14:30
Понеділок, 22 Червня 2020

Як пацієнтські громадські організації захищають людей під час пандемії коронавірусу

1 076
Пацієнтські громадські організації розповідають про виклики, з якими вони стикнулися під час пандемії коронавірусу, про допомогу лікарям, які очолили новий фронт боротьби, про пацієнтів, які опинилися в зоні ризику через призупинення планових операцій та лікування, а також про нові можливості, які відкрила коронавірусна криза.
Як пацієнтські громадські організації захищають людей під час пандемії коронавірусу
Як пацієнтські громадські організації захищають людей під час пандемії коронавірусу

Останні декілька місяців українська медицина спрямована на протидію коронавірусу. Лікарі очолили передову боротьби з пандемією. У той же час, допомагаючи хворим на COVID-19, вони самі ставали уразливими до вірусу. Більше тисячі українських лікарів з усіх областей України, не маючи спеціального захисту, заразилися коронавірусом.

Аби потурбуватися про безпеку і здоров’я лікарів, громадські організації почали збирати кошти на закупівлю захисних костюмів, респіраторів і масок, на апарати штучної вентиляції легень, портативні рентгени, ПЛР-тести. Одні громадські організації займалися логістикою й перевезеннями медичних працівників на роботу й додому, інші надавали безкоштовні обіди. Хтось на час карантину організував безоплатну доставку медикаментів у регіони. Крім того, були й ті активісти, які створювали можливості для безпечного і зручного донорства в умовах карантину, надавали невідкладну допомогу хворим на онкологію, передчасно народженим діткам, пацієнтам із важкими захворюваннями.

«Детектор медіа» в межах спецпроєкту «Громадянське суспільство» розпитує представників громадських організацій про їхню діяльність під час пандемії, нові виклики та можливості, які несе кожна криза. Ми вже поговорили з волонтерами і благодійниками, із правозахисниками та представниками молодіжної скаутської організації. Цього разу ми спілкуємося з керівниками пацієнтських громадських організацій, які першими прийшли на допомогу лікарям і пацієнтам під час пандемії коронавірусу. Наші співрозмовники:

  • Дмитро Шерембей – голова Координаційної ради БО «100% Життя»;
  • Інна Іваненко – голова благодійного фонду «Пацієнти України»;
  • Дмитро Буренін – директор громадської організації «Мотохелп»;
  • Ірина Славінська – засновниця та керівниця проєкту «ДонорUA», начальниця відділу безпеки крові та донорства Державної установи «Центр громадського здоров’я МОЗ України»;
  • Олександра Балясна – голова громадської організації «Українська Асоціація батьків передчасно народжених дітей «Ранні пташки»;
  • Вікторія Романюк – співзасновниця громадської організації «Афіна. Жінки проти раку».

Як карантин вплинув на діяльність вашої організації?

Дмитро Шерембей: БО «100% Життя» є найбільшою пацієнтською організацією в Україні, яка щорічно надає допомогу більше ніж 290 тис. українців. З них більше ніж 95 тис. — це пацієнти, які живуть із ВІЛ. У кожній області працюють наші регіональні організації, які обслуговують тисячі клієнтів через надання соціального та правового супроводу, медичних та психологічних консультацій, тестування на ВІЛ, гепатити й інше. Ми багато займаємось аутрич роботою, тобто працюємо з пацієнтами безпосередньо, і, звісно, карантин вніс правки у формат надання такої допомоги.

Хочемо наголосити, що жоден наш проєкт не був зупинений. Ми доволі швидко переорієнтувалися на новий формат роботи: почали впроваджувати дистанційну роботу в центральному офісі та рекомендували переводити регіональний персонал на віддалений графік (усіх, кого можливо) ще до того, як в країні було оголошено про офіційний карантин.

Інна Іваненко: Карантин дав нам поштовх до розвитку. Наша команда завжди фокусувалися на роботі з пацієнтами. Ми, говорячи простою мовою — адвокати пацієнтів із важкими захворюваннями. Відтак, вимагаємо від держави доступного лікування для людей, які хворіють на невиліковні, тяжкі або рідкісні хвороби. Наприклад, у минулому році разом із депутатами ми «вибили» збільшення бюджету на закупівлю ліків та медичних виробів. На 2020 рік він складає історичних 10 млрд грн. Це основна робота благодійного фонду «Пацієнти України».

Проте карантин показав, що нашої допомоги потребують не лише пацієнти. Медики опинилися сам на сам із пандемією COVID-19. Вони не мали захисту, медичного обладнання, відповідних умов роботи в лікарнях. На початку пандемії в Україні держава не надала нашим медикам нічого, не забезпечила їх навіть мінімальним захистом. Хоча те, що в Україні почнеться пандемія, було зрозуміло одразу.

Наші пацієнти приходили до нас і відверто говорили, що їхні лікарі не захищені, що вони бояться інфікування, проте попри все вони виходять на роботу. Звісно, ми не могли бути осторонь і сказати: «Пробачте, ми захищаємо лише пацієнтів». У перший тиждень карантину ми запустити збір коштів на захист медиків від інфікування коронавірусом. До цього ми ніколи не займалася фандрейзингом, у нас завжди була невелика команда. Проте ми обрали шлях розвитку — перебудували роботу фонду, знайшли однодумців та волонтерів. Тепер ми можемо сказати, що захищаємо права як пацієнтів, так і медиків.

Дмитро Буренін: «Мотохелп» – волонтерсько-рятувальна організація. У першу чергу ми реагуємо на ДТП, а також терміново перевозимо компоненти донорської крові у лікарні та співпрацюємо з екстреною медичною допомогою щодо реагування на випадки, де потрібна перша домедична допомога. На початку карантину та обмежувальних заходів, які частково призупинили роботу громадського транспорту, ми зрозуміли, що медикам потрібна буде допомога з пересуванням на роботу та додому. На той час про це ніхто не подумав. Ми оперативно включилися в перевезення медперсоналу.

Зазвичай ранок волонтера-водія починався о 05:00. До 10:00 він займається перевезеннями, потім має робочий день і ввечері ще кілька годин за кермом. І так кожен день. Вихідних не буває. ДТП чи перевезень крові менше не стало, тому можемо сказати, що карантин нам значно додав роботи і збільшив навантаження.

Ірина Славінська: Карантин – це період надінтенсивний. Я можу його порівняти з періодом Майдану і початком обстрілів активістів, а потім уже по факту війни на сході України. Будь-яка біда, яка приходить у країну, відразу вимагає максимальної активності. Адже є пацієнти, які, на жаль, не мають карантину, а донорська кров стає потрібнішою, ніж повітря. Тож карантин зробив наші дні 24/7 робочими. Особливо складними як морально, так і фізично були перші два тижні.

Олександра Балясна: Оскільки наша громадська організація безпосередньо пов’язана із системою надання медичної допомоги, карантин суттєво вплинув на наш ритм роботи та планування в цілому. Нестандартна ситуація спричинила велику кількість додаткової роботи. Перехід з офлайну в онлайн, запуск гарячої лінії відтермінувався на цілих два місяці, додався блок по боротьбі з COVID-19, скасувалася велика кількість заходів (посиденьки з любов’ю, відрядження для тренінгів, проведення свят до Дня захисту дітей, міжнародні зібрання тощо).

Вікторія Романюк: Із початком пандемії COVID-19 роботи в нашій громадській організації суттєво додалося. Адже виникло багато проблем, які вплинули й на лікування онкопацієнтів.

З якими викликами стикнулася ваша команда на початку карантину, коли кількість інфікованих на коронавірус в Україні щоденно зростала?

Дмитро Шерембей: Найбільший виклик, із яким ми стикнулися, – це супровід пацієнтів. Наші регіональні організації більшою мірою переключилися на супровід клієнтів телефоном або в онлайн-режимі. На карантині ми доставляли ліки пацієнтам із ВІЛ різними шляхами (більше ніж 1500 доставок протягом двох місяців). Також було видано більше 1000 мотиваційних пакетів (продуктові та гігієнічні набори, продуктові картки). Наших соціальних працівників ми забезпечили засобами особистого захисту. Усі тренінгові програми, супервізії, навчання перейшли в онлайн-формат.

