Грузинська кіноіндустрія в рази менше української. І за кількістю кінотеатрів, і за кількістю фільмів, і за кількістю нагород, отриманих на престижних кінофорумах... Однак деякі якості грузинської кіноіндустрії мають бути прикладом для України. По-перше, вона розвивається не ривками, залежно від інтересу тієї чи іншої влади, а системно - фільми в Грузії продовжують зніматися, незважаючи на зміни в уряді країни.

Про цю та інші добрі традиції сучасного грузинського кінематографу ми поспілкувалися з директором Національного кіноцентру Грузії Наною Джанелідзе. Цьогоріч вона входила в журі Національної конкурсної програми Одеського міжнародного кінофестивалю.

Скільки в Грузії щорічно знімається фільмів?

Приблизно 15. Серед яких в середньому по два повних метра, дебюта і копродукційні проекти. Сім дипломних і чотири документальні фільми, а також дві анімації.

Ваш Кіноцентр з 2001 року випустив у цілому більше 140 повнометражних і короткометражних фільмів.

Після війни 1992-93 років в Грузії повністю припинилося фінансування кінематографа. Країна перебувала у важкому становищі - в будинках не було навіть електрики. Тож грузинський кінематограф почав поступово розвиватися тільки у 2001 році, коли був створений Кіноцентр. Тоді ми поступово дозняли фільми, робота над якими почалася раніше, а також почали нові проекти. Однак до 2009 року наш кінематограф розвивався дуже повільно, адже не було необхідних ресурсів. 2009-й рік став поворотним для нового грузинського кіно - був знятий фільм "Інший берег", який розповідає про грузино-абхазьку війну. Це було абсолютно інше кіно в порівнянні з тим, що було раніше: нова стилістика, нова тема, нові імена... Цей фільм отримав близько 50 призів на найрізноманітніших фестивалях. З того року і кількість і якість грузинських фільмів істотно зросла.

Скільки в Грузії становить держфінансування кіно?

На сьогоднішній день річне фінансування Кіноцентру становить 1,8 млн. євро. Це мізерні гроші - їх ледь вистачає на все, що ми робимо: від зйомок фільмів до утримання самого кіноцентру, а також видання журналу про кіно.

Сьогодні в Грузії виростають кінопрофесіонали, які набираються досвіду за невеликі гроші. І досягнувши високого рівня, просто виїжджають в інші країни, де можуть отримати більше. На жаль, цей процес з кожним роком набирає все більших і більших обертів. Щоб його зупинити - необхідно підвищувати фінансування кіно.

А в Україні зараз скорочується держфінансування кінематографа. Тож більш ніж трирічний ренесанс українського кіно, вочевидь, добігає кінця. І причина цього не тільки в тому, що зараз йде війна, а й у тому, що змінилася влада. Щоразу після зміни влади в нашому кінематографі починаються не кращі часи. А як позначилася зміна влади на грузинському кінематографі - в листопаді минулого року у вас з'явився новий президент.

Ми продовжили стратегію розвитку кінематографа, яку вели раніше. Ми послідовно пророщуємо зерна, посіяні раніше.

Торік на ОМКФ був представлений фільм, знятий спільно Грузією і Україною - "Параджанов". Цьогоріч в конкурсній програмі ОМКФ було показано два україно-грузинських фільми: "Побачення наосліп" і "Моя русалка, моя Лореляй". Незабаром вийде стрічка "Урсус", яка також знімається в копродукції наших країн. Скажіть, надалі співпраця української та грузинської кіноіндустрії працюватиме настільки ж активно?

Так, звичайно. Україна і Грузія і надалі будуть разом знімати фільми. Але цим наша співпраця не обмежиться. Зараз, наприклад, ми вже плануємо провести в Одесі тиждень грузинського кіно.

В Україні регулярно проходять мініфестівалі грузинського кіно. А як з українським кіно в Грузії?

У Грузії погано знають українське кіно. Подібні акції там, на жаль, не проходять. Знаю, що цьогоріч на кінофестивалі в Батумі буде показаний фільм Мирослава Слабошпицького "Плем'я".

Батумський і Тбіліський кінофестивалі - основні кінофоруми Грузії?

Так. Але у нас є ще один чудовий кінофестиваль на кордоні з Осетією. Він проходить у селищі Нікозі. Його організував один священик, який у минулому був аніматором. Він навчив місцевих дітей знімати мультфільми. Про цей фестивалі дізналися аніматори з усього світу і почали приїжджати туди зі своїми майстер-класами. Думаю, що найефективніша зброя проти війни - це дитяча творчість.

У нас теж є подібна студія, у якій анімацію створюють діти. Вона називається "Червоний собака"... Скажіть, а скільки в Грузії кінотеатрів?

З кінотеатрами справи у нас дуже погані. Якщо в 80-ті роки їх по всій країні було близько 120, то зараз - всього 3. Це просто смішно. Всі ці кінотеатри приватні і квитки там коштують дуже дорого. Свого часу грузини дуже любили кіно і могли ходити в кінотеатри з ранку до ночі. Але з роками ми повністю втратили свого глядача. Щоб виправити цю ситуацію - ми вирішили нести кіно у школи. Представники нашого Кіноцентру роз'їхалися по сорока школам по всій країні, де показали 12 фільмів, визнані кінокласикою. Серед них були стрічки Чапліна, Трюффо, а також старі грузинські картини. Усі покази проходили безкоштовно. Перед початком представники нашого центру проводили невелику презентацію, а після - було обговорення. Цей проект був дуже і дуже успішним - в цілому ці фільми подивилося близько 5 тис. школярів.

Російські прокатники час від часу проводять диверсії проти українського кіно. Вони викуповують права на показ наших фільмів на всій території СНД і просто кладуть ці стрічки на полицю. Таким чином, як би офіційно блокуючи їх вихід на екрани. Це було з "Молитвою за гетьмана Мазепу" Юрія Іллєнка, "Мамаєм" Олеся Саніна ... Іноді таке трапляється і з польськими фільмами - так вчинили, наприклад, з "Катинню" Анджея Вайди. А чи траплялося таке з грузинськими фільмами?

Ні. Знаю, що "Побачення наосліп" Левана Когуашвілі (стрічка отримала "Золотого Дюка" на ОМКФ - А.Ф.) викупив російський прокатник і зараз фільм показується на 20 екранах у Росії.

Антон Філатов, Gazeta.Ua

Фото -  http://gazeta.ua