Керівництво одного з провідних українських інформагентств УНІАН повідомляє про плани розширення діяльності свого кореспондентського бюро у Брюсселі. З такими планами до виконання обов'язків у столиці Євросоюзу в жовтні має приступити Ростислав Хотин - журналіст із досвідом телеведучого на українському телебаченні, колишній кореспондент міжнародної агенції Reuters та колишній багаторічний редактор Української служби «Бі-Бі-Сі».

Радіо Свобода розмовляло з Ростиславом Хотином про перспективи міжнародної журналістики в Україні, про ставлення до звинувачень в порушенні журналістських стандартів та про ганебне ставлення до співробітників, що закидають інформаційному агентству, в якому він збирається працювати в Брюсселі.

- Агентство УНІАН хотіло би перетворити корпункт, який зараз займається Європейським союзом, НАТО і країнами Бенілюксу, розширити його роль з Брюсселя, створити мережу кореспондентів агентства УНІАН по Європі, бо зараз ця мережа дуже маленька, і щоб Брюссель відповідав за Західну та Центральну Європу. Мова йде про пошук кореспондентів, їх навчання, щоб підтягнути інформаційний, медійний потік із Західної Європи через Брюссель до Києва.

Також йдеться про те, щоб Брюссель відповідав не лише за стосунки України з ЄС, хоча ця тема, звичайно, буде домінувати у найближче десятиліття, поки Україна не стане членом ЄС, як вона планує. Але також, якщо вже Україна йде у зв'язці з шістьма країнами у «Східному партнерстві», то щоб «покривати» стосунки Молдова-ЄС, Білорусь-ЄС, Грузія-ЄС. Звичайно ж також висвітлювати стосунки Росії і Євросоюзу, тобто створити в Брюсселі медійний центр, який би відповідав за Євросоюз, Центральну та Західну Європу.

- Міжнародна тематика становить невелику частку в роботі українських ЗМІ. Багато українських видань і телеканалів не мають постійних закордонних кореспондентів. Чи змінюється це становище?

- Для України дуже велике значення має те, що думають в національних столицях країн-членів Європейського союзу - Не дуже. Зацікавлення міжнародними новинами є, але воно не зростає. Така велика країна з населенням 46 мільйонів повинна б мати у Європі більше корпунктів та кореспондентів за кордоном, бо цих явно недостаньо. Другий момент у тому, що небагато ЗМІ хочуть вкладати гроші в корпункти й утримувати кореспондентів, отримувати цей потік із-за кордону, але насправді значення країн-членів Європейського союзу для України збільшується й збільшується.

Якщо Україна буде йти шляхом Польщі, Чеської Республіки, Словаччини, Угорщини, які стали членами Європейського союзу, то для України значення не лише Брюсселя, як верхівки ЄС, а й значення окремих країн буде зростати. Для України важливо не тільки те, що думає Брюссель, а й що думає Париж, Берлін, Рим, Дублін, Лондон, Стокгольм, Афіни, Софія, Бухарест - важливі усі. Бо, хоча велику частка рішень приймає Брюссель, однак насправді повністю національний суверенітет ці країни до Брюсселя не передали, і багато рішень, які стосуються Європейського союзу, його розширення схвалюються на державному рівні у національних столицях, і для України дуже велике значення має те, що думають в національних столицях країн-членів Європейського союзу.

- Чи немає тут ще однієї важливої причини, чого українці мало цікавляться міжнародними і зокрема європейськими справами? Упродовж поколінь Україна була відрізана від зовнішнього світу, і зараз чимало українців не можуть користуватися правом вільного пересування Європою.

- Так, це правда, бо Україна завжди, наприклад як УРСР в Радянському Союзі, була провінційною. Усі прямі стосунки України з європейськими сусідами і в цілому з Європою були зведена нанівець. Після здобуття незалежності була спроба розширити потік, пробити цей інформаційний «берлінський мур», зведений на кордонах України. Почалося висвітлення міжнародних подій через українські очі, через український погляд, але насправді розширення не відбулося. Фактично, на відміну від, наприклад, Польщі та інших українських сусідів, які вже стали членами Євросоюзу, міжнародна політика, висвітлення міжнародних подій не надто присутні в українських ЗМІ, а якщо й присутні, то або це новини полегшеного плану, або розповіді про аварії й катастрофи. Серйозних подій, серйозного політичного аналізу і що це означає для України, цього усе ще дуже й дуже мало. Цього недостатньо.

- У зв'язку з цим цікаво стежити і за планами УНІАН, але обставини затьмарені повідомленнями про скарги чинного кореспондента агенції у Брюсселі на те, як з ним поводиться керівництво. У тих повідомленнях лунає також ім'я Ростислав Хотин.

- Мені запропонували стати кореспондентом УНІАН у Брюсселі минулого тижня, а наскільки я розумію, історія, так би мовити, між нинішнім кореспондентом УНІАНу Сергієм Воропаєвим та агентством тягнеться вже тривалий час. І я про це не знав і стосунку до цього не мав. Ми з Сергієм у дуже гарних, приятельських стосунках. Як колеги один одного давно знаємо, обмінюємося імейлами, але більше на цю тему я не можу сказати. Мені хотілося б, щоб усе вирішилося, щоб і агентству було добре, і Сергієві, про що я вже сказав усім колегам.

- Наскільки серйозними Ви вважаєте питання цензури для майбутньої роботи, адже одним із приводів внутрішніх дискусій в агенції в останні місяці були твердження про цензурування матеріалів?

Загрози цензури, коли йдеться про роботу українських журналістів-міжнародників фактично немає. Є проблеми з самоцензурою, з тягою до «полегшених тем» - Із розмов з колегами у Києві я зробив висновок, що загрози цензури, коли йдеться про роботу українських журналістів-міжнародників фактично немає. Є проблеми з самоцензурою, з тягою до так званих «полегшених тем». Я вважаю, що специфіка роботи саме агенції, коли йдеться про подачу інформації, а не оцінок, дозволяє ці питання зводити нанівець. Але, крім того, у своїй роботі я покладатимуся на професійні принципи, а також на досвід редактора «Бі-Бі-Сі». Я понад 15 років керувався визнаними настановами та високими журналістськими стандартами, і я залишаюся «бібісішником».