У соцмережах і в «Детекторі медіа» два тижні триває дискусія про роль і місце кінокритиків у кінематографічному процесі, активним учасником у якій (та опонентом кінокритикам) виступає перший заступник голови Держкіно Сергій Неретін. Своїми думками учасники суперечки обмінялися в опитуванні «Відеотеки». Далі ми публікували колонки Андрія Кокотюхи і Дар’ї Бадьйор, на матеріал якої зреагував Сергій Неретін. Публікуємо його відповідь кінокритикам.
Можна нескінченно відповідати на закиди, але проблема в тому, що в наш час довгі тексти ніхто вже не читає. Це, до речі, перша проблема вітчизняних кінокритиків)))… І, як видно з цього тексту, моя також.
Отже, по пунктах…
Хронологія так званого конфлікту загалом викладена правильно. І за це велика подяка Дар'ї Бадьйор! Із цим завданням вона, безумовно, впоралася… Так, справді, мій ФБ-акаунт не зламали і від своїх думок я не збираюся відмовлятися, тому що право думати, на щастя, в нашій країні вже ніхто не відбирає… Як би того не хотіли кінокритики чи просто критики, вимагаючи негайної відставки і згадуючи всує держслужбу. До речі, це одна з проблем журналістів і критиків влади загалом, що вони несвідомо (а подекуди і свідомо) самі ж перетворюють чиновників на амеб без права голосу, думки і будь-яких рухів… І потім за це ж їх і критикують!!! Як не ходи на шахівниці — всюди зрада.
Я не Янукович, а тому мені нескладно принести вибачення за, можливо, різку тональність у власних коментарях на власному приватному ФБ-акаунті! Тим не менш, я його приношу всім кінокритикам, які сприйняли аналогію з «бабульками біля під’їзду» на свій рахунок. Виявляється, прості аналогії та критика критиків сприймаються ними ж самими болісно! Окей — перекреслюємо різкі висловлювання — нехай болить менше, але їхню суть я волів би залишити як є.
А суть така: українські кінокритики не впливають ні на що… Ні на збори, ні на думки глядачів! Вони пишуть для самих себе. «Це чиста естетика!» — як сказав у тому ж таки обговоренні на ФБ під постом Людмили Горделадзе вже директор Центру імені Довженка Іван Козленко. І його висловлювання чомусь не викликало такого резонансу, як моє. Можливо, справа у формі подачі цих думок… А можливо, Іван просто не держслужбовець!!! Але, як на мене, це… (підбираю слова) — повне дивацтво (підібрав нарешті!), коли прямоту одразу ж іменують хамством, і одразу ж згадують твій державний статус… Ти, мовляв, маєш бути амебою!!! Мовчи!!! Навіть на своїй приватній сторінці! Навіть у неробочий час (коментар був написаний, до речі, вночі)! Відкрию секрет: держчиновники ще ходять у вбиральню, їдять і сплять… Тобто це не окрема, спеціально вирощена порода людей.
Окей, я не хочу говорити про тих, хто чудово розбирається в театрі, але вперто лізе в кіно, критикуючи касову українську стрічку, ігноруючи при цьому той факт, вона дає сигнал вітчизняному бізнесу: в кіно, власне, можна нарешті вкладати гроші! Поки що це здебільшого робить лише держава… Не буду також відповідати на питання про те, чому наші так звані кінокритики здебільшого відмовчувалися, коли один із вітчизняних каналів улітку розгорнув БЕЗДОКАЗОВУ кампанію проти Держкіно, порушуючи всі журналістські стандарти, про що, до речі, писав «Детектор медіа»! Хтось спробував хоча б розібратися у природі цієї атаки? Не говоритиму і про потоки бруду, миттєве порівняння мене зі Сталіним / Путіним на основі кількох коментарів. Бо репліки з вуст критикуючих, вочевидь, важливіші за аналіз роботи! Час такий — ніхто не занурюється у справи, всі шукають зраду…
Утім, я хочу подякувати всім, хто взяв участь у викорчовуванні бурі зі склянки. Коли хтось налаштований проти когось — аргументи не діють ніякі! Дякую за це відкриття! Отримані від нього знання стануть у нагоді в подальшій роботі. І це точно моя короткострокова місія — перебувати на держслужбі… Я тут не довічно! Свого часу я пішов із журналістики через її короткозорість. Бо наші журналісти (зокрема й кінокритики) знають рівно стільки, скільки їм дають знати (їхні боси або співрозмовники) чи скільки вони зчитують із монітора свого комп'ютера. Тепер я бачу зсередини те, що просто банально було закрито для мене як для журналіста. Вийшов із матриці, так би мовити :)
І підтвердженням непрофесіоналізму Дарії Бадьйор як журналіста є той факт, що вона, по-перше, не показала всі цитати з Фейсбуку… Ну там, як мінімум, один поважний кінокритик вживає нецензурну лексику, що перекреслює все сказане ним до того! А ще є окремий пост із моїм вибаченням. І це мінімум… Бо максимум є в іншому твердженні, увага, цитата: «Всю енергію, яка була витрачена на ці атаки з боку заступника пана Іллєнка, можна було би скерувати в більш адекватне русло: можливо, якщо би пан Неретін завалив своїми знаками оклику Кабінет міністрів, Держкіно отримало би більший бюджет, аніж той, який запланований у проекті на 2018 рік».
По-перше, я використовую соціальну мережу насамперед для роботи. І вважаю це нормальним у сучасному світі, так само як і написання коментарів, що займають від сили 1 % робочого часу! Хто хоче — може переконатися в цьому.
По-друге, все добре в цьому матеріалі: й акценти є, і логіка, і я монстром постаю мимоволі… Та все псує один прокол! Уява автора!!! Бо він не знає (чи не бажає знати), як лише протягом останніх двох тижнів я відстоював зовсім інші цифри на кіновиробництво, ніж ті, що прописані в бюджеті на 2018 рік, на засіданні бюджетного комітету у ВР, а потім на комітеті з питань культури, подекуди просто вириваючи мікрофон в інших, наприклад, у міністрів. Автор також не розуміє, що методи боротьби за цифру на кіно в наступному році бувають дуже схожі на ті, що зображені у серіалі «Картковий будинок»… І в позаробочий час доводиться зустрічатися з різними людьми, від яких залежить розвиток кіно в нашій країні. І в підсумку — увага (!) — результат на табло буде іншим! Подивитеся згодом… І в ньому точно буде якась частка моїх зусиль… Якби не ця безглузда суперечка з тими, хто, безумовно, володіє словом, та не суттю — я би навіть не згадував про це.
До речі, перед тим, як у проекті бюджету прописали цифру на кіновиробництво, я особисто відстоював із аргументами і прикладами у Мінфіні зовсім іншу цифру, бо керманич Держкіно якраз був у відрядженні. І, між іншим, якась частина наших «забаганок» насправді була в початковій редакції бюджету… А потім зникла звідти! І ми знаємо чому, а також хто це зробив. А ви, шановна Дар'є, про це ніколи не дізнаєтеся… Знову ж таки, банальна журналістська короткозорість, помножена на небажання «знати більше!». До слова, цей слоган свого часу я подарував каналу «112»… Олексій Семенов тому свідок.
Тому звертаюся до всіх кінокритиків, дякуючи виданню «Детектор медіа». Я відверто не розумію, чому, якщо ви розказуєте про впливовість кінокритичного слова в Каннах, чому ж ваше слово ні на що не впливає в Україні? Чому навіть у нашого поганого сусіда є впливові кінокритики та блогери зі своїми розкрученими платформами, а в нас критика для самих же критиків, та ще й не зрозуміло де? Якщо, наприклад, пише Антон Долін чи Андрій Плахов, то це хочеться цитувати… Якщо пише хтось із наших — це ще треба спочатку відшукати, а потім допетрати. То це ваша проблема чи хтось наврочив?
Натомість розповім наостанок про одну з проблем Держкіно… Коли ми з Пилипом Іллєнком приходимо у владні кабінети відстоювати гроші на кіно, то часто чуємо одне запитання: «А що ви знімаєте? Де його можна побачити?». І мені здається, що інертність вітчизняної кінокритики, повне нерозуміння й нехтування нею масових смаків — і є корінням цього запитання! Про те, як і чому кінотеатри ігнорують українські стрічки, я не бачив статей, як і про позицію прокатників щодо цього моменту. Я б оце знову згадав би про бабульок біля під’їзду, якби не вибачився за це абзацами вище…))) Отож, про пенсіонерів більше ні слова!
І наразі я точно більше за масовий кінематограф, який пізніше слугуватиме міцним підґрунтям для кінематографа авторського. Тож мені особисто потрібні оглядачі, блогери, а також піар… Ще раз по пунктах: блогери, ОГЛЯДАЧІ та піар! Кінокритиків у переліку немає. Бо, на жаль, довгі і складні тексти ніхто не читає… Їхній час банально минув. Тому я навіть не впевнений, що цей текст хтось прочитає до кінця… Хіба що ті, кому це цікаво. І в даному випадку цей текст свідомо написаний якраз для тієї крихітної частини спільноти, яка, підкреслюю, ні на що не впливає! На превеликий жаль!!! Отож, нехай собі що хоче, те й робить. Караван іде як треба.
Фото: bestphotosite.net
