Проблема мови ворожнечі в Україні є однією з активно обговорюваних і, поряд з цим, однозначно не вирішеною. Існують різні думки щодо того, чи варто поводити себе етично зі своїм ворогом, тим більше - в ситуації реальної війни. Проте, з іншого боку, виникають питання: а чи завжди ця ворожнеча справді стосується нашого ворога? А чи не породжуємо ми самі собі нових ворогів, необізнано користуючись мовою, порушуючи норми і стандарти журналістики? Відповіді на ці питання, на наш погляд, може дати огляд журналістських матеріалів в одеських ЗМІ.
«Найпотужнішим» об’єктом за інтенсивністю вияву ворожнечі за аналізований період стали представники етнічних та національних груп: саме стосовно них було зафіксовано найбільшу кількість «ворожих» мовних одиниць. Як правило, це була «м’яка» мова ворожнечі, що виявлялася через негативно-оцінні характеристики, «ворожі» ярлики, недоцільне використання назв національної та етнічної приналежності, створення стереотипного образу національних меншин як ворога. Ця тенденція найчастіше простежується в матеріалах, в яких висвітлюються проблеми криміналу, ДТП: журналісти часто невмотивовано зазначають національність підозрюваних у здійсненні того чи іншого злочину або учасників надзвичайної події. Наприклад: «Сотрудники Службы безопасности Украины сегодня, 11 апреля, задержали в Одесской области двоих участников преступной группировки, состоящей преимущественно из гагаузов», «В Одессе патриоты задержали путинских молдован», «В СБУ нашли новых врагов Украины: одесских болгар, гагузов, русинов и венгров», «Стрельба возле одесского суда: полиция разыскивает банду грузин»; «СБУ в Одессе накрыла организованный россиянкой конвертцентр»; «В одесском аэропорту задержали турка, подозреваемого в терроризме».
Як бачимо, у текстовому просторі створені журналістами образи «своїх» та «чужих» національностей і етнічних груп перебувають в опозиції. При цьому спрацьовує стереотип сприйняття «чужого» передусім як загрози для «своїх». Занурюючи назву національності чи етнічної групи в негативний контекст, журналіст тим самим створює їхній негативний образ, позиціонує як джерело кримінальної загрози, а це, у свою чергу, призводить до дискредитації групи в цілому.
У ході моніторингу поряд з необґрунтованою актуалізацією приналежності людини до певної етнічної групи також зафіксовано випадки використання некоректних одиниць стосовно деяких соціальних груп. Зокрема, в окремих текстах має місце лексема «нелегали» замість більш коректного і рекомендованого міжнародними правозахисними організаціями «мігранти без документів». Наприклад: «В Одессе обнаружили тридцать азиатов-нелегалов», «В Коблево задержали 12 нелегалов», «Одесская область: на границе с Молдовой задержали нелегальных мигрантов и их проводника».
У ході проведеного дослідження нами виявлено стійку тенденцію використання некоректних лексичних одиниць і стосовно осіб, які не мають житла. Поряд з цим, журналісти не лише подають некоректну назву цієї соціальної групи, а й активно занурюють її в негативний контекст, що сприяє стійкості сформованому негативного образу та негативного стереотипу щодо цих людей. Наприклад: «Парк Горького закроют из-за «скопления бомжей, хулиганов, алкоголиков» (УСИ Одесса. – 8.07.2017).
«В Одессе представлен проект создания мобильной службы помощи бомжам», «Николаевские кладбища облюбовали бездомные», «Одесситы бояться ходить по парку Шевченко из-за бомжей».
Некоректне ставлення подекуди трапляється й стосовно в’язнів, людей з обмеженими можливостями, про що свідчать матеріали, як-от: «В Одесской области поймали беглого 32-летнего зэка», «Бывший зэк промышляет шантажом», «Владелец кафе в Лузановке перекрыл инвалидам доступ на пляж».
Щодо українсько-російських відносин як джерела мови ворожнечі, то в одеських ЗМІ цей об’єкт не вирізняється інтенсивністю вияву. У ході моніторингу було встановлено, що найактивніше дискурс ненависті стосовно стосунків України-Росії проявлявся у мас-медійних матеріал протягом травня 2017 року, що зумовлено передусім подіями, які сталися в Одесі у травні 2015 року. Саме в цей час з’являється найбільша кількість матеріалів, у яких висвітлюються проблеми «сепаратизму», які привертають увагу читача досить агресивними заголовковими комплексами, що, у свою чергу, сприяє концентрації негативно-оцінного потенціалу всього мас-медійного матеріалу. Використання «ворожих» мовних одиниць у сильних позиціях тексту не лише свідчить про активізацію маніпулятивних технологій (наприклад, привернення уваги читачів до матеріалу), а й залякування та нагнітання загрози, посилення образу ворога тощо. Наприклад: «В Одессе на Куликовом поле будут вычислять сепаратистов и "ватников"», «В Одессе у коллаборационистов проводят обыски», «В Одессе на сепаратистском автомобиле задержали избитых "ватников"», «Одесский «майдановец» перепуган: в городе живут толпы "ватников", ждущих своего часа!», «Под Одессой 9 мая обернулось в "ватный" шабаш».
Найчастіше мова ворожнечі стосовно українсько-російських відносин має місце у цитованих журналістами матеріалах, що вирізняються різко вираженим негативно-оцінним потенціалом. Наприклад: «Гордиенко: проклятый Донбасс, это раковая опухоль Украины», «"Майдановка" из Краматорска: если в Николаеве поднимут голову, мочите их лопатой», «А что касается предателей: чтоб вы сдохли! Горите вы все в аду! Пусть к каждому из вас придёт злодей, ограбит и убьёт!»
Як бачимо, цитовані матеріали містять не лише негативно-оцінні слова та вислови, а й відкриті погрози, заклики до знищення, що й призводить до розпалювання міжнаціональної ворожнечі та ненависті. У деяких матеріалах простежується емоційне посилення контексту шляхом використання негативних оцінок при характеристиці Донбасу, використання принципу переносу з часткового на загальне, внаслідок чого пересічний споживач інформації може сприйняти: «все, що має відношення до Донбасу, - це зло». Поряд з цим журналісти часто не дають жодних коментарів, які б дозволили визначити розмежування між позицією автора та героя матеріалу.
Говорячи в цілому про тенденції вияву мови ворожнечі в одеських мас-медіа, можна визнати, з одного боку, порівняно обмежений діапазон вияву риторики ненависті, про що засвідчує вузький перелік її джерел (це передусім українсько-російські відносини, національні та етнічні групи, окремі соціальні групи). Поряд з цим фіксуємо активне вживання окремих негативно-оцінних одиниць, невмотивоване використання некоректних висловів стосовно тієї чи іншої групи, що й створює сприятливі умови для легітимізації мови ворожнечі. Активне тиражування таких матеріалів може призводити до формування стійких негативних стереотипів, породження нової агресії та ненависті.
Причину агресивної комунікативної поведінки найчастіше вбачають у складному житті, яке ніби змушує людей бути жорстокими, а мова відображає всі зміни, що відбуваються в суспільстві.
***
Приклади наявності мови ворожнечі в одеських медіа за жовтень 2016 - січень 2017 року читайте тут, а також в матеріалі «Мова ненависті в регіонах: сучасні «надбання» в одеських медіа», за лютий-квітень – тут, за травень – тут, а також в тексті «Мова ворожнечі як повноцінний учасник спілкування?», за червень - тут.
Фото: AzartNews