Інна Іваненко: Викликів було стільки, що складно навіть згадати й перерахувати. Кожен ми перетворювали на задачу та вирішували її. Не було часу навіть думати, це виклик для нас чи ні. Розширити команду та знайти волонтерів у кожному регіоні — це виклик. Але ми швидко знайшли однодумців. Крім того, нам потрібно було розробити методологію збору потреб із лікарень — наші аналітики сіли й розібратися з ВООЗівськими рекомендаціями, а згодом розробили власні. Потім нам потрібно було актуалізувати питання надання медичної допомоги для важкохворих пацієнтів під час карантину — ми й це зробили. Навіть зараз, коли наче все стихло, темп роботи досить високий. Цей спокій — просто видимість. Лікарні переповнені хворими на COVID-19. Захист медикам, які рятують життя хворих, все ще потрібен. Тому ми продовжуємо працювати.

Дмитро Буренін: Ми брали на себе найбільш проблемні маршрути. Зазвичай ми забирали медиків поза містом. Один із щоденних маршрутів – логістика медиків в Обласну станцію екстреної медичної допомоги – це Бровари та Бориспіль.  У першу чергу, ми допомагали саме лікарям. Виклики були різні – виставлені блокпости напередодні Великодня, а також затори, котрі виникли через ці блокпости й уповільнили перевезення. Звісно, про смугу на проїжджій частині для медичних співробітників також ніхто не подумав. Потім почався колапс на дорогах Києва й затори зросли дуже сильно. Через це всі водії остаточно пересіли на мотоцикли, бо на авто ми почали втрачати занадто багато часу.

Ірина Славінська: Наша команда стикається постійно з викликами. Ми єдині, хто експертно на державному рівні долучився до трансформації системи крові. Не варто забувати, що саме ми з фундацією «Варто жити» створили за три дні проєкт #таксідлядонора, який лише 22 червня закінчує свою діяльність. Це був іще той виклик. Більше того – ми пішли далі і створили проєкт «ДонорUAAID». Це платформа, яка відображає потреби в лікарнях щодо засобів індивідуального захисту для лікарів і необхідного обладнання для боротьби з COVID-19. Ми не боїмося викликів. У цьому і є життя та розвиток нашої команди.

Олександра Балясна: Відділення виходжування стали закритими, батьків перестали пускати на пологи, хоча офіційної інформації щодо цього від МОЗ не було, а тим часом кількість інфікованих лікарів зростала. Зокрема, бракувало інформації, що саме потрібно робити у випадку з народженням передчасної дитини, перший час не було протоколів лікування, виходжування. Усі чекали на міжнародні протоколи, аби їх перекласти для наших лікарень. Турбувало питання забезпечення лікарів – акушерів, гінекологів, неонатологів, які приймали потенційно заражених COVID-19 породіль і немовлят. Процес забезпечення медичної спільноти всім необхідним тривав досить довго, і це створювало додаткову небезпеку. Ця ситуація також наклалася на реформування вторинки і третинки, на постійні зміни в МОЗ, НСЗУ, що не додавало ясності та стабільності в роботі нашої організації.

Вікторія Романюк: На початку карантину довелося стикнутися з викликами, пов'язаними з пандемією COVID-19. У перший день карантину в онкопацієнтів почалася паніка, адже було оголошено карантин в онкоцентрах і хворі боялися лишитися без лікування. Довелося швидко реагувати, і вже ввечері цього ж дня МОЗ розіслало роз'яснення в онкоцентри про те, що заклади мають продовжувати працювати та надавати необхідне лікування пацієнтам з онкологічними захворюваннями.

Який фронт допомоги пацієнтам охопила ваша організація? Що і на якому етапі давалося найскладніше?

Дмитро Шерембей: Важливо, що жоден наш проєкт не був призупинений. Ми максимально переформатували роботу, при цьому продовживши тестування на ВІЛ та супровід клієнтів. Тобто, ми продовжували надавати послуги як і раніше, плюс наші соціальні працівники розпочали доставку ліків пацієнтам, які не мали можливості отримати їх самостійно. Процес налагодження доставки ліків ще триває, й це, мабуть, один із найбільших викликів.

Інший виклик — це постійна комунікація з пацієнтами. Оскільки ми підтримуємо впровадження медичної інформаційної системи «ВІЛ-інфекція в Україні», вона дозволила підтримати запуск онлайн-планування відвідувань пацієнтів до ВІЛ-спеціалізованих медичних закладів, якщо це необхідно. Таким чином були організовані візити пацієнтів. Крім того, мобільний додаток для пацієнтів використовується як канал зв'язку для обміну актуальною інформацією та порадами для ЛЖВ про COVID-19.

Інна Іваненко: Ви говорите «фронт», і в мене одразу асоціація, наче ми на війні. Хоча для нас все так і є. З одного боку, ми захищаємо медиків від зараження коронавірусом, цілодобово збираємо з лікарень потреби в засобах захисту, верифікуємо дані, закуповуємо захист, розвозимо його по лікарнях. Паралельно працюємо з донорами та інформуємо про нашу роботу. У цілодобовому режимі працюємо весь карантин. Із початку ініціативи (за два місяці) ми закупили та/або розвезли більше 250 000 одиниць захисту в 154 лікарні. У таких об’ємах не працює навіть Міністерство охорони здоров’я.

З іншого боку, ми реально «воюємо» з МОЗом за право пацієнта отримати свої ліки та лікування. Нове керівництво міністерства на чолі з міністром Максимом Степановим у якийсь момент просто забуло, на кого воно працює. Закупівля ліків довгий час не розпочиналася, реформу вони хотіли відкотити. У нас складається враження, наче міністр бере приклад з одіозної Богатирьової й хоче повернути корупційні схеми. Ми отримували дивні дзвіночки – наприклад, МОЗ самостійно закупив захист для лікарів удвічі дорожче ринкових цін і втрутився у прозорий тендер, фактично відмінивши його.

Зараз ми змушуємо міністерство проводити чесні та прозорі закупівлі. У нас уже катастрофічна затримка закупівель ліків та медичних виробів. У кращому випадку вони приїдуть у другому кварталі 2021 року, хоча мали – до кінця 2020 року. Це справді гуманітарна катастрофа, але чомусь міністерство так не вважає і продовжує гальмувати закупівлі. Лише наш Фонд представляє 1,5 млн важкохворих пацієнтів, у частини з них ліки почнуть закінчуватися вже у вересні. Ми продовжуємо «лупати цю скалу», адже просто не маємо права допустити, щоб закупівлі затягувалися й надалі, а медичну реформу скасували. 

Дмитро Буренін: Наші витрати в рамках діяльності організації і допомоги в боротьбі з коронавірусом: пальне ­– 2430 літрів. Це з підтверджених витрат. Із урахуванням декількох волонтерів, хто принципово відмовлявся від компенсації за бензин, ми би вийшли десь на 3000 літрів спаленого пального. Прямі витрати на закупівлю оснащення, обладнання та засобів захисту: 122 730,50 грн. Оціночні витрати: 137 740 грн. Тобто разом 260 470,50 грн. Трудовитрати нашої команди орієнтовно склали 3200 годин у режимі перевезень. А волонтери-програмісти оперативно написали додаток MedHelp для автоматизації процесу перевезень.

Ірина Славінська: Щоденна потреба в компонентах крові кожного року є більше, ніж у 300 тис. пацієнтів в Україні. Ми, звісно, не можемо допомогти кожному, й не тому, що немає такої можливості, а тому що пацієнти, не знаючи про нас, не звертаються. Та скільки б до нас не звернулося пацієнтів, усі отримують допомогу. І все завдяки донорам, які нам довіряють і реєструються в системі «ДонорUA». Наша діяльність – це суцільні перепони й невизнання державними центрами крові партнерства чи допомоги. Це постійні палки в колеса. Центри крові хочуть допомоги, проте коли її отримують, забувають, хто допоміг. Ми не ображаємося на таких представників центрів, адже від наших образ пацієнту не краще. Але поки що одним із найскладніших фронтів роботи є співпраця із закладами та установами системи крові.

Олександра Балясна: Нині ми задіяні у двох проєктах, пов’язаних з COVID-19. Перший – всеукраїнська гаряча лінія, яка надає підтримку батькам передчасно народжених дітей, цілодобово й безкоштовно. Це неочікувано стало дуже актуальним у зв’язку з пандемією. Номер: 0800507029. Другий – протидія вигоранню лікарів-неонатологів у Києві, Харкові та Чернівцях. Тут працює команда з фахових психологів, які розробляють єдину програму для допомоги медичній спільноті.

Також, на жаль, через поширення коронавірусу більшість батьків відкладає візити до лікарів щодо катамнезу. І це може спровокувати негативні наслідки для зростання та розвитку немовлят у найближчій і більш віддаленій перспективі.

Вікторія Романюк: Виникало багато проблем, і ми мусили швидко на них реагувати. Наприклад, коли в онкоцентрах виникали спалахи COVID-19, ми одразу ж комунікували з ними, дізнавалися, в якому режимі вони працюватимуть далі, як і де пацієнтам надаватиметься допомога. Оскільки наша пацієнтська спільнота доволі численна, ми завжди маємо оперативну інформацію зі всіх куточків України. І реагувати намагаємося оперативно. Інформуємо пацієнтів і про необхідність використання засобів індивідуального захисту в умовах пандемії, про будь-які нововведення та зміни, як, наприклад, необхідність наявності результату тесту на COVID-19 для госпіталізації в онкоцентр. Ну, і займаємося діяльністю, яку впроваджували до карантину. Це проблеми із закупівлями ліків, наприклад. Проблеми, що стосуються МОЗу, вирішити було не дуже легко, змінювались міністри, а проблеми лишалися. Закупівлі ліків для пацієнтів з онкологічними захворюваннями розпочались лише нещодавно, хоча потреби були зібрані ще на початку року.

З 1 квітня розпочався другий етап реформи. Ми також інформуємо пацієнтів про зміни, які відбуваються. Оскільки забезпечували засобами індивідуального захисту в основному опорні по COVID-19 лікарні, ми розуміли, наскільки важливо для пацієнтів, щоб онкоцентри працювали. Разом із благодійниками, ми закупили та передали ЗІЗи для захисту медперсоналу від інфікування. Це пірометри, маски, респіратори, халати, рукавички, шапочки. Частину захисних масок роздали пацієнтам в одному з онкоцентрів.

З якими проблемами найчастіше стикаються пацієнти під час карантину? Що їх найбільше турбує і що вони хотіли би змінити в системі надання медичної допомоги?

Дмитро Шерембей: Ми працюємо з дуже сенситивною категорією пацієнтів — людьми з ВІЛ. Оскільки ВІЛ – це хронічне захворювання, пацієнти щоденно приймають ліки, щоби контролювати стан свого здоров’я. Звісно, через карантинні заходи виникає страх залишитися без ліків. Посилюються страхи, пов’язані з дискримінацією та стигмою за станом здоров’я, оскільки в часи пандемії суспільство показує меншу толерантність до людей із захворюваннями. Тож страх залишитися зі своїм захворюванням наодинці через глобальну увагу на COVID-19 — це те, що ми спостерігаємо серед пацієнтів із ВІЛ. Тому дуже важливо бути на зв’язку з пацієнтами, надавати психологічну допомогу, роз'яснювати, як їм діяти в умовах пандемії й карантину та чи є підвищені ризики для їхнього здоров’я.

Виходячи з нових рекомендацій, ми створюємо роз’яснювальні матеріали для пацієнтів, проводимо навчальні сесії для соціальних працівників, прямі ефіри у фейсбуку з лікарями з акцентом на порадах для ЛЖВ. Також тримаємо зв’язок із гарячою лінією з питань ВІЛ та ТБ, аби через них надавати актуальну інформацію. Ми постійно комунікуємо з пацієнтами, не залишаємо їх сам на сам зі своїми тривогами — ось що головне.

Інна Іваненко: Важкохворі пацієнти вразливіші до коронавірусу. Вони мають дотримуватися жорсткого карантину. Але більша частина пацієнтів просто не може відмовитися від амбулаторного лікування чи просто закритися в чотирьох стінах і не спостерігатися в лікарів.

Перша складність — це відвідування лікарні під час коронавірусу. В умовах, коли громадський транспорт не працював, доїхати до лікаря було надскладно. Адже не всі пацієнти живуть у Києві чи у великих містах. Дуже багатьом треба було їхати на міжміському транспорті, а таксі з таких віддалених сіл коштувало нереальних грошей. Зараз, коли транспорт функціонує, гостро стоїть питання дотримання всіх норм безпеки. Адже ми бачимо, що частина людей не дотримується масочного режиму і не зберігає дистанцію. Коли мова про важкохворих людей, це критичне питання. Тому якщо ви не розумієте, навіщо маска, рукавички й дистанція, якщо ви не хворієте, пам’ятайте, ви можете бути носієм чи хвороба може проходити безсимптомно. Піклуйтеся не тільки про свою безпеку, а й про безпеку людей, які оточують вас.

Друге – самі лікарні мали дотримуватися підвищених санітарних норм, лікарі мали б мати весь необхідний захист, але на практиці цього не було. Допомогу отримували опорні лікарні, а всі інші – за залишковив принципом. Тому ми й маємо декілька спалахів в онкологічних відділеннях, коли інфікувалися й лікарі, й онкологічні пацієнти.

Третє – це тестування та протоколи госпіталізації важкохворих пацієнтів із коронавірусом. Масове тестування пацієнтів із важкими хворобами взагалі відсутнє. Хоча ці люди в групі ризику й мають постійно тестуватися, як і лікарі. Тестування на коронавірус проходять лише у випадку, коли в пацієнта з’являються симптоми або якщо необхідно лягти в лікарню. Навіть якщо виникла підозра на COVID-19, такий пацієнт має чекати результати тесту до десяти діб на загальних умовах. У випадку, коли в людини онкологія і він/вона хворіє на COVID-19, такий довгий час очікування тесту — смертний вирок. На жаль, ми знаємо про випадки, коли через недосконалість системи помирали люди.

Дмитро Буренін: Якщо говорити про медиків, складається враження, що про них узагалі ніхто не думав. Як ці люди дістануться робочого місця або поїдуть додому відпочивати. Деякі працювали по 3-5 діб, щоб зайвий раз не їздити додому. Ми знаємо купу випадків, коли медики ходили пішки по 5-7 км на роботу й додому. Епідемію було видно заздалегідь, але на всіх перших етапах масками, костюмами, інфрачервоними термометрами, «екранами», іншими засобами індивідуального захисту займалися волонтери.

Ірина Славінська: Пацієнти хочуть одужувати під час карантину, до карантину й після нього. Пацієнти хочуть жити. Карантин їх лякає, як і всіх українців. Тому викликають нові проблеми. Дехто не може поїхати додому, комусь треба робити аналіз на коронавірус перед тим, як потрапити на лікування до столичного закладу. Так сталося, що під час карантину я багато часу провела в лікарні. Це інша реальність. Болюча, страшна й подекуди безвихідна реальність, яку карантин зробив іще жорстокішою.

Олександра Балясна: Пацієнтів турбувало й нині турбує фінансове навантаження – виходжування немовлят досі в багатьох аспектах лягає на плечі батьків, а не на систему. Розділення батьків і дітей у відділеннях, неможливість бачити немовля є суттєвою проблемою наразі. Спілкування із міжнародною спільнотою, що опинилася в такій самій ситуації, регулярні дзвінки представників пацієнтської спільноти з 35 країн світу підтримували й надавали сили, ідеї, можливість спиратися на досвід колег, у яких, наприклад, було більш інтенсивно проявлений COVID-19 (Італія, Іспанія).

Вікторія Романюк: Проблема психологічна – страх захворіти на COVID-19, адже відомо, що в онкопацієнтів імунітет може бути знижений, тому вірогідність захворіти вища, перебіг хвороби теж важчий, ніж у здорових людей. І страх не отримати вчасно призначене лікування онкологічного захворювання, якщо хтось у онкоцентрі захворіє, наприклад, і його закриють на карантин. Тому психологічна підтримка необхідна була багатьом пацієнтам ще в більшому об'ємі, ніж зазвичай.

Також багато пацієнтів не могли добратися до онкоцентрів, адже транспортне сполучення було відсутнє. Особливо проблемно було добиратися із сіл та районів, адже онкоцентри розташовані в основному в обласних центрах. Тому кількість пацієнтів в онкоцентрах значно зменшилась у цей період. Думаю, наслідки цього ми будемо бачимо трохи згодом. Як і пізнє виявлення раку в нових пацієнтів, які вчасно не звернулися до лікаря. Є пацієнти, хоч і невелика кількість, для лікування яких потрібні препарати, що не зареєстровані в Україні. У зв'язку із закритими кордонами в цих пацієнтів не було можливості придбати необхідні ліки за кордоном. У такій же ситуації були пацієнти, що потребували лікування за кордоном, наприклад, аллогенної трансплантації кісткового мозку.

Які можливості відкрила для вас коронавірусна криза і про що вдалося порефлексувати в цей період?

Дмитро Шерембей: Коронавірусна криза спонукала весь світ перейти в онлайн. Наша організація є серед лідерів в НГО-секторі за впровадженням цифрових рішень, і ми отримали ще одне підтвердження, що це правильний шлях розвитку. Усі наші розробки допомогли максимально швидко адаптуватися до нових вимог. Ми інвестуємо в цифровізацію, бо це про покращення якості надання послуг, це про ефективність і прозорість роботи та використання грантових коштів. 

Наразі в нас є чотири додатки — для внутрішнього дистанційного менеджменту NGO management, додаток DATACHECK — система управління інформацією щодо послуг у режимі реального часу, який веде облік та зберігає історію наданих послуг пацієнтам, додаток для пацієнтів 100LIFE, який допомагає вести аудит власного здоров’я, та мобільний додаток HIVtest, який є скринінговим інструментом, що оцінює ризики інфікування на ВІЛ та рекомендує найближчий пункт тестування в офлайні (в ньому також передбачена можливість замовлення тесту для самотестування на ВІЛ поштою).

Інна Іваненко: Чесно, порефлексувати нікому з команди не вистачає часу. Напевно, ми зможемо розслабитися, коли пандемія закінчиться і буде вакцина. А зараз ми продовжуємо працювати, бо, повторюсь, відчуття, наче все минуло й повернення до повсякденного життя, оманливе. Насправді коронавірус нікуди не зник, лікарні переповнені. Щоденна статистика показує приріст нових випадків захворілих. У той же час лікарі потребують захисту. Тож ми продовжуємо захищати лікарів та боротися за права пацієнтів.

Дмитро Буренін: Насправді ніяких. Ми просто раді, що нарешті відкрили метро й ми можемо й далі сконцентруватися на своїх основних завданнях – реагувати на ДТП, виклики швидкої та перевезення крові. Із плюсів – ми подружилися з багатьма медиками. Там є ідейні люди, які реально намагаються рятувати інших. Я думаю, що і «Мотохелп», й інші волонтери та небайдужі люди, показали, що ми цінуємо роботу медиків і поважаємо їхню працю. І навіть якщо в деяких питаннях їх кидають напризволяще, вони знають, що є багато людей, хто готовий їм допомагати й підставити плече, коли ситуація цього вимагає. Бо ми українці й разом ми – сила.

Ірина Славінська: Криза відкрила можливості стати частиною історії. Ми розпочали прекрасні проєкти щодо заготівлі реконвалесцентної плазми для виготовлення ліків. Відкрию секрет: історія з коронавірусом довга. Допоки не винайдуть вакцини чи ліків – історія не закінчиться. І Україна вперше є частиною міжнародної спільноти із проходження клінічних досліджень та виготовленню ліків. Це історичний момент для країни. І «ДонорUA» бере участь у цьому. Частиною історії може стати кожен. Той, хто перехворів, – здати плазму. Той, хто не хворів чи не може бути донором компонентів крові, – може поширити цю інформацію. Де здати плазму? Впевнена, вас це цікавить. Телефонуйте нам і ми вас проконсультуємо: 067 208 03 03.

Олександра Балясна: Рефлексії нашої спільноти стосувалися переважно теми, як пережити наступну пандемію і які кроки необхідно виробити, аби згуртовувати націю, розробляти месседж-меп, із яким заходити й виходити з подібних станів. Наша спільнота впевнена, що пандемія матиме суттєві наслідки у сфері виходжування немовлят, і спілкування з міжнародною спільнотою надавало можливість порефлексувати щодо майбутнього, як цей період вплине на всіх нас. Також період пандемії відкрив для нас можливості нових грантових пропозицій, пов’язаних саме з коронавірусною інфекцією, одну з яких ми успішно отримали.

Вікторія Романюк: Наша організація не є фондом, тому досі ми не займалися благодійністю. Проте цей новий, але важливий для нас досвід, сподіваюся, буде корисним. Кілька онкоцентрів отримали засоби індивідуального захисту, і ми таким чином долучилися до боротьби з COVID-19. Також багато роботи довелося робити дистанційно, не виходячи з дому можна бути присутнім, наприклад, на комітеті ВР з питань здоров'я нації, медичної допомоги та медичного страхування. Також ми постійно навчаємось, і онлайн-навчання є не менш корисним. Все інше, так як і завжди – проблем у пацієнтів завжди багато, шукаємо шляхи їх вирішення та працюємо над цим.

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1076
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2020 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
DMCA.com Protection Status
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду