ПРОЕКТИ
16:44
Середа, 23 Травня 2007

Втомлені телевізором, або коли в Україні припинять демонструвати фільми виробництва ФСБ?

Невже ми не пам'ятаємо справжні, а не "кіношні" вибухи у Москві, Волгодонську та Буйнакську?
Втомлені телевізором, або коли в Україні припинять демонструвати фільми виробництва ФСБ?

"Я, майор ФСБ Олексій Смолін, отримав від свого керівництва завдання підірвати житлові будинки в Москві, Волгодонську та Буйнакську. Я та люди з мого підрозділу виконали завдання".

Цими словами, які вимовляє актор Олексій Макаров в образі офіцера ФСБ, розпочинається фільм "Особовий номер", який минулої п'ятниці демонстрував український телеканал "Інтер".

Невже російські кіношники вирішили розповісти правду про організаторів вибухів осені 1999-го року, що забрали життя понад трьох сотень росіян, коли ще півтисячі дістали поранення? – промайнуло у мене в голові.

З інтересом почав я перегляд нового російського блок-бастера. Втім усі сподівання почути та побачити, що ж насправді відбувалося у Росії напередодні Другої чеченської війни, (яку росіяни чомусь називають грайливим словом "кампанія") були марними.

Адже, як з'ясувалося згодом, фільм був знятий 2004-го року під безпосереднім керівництвом верхівки ФСБ.

А головним консультантом під час зйомок стрічки виступив тодішній заступник керівника спадкоємниці КДБ СРСР, генерал ФСБ Росії Володимир Анісімов.

Фільм, який є кволим епігонством голлівудських "Міцних горішків", зроблено з дотриманням усіх сучасних ідеологічних російських штампів.

Так звану "брудну" плутонієву бомбу терористи-араби привозять до Москви з Литви (певно, тоді, ФСБ ще не передбачала майбутнього конфлікту з Естонією, але вже знала, що з Прибалтикою загалом буде непросто), пізніше – чеченські терористи за допомогою арабів захоплюють московський цирк, у якому дивляться виставу кілька сотень дітей-школярів.

Чеченці погрожують підірвати усіх, якщо їм не нададуть можливість переговорів з політичним вигнанцем та екс-олігархом Покровським, який на момент захоплення живе під прикриттям британських спецслужб у Лондоні. (Гадаю, про паралелі з Борисом Березовським читачу зайвий раз нагадувати не треба)…

Втім араби залишають чеченців чатувати заручників, а самі вирушають на літаку до Риму (де має відбутися самміт "великої вісімки") для того, аби розсипати плутоній над столицею Італії.

І тут на заваді терористів стає той самий офіцер ФСБ Олексій Смолін, який втік з чеченського полону.

Таким чином йому вдається переконати "своїх", що усі "зізнання" про вибухи у житлових будинках він зробив після жорстоких тортур та "під стволами" чеченських повстанців.

Смолін, наче Брюс Вілліс чи Жан-Клод ван Дамм звільняє усіх заручників, вбиває усіх терористів і навіть власноручно знешкоджує "брудну" плутонієву бомбу.

Російський спецназ "зачищає" цирк, а російська авіація наносить бомбовий удар по базах бойовиків в десь на Близькому Сході.

При цьому на бік федералів у процесі знешкодження "терористів" переходить один з поплічників Покровського, син чеченського міністра Умар.

(Пряма аналогія з нинішнім "володарем" федеральної Чечні Рамзаном Кадировим, який раніше сам воював на боці повстанців, потім перейшов на бік Кремля, а після смерті батька, якого підірвали на стадіоні у Грозному 9-го травня 2004 року, сам очолив федеральну владу гірської республіки).

Щоправда, як свідчить фільм "Особовий номер", ватажку бойовиків терористичної організації "Ансар Аллах", що готував увесь цей теракт, вдається втікти. І як каже голос за кадром, його сліди губляться десь у Панкіській ущелині Республіки Грузія.

Повний хеппі-енд. Жоден з заручників у фільмі не постраждав. Як підсумовують фінальні титри, сценарій стрічки базується на реальних подіях.

Тобто, як кажуть росіяни, "всем сестрам по серьгам". Прибалтам дісталося за "брудну бомбу", британцям – за те, що переховують у себе політбіженця, який начебто організовує чеченських терористів на захоплення московських дітей, Близькому Сходу – за те, що на своїй території утримує бази бойовиків - пригадайте, як 2004-го офіцери російських спецслужб вбили на території Катару президента Чечні Зелімхана Яндарбієва, через що потрапили до рук катарського правосуддя. Між Росією та Катаром тоді розгорівся справжній міжнародний скандал.

Звісна річ, "отримали своє" і "вперті грузини", які після "революції троянд" у Панкіській ущелині, на думку генералів з ФСБ, начебто переховували ватажків угрупування "Ансар Аллах".

