detector.media
Андрій Кокотюха
для «Детектор медіа»
22.01.2015 09:54
Мова чи індустрія: що важливіше для українських серіалів
Мова чи індустрія: що важливіше для українських серіалів
Проблема зараз не в тому, що герої серіалів говорять російською. А в тому, що дія відбувається в російському містечку N, де люди їздять на машинах із російськими номерами, читають російські газети, а силовики — носять російську форму…

Початок року можна без перебільшення визначити кінематографічним. Принаймні, після 12 січня інтерес влади до вітчизняного виробництва прокатного й телекіно був великим, давно не баченим. Щоправда, здебільшого цей інтерес звучав як декларація про наміри. Втім, були й практичні кроки, спрямовані, зокрема, на зачистку українського ефіру від серіалів російського виробника. Мова про успішно проголосований ВР у першому читанні законопроект №1317 авторства журналістів Миколи Княжицького та Вадима Денисенка. Котрий, зокрема, забороняє будь-яке розповсюдження в Україні будь-яких фільмів, якщо вони містять популяризацію дій правоохоронних органів, збройних сил, інших збройних, військових чи силових формувань держави-окупанта. Тобто Російської Федерації.

 

Також українські виробники кіно- й телефільмів, нинішні й потенційні, обговорювали та визначали стратегію розвитку національного продукту за активної участі особисто міністра культури В'ячеслава Кириленка. Він, серед іншого, підтвердив, що справді готує зміни в держбюджет на 2015 рік щодо збільшення обсягів фінансування кіно. І загалом визначив створення та розвиток національної кіноіндустрії як один із пріоритетних напрямів. Таких, що відповідають інтересам національної безпеки, з чим особливо ніхто й не сперечався. Пан Кириленко навіть запропонував власне бачення того, звідки можна брати гроші на кіно, торкнувшись дещо забутої теми запровадження відповідного цільового збору. В середині 2000-х ідею вже намагалися прокрутити з тодішнім очільником Мінкульту Василем Вовкуном, але не пішло.

 

Та якщо з прокатним кіно все ясно, то з телевізійним, тобто серіалами, доволі туманно. Нижче спробую розжувати, в чому може бути проблема. Не запропонувавши при цьому жодних шляхів її вирішення. Бо їх, адекватних шляхів, просто нема.

 

Обіцяючи домогтися збільшення фінансування виробництва кіно в Україні, пан Кириленко, думаю, зможе виконати обіцяне. Хоча б тому, що нині маємо 75 мільйонів гривень на всі бюджетні програми Держкіно, а це, на секундочку, менше 5 мільйонів доларів. Це становить приблизно третину бюджету одного проекту російського режисера Нікіти Михалкова. Або половину бюджету забороненої в Україні стрічки «Піддубний» із Михайлом Пореченковим - і то, там заявлено 12 мільйонів доларів. Загалом у тій же Росії за подібні гроші знімають 1 (один) художній фільм, що вважається нормальним бюджетом. Скільки стрічок створюється на рік у Росії, краще не нагадувати, бо бере неймовірне зло.

 

Тобто, нашу національну індустрію не запустять ані 75 мільйонів гривень, ані 130 мільйонів. Отже, суттєвого прориву не відбудеться. Хоча факт збільшення бюджету вдвічі виробники кіно неодмінно запишуть зацікавленим політикам у плюс, і правильно зроблять.

 

У свідомості патріотично налаштованих громадян українське кіно - це таке кіно, де актори говорять між собою українською мовою. Незалежно від того, запрошені це «зірки» чи українські громадяни. Без дотримання цієї умови стрічка, звісно, може вийти в прокат. І напевне вийде. Проте наступного разу державні мужі подумають, перш ніж виділяти кошти на створення чергового фільму російською мовою.

 

Лишається зрозуміти, що робити з українськими продакшн-студіями, котрі можуть залучити фінансування, не озираючись на державний бюджет. Інвестор, вкладаючи гроші, може і, будемо відверті, має право замовити мову кінцевого продукту. Часто-густо він переконаний: ця мова повинна бути російською. Інакше виробництво не окупити. Або не вивести бодай у нуль. Утім, дамо приватному інвестору шанс бути не лише законослухняним громадянином, а й патріотом. У такому разі кіно для великого екрана, створене його коштом, буде озвучено українською, яку розуміє сто відсотків населення України.

 

Повернімося тепер до згаданого вище законопроекту Княжицького-Денисенка. Ним, повторюся, пропонується зачистити український ефір від російської пропаганди у вигляді російських серіалів. Та народні депутати ніде не прописали, що замість них має бути створено українські серіали відповідних жанрів. Причому жоден закон поки що не вимагає від виробників не лише серіалів, а й документальних стрічок, кулінарно-вокально-танцювальних шоу та навіть випусків новин сто відсотків української мови.

 

Пан Кириленко нічого не сказав про перспективу власного виробництва серіалів Першим національним каналом. Зрозуміло, що коштів на це бюджетом не передбачено. Отже, тягар виробництва серіалів лягає повністю на плечі комерційних каналів. Котрі, хто забув, у приватній власності.

 

Саме з їхніх ефірів у разі ухвалення закону незабаром буде вичищено шкідливий для українців російський пропагандистський продукт. І за замовчуванням вважається: менеджмент комерційних каналів повинен дружно поставити виробництво власних серіалів на конвеєр. Ще й змагатися один із одним як за рейтинги, так і за те, на чиїй базі краще зроблять детектив, пригодницький та історичний фільми, трилер чи бойовик.

 

Ідеальний фінал - незабаром українська індустрія з виробництва телевізійного кіно почне розвиватися й створювати конкурентний продукт. Тим більше, що все необхідне для цього є. Наші продакшн-студії, виготовляючи фільми на експорт, переважно для розвиненого російського ринку, навчилися робити свою справу або добре, або дуже добре.

 

Каменем спотикання прогнозовано стануть бюджети і... мова твору. Перше питання можна якось вирішити, наприклад, розпочавши копродукцію з кимось, крім Росії. Друге керівники студій, продюсери проектів та власники каналів у середньостроковій перспективі вирішувати не будуть. Ніхто не змусить приватного виробника, котрий вкладає власні кошти та залучає додаткові, озвучувати 16-серійний детектив українською мовою. За це можна лише додатково заплатити. На українську мову має бути замовлення. Поки його немає.

 

Чи потрібно змушувати? На щире переконання вашого автора, мовою телевізійних художніх фільмів, не лише багатосерійних, а й телемуві, створених в Україні і для українського глядача, повинна бути українська. Проте стрічку, створену зусиллями певного українського комерційного каналу, все одно озвучать для ефіру російською. Цією ж мовою автори будуть писати оригінальні сценарії. Однак ваш автор не вважає це трагедією, а ключову проблему вбачає в іншому.

 

Йдеться не про вкорінену звичку цільової аудиторії дивитися зарубіжне кіно в українському озвученні, а все, що називається «нашим» - винятково в російському (хоча це теж важливий фактор). Йдеться про те, що поки не створено повноцінної індустрії, варто зважати не на мову фільму, котрий транслюється на мільйонну аудиторію, а на відповідність його актуальним українським реаліям. Й на те, перебуває екранізований сценарій у питомо українському контексті чи ні.

 

Проблема зараз не в тому, що герої говорять російською. А в тому, що дія відбувається в Москві, Петербурзі чи, як часто буває, такому собі російському містечку N. Де люди їздять на машинах із російськими номерами, читають російські газети, а силовики носять російську форму й працюють в офісах із російським прапором перед входами. Вирішувати треба це, причому радикально, кардинально й негайно.

 

Українцям треба розповідати про Україну. Ми повинні впізнавати наші реалії. Бачити наші проблеми. Створювати актуальні для нинішньої України історії. Якщо при цьому їх розповідають російською, по суті своїй подібні фільми не представлятимуть державу-окупанта. На мою думку, важливіше запустити власне виробництво, власну індустрію, створити ринок та в перспективі переорієнтувати глядача на подібний продукт. Де головним критерієм оцінки буде якість та своєчасність втіленої історії.

 

Можливо, власники комерційних каналів уже дали вказівку створювати власні серіали, мова яких повинна бути лише українською. Просто якщо це не так, мова ефіру далі лишатиметься головним глядацьким критерієм оцінки вітчизняного продукту та його виробника.

 

Тому хочеться визначитися, що важливіше: спершу індустрія, а потім - мова, чи навпаки. Бо щось мені підказує - одночасно розширити власне виробництво й українізувати ефір поки не вийде.

 

Від редакції: «Детектор медіа» планує продовжувати дискусію на тему національного кіновиробництва і готова надати свій майданчик для відповідей на колонку нашого постійного автора Андрія Кокотюхи.

 

Ілюстрація - artnews.in.ua

detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY