Сумні думки охоплюють, думаю, не мене одного, коли дивлюся телеканал ТВі. Абсолютно очевидно, що канал переживає дуже важкі часи. Творчий колектив деморалізований. Хоча на ТВі й намагаються зберігати обличчя, але воно абсолютно не схоже на колишнє.

Дивлячись на ці київські події, переживаю відчуття «дежа вю». Це вже було понад 10 років тому в Росії з телеканалом НТВ, коли нова післяєльцинська російська влада організувала там «суперечку господарюючих суб’єктів», переформатувавши НТВ з флагмана вільної журналістики РФ (за всіх тіньових сторін, пов’язаних з власником паном Гусинським) на інформаційний «зливний бачок» Кремля. До речі, й сьогодні сюжети з душком, спрямовані проти російської опозиції, запускаються через НТВ, який кокетливо намагається вдавати незалежність і деяку вільнодумність.

Ситуація з ТВі змушує замислитися, наскільки важкими будуть наслідки зачистки українських ЗМІ до президентських виборів 2015 року. А поки ТВі повторює старі програми, дає аполітичні документальні фільми й уже намагається зайвий раз, кажучи про владу, не форсувати критичність. «Прес-клуб Віталія Портникова» якось тихо зник. Між іншим, те, що відбувається, стане важким випробуванням для репутації цього висококласного журналіста й порядної людини. Адже тут настає момент істини.

А у Савіка Шустера обговорювали допит свідка у справі про вбивство Євгена Щербаня. Чесно кажучи, свідок Кириченко не справив серйозного враження. Його твердження — слова, слова, слова... До речі, Кириченко на запитання адвоката Власенка відповів, що жодних фактичних і документальних доказів провини Тимошенко у нього немає. Узагал, процес, що розбирає справи 17-річної давнини, навряд чи може бути простим і однозначним. Особливо тішить така доказова база: «Мені хтось колись сказав», «Я сам не знаю, але чув», «Людина, яка була знайома з тим, хто там був, мені сказала» і так далі.

Едуард Гурвіц, нині депутат від «УДАРу», рвався до мікрофону, щоб повідомити якусь сенсацію. Прорвався — й нічого не сказав, окрім банального твердження, нібито почутого Гурвіцем від самого Щербаня, що начебто «його замовив Лазаренко».

Нардеп від «Батьківщині» Пашинський поставив Гурвіцю запитання, а кому, власне, дісталася економічна «імперія» Щербаня після його смерті? Адже саме ті, кому все дісталося, й були найзацікавленішими особами. Але колишній міський голова Одеси від відповіді ухилився.

Потім від справи Щербаня перейшли до питання європейської інтеграції. Шустер повідав, що Британія збирається вийти з Євросоюзу й уже готується до референдуму. То навіщо Україні туди рватися? Думаю, що швидше Шотландія вийде зі складу Британського королівства, ніж Британія з ЄС. Такої ж думки й Петро Порошенко, який вважає, що ЄС — це потужна соціально-економічна структура, здатна витримати будь-які кризові явища. Якби не було ЄС, такі країни, як Греція, Іспанія, Італія, Португалія, Ірландія, Кіпр, уже давно зазнали б краху. Як вважає Порошенко, треба припинити вести безконечні дискусії, розуміючи, що якщо в листопаді 2013 року Україна не підпише асоціацію з Євросоюзом, то другого випадку не буде багато років.

Головною перешкодою для вступу України до європейських структур, на думку Порошенка, є тотальна, всеосяжна й всюдисуща корупція, яка, за його словами, пронизала собою всю державну систему. Як він повідомив, усі перевіряючі органи, що сидять на шиї й стоять над душею бізнесу, дають до бюджету приблизно 200 мільйонів гривень, а на утримання самої армії перевіряючих доводиться витрачати 24 мільярди гривень щороку. То може є сенс заощадити ці мільярди? І корупції стало б менше. Це вони до бюджету дають усього лише 200 мільйонів, а скільки до своєї кишені кладе кожен?.. І тут сталося чергове явище народові пані Богословської. Вона тут-таки дала зрозуміти, що екс-міністр закордонних справ Порошенко — це такий собі базіка, а от нинішній пан Кожара — найкращий шеф зовнішньополітичного відомства всіх часів і народів. Вона проспівала гімн дипломатичним успіхам Партії регіонів, мовляв, помаранчеві нічого не зробили, лише базікали, а ми, регіонали, вже однією ногою в Європі. Ну, нічого ще не підписано, й поки ПР не зробить того, що її вищі лідери обіцяли Європі, підписано не буде.

Потім випустили галицького комуніста Голуба, який почав натхненно дискредитувати Європейський Союз. Там, мовляв, дуже погано. Ну, дай нам Бог дожити до їхнього «погано». Адже сьогодні саме Україна є бідною країною Європи. Ну й, звісно, як тонко натякав львівський борець за робочу справу, рай на землі дислокується на сході — в тій країні, де влітку 1918 року в Москві була створена Комуністична партія (більшовиків) України — КП(б)У. Голуб описував економічні жахи в Болгарії й Польщі, але Порошенко кваліфіковано нагадав, що для підприємців кіловат електроенергії в Болгарії й Польщі коштує 5 центів США, а в Україні — 12 центів. Депутат від «УДАРу» Чумак звернув увагу на те, що майже скрізь на схід від України панує тотальна корупція, непрозорість у економіці й фінансах, безправ’я підданих. При цьому нардеп Чумак єхидно запитав Голуба, на автомобілі виробництва якої країни їздить комуніст, але членороздільної відповіді не отримав.

Голуб жадав референдуму про вибір на користь Сходу або Заходу. Нардеп від «Батьківщині» Сергій Соболєв іронічно порадив Голубу, що вже якщо вабити дешевим газом, то треба об’єднуватися з США, оскільки там сланцевий газ уже по $ 110 за 1000 кубів.

Непохитний член Комуністичної партії доводив, що корупція з’явилася після 1991 року, а до цього її не було геть зовсім. Пригадаймо в 80-ті роках минулого століття й масові арешти в Москві керівництва торговельної мережі радянської столиці саме за злодійство й корупцію, що досягла мафіозного розквіту. А справа Міністерства рибного господарства СРСР? Там у банках з-під оселедця продавали за кордон червону й чорну ікру, заробляючи мільйони. А «бавовняні справи» в Узбекистані?

Між іншим, був цікавий випадок часів забронзовілого Брежнєва. Одна дівчина з батьками виїхала на постійне місце проживання до буржуазної країни. І там їй довелося виступати на радіо, яке вело мовлення на СРСР. У ефірі місцевий лівий цілком у стилі Голуба розповідав, що в совдепії немає хабарництва. Тоді дівчина розповіла, що особисто їй вступ до медичного інституту коштував норкової шуби дружині ректора. Лівий почав вимагати доказів. Дівчина сказала, що в підкладці шуби є бирочка з цифрами, які й назвала. У СРСР «ворожі голоси» слухали не лише прості люди. Оперативна група, що приїхала з обшуком, шубу й бирочку в ній виявила. І цифри збіглися.

Депутат від «Свободи» Андрій Іллєнко, що був у студії Шустера, продемонстрував майку, яку, за його словами, роздавав ентузіастам голова адміністрації однієї з центральної областей України, звісно член Партії регіонів. На одному боці майки було написано: ВО «Свобода». А на другому: «Бий жидів». Якщо ці пани вважають, що їм удасться успішно й безкарно на короткий потрібний їм період використовувати керований антисемітизм, то вони дуже помиляються. Такі речі легко виходять з-під контролю й створюють ефект бумеранга. Судячи з виразу обличчя Андрія Іллєнка, в «Свободі» починають розуміти, що їх використовують у цій шаховій грі й що з дещо чим слід якнайшвидше закінчувати. А потім Шустер розповів про листи від імені ВО «Свобода», що відсилаються з різних міст України народним депутатам з текстами убого антисемітського змісту. Едуард Гурвіц заявив, що, за його переконанням, ВО «Свобода» до авторства цих листівок не має жодного стосунку. Провокатори навіть не завдали собі клопоту перекласти тексти українською для правдоподібності, все написали російською. Ну, в нас є ЗМІ, які й таку нехитру наживку жадібно ковтають.

Ще одну політичну технологію відпрацьовували у нас усіх на очах на так званих антифашистських мітингах. Як і 2004 року, сьогодні, напередодні виборів 2015 року, народ ділять на дві частини — на «своїх» і «чужих», на «наших» і «німців». Причому, судячи з усього, до «фашистів» записують усіх, хто не любить Партію регіонів і комуністів, а таких за всіма соцопитуваннями — більш як половина населення країни. До речі, якщо опозиція перехопить ініціативу й сама почне називати опонентів фашистами, ще велике питання, кому швидше повірять. Принаймні, у людей на Сході й Півдні може виникнути когнітивний дисонанс, як висловлюються психологи, а простіше кажучи, розгубленість і побажання «чуми вам на обидва доми». Від усього цього «антифашистського» психозу, що штучно накручується, явно тхне клоунадою й гротеском. Словом, регіонали тонко натякають українському суспільству: будь-хто, хто не з нами, той фашист.

Дискутували на ці теми й у студії «5-го каналу». Наш колега Сергій Грабовський дав свою оцінку цим ідеологічним буфонадам, чим викликав крайнє невдоволення донецького соціолога Євгена Копатька, який миттєво оголосив Сергія «нехорошим журналістом», що образив трудовий Донбас. Узагалі, нікого з вихідців цього регіону анінайменшій критиці піддавати не можна, навіть якщо це олігарх, високопоставлений бюрократ або мафіозі — вони все одно «робочий люд Донбасу». А критик — це злий ворог донбасівських шахтарів, металургів, машинобудівників і партійних працівників Партії регіонів. Зручна позиція. У СРСР був такий кандидат у члени Політбюро ЦК КПРС, перший секретар ЦК КП Узбекистану Шараф Рашидович Рашидов. Будь-які критичні статті в московській пресі про те, що з бавовною не все гаразд, товариш Рашидов негайно оголошував «образою узбецького народу» й «дискредитацією радянського Узбекистану». Щоправда, потім з’ясувалося, що критика була більш ніж справедливою, а Рашидову довелося раптово чи то застрелитися, чи то отримати смертельний інфаркт.

Ну, навіщо ж перетворювати наш український Донбас на наш «український Узбекистан» часів «розвиненого» радянського феодалізму?

Ігор Лосєв, «День»

Фото Артема Сліпачука, «День»