відповідні розпорядження по державній системі. Якщо держава в дисфункції, як у нас зараз, то звісно, що вона із цим не впорається. А якщо державна система є в нормальній функції, наприклад, як у державі Ізраїль чи у США, то вона із цим впорається прекрасно. Є дискусія суспільна, але ніхто не ставить під сумнів доцільність існування держави Ізраїль, держави США, держави Франція. І ніхто не ставить під сумнів пантеон героїв у цій державі. І ніхто не молиться на чужі ідоли. І ніхто ніколи не скаже, що, можливо, Адольф Гітлер був молодець, бо він побудував дороги в Німеччині, причому і в Німеччині ніхто так не скаже - стидаються, бо знають, що можуть бути наслідки. А в нас дозволено говорити, що «Иосиф Сталин, а может, не так плох».
А діловодство на TF1 у Франції якою мовою ведеться? Німецькою? Ні, воно ведеться французькою. А діловодство на CNN якою мовою ведеться? Іспанською? Там же багато іспаномовних людей живе. Ні, воно ведеться англійською. А в нас на каналах воно ведеться російською. А начальники відділів кадрів, а головні продюсери - родом з Російської Федерації. Та це гірше корупції, це онкологія якась! Але ця онкологія в телерадіопросторі будувалася системно Росією. Тому що вони розуміють важливість впливів на телерадіопростір країни, яку вони вважають життєво важливою для забезпечення своїх інтересів. Якщо Україна не забезпечує життєві інтереси Російської Федерації, вона має бути знищена. А щоб це робити простіше, потрібна інформаційна підтримка, а для неї - свої люди на телеканалах України.
Фото - grim.in.ua
