Гумор на ТБ — тема смішна. Не лише в розпал новорічних свят. Протягом усього року народ і так знає, з чого (з кого) реготати — без витівок «ящика».

Якщо філолог вичленує у відповідному тексті гумор «комічний» або «ситуативний», то в Детектор медіа, звісно, робота невдячна. На ТБ, як правило, гумор «плінтусний», «нижчепоясний» або «політлоскітний». Однак саме «низький жанр» давно став для ТБ мірилом високих рейтингів (і як наслідок — прибутків). «Ан-шлагівщина» або «петросянівщина», «КВНщина» або «сердючкоманія» — стаціонарні мішені, в які кожен ладен жбурнути каменюку: «Набридло! Остогиділо! Дайте спокій!»

А хіба критиканство цих «радощів» — не загальне місце, не банальність, не черговий викрутас, коли вже зовсім ні про що бурчати?

Начебто і глядач чекає пришестя якоїсь «нової ери» телевізійного сміху. Начебто й нудно йому в колі одних і тих самих облич. Начебто ні брати-кролики, ні Петросян—Степаненко, ні Масляков—Дубовицька, ні інші вороб’ї—галкіни вже особливого захоплення не провокують. А комічне інколи стає вже відверто клінічним... Оскільки суспільно-політичні «виразки» нині в обов’язковому порядку висміюються тільки відкрито. Годі шушукатися! Езопова мова — в музеї гумору. Зворушливі мораліте Сови та Глазового — там само. Колоритні тексти Вишні або Нечуя-Левицького — у сільських бібліотеках (на ТБ їх сьогодні не те що не згадують — думаю, там навіть не підозрюють про їх існування).

І ось замість езопової мови — мова відверта, як висолоплений язик... «Ги-ги» — тепер наш головний тележанр. Ну і, відповідно, головні зірки 2006-го в цьому ареалі прекрасного — два суперуспішних телевізійних проекти: «Камеді клаб» і «95 квартал». Вони — лідери рейтингових соціалістичних змагань року, який минає (з чим вітаємо і присвячуємо окремі тексти).

Правда, у зв’язку з лідерами є одна підозра... Напевно, Олександр Васильович Масляков на котромусь витку своєї тяжкої долі розгубив світами багатьох «позашлюбних дітей». А ті вже за покликом крові стали в різних ре-гіонах екс-совка влаштовувати КВН-модифікації на славу прародича — що в Україні, що в Росії, що в Киргизії, що у Вірменії... Важко сказати, як ішли справи в Ашгабаті: у Туркменбаші, мабуть, не дотягнулися руки до КВН-ентузіастів, оскільки займався виключно нищенням балету. Але ось, наприклад, ті ж таки «Нові вірмени» під проводом Джанібекяна, Саркісяна та Гаспаряна ще три роки тому засвітилися в одному нічному клубі — і з ходу проголосили епоху «Камеді». А потім пустили коріння міжнародних «клаб»-відгалужень (у тому числі й у Києві).

Так похитнулися і розгублений «Форбс», і контрпрограмний Ернст — від «камеді»-прибутків. Ось тільки знавці вчасно не пометушилися й не пояснили: формат stand-up має такий стосунок до вірменських ноу-хау, як український вареник до таємниць кухні племені майя. З шинелі stand-up на Заході вийшов цілий полк бешкетників — Едді Мерфі, Джим Керрі, Вупі Голдберг. Там такий клубний формат сприймається як роздратований «удар у відповідь» набридлій політкоректності. За столиками в «улюблених кав’яреньках» без розбору «опускають» республіканців, демократів, негрів, голубих, інших різнокольорових.

У нас же, наскільки можна судити, «клаб»-рух незабаром офіціалізується й остаточно комерціалізується. Дедалі частіше він скидається на догідливі домашні заготовки масляковського КВНу або високобюджетне корпоративне «ги-ги» з футболістів, депутатів, моделей, тусувальників. Та й мешканці «Кварталу», хоч би як вони відхрещувалися від «Клабу», — діти того ж лейтенанта. І прописка в них — одна. І stand-up(лять) вони — у тому ж форматі. І «надзавдання» в них ідентичні...

Хоча, звісно, є й нюанси.

Айсберг чи «Лєдокол»?

Веселуни «засвітилися» опівнічної пори і спочатку змушували торопі-ти від сальності своїх жартів. Але: як долучишся, то й приручишся (шановний глядачу). Майже щотижня вони колобродять в «Арені». Їх замовляють на «корпоративи» популярні олігархи. Стерновим нашого «Камеді»-обозу вважається лукавець Максим, прозваний «одноклабцями» «Лєдокол «Бахматов». Про нього вони навіть склали спецреліз — «Він не астролог і не психіатр, але все знає про зіркові хвороби і не боїться говорити про це вголос. Тремтіть, зірки!»

Одні тремтять. А дехто навіть склянки в нього жбурляє (як, наприклад, одна з екс-віагр), коли «Лєдокол» наштовхується на який-небудь айсберг. Проте в «Арені», де «Лєдокол» вирішив трохи «розтанути» спеці-ально для «ДТ», домовилися про бесіду без будь-яких жартів — виключно серйозну: про жанр, про формат, бачте.

— Максе, скільки зараз багнетів у бойовому полку вашого «Камеді Клабу»?

— В Україні вже близько тридцяти людей. Це враховуючи тих, хто так чи інакше причетний до нашого проекту.

— Де, крім Києва, український «Камеді» збирається оптимізувати вітчизняне населення?

— Хочемо втілити ідеї «Клабу» в Харкові, Одесі, Дніпропетровську. Концепція подібна до тієї, яку ви бачили. А саме дійство проходитиме у схожому місці, з тими ж резидентами і нашими матеріалами.

— Що ж виходить: ви і сценарії свої нав’язуватимете в регіони?

— Ну, так... Адже, наприклад, історія про шахтарів може розсмішити де завгодно. І таких історій не потрібно вигадувати багато.

— Особливо у Східному регіоні вона може «розсмішити», зважаючи на те, як вони там, бідні, гарують. Невже для вас немає ніяких правил соціокоректності?

— Ну, чому? Якщо привноситься певне ноу-хау, воно має бути лімітоване скрізь. А коли про шахтарів буде несмішно, тоді вигадаємо про прибиральниць.

— Чи немає у вас передчуттів, що наступ «клабів» і в нас, і в Росії (причому в них передача вже на «Першому» й у праймі, а бідолашного Маслякова відсунули «на обід») витіснить старий, добрий і бешкетний КВК?

— Це два різні продукти. І відповідно дві різні аудиторії. Але те, що КВКшники рано чи пізно мали б уже почати заробляти гроші, — безперечно. КВК — масове шоу із 700 тис. учасників. І, напевно, якусь копійчину прибутку повинен мати кожен із цієї кількості людей. Тут можна провести аналогію з журналістикою. Теоретично кореспондент заробляє і в Каховці, публікуючи матеріали для якоїсь «... правди». Та зрозуміло, що це не такі гроші, як у Києві. А от КВКшник із Каховки, так само, як і КВКшник із Києва, апріорі нічого не заробляє!

— А ви все про гроші... Поговорімо краще про рейтинги. Подейкують, що наші «сновиди» не тільки ночами бродять, а ще й «Інтер» дивляться, коли ви насміхаєтеся над бомондом.

— Якщо про рейтинги, то динаміка позитивна. Ще коли в нас була прем’єра, на конкуруючому каналі в цей самий час поставили «Штольню». Другий випуск «Клабу» збігся з «Кривим дзеркалом» Петросяна, а третій із «Людьми в чорному» — у тих самих конкурентів. І, знаєте, ми все-таки не втратили свою частку аудиторії. Звісно, без безпосереднього інтересу каналу ми б так швидко не потрапили на «Інтер». Адже навіть російський «Камеді Клаб» спочатку показували на «ТНТ», який за рейтингом посідає лише четверте-п’яте місце.

— Зрозуміло, що нині у вас багато замовних номерів і для олігархів, і для інших смерт-них. Але на які жарти за наших нинішніх «жеківських» реалій найактивніше реагують люди?

— Завжди смішно те, що актуально. От ми сидимо зараз в «Арені» і п’ємо чай із білого чайника. І коли всі сьогодні говорять про білі чайники, то це й є нині найсмішніше. Але є і щось вічно смішне... Це родинні взаємини (із тещею насамперед). Ну і, звісно ж, політика. Сьогодні ми намагаємося робити якісь інші речі, пов’язані з інтелектуальною подачею політики в нашому форматі. Щось на кшталт політичного театру з невеликими постановками.

— Хто персонально з відомих політиків найбільше злився на ваші жарти?

— Багато хто. І не тільки політики, а й деякі зірки. Не озвучуватиму зараз імен, оскільки, можливо, людині справді було прикро. А загалом у гуморі спостерігається та ж ситуація, що й скрізь — що менша «зірка», то більше вона намагається образитися. І навпаки, що «більша» (як, наприклад, Алла Пугачова), то реально важче її чимось зачепити. Та ж сама логіка працює й щодо зірок, і щодо, як то кажуть, «простих людей».

— Якби зараз вас попросили скласти бліц-антологію із найбільш вдалих приколів «Камеді Клабу», що б туди увійшло передусім?

— Є, наприклад, монолог Сергія Притули про козаків. Про те, що, мовляв, шаблі вигадали самі ж козаки, і первинне словосполучення стосовно цієї зброї означало: «Нумо, тихіше, панове... ша-бля!»... А ще про нашу найголовнішу модель — Владу Литовченко: «Затянулась бурой тиной и оперлась на фасад, я была «мисс Украиной» триста лет тому назад...». Зрозуміло, що це смішно, оскільки вона справді була «міс Україною» 1995 року. Про Шуфрича був жарт: мовляв, він одіозний боєць, трохи контужений, і досить дивно, що програв вибори й не потрапив до парламенту. Загалом це називається «цирк поїхав далі, а клоун залишився...»

Якось до нас інкогніто прийшов Сергій Тигипко. А ми не знали, що він з’явиться. Тому скетч про нього за десять хвилин склали. Звісно, там нічого конкретного не було. Та, як відомо, Тигипко був керівником передвиборного штабу Януковича — ми й нагадали для тих, хто призабув.

— А що тепер у нашій політиці вас цікавить насамперед?

— Усе!

— Можливо, здивуєтеся, але доводилося чути щодо «Клабу» (і «Кварталу») навіть таку неоднозначну версію: мовляв, козачки вони заслані, й «Інтер» використовує їх як ідеологічну зброю...

— Які глобальні міркування! Це ж треба бути просто якимось мегамонстром, щоб усе так прорахувати! Реальний вплив персонажів, яких висміюють, є дуже незначним. Адже для цього потрібно мусувати цю тему щодня, а не раз на тиждень по три хвилини. Ми ж «мусолимо» тему не однієї людини, а їх усіх (якщо говорити про політикум), не виокремлюючи серед них ані помаранчевих, ані білих, ані блакитних. Хай там як, кожен політик виконує чиюсь волю. Просто до героїв, які перебувають на своєму місці, у нашій справі можна підійти більш творчо. От Юлія Володимирівна не просто гарна, вона ще й намагається щось зробити. Гадаю, якби жінок було побільше на вершині влади, у нас була б зовсім інша структура взаємин у суспільстві. Адже жінки в політиці керуються зовсім іншими мотивами...

— Ви хотіли сказати «інстинктами». А чим керується «Клаб», який найчастіше сприймають як розвагу для ситих у роз-слабляючих інтер’єрах?

— Іноді й над цим сміємося. Трапляється, й на самому шоу «верхній прошарок» людей сміється. А «нижній» нічого не розуміє. Звісно, тут усе двозначно. Адже це не шоу, яке приїхало раз на два роки, і не всі можуть купити квиток.

— Були колись благословенні часи, коли веселив зовсім інший гумор — про сантехників, стоматологів, недонадої, недоврожаї і злих кондукторів. Як гадаєте, такий «формат» колись повернеться на підмостки й ТБ?

— Гадаю, ні. А якщо й повернеться, то в дуже трансформованому вигляді. Багато чого змінюється — і не тільки в гуморі. Ну от, наприклад, кіноепопея «Зоряні війни» принесла мільярди доларів, а її власник заявив, що йде з кінематографа, оскільки це занадто ризикований і витратний бізнес! І аргументує це тим, що от за 200 млн. дол., які він витрачає на один фільм, можна знімати 50—60 невеликих фільмів, а потім викладати їх в Інтернеті. І люди скачуватимуть їх, сплачуючи за це гроші. Тобто свідомість людей трансформує світогляд. І я не здивуюся, коли через рік ми вже побачимо цю ідею втіленою.

— Який діагноз ви б поставили нинішньому КВК, що нескінченно розбрунькувався, став не надто мобільним у пошуках форм і змістів?

— КВК керує серйозна людина, яка не є на 100% творчою особистістю. До того ж люди в нас не сприймають КВК як бізнес. Для них це, як і раніше, масовий молодіжний рух із системними представництвами, книжками, регулярними чемпіонатами тощо. Хоча й на КВК заробляються чималі гроші. А кількість уболівальників КВК — це близько семи—восьми мільйонів.

— Про вас самого, до речі, небагато відомо: які океани борознив ваш «Лєдокол» до «Камеді»?

— Це запитання про мене персонально? Раніше в мене була робота у таких великих компаніях, як UMC, «Самсунг». Під моїм менеджерським «впливом» були Прибалтика, Білорусь, Молдова. Але паралельно я увесь час займався КВК — був і капітаном, і директором різних команд, які створював. Остання серед них — збірна Києва, яка нині серед чемпіонів усієї української ліги.

Тобто я був і від світу цього, і від світу того. І нині теж у мене така гарна синергія виходить — бізнес і творчість. Два в одному.

ДО РЕЧІ...

Окрім Бахматова — «Лєдокола» і людини — у резидентах українського «Камеді Клабу» значаться: Андрій Молочний й Антон Лірник («Дует імені Чехова»); Назар Житкевич («Мовчазний Карпатський Яструб»); Андрій Бурим-Бурим і Сергій Стахов («Лось»); Ігор Куролєсов і Алекс Аморалес; Вадим Мічковський («Жора»); Вадим Шешич і Володимир Журавльов («Сабака» — «Штат Південна Панкота»); Сергій Притула; Олександр Педан.

Дещо з репертуару «клабістів»:

 Зважаючи на чисельність населення, малоямальські народи мало ямалися.

 Шуфрич пропонує присвоїти ро-сійському більярду статус державного.

 Народжений у Тернополі, він ненавидить дві речі: москалів і коли його називають «бендера» (про Сергія Притулу).

Позапланове «Озеленення»

У вождя й учителя «95 кварталу» Володимира Зеленського 2006-го життя було яскравим і різнобарвним. Із «помаранчевих» стьобався. «Біло-блакитних» — не жалував. Путівку до Ріо-де-Жанейро він виграв: у народу досі перед очима багатобарвна різнопокрійність його костюмів і спектральність його ж паркетних па (разом із Оленою Шоптенко). А вже додаткові (історією незмивні) фарби в цей успішний імідж квартального героя днями внесла ще й «важка артилерія» — міліція та Віктор Янукович персонально. Тож настав час подавати на героя року «неслужбову характеристику».

На вечорі міліції в палаці «Україна» пан Зеленський із товаришем зметикували пародію на хіт «Юра, прощай, Юра, прости!» (групи «Не ангели»). І присвятили руладу екс-міністру Юрію Луценку та його популярним гонителям. Міліцейський мундир після такої «пісні року» вважав свою честь ображеною. Відразу заговорили про відставку Валерія Мельника (помічника міністра МВС), котрий, виявляється, «недогледів» за поточним розважальним репертуаром.

Ось так «мистецтво» і вплинуло на життя окремого міліціонера. І має рацію Оскар Уайльд, який твердив, що саме «життя наслідує мистецтво» (а не навпаки). Сам Зеленський, гадаю, з цим сперечатися не стане.

* * *

«Володю, які рейтинги у вашого «Кварталу» на московському ТВЦ, де вас останнім часом чомусь не видно?» Усмішка, сонячний погляд, сама благодушність; у фойє палацу «Україна» він каже, що рейтингами ніколи не цікавився, але з лужковським каналом вирішив обрубати всі кінці, оскільки там неадекватна цензура й якісь жирні політичні шматки з їхніх виступів ніби сокирою вирубують, а його про це не сповіщають — от і «до свиданья, Москва, до свидания, олимпийская сказка, прощай!».

«Володю, а як ви співвідносите свою творчу діяльність із роботою «Камеді клабу»? Це одного поля ягоди — чи все ж таки різні ділянки?» Глянув спідлоба дещо поблажливо: та про що ви, ще б про «конкуренцію» між нами спитали (ха-ха), може, вам ще розказати, як ми творчими кадрами «обмінювалися»?

«Володю, а хтось із політиків ображався на ваші номери?» Він, звісно, сподівається, що всім їм притаманне почуття гумору. Та й як можна на сміх ображатися! Справді, як?

Адже в тому ж шоу-середовищі його обожнюють. Його перемога в «Танцях» — справа не техніки, а радше магії чарівності. Досвідчений Григорій Чапкіс ділиться з «ДТ»: «Та мене за руки хапали, мене просто благали поставити йому найвищі бали, тому що Вова — найчарівніша людина, його люблять, у нього чудове почуття гумору. От за нього й проголосували в такій кількості».

Продюсер Олексій Гончаренко, який створив силу-силенну проектів за участю Зеленського («Містер Кук», «Три мушкетери», «Танці з зірками»), розповідає «ДТ»: «І на таких, як він, земля тримається. Вова — трудоголік. Усе, до чого він береться, — це повна віддача. Існують професіонали, котрі можуть підняти будь-який проект. І коли він захоче, то підніме».

Співак і композитор Андрій Данилко, який знімався із Зеленським у мюзиклі «Три мушкетери», прямо з Москви по телефону наговорив про нього для «неслужбової характеристики» «ДТ» безліч різних компліментарностей: «Коли люди зустрічаються в роботі вперше, виникає зрозумілий момент притирання. З Вовою комфортно працювати. У нього є бажання щось робити. Він має харизму. Та й до того ж, коли людину люблять — це помітно».

* * *

Не помітити — не можна. Тому що повсюди. Герой праймів і найостанніший герой 2006-го. КВКівська забава, яка колись здавалася просто дозвіллям, не раптом, а завдяки його креативу й умілому «водінню», перетворилася на гримучу машину. На рейтингову газонокосарку. На проект, на який в «Україну» квитки не дістати і за який готові зійтися в битві два рейтингові канали.

Шанувальники знають, що назва «95 квартал» — не зі стелі, це минуле. Безпосередньо пов’язана з конкретною адресою — з одним із районів рідного його Кривого Рогу. З тією територією, де колись зустрічалися, жартували, сипали дотепи. Звідти (1998 року), певно, згодом і стрибнув у лігу КВК. І не просто стрибнув, а свого часу майже укоренився в московській масляковській структурі. Передбачалося, що стане одним із тіньових кардиналів цього «монстра» (або одним із координаторів великого сценарного цеху).

Але три роки тому «з метою виробництва самостійних телевізійних проектів на базі команди КВК «95 квартал» було створено ТОВ «Студія квартал 95» (із релі-зу). О-о-о... З цього моменту, слід гадати, починається не лише творча, а й велика виробнича діяльність. Шоу, ефіри, концерти, сценарії, недавній великий гастрольний тур містами країни. Гадаєте, це він просто так виходить на сцену і веселиться? Ага... Там, виявляється, цілий комбінат із розфасовування «комічного»: із цехами та бригадирами, із майстрами та підмайстрами. Ви гадаєте, Тіна Кароль сама, чи що, імпровізувала в «Танцях із зірками»? Аж бігом... Це саме вони «роблять» конферанс на замовлення багатьох програм, зокрема і для цього «праймоефірного» шоу. Вам здається, що ці дотепники тихо-дружно співіснують у своїх комедійних відсіках? Еге ж... приховані маневри між «Клабом» і «Кварталом» постійно псують нервову систему продюсерам: мова не про гонор — про гонорари.

Суперпопулярний «95 квартал» — як два боки однієї блискучої медалі. Один бік — чарівливий — описували. Про другий — лише натяком.

* * *

Сміх «Кварталу», звісно, заразливий, емоційний, артистичний, актуальний. Не жванецькі, не задорнови, не зощенки (ніхто й не порівнює). Але герої «Зеленських» телесюжетів — це наші герої й антигерої, від яких, на жаль, нікуди не подітися, не сховатися, оскільки всі в одному човні. Ющенко і Тимошенко, Янукович і Черновецький (останнім часом особливо), а ще «важливий чинник двомовності». Теми очікувані, у чомусь вибухонебезпечні. Тому що в політиці (як і в мистецтві) завжди все «на межі». Якби цю межу ще й вдавалося не переступити… Надто коли виходять на особливо делікатні (що особистісні, що суспільні, що міжнаціональні) підтексти…

Кожна інтелігентна людина інстинктивно не любить владу. Але оскільки останнім часом сміх із влади став економічно вигідним, вони і стьобуться за повними тарифами. Крути педалі, поки не зняли! (З ефіру першої кнопки країни.)

І, напевно, варто було б згадати деякі його (їхні) перли на різні теми (тільки вони й так на слуху). Можна було б живописати й якісь особливо виграшні його (їхні) сценічні мініатюри (втім, все це й так на екранах — у найбільш глядабельний час). Суть же все’дно не в цитатності і не в описовості. А у враженнях — від деяких номерів, від реприз. Коли відчуваєш, що та сама «межа» між іскрометним жартом і образливо комерційним блазнюванням — занадто вже тонка. Можна провалитися. Владу слід і потрібно критикувати... Ось тільки розгнузданий стьоб спрацює зі зворотним ефектом... Певний такт необхідний не лише в музиці — у «політичному гуморі» він необхідний особливо. Інакше не викроїти «Синьої блузи». Вийде «Зелена панчоха» — на прилавках криворізьких галантерей.

«Квартал» колективно (поодинці) ніби впроваджує в масову свідомість образи політиків в іпостасях таких собі дерев’яних чурбачків: от клацнемо їх по маківках, розчуємо дзенькіт — і повеселимося! Воно весело, звісно. І смішно. Але доти, доки не впіймаєш себе на думці: із їхнього боку це не сміливість зовсім, а виключно використання моменту дозволу. І сміх цей не тільки іскрометний, а й спекулятивний зокрема (у шоу-бізнесі, втім, інакше не вийде). Уточнення: це лише особиста думка.

А громадська думка незабаром має радіти. Країну очікує позапланове «озеленення». Одного «95 кварталу» у праймовий час глядачам мало не буде. Вже оголосили, що 2007-го активно набиратимуть оберти темпи їх виробництва. Педалі крутяться.

І в сукупній кількості, зважаючи на все, на нас очікують... відразу шість окремих проектів від пана Зеленського та його «індустріального» підприємства.

«Вечірній квартал» — раз. «Золотий гарбуз» — два. «Зоряна квартира» (такий собі гумористичний цикл) — три. «Нічний квартал» (певне, «привіт» колегам із «Клабу» у нічний час) — чотири. Прем’єрний ситком за участю «Кварталу» — п’ять. Проект «Гумористичні бої без правил» — шість... «Ты, гроза, напои меня — допьяна, но не до смерти!» Так і ввижається, як із усіх екранних завулків уже виповзають десятки голів, оповитих «косами»; як безліч рук комічно демонструють, що вони «нічого не крали»; як лисий «лектор» із розумним виглядом знову шукає десять відмінностей між талантами Анни Андріївни і майстерністю Ріната Леонідовича...

…Може, потім і ще щось нафантазують? А що, ми почекаємо, подивимося, повеселимося. Потім, можливо, поплачемо... Над тим, як цілеспрямовано катував, тиражував і клонував свій віртуозний природний дар наш усіма любимий герой (2006 року).

Тільки чого ж плакатися? У житті либонь завжди є місце не лише подвигам... У житті завжди є місце «зелені». На тому й зростаємо.

Точка зору

Дмитро Чекалкін:

— Робити дорогі шоу на кожному каналі український рекламний ринок поки що не готовий. Для цього потрібні достойні бюджети. Бо, наприклад, у Польщі або в Росії провідні канали мають по півмільярда доларів у обігу, щоб забезпечити достойне велике виробництво. А канал «Росія» користується ще й істотними державними дотаціями. У нас же занадто багато різних телепрограм, а для високоякісного їх виробництва грошей бракує. І якщо все-таки деякі вдалі шоу сьогодні створюються, то лише для того, щоб згодом заробити гроші на корпоративних заходах.

Візьміть будь-який успішний телепроект — «Танці з зірками», «Зоряний дует», «Перший мільйон». Це придбані західні формати. Те ж саме стосується й «Камеді Клаб». У Нью-Йорку сотні різних «клабів» зі столітньою історією!

Є, наприклад, щотижнева програма «Золотий гусак», яку ми зараз відновили на НТН. Вона займає певну теленішу. Звісно, це не шедевр. Але «маємо те, що маємо». Скільки грошей вкладається у проект, така й віддача, немає ж спонсорських вливань, аби створити яскравіше шоу. Проте ми самі в цій компанії одне одного підживлюємо енергією і нормально почуваємося.

Олександр Володарський:

— До «Камеді Клабу» у мене своє ставлення. Вони вміють створювати піар навколо себе, чого бракує багатьом телевізійникам.

Телебачення настільки «заформачене», що несила терпіти. Ось якщо гарна комедія — це формат? Формат! Але більшість сучасних комедій не тягнуть навіть на рівні сценарію. Бо трапився тільки один артист талановитий, а на решту грошей не вистачило. Та все-таки я інколи бачу талановите, і це тішить. Те, що робить Зеленський, — добре. Жванецького завжди вирізняєш із загалу. У суспільстві професійних веселунів, коли щось читають, усі просто констатують: «Це смішно» (а самі при цьому залишаються серйозними). Колись у театрі Райкіна Михайло Мішин читав свою п’єсу, і всі реготали. А Аркадій Ісакович просто сказав: «Загалом, смішно...» Хоча, звісно, найсмішніше у нас сьогодні діється в політиці. Це і Савік Шустер. Це й новини. Це й Нестор Шуфрич. Це й наш головний комуніст Симоненко. Це й трансляції засідань Київради. Взагалі, Леоніду Михайловичу я б давно присвоїв звання «народного артиста України». Він цілком конкурентоспроможна особистість. І якби всіх цих хлопців зібрати, я б згадав молоді літа і написав би для них класний спектакль.

Аркадій Гарцман:

— Найвеселіша передача вітчизняного ТБ — виступи столичного мера. Ще є комічна програма «Свобода слова». Її учасники, самі цього не розуміючи, «роздягаються» за повною програмою. Це виглядає так, як коли збираються маргінали і кожен із серйозним виразом обличчя кричить про якусь справедливість. Тоді дуже доречно згадуються Ільф і Петров та їхній Остап Бендер, який каже: «Відновіть статус-кво!» А Шура Балаганов не зрозумів, що це таке, але за інтонацією здогадався.

А в нас нескінченно жартують на кожному каналі. І це вже нагадує дивакуватого гіпоманіяка, який не може не зубоскалити над будь-якою ситуацією і дістає всіх своїми пласкими жартами. Щойно вмикаю телевізор і бачу там «Криве дзеркало», то не можу цього всього ні бачити, ні чути.

У принципі, що таке «попса» в гуморі? Це коли гумор зачіпає людину на рівні лоскоту. А справжній — це максимально наближений до життя. Якщо за радянських часів кепкували над тещею й над сантех-ніком, то тепер усе нижче й нижче пояса. Гадаю, на сьогодні найкращий проект у своєму жанрі — це «95 квартал». Але й вони незабаром можуть набриднути, бо надто вже все заполітизовано.

Дзеркало тижня