Єдине, що спадає на думку, коли дивишся усе це, а особливо читаєш фінальні титри про "реальні події", - НАВІЩО ДЕМОНСТРУВАТИ УСІ ЦІ БАЙКИ ГЕНЕРАЛІВ ФСБ В УКРАЇНІ?

Невже ми не пам'ятаємо справжні, а не "кіношні" вибухи у Москві, Волгодонську та Буйнакську?

І особливо інший - "невдалий" - вибух у Рязані 22-го вересня 1999-го? Тоді мешканець будинку по вулиці Новоселів 14/16 Олексій Картофельніков, побачивши незнайомих людей, що заносили у підвал його багатоповерхівки мішки з невідомою речовиною, негайно викликав міліцію.

Затримані незнайомці виявилися офіцерами ФСБ, а речовина у мішках – гексогеном. Втім вже за два дні тодішній шеф ФСБ Микола Патрушев офіційно заявив, що бомба у рязанському підвалі була "пустушкою", що затримані офіцери ФСБ, мовляв, проводили навчання, а газоаналізатор, яким перевіряли вміст мішків, був несправним. За інформацією ФСБ у мішках був звичайний цукор.

Невже ми не пам'ятаємо захоплення "Норд-Оста" на Дубровці 23 жовтня 2003-го? Коли в результаті незграбного використання отруйного газу, а потім і штурму загинули 130 заручників, серед яких троє - українці.

700 людей тоді дістали тоді поранення. Багато хто загинув або став інвалідом саме через газ, який застосував російський спецназ.

Спецназ під час штурму вбив усіх 40 бойовиків. Усіх до останнього. Дізнатися про справжніх організаторів теракту таким чином стало просто неможливо.

Я дуже добре пам'ятаю і криваву бійню у північно-осетинському Беслані вересня 2004-го. Ті страшні події я висвітлював у складі знімальної групи каналу "1+1".

В спортивному залі школи чеченські терористи тримали 1200 дітей-заручників, яких намагався незграбно звільнити російський "Вимпел" та "Альфа".В результаті штурму буквально за півгодини перехресним вогнем терористів та російського спецназу було вбито 330 людей, серед яких 186 – осетинські діти.

Лише за один день, 3-го вересня, 30-тисячний Беслан втратив більше своїх мешканців, ніж за усі 4 роки Великої вітчизняної.

До останнього мешканці Беслана були впевнені, що вони зможуть домовитися з чеченцями, і ті відпустять дітей…

Як свідчать очевидці стрілянини, а разом з ними і член російської парламентської комісії з питань розслідування бесланських подій Юрій Савельєв, штурм спортзалу з заручниками був спровокований самим спецназом, а точніше – гранатометним пострілом по школі з сусідньої п'ятиповерхівки.

У ФСБ просто вирішили не чекати далі, адже терористи вимагали у переговорники тоді ще живого президента Чечні Аслана Масхадова. Про це вже ніби домовилися тодішній президент північної Осетії Олександр Дзасохов та один з лідерів чеченського руху опору в екзилі Ахмед Закаєв. Масхадов, якого російські спецслужби "ліквідували" навесні наступного, 2005 року, 3-го вересня 2004-го вже збирався виїхати до Беслана у якості миротворця…

Ви просто не можете уявити, що відбувалося у Беслані, коли 6-го вересня розпочалися масові поховання загиблих у тій страшній м'ясорубці… Місцевий цвинтар перетворився на одну велику братську могилу, а затишні бесланські подвір'я – на місце сліз та горя тисяч осетинських жінок та чоловіків.

І я навіть не знаю, чого було більше в очах цих людей, які втратили своїх діток – ненависті до терористів-чеченців, які захопили школу, чи люті до свого рідного російського спецназу та ФСБ, які фактично розв'язали криваву бійню…

Після повернення з того відрядження я разом зі своїми колегами по "1+1" зробив фільм під назвою "Беслан: 7 днів вересня". На відміну від "Особового номера" він і справді базувався на реальних подіях осені 2004-го року.

Єгор Чечеринда, головний редактор інтернет-порталу INTV, для УП

P.S. "На території Росії з 1995-го по 2006 роки в результаті терористичних актів загинули 1802 людини. Що ми дозволимо ЇМ завтра?"

Ганна Політковська, відома російська журналістка та правозахисниця, зі збірки "Норд-Ост. Незавершене розслідування"

P.P.S.

У вересні 2004-го Ганна Політковська була отруєна невідомими у літаку, коли летіла на перемовини з чеченцями, що захопили бесланську школу №1.

7-го жовтня 2006 року Ганна Політковська була вбита найманим кілером у під'їзді власного будинку у центрі Москви .

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
для УП
Всі матеріали розділу / жанру:
Теги:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
17295
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